Експрес-контроль:

1. Дайте визначення поняття «джерела міжнародного економічного права».

2. Назвіть дві групи джерел МЕП.

3. Назвіть універсальні джерела МЕП.

4. Назвіть головні ознаки міжнародного правового звичаю.

5. Що таке узвичаєння?

6. Що таке «м'яке право»?

7. Назвіть кілька конвенцій, що вважаються джерелами МЕП.

Тема 1.3. Суб'єкти міжнародного економічного права

Вивчення теми починаємо з визначення поняття суб'єктів міжнародного економічного права та їхнього правового статусу.

Бажано щоб студенти законспектували деякі з положень матеріалу лекції.

Необхідно звернути увагу на те, що центральним суб'єктом системи міжнародного економічного права вважається держава, яка має імунітет. Правовий статус держави як суб'єкта міжнародного економічного права визначається найважливішими принципами та нормами міжнародного права.

Підкреслимо, що держава виступає як основний суб'єкт міжнародного економічного права, тому що саме вона є носієм суверенітету. Держава створює норми міжнародного права; підкоряється безпосередньому впливу міжнародного права; володіє міжнародними правами та обов'язками; бере участь у міжнародних правовідносинах; несе міжнародно-правову відповідальність.

Слід мати на увазі, що кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус, тобто визначені нормами та принципами міжнародного права, обов'язки та права; спеціальний міжнародно-правовий статус - права та обов'язки, що визначені специфічним статусом держави, особливими договорами, наприклад статус країни-члена Ради Безпеки ООН тощо; індивідуальний міжнародно-правовий статус - сукупність прав та обов'язків конкретної держави.

Таким чином, можливість та здатність бути носієм міжнародних прав та обов'язків називається міжнародною правосуб 'єктністю.

Держави володіють рівною правосуб'єктністю, але обсяг правосуб'єктності у різних держав може бути різним. Зокрема, держави укладають різну кількість міжнародних економічних договорів, з яких можуть випливати різні права та обов'язки.

Правосуб'єктність держави має дві прояви.

Міжнародна правоздатність - це її здатність мати права і обов'язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб'єктом міжнародних відносин.

Міжнародна дієздатність - здатність незалежно набувати і здійснювати свої суверенні права та нести обов'язки з міжнародного права.

Держави, як первинні суб'єкти міжнародного економічного права, мають певні економічні права та несуть економічні обов'язки. Головним міжнародно-правовим документом у цій сфері є Хартія економічних прав та обов'язків держав (1974 р). Відповідно до цього документу держави мають право:

• обирати власну економічну систему, засоби економічного розвитку, форми та методи здійснення економічної та зовнішньоекономічної діяльності;

• вільно здійснювати суверенітет над своїми ресурсами, розпоряджатися державною власністю, регулювати діяльність іноземних суб'єктів господарювання на власних територіях;

• брати участь у будь-яких формах міжнародного економічного співробітництва, врегульовувати економічні та фінансові проблеми, укладати угоди у сфері міжнародного економічного співробітництва тощо.

Студенти повинні усвідомити, що держави зобов'язані:

• сприяти розвиткові міжнародних економічних відносин, не застосовувати економічних заходів примусового характеру, що спрямовані на утиску суверенних прав держав;

• співпрацювати у режимі оптимального використанні ресурсів, що належать декільком державам;не чинити примус щодо надання пільгового режиму іноземним інвестиціям; забезпечувати компенсацію у випадку націоналізації, експропріації або передачі іноземної власності; співпрацювати у справі здійснення права з регулювання та контролю за діяльністю ТНК; забезпечувати, щоб вигоди від розробки ресурсів морського дна були розподілені між усіма державами;

• не чинити дискримінації щодо інших держав; співробітничати у справі сприяння більш раціональним та. справедливим міжнародним економічним відносинам; враховувати інтереси країн, що розвиваються у забезпеченні розвитку світової економіки; розширювати та зміцнювати систему преференцій розвинених держав для країн, що розвиваються;

• сприяти усуненню перешкод для світової торгівлі, забезпечувати її лібералізацію;

• при створенні регіональних, субрегіональних та міжрегіональних об'єднань враховувати законні інтереси третіх країн;

• сприяти міжнародному науковому, технічному співробітництву, передачі технологій;

• здійснювати захист, збереження та поліпшення навколишнього середовища.

