28.Проаналізуйте причини масштаби та наслідки голодомору 1932-1933 рр. В Україні. Суть та значення Закону України «Про Голодомор 1932-1933 рр. В Україні».

Причини. Необхідність знищення українського селянства, як свідомої національної верстви. Яка загрожувала імперським прагненням Москви.;Непосильні для селян хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів.;Небажання селян працювати в колективному господарстві.;Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами.

Наслідки. Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села.;Масові жертв, за різними оцінками 3 до 8 млн. осіб.;Придушення опору українського селянства.; Переселення селян з Росії в Україну.;Голодомор став приводом до розгортання боротьби з «українським буржуазним націоналізмом».

Масштаби. Форсовані темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків — дезорганізації і деградації аграрного сектору на початку 30-х років. За період 1929—1932 pp. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8% , коней — на 33,3%, свиней — на 62,3%, овець — на 74%. Річний валовий збір зернових культур в СРСР 1933 і 1934 pp. становив 680 млн. ц (найнижчі показники після голодного 1921 р.). Населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом 1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисяч осіб на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

29.Проаналізуйте зміни, які сталися в соціальному складі населення у 1929—1938 рр. та визначте, наслідками яких процесів вони стали. Охарактеризуйте політичну систему, яка сформувалася в УРСР, у відповідності з Конституцією 1937 р.

30.Розкрийте основні причини, напрямки та хвилі масових сталінських репресій 30-х рр..;проаналізуйте їх наслідки.

Причини. Тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію, будь-які прояви і інакомислення, посіяти у суспільстві почуття страху, підозри.

Хвилі. 1)1929—1931 р. (примусова колективізація, розкуркулення, переслідування діячів церкви та старої інтелігенції). 2)1932—1934 р. (голодомор, вбивство Кірова 1 грудня 1934 р.). 3)1936—1938 р. (великий терор).

Напрямки. Репресії проти селянства;Боротьба з «підпільними національними організаціями»;Репресії проти членів КП(б)У;Боротьба проти релігії і церкви;Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва;Чистка військових кадрів.

Наслідки. Українська нація зазнала величезних демографічних втрат—понад 4,5 млн.;Занепад української національної культури.;Деформація морально-етичних відносин.;Посилення економічної та політичної залежності України від центру.;Шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

