2. Проблема зовнішньої заборгованості та можливі шляхи її вирішення.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Зовнішній борг (ЗБ) – це кількісний узагальнюючий вираз отримання під гарантії уряду та його агентів іноземного позичкового капіталу.

Показники стану ЗБ:

1) норма обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період,, до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг. У міжнародній практиці прийнято вважати, що при перевищенні НОБ 20% країна є неплатоспроможною.

2) рівень державного боргу визначається як відношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП (у %) або до суми експорту (у %).

Світовий банк вважає критичним рівень зовнішнього державного боргу, який знаходиться на рівні 50% ВВП і вище.

Управління зовнішнім боргом – це процес залучення, розміщення (використання) і погашення боргу.

Способи розміщення ЗДБ:

1. фінансове розміщення (фінансував інвестиційних проектів);

2. бюджетне використання (фінансування поточних бюджетних витрат);

3. змішане (бюджетно – фінансове) розміщення.

Джерела погашення ЗДБ:

1) бюджет; 2) золото – валютні резерви країни; 3) кошти від приватизації; 4) нові запозичення.

Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними.

3. Особливості залучення прямих та портфельних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - це будь-яке надання кредиту та придбання власності зарубіжного підприємства, певна частина якого передбуває у власності резидента країниінвестора.

На макроекономічному рівні для приймаючих країн привабливість ПІІ обумовлена:

 отриманням доступу до сучасних технологій та управлінського досвіду; збільшуються економічні потужноcті;

 появою не тільки нових матеріальних та фінансових ресурсів, а й мобілізацією та ефективнішим використанням відповідних національних ресурсів;

 стимулюванням конкуренції з усіма позитивними наслідками цього явища.

З іншого боку існують і негативні наслідки імпорту капіталу:

 інвестування як правило пов’язане з подальшим його вивозом (репатріацією);

 дуже часто мотивація іноземного інвестора і національні цілі не співпадають, а іноді спостерігається і дискримінація національного сектору тощо;

 іноземні інвестиції іноді є не каналами передачі технологій, а їх "вивозу" за кордон;

 крупні іноземні інвестори як правило "домовляються" з місцевою оліго- або монополією, що нівелює (послаблює) фактор конкуренції;

 нерегульоване залучення крупних іноземних капіталів може спричинити соціальну напруженість у суспільстві.

Портфельні інвестиції  вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції переважно засновані на приватному підприємницькому капіталі, хоч і держави нерідко купують іноземні цінні папери. У рамках міжнародної економіки вивчаються тільки міжнародні портфельні інвестиції, тобто інвестиції в іноземні цінні папери. Тому класифікація цінних паперів, прийнята в рамках міжнародної економіки, дещо інша в порівнянні з теоріями внутрішнього фінансового управління.

Міжнародні портфельні інвестиції класифікуються так, як вони відбиваються в платіжному балансі. Вони розділяються на інвестиції в:

• акціонерні цінні папери;

• боргові цінні папери (облігації, прості векселя, боргової розписки);

• інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);

• фінансові деривативи (опціони, ф`ючерси, варранти, свопи).

В економічній науці прийнято вважати, що прямі інвестиції є більш ризиковані для інвестора оскільки пов’язані із вкладенням його капіталу в одне підприємство. На відміну від них портфельні – зменшують ризик для даного інвестора. Прямі іноземні інвестиції дають більші позитивні зовнішні економічний ефект для країни реципієнта (привнесення нових технологій та менеджменту).

Відмінності у залучення інвестицій у країнах з перехідною економікою: для перехідних економік більш бажаним є прямі іноземні інвестиції, але не стільки з точки зору отримання позитивного економічного ефекту, а з безпосередньо контакту з підприємством реципієнтом. Портфельні інвестицій в цьому плані потребують розвинутого фондового ринку.