Слід зазначити, що держави є вільними у виборі форм та засобів розвитку національної економіки, зокрема, використання державного планування, державна монополія тощо.

Так, у сучасних умовах глобальної економіки майже всі держави широко використовують різні форми державної монополії, у тому числі через надання виключних прав державній або іншій компанії на здійснення зовнішньоторгових операцій з конкретним товаром. У багатьох країнах монополізовано виробництво, експорт/імпорт продукції авіакосмічної, військової галузей. Частим явищем є резервування державою сфери обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема через обов'язкове страхування імпорту національними підприємствами через національну державну страхову компанію або через здійснення перевезень національними перевізниками.

Таким чином, держава є самостійним суб'єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона може укладати відповідні міжнародно-правові договори та угоди, брати участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона повинна у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов'язання. Держава користується імунітетом і їй чи її органам ніхто не має права пред'явити позов у зарубіжному суді. Наприклад, безуспішними були спроби конфіскувати літаки АН через суди, зокрема в Канаді.

Доцільно зробити разом зі студентами висновок, що незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнародних економічних відносин, які межі їх компетенції та які виникають при цьому права та обов'язки, - в усіх випадках єдиним суб'єктом цих відносин є держава. Адже лише держава несе відповідальність за виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів та угод. Винятком з цього правила є відносини, в яких відповідальною не є держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Практика міжнародного співробітництва за участі держави виробила ряд організаційних форм, а саме:

• міжнародне економічне співробітництво держави з державою;

• співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;

• співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;

• співробітництво держави з відповідною групою держав;

• співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;

• співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

Слід зазначити, що у системі міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин існує певна диференціація держав - суб'єктів міжнародного економічного права за рівнем економічного розвитку та за «ступенем ринковості» економіки держав.

Так, диференціація держав за ступенем економічного розвитку має на меті наближення держав до фактичної рівності і є узгодженим на багатосторонньому рівні відступом від формальної рівності держав, що закріплений у частині IV Генеральної угоди по тарифах та торгівлі (ГАТТ), іншими угодами СОТ, Хартією економічних прав та обов'язків держав 1974 року, рішеннями ЮНКТАД, міжнародними звичаями.

Механізмом диференціації стала міжнародна (глобальна) система преференцій для країн, що розвиваються, розроблена в рішеннях Женевської конференції 1964 року (ЮНКТАД-1), в рішеннях другої сесії ЮНКТАД 1968 року. Можна вважати, що у межах міжнародного економічного права сформовано інститут преференцій.

Економічно розвинені країни Заходу протягом 1971-1978 років розробили систему преференцій для країн, що розвиваються. Наприклад, до схеми преференцій Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що введена у дію у 1971 році, увійшли біля 120 таких держав.

Внаслідок багатосторонніх торговельних переговорів в рамках ГАТТ (Токіо-раунд), було прийнято рішення, яке легалізувало розшарування преференцій країнам, що розвиваються («дозвільне» застереження).

Таким чином, внаслідок введення у дію глобальної міжнародної системи преференцій для країн, що розвиваються, суб'єкти міжнародного економічного права можна диференціювати за рівнем економічного розвитку на:

• економічно розвинені країни, тобто такі, що надають преференції;

• країни, що розвиваються - користувачі преференцій.

У свою чергу, відбувається розшарування у середовищі країн, що розвиваються, на нові індустріальні країни (Кувейт, ОАЕ та ін.) та слабо розвинені країни (50 країн Африки та Азії). Слід підкреслити, що у сучасних умовах глобалізації загальна система преференцій стає інструментом подолання економічної відсталості країн, «підтягування» їх економічного рівня.