Проаналізуватьдіяльність Організації укр.=их націоналістів в роки Другої св..війниІщедо початку Другої світової війни національний рух, представлений. Організацієюукраїнських націоналістів, був суттєво розколотий. Після вбивства у травні 1938р. лідера організації Є. Коновальця суперечки в середовищі ОУН загострюються.Йшлося про стосунки між Проводом ОУН (А. Мельник, Я. Барановський, М.Сціборський та ін.), який очолив А. Мельник, і членами Крайової екзекутиви, лідеромякої був С. Бандера. Суттєвих розбіжностей у принципових питаннях міжветеранами із закордонного проводу та молодими галицькими радикалами не було.Вони підтримували основні догми українського інтегрального націоналізму. Однакїх розділяли різні підходи до питань тактики.  За свідченням дослідників з української діаспори, у спогадах безпосередніхучасників тих подій існує ряд версій з приводу розколу в ОУН. Здебільшого цесуперечливі твердження залежно від симпатій чи антипатій до С. Бандери чи А.Мельника. Один з відомих письменників С. Процик писав, що у питанні про розколв ОУН існує «безліч обвинувачень концепційного, психологічного, персонального,морального та етичного характеру. Головними розбіжностями між двома ОУН булиполітично-стратегічні засади щодо постановки боротьби серед хаосу другоїсвітової війни».  Молоді західноукраїнські радикали, яких очолив С. Бандера, звинувачували А.Мельника в нехтуванні зв'язків з організаціями, що активно діяли в ЗахіднійУкраїні, у нерішучості, пасивності, опортунізмі тощо. Вони вимагали від лідерівзвільнити політику ОУН від будь-якого орієнтиру лише на одну державу (зокрема,Німеччину), налагодити контакти із західними країнами. Члени проводу ОУН, людистаршого віку, схилялися в основному до більш поміркованих дій. Крім того, задеякими даними, розгортанню та поглибленню конфлікту сприяло те, що під часнімецько-польської війни бандерівці нібито захопили документи польськоїрозвідки і встановили причетність членів проводу ОУН до співпраці з польськоюрозвідкою.  У серпні 1939 р. у Римі відбулася конференція, на якій вождем ОУН булопроголошено А. Мельника 10 лютого 1940 р. у Кракові С. Бандера скликавконференцію, яка відкинула рішення Римської конференції. Відтоді стався розколв ОУН. Кожне угруповання оголосило себе єдиним законним проводом ОУН. Молодіжнабільшість, яка підтримувала С. Бандеру, стала називатись ОУН-Б, чи ОУН-Р(революційне), або просто бандерівцями, а прибічники А. Мельника — ОУН-М, абомельниківцями. З того дня існували вже дві різні націоналістичні організації,які мали однакову назву, проте часто протистояли одна одній.  Якою була політична програма ОУН Бандери? З початком радянизації західнихукраїнців Крайова екзекутива розробила план діяльності за нових умов, де наперше місце було поставлено розбудову мережі і дії ОУН на всій територіїУкраїни, що опинилася під більшовиками, широку революційну боротьбу припоширенні війни і активну протиакцію на випадок масового знищення більшовикаминаціонального активу.  У грудні 1940 р. було видано «Маніфест Організації українських націоналістів»,де проголошувалось, що світ, заснований на насильстві над народом, перебуває намежі краху під ударами борців за волю СРСР як одна з імперій поневолює багатоінших народів, а отже, має розвалитися. Від імені українського народу ОУН-Бочолює «боротьбу за свободу народів та людини», «проти більшовизму, що довівнаціонально-політичний, релігійний, культурний, соціальний і господарський гнітдо крайніх меж».  Що стосується соціальної програми, то в ній підкреслювалось, що українськінаціоналісти борються проти «приниження людини», збідніння громадян, ущемленняправ жінки під приводом рівності, одурманення дітей пропагандою сталінськогорежиму, терору, депортації, екологічного грабунку України та інших пригнобленихкраїн, рабства в колгоспах тощо  Докладнішу програму подальшої боротьби ОУН-Б проголосила на Другому зборі, щовідбувся у квітні 1941 р. Рішення Проводу ОУН (ОУН-Б) були викладені в«Політичних вказівках» і мали бути реалізовані у разі війни між нацистськоюНімеччиною і СРСР.  