2.2. Альтруїзм як прояв героїзму

Альтруїстично зорієнтована особистість здатна піднестися до героїзму. Герої часто гинуть, не залишаючи нащадків. Потреба утвердження роду (альтруїстичне начало) домінує тут над егоїстичним (індивідуальне виживання). Однак укорінення героїв у роді від цього не слабшає. Воно лише здійснюється в інший спосіб: не генетично, а духовно. Не випадково слово «герой» у перекладі з грецької означає «захисник роду». Героїзм є наслідком здатності до самоорганізації психічних структур особи на здійснення необхідного як особистого бажаного. Поняття необхідного в героїчному завжди зосереджене на альтруїстичних мотивах. Почуття і воля спрямовується на вчинки, що покликані усунути джерело чужого страждання. Для героя чуже горе болить так сильно, а може навіть сильніше, ніж власне. Момент самозречення, що завжди наявний у героїчних діях, навіть якщо вони завершуються щасливо і герой залишається жити, є виявом внутрішньої потреби утвердити родове життя в його самоцінності. Предметним утвердженням є захист життя конкретного представника чи групи представників роду, або усунення джерел зла, що несуть загрозу їх життю. Альтруїзм людства щодо героїв - у пам’яті нащадків про них, у шануванні та повазі до їх моральної величі.

Отже, герой захищає не конкретний тип суспільності, а «тіло» її - живих носіїв суспільності стосунків. Він завжди правий, адже його предмет – людське життя, що є вищою цінністю. Можна констатувати, що егоїсти примножують рід, утверджуючись у ньому генетично. Альтруїсти гинуть, захищаючи його. Їх діяльність є прямим і моральнісно визначеним способом утвердження родового життя в його самоцінності. Моральнісна ідея завдяки носіям практики людяності утверджується в свідомості людини. «Егоїсти» підтримують і утверджують її необхідність. Вони культивують альтруїзм як умову самозбереження. Зрештою, в цій площині лежить творення культурою образу стражденного Бога християнства. На ґрунті релігії, зокрема християнства, альтруїзм утверджується як божественне – духовне, творче начало. Егоїзм – як людське – тілесне, а отже, плинне, обмежене. Шлях до морального удосконалення полягає у применшенні егоїзму і наближенні до альтруїзму. Принцип егоїзму, що осмислюється сучасною етичною теорією як явище морально негативне, має двоїсту природу. На рівні вітального життя інстинкт збереження істоти забезпечує виживання природніх видів, а отже, і феномена життя як такого. Сила інстинкту виживання визначила явище пристосування видів до несприятливих умов. Часто воно викликає подив і захоплення наявною у природі здатністю виживання та біологічного відтворення у вкрай несприятливих умовах. Досить назвати, скажімо, піщану пустелю Сахару, чи пустелю Гобі, в яких наявні свої види живого.[16, с.277-278]

Альтруїзм можна розглядати як прояв героїзму хоча б з погляду на те, що дуже часто люи стають героями, захищаючи щось, не таке близьке собі, як близьке загалу. Героїзм є певною мірою альтруїстичним саме тому, що він є безкорисливим проявом вищого прагнення до дій і вчинків.