Другий вид диференціації держав - за «ступенем ринковості» економіки, а саме:

• країни ринкової економіки, до яких належить більшість країн світу, перш за все промислово розвинені країни;

• країни «перехідної» економіки - в основному, колишні соціалістичні країни та колишні республіки СРСР;

• країни державної (адміністративної, державно-монополізованої) економіки, до яких можна віднести країни із тоталітарними або авторитарними державними режимами (Куба, Північна Корея тощо).

Зазначимо, що у міжнародній публічно-правовій сфері держави укладають договори з питань економічного співробітництва, спільних економічних проектів, міжнародної торгівлі товарами та послугами; міжнародних фінансових відносин; міжнародних інвестицій, міжнародної економічної допомоги; міжнародного регулювання праці.

Публічні суб'єкти - держави, міжнародні організації можуть вступати у міжнародні відносини і як учасники приватно-правових відносин.

Наприклад, держава через свої органи може укладати цивільно-правові чи господарсько-правові договори.

Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників, тому необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства.

Звертаємо увагу студентів на те, що важливим суб’єктом є міжнародні економічні організації (МЕО), через які здійснюється міжнародне економічне співробітництво в усіх напрямках. МЕО є різновидом міжнародних організацій і інституційним механізмом координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин.

МЕО покликані сприяти укладанню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду та контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин тощо.

МЕО є постійними об'єднаннями окремих держав. Вони створюються на основі схваленої державами міжнародної угоди чи іншого установчого документа з метою координації зусиль для вирішення певних проблем. Функції та повноваження організації та її органів, як правило, визначаються так званим конституційним документом (статутом, конвенцією, угодою), відповідної організації

Міжнародні економічні організації поділяються на універсальні та регіональні.

Універсальні економічні організації - групуються навколо ООН, на яку Статутом покладається задача розвивати міжнародне економічне співробітництво. Так, у межах системи ООН утворилася підгрупа організацій, внутрішня структура яких відмічена різноманітністю, а характер діяльності - складністю.

Міжнародні економічні організації мають приблизно таку структуру: збори (скликаються періодично) представників держав-членів, виконавчий орган, а також, здебільшого секретаріат.

Студентам доцільно скласти таблицю найвідоміших міжнародних економічних організацій.

Всесвітній поштовий союз (ВПС). Це міжурядова організація була створена у 1874 році з метою забезпечення організації та вдосконалення міжнародної поштової служби. Статус спеціалізованої агенції ООН отримала у 1974 році. Союз докладає зусиль щодо підтримки конкурентоспроможності поштових послуг держав-членів.

Європейський союз (ЄС) виник на основі Європейського співтовариства - Європейського економічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського співтовариства з атомної енергії.

Своєрідною конституцією ЄС вважається договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий спільний ринок). Мається на увазі Римський договір 1957 року. У договорі були сформульовані базові принципи економічного союзу первісної шістки країн - вільний рух товарів, послуг, капіталу і людей.

На шляху до європейської інтеграції значну роль відіграв Маастрихтський договір від 7 лютого 1992 року. Згідно з цим договором до тексту Римського договору було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми інтеграції -економічного і валютного союзу (єдиної валюти) ЄС.

Між Європейським Союзом та Європейською асоціацією вільної торгівлі у 1993 році підписано угоду про створення Європейського вільного простору (ЄЕП). Згодом за ініціативою Росії також був утворений на євразійському континенті Єдиний економічний простір, але до жодного з цих об'єднань Україна не входить як повноправний учасник.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) як орган ООН був створений у 1964 році, а сьогодні до його складу входять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Міжнародний валютний фонд (МВФ). Це спеціалізована агенція ООН. Створена в 1944 році для упорядкування валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валютних курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів. Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ - цс внески 185 держав-членів відповідно до їхніх квот.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Ця установа є регіональним міждержавним банком, покликаним надавати довгострокові кредити країнам Центральної і Східної Європи та країнам СНД. Банк був заснований у 1990 році і наступного року розпочав діяльність. Головна мета діяльності ЄБРР - надавати фінансове сприяння зазначеним регіонам під час переходу від командно-адміністративної системи до ринкової економіки.