У 1940 р НКВС вдалося здобути інформацію про керівні кадри та окремі осередкиОУН, що призвело до численних арештів і завдало українському підпіллю болісногоудару. Довершенням акції став великий судовий процес, що відбувся у Львові в січні1941 р. Абсолютну більшість серед 59 засуджених становила молодь. Післянаполегливих прохань відомих громадських діячів, зокрема Кирила Студинського,Президія Верховної Ради Радянського Союзу (звичайно, не без певного політичногорозрахунку) замінила частині підсудних найвищу міру покарання на 10 роківув'язнення.  Отже, з початком війни ОУН була єдиною організацією, яка продовжила боротьбу зокупаційним режимом. Разом з тим розкол в ОУН завдав великої шкодинаціоналістичному руху напередодні великих воєнних випробувань.  Охарактеризуйте осовнівоєнні дії по визволенню Укр.Червоною армією(1945-1944)Розкрийте втрати тавнесокУкр.в перемогу.На початку жовтня 1944 року територія України вмежах кордонів червня 1941 р. була повністю звільнена від окупантів, анаприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вигнали ворога ізЗакарпаття. 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною було підписанодоговір про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.  Для звільнення української землі з січня 1943 по жовтень 1944 року булопроведено 11 стратегічних і 28 фронтових операцій.  680 діб тривалабезпрецедентна битва за визволення України. Українська земля  захлиналасякров’ю – і своєю, і  ворожою. Середньодобові  втрати, коли боїдосягали найбільшого напруження, становили 68 тис. чоловік. Радянські воїни при звільненні України покрили себе невмирующою славою.Вони здійснили тисячі подвигів, ризикуючи, а часто і віддаючи своє життя в ім’я її свободи.Так, наприклад, під час боїв за Житомирщину подвиг героїв Бреста повторилиблоковані в кар’єрах Коростеня радянські воїни. До останнього подиху в палаючому Т-34захищав станцію Чоповичі екіпаж лейтенанта В.Вейсера. Небувалий випадок ставсяз екіпажем танку 112-ї танкової бригади під командуванням В.Єрмолаєва. У боюпоблизу с. Заньки Радомишленського району Житомирської області його машинапідбила шість ворожих  танків, зокрема два “тигри”. Але інший німецькийтанк підбив Т-34. Тоді командир повів палаючу машину на таран “тигра” - загинуввесь екіпаж. Всі вони посмертно були удостоєнні звання Героя Радянського Союзу.  На завершальному етапі визволення України в Корсунь-Шевченківській,Кримській, Ясько-Кишенівській операції подвиг повітряного тарану М.Гастеллоповторили 52 льотчики-українці; а подвиг О.Матросова, який під час атаки закривсвоїм тілом амбразуру ворожого дзоту і тим вирішив успіх переможного наступу,повторили 25 українських воїнів. Воїни-українці брали активну участь і в бояхза визволення інших країн і здійснення повного розгрому фашистської Німеччини.Так, лише при штурмі Берліна звання Героя Радянського Союзу отримали 108українців із 589 радянських солдат і офіцерів, які були удостоєні цієї наградиза Берлінську операцію.  Визволення українських земель супроводжувалося відновленням на місцяхорганів радянської влади. Складні і суперечливі стосунки партійно-радянськоївлади з населенням вступили у нову стадію. З одного боку, абсолютна більшістьлюдей, що настраждались під фашистським ярмом, з радістю і вдячністю зустрілиЧервону армію, щиро вважаючи її своєю  визволителькою. Та при цьомуповернення Радянської влади нерідко викликало почуття не тільки радості, а істраху. Багато мислячих людей, переживши окупацію, починали розуміти суть нетільки гітлерівського, а й сталінського тоталітаризму. Населення чекало інадіялось на серйозні соціально-політичні зміни, демократизацію суспільногожиття. Проте його надії не справдилися. Тоталітарна система знову розпочаларепресії. Людей почали звинувачувати у дезертирстві, навмисному небажанніевакуюватися в 1941 році і т.ін.  Репресії розпочалися  і щодо національних меншин як покарання за“нелояльність” до Радянської влади. В Україні почались масові департації. Втравні 1944 року таку акцію було проведено в Криму, звідки було виселено 165тис. кримських татар, 14,7 тис. греків, 13,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів.  