50.Міжнаціональні відносини і релігійне життя в усрр у 1920 – 1930-ті рр..

Польське населення УРСР, слідом за її титульною нацією – українцями, зазнало упродовж 1920–1930-х рр. чимало випробувань, виступивши заручником більшовицької адміністрації, складних польсько-радянських міждержавних відносин, потрапивши у репресії тоталітарного режиму 1930-х рр.

У 20-ті роки спостерігалося деяке послаблення тоталітарного характеру більшовицького режиму, окрім сили, застосовували і більш гнучкі методи. Так у боротьби із впливом церкви і релігії на маси Компартія підтримала Українську автокефальну православну церкву, яка існувала у 1921 – 1930 рр., з метою внести розкол в православну церкву в Україні, але у середині 20-х рр. і проти УАПЦ почалися репресії.

23 лютого 1918 – закон про відокремлення церкви від держави і держави від церкви. Липень 1922 – група священників, що готові були співробітничати з рад. Владою сформували течію «живої церкви», їх представники в 1923 провели собор – в церкві стався розкол. Червень 1923 – патріарх Тихон визнав рад. Владу , але більшовики продовжували антирелігійну кампанію. Після смерті отихона 1925 року нового патріарха не обирали.

На початку 20-х рр. особливої актуальності набули і питання національної політики, що конче потрібно було Комуністичній партії для зміцнення її влади в національних регіонах. У 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) у сфері міжнаціональних відносин проголосив політику «коренізації», яка в Україні дістала назву «українізації». Політика українізації передбачала: виховання кадрів з представників корінної національності в дусі відданості комуністичній ідеології, впровадження в роботу апарату управління мови корінної національності, розширення мережі навчальних закладів із навчанням рідною мовою, а також розвиток національної культури. Але справжня сутність українізації була в тому, щоб закріпити владу Компартії в Україні і перебудувати ідеологічну сферу на засадах комуністичної ідеології.

51.Характер і наслідки урбанізації в Радянській Україні у 1920 – 1930-ті рр..

До 1918 року країна була аграрною і в містах проживало 18 % населення. У пожовтневі часи процес розширення географії промисловості на Україні зазнає нових змін. Інтенсивний процес урбанізації в Україні розпочався в 1926—1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла в 2,4 рази.

Це, насамперед, поява поряд з традиційними галузями промисловості нових — енергетичної, тракторної та комбайнобудівної, хімічного машинобудування тощо. Були створені нові промислові центри в Придніпров'ї (Запоріжжя, Кривий Ріг та ін.), Харків перетворився на один з найбільших машинобудівних центрів СРСР. Змінилось розміщення промисловості в старих промислових районах. Зросла промисловість у Києві, Одесі, Кіровограді, Миколаєві та інших містах.

Здійснено індустріалізацію західних областей України. Міста Львів, Ужгород, Нововолинськ, Дрогобич, Стрий та багато інших стали великими індустріальними центрами України.