Європейський банк реконструкції та розвитку є фінансово-кредитною організацією країн-членів Європейського Союзу. Створений згідно з Договором про заснування Європейського Економічного Співтовариства. Його мета - реалізовувати довгострокові проекти.

Банк надає інвестиції, середньо- та довгострокові кредити для фінансування розвитку відсталих регіонів, модернізації транспорту, енергетики, телекомунікацій, охорони довкілля, підтримки дрібного та середнього підприємництва з метою стимулювання зайнятості населення.

Діяльністю Банку керують Рада керівників (це міністри, які призначаються державами-учасницями), Рада директорів, яка призначається відповідно до узгоджених квот, і Керівний комітет.

Фінансових дотацій з бюджету Європейського Союзу Банк не отримує. Кредитні ресурси на світовому ринку капіталів цей Банк акумулює за допомогою позик від свого імені та під власну відповідальність.

Банк чітко дотримується економічної та фінансової політики Європейського Союзу та керується у своїй діяльності принципом найбільшої раціональності.

Не останню роль у міжнародних економічних стосунках відіграють інші міжнародні економічні організації.

Окремою групою є міжнародні економічні організації в системі ООН, серед яких в системі міжнародних економічних організації провідне місце посідають Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН 1946 року та Європейська економічна комісія (СЕК) ООН 1947 року, а в 1964 році була заснована Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), яка і тепер відіграє значну роль у формуванні правової бази для здійснення міжнародної торгівлі.

Певні особливості має Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка посідає важливе місце в системі регулювання міжнародних економічних відносин. І хоча це не суто міжнародна економічна організація, а всього лише багатостороння угода, але наближує її до таких організацій постійний характер і форми діяльності

Майбутнім економістам важливо знати, що Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), що була заснована 1964 року, і тепер відіграє значну роль у формуванні правової бази для здійснення міжнародної торгівлі.

Визначальною для міжнародних організацій у галузі торгівлі окремими видами товарів є багатосторонність.

Студентам важливо усвідомити, що серед регіональних міжнародних організацій виняткове значення мали Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) або „Спільний ринок", утворене 25 березня 1957 року, яке згодом 1993 року влилося в новостворену велику організацію Європейський Союз (ЄС).

Економічна політика Європейського Союзу змінилася з прийняттям у 1994 році рішення про вступ у майбутньому протягом кількох десятиліть країн Східної Європи до його складу.

Важливо, щоб студенти чітко усвідомили поняття транснаціональна корпорація (ТНК) як особливого суб'єкта міжнародного економічного права. Дещо з матеріалу, поданого в лекції викладача, студентам варто порадити законспектувати.

Транснаціональна корпорація (ТНК) - це єдине економічне угрупування підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність на території кількох країн на основі їхнього національного законодавства.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

До правових документів, що регулюють діяльність ТНК на регіональному рівні, варто віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 року. До декларації також додаються Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. До системи цих принципів належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни-перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародно-правових відносин за участі ТНК, наприклад, відіграють країни Андської групи - субрегіонального торгівельно-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції.

У складі цієї групи країн-учасниць була створена комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства.

Транснаціональні підприємства - це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи інші структури.

Країни, що розвиваються для захисту своїх інтересів висунули вимогу про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого б здійснювалось правове регулювання діяльності ТНК.

У даному випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру. Важливим кроком в даному напрямку стало розроблення Кодексу поведінки ТНК.

Суб'єктами міжнародного економічного права слід вважати також суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що мають безпосередні міжнародні економічні правовідносини на мікрорівні.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) згідно ст. 378 Господарського кодексу України вважаються «господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».

Студента повинні вже знати за залишковими знаннями із курсу «Господарського права», що коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке.

До цього кола входять такі суб'єкти:

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких знаходиться у власності іноземних суб'єктів підприємницької діяльності;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• структурні одиниці іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення), але постійно знаходяться на території України;

• підприємства за участю суб'єктів підприємницької діяльності України та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на її території;

• інші суб'єкти підприємництва згідно з законами України.