У звільнених від гітлерівців районах негайно розпочалося відродженняекономіки, транспорту, утсанов зв’язку. На це була спрямованапостанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 21 серпня 1943 року “Про невідкладні заходипо відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації”. Ужев ході визволення перших українських територій військові частини розпочаливідбудову і відродження підприємств, транспорту, сільського господарства ізакладів культури. Так, наприклад, у Харкові військові підрозділи дорожньоїслужби, вже за 12 днів після визволення міста відремонтували і побудували 14мостів. У Києві за два тижні військовими будівельниками був  спорудженийнизьководний залізничний міст через Дніпро довжиною 1059 м. Лише з грудня 1942по грудень 1944 року військовими та цивільним населенням в Україні буловідновлено 21 тис. км. залізничних шляхів, 615 мостів, 28,5 тис. км.лінійзв’язку, 260 суден піднято з дна Дніпра і 227 з них було відремонтовано;відновлено роботу і побудовано 29 аеропортів і 295 посадкових майданчиків. Всеце давало змогу підтримувати наступ Червоної армії та відроджувати економікузвільнених від фашистів районів республіки.  Безцінний внесок у відновлення мирного життя в Україні внесли інженернівійська та сформовані з юнаків допризивного віку осоавіахімівські команди. У1943-1945 рр. вони знешкодили мінні поля на площі 550 тис. кв. км., очистиливід смертоносної зброї більш як 47 тис. населених пунктів, що складало 90%території України.  При розмінуванні території Харківської області особливо відзначився16-літній Віктор Зембов із села Волохов Яр Балаклійського району. Навесні 1944року він очистив від мін близько 200 га. сільськогосподарських угідь, знищив500 боєприпасів і тим самим забезпечив своєчасне проведення сівби.  Основу відновлення народного господарства України складали промисловість,транспорт і  зв’язок. За два роки трудящими України з допомогою братніх республік буловведено в експлуатацію 123 великих і 506 середніх та малих шахт, розпочалосябудівництво 50 нових шахт по видобутку коксового вугілля. Успішновідроджувалась нафтова і енергетична промисловість. Великих успіхів досяглиметалурги, машинобудівники, хіміки і будівельники, які протягом 1943-1945 рр.відродили 14 домен, 35 мартенівських печей, 38 прокатних та трубних станів,два  бессемерівські конвертори, 95 великих машинобудівних підприємств і 80хімічних заводів.  У – Харкові  в 1944-1945 рр. було відроджено і збудовано нових 495промислових підприємств, 30 тис.кв.м. житла, відновили роботу 28 вузів, 33технікуми, 30 науково-дослідницьких інститутів. Запрацювали водопровід,трамвайний і  тролейбусний транспорти. Прикладом трудової  звитяги вцей час були передовики  промисловості А.Д.Кедя, М.Н.Афонін, Л.Т.Голоколосов,Б.Я.Калюжний, Є.Д.Рубан та інші.  Значна увага приділялась відновленню економіки західної України. В грудні1944 року для оперативного керівництва цим процесом була створена Рада допомогизахідним областям. В результаті прийнятих заходів тут за короткий термін буловідроджено і стало працювати 1700 підприємств і 500  промислових артілей.  Тяжкою працею піднімалося з руїн сільське господарство. Всі радянськіреспубліки допомогали Україні відродити колгоспи, радгоспи і МТС. Вони надалиУкраїні більше 11 тис. тракторів, семи тисяч вантажних автомобілів,більше  тисячі комбайнів, 311 тис. коней, 284 тис. голів великої рогатоїхудоби.  Разом із звільненням земель на них повертався і морально-психологічнийпресинг сталінської бюрократичної системи. Особливої недовіри у партійнихорганів викликали люди інтелектуальної праці. Представники творчоїінтелігенції, які оспівували патріотизм, огульно звинувачувалися в українськомубуржуазному націоналізмі, а ті, хто орієнтувався на інтернаціоналістськісюжети, - в  космополітизмі. Так у життя творчої інтелігенції надовговходили страх і  невпевненість.  Вигнання фашистів з території західних регіонів України не принеслосправжнього миру її народові. Наступаюча Червона армія зіткнулась з Українськоюповстанською армією. Хоч радянські війська прийняли на цю територію з гасламисвободи, соціалізму, інтернаціоналізму, проте в пам’яті широких верствнаселення західноукраїнського регіону виникали картини примусової радянизації,репресій, депортацій 1939-1941 рр.  Українська повстанська армія в цей час зосередилась на збройній боротьбіпроти Червоної армії та НКВС. За даними НКВС УРСР за 21 місяць, починаючи злютого 1944 р., було проведено 26685 бойових операцій проти ОУН-УПА. В своючергу повстанці здійснили 6148 операцій. По суті в тилу Червоної армії назахідноукраїнських землях розгорнулася справжня партизанська війна.  Курс ОУН-УПА на масовий опір Радянській владі дорого обійшовсязахідноукраїнському населенню. Він дав підстави потужній машині беріївськихкаральних органів широко використати репресивні дії. На їх тлі меркло те добре,що робилося для західних регіонів. Дійсно ця територія була визнана пріоритетниою і на її розвитоквиділялися величезні кошти для відбудови та індустріалізації,культурно-побутового будівництва, ліквідації неписьменності, утвердженняукраїнства. Однак ці процеси гальмувалися порушенням законності з боку оганіввлади,  примусовою колективізацією селянських господарств.  І все ж визволення України від фашистських загарбників  має винятковезначення для історичної долі нашої держави, оскільки вигнання гітлерівцівозначало її відродження і повернення з небуття.  Україна як суб’єкт державного права  перестала існувати, коли  її територіїзахопили німецькі фашисти. Гітлеру і третьому рейху в їх змаганні за світовепанування була потрібна тільки така Україна як  невичерпний постачальник“продовольства і сировини, німецька Індія”. Гітлер розглядав її територію і якзручний плацдарм для подальшого просування на схід. Тому фашистське керівництвоособливу увагу приділяло саме українському театру дій.  Але не тільки Гітлер тримався за Україну двома руками. Український геостратегічний фактор у глобальних розрахунках Сталіна також посідав важливемісце – і як найважливіший театр воєнних дій, і як наріжний камінь усьоговійськово-промислового комплексу.  Саме залежність воюючих сторін від українського економічного, сировинногопотенціалу, людських ресурсів обумовила вкрай безкомпромісний, граничнозапеклий характер бойових дій на території республіки. Через те Українанеймовірно й потерпіла, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубніпрорахунки сталінського керівництва.  Україна була центральною ділянкою європейського театру воєнних дій. З неюпов’язані основні події на 4,5 – тисячному радянсько-німецькому фронті, якийбув вирішальним у системі фронтів Другої світової війни (у 1941-1945 рр. тутзнаходилось від 56 до 76% загальної кількості дивізій вермахту, причому 607 зних було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших фронтах зазналипоразки 176 німецьких дивізій).  Саме на українській землі більше всього тривали активні бойові дії, велисятакі великомаштабні операції 1941 року, як танкова битва в районіЛуцьк-Броди-Рівне, Київська та Одеська операції, бої у 1942 році під Харковом.На території республіки відбулися і найбільш успішні наступальні операції удругій половині 1943 - 1944 роках : Донбаська, форсування Дніпра,Нікопольсько-Криворізька, Кримська, Львовсько-Сандомирська,Корсунь-Шевченківська битви, подолання гірських масивів Карпат.  Війна на території України не припинялася ні на годину з 22 червня 1941року до 28 жовтня 1944 року. З цих 40 місяців 35 припадають на активні бойовідії регулярних військ. Запеклі бої й битви відбулися в більш ніж у 100населених пунктах України.  На території України була проведена майже половина стратегічних операційВеликої Вітчизняної війни. У бойових операціях на території республіки взялоучасть 54 армії збройних Сил СРСР. Дії регулярних військ поєднувались зізбройною підпільно-партизанською боротьбою, яка розпочалась на грунтінесприйняття  ідеології фашизму українським народом. В роки війнивиділилось три течії цієї боротьби: 1) радянське

На території України була проведена майже половина стратегічних операційВеликої Вітчизняної війни. У бойових операціях на території республіки взялоучасть 54 армії збройних Сил СРСР. Дії регулярних військ поєднувались зізбройною підпільно-партизанською боротьбою, яка розпочалась на грунтінесприйняття  ідеології фашизму українським народом. В роки війнивиділилось три течії цієї боротьби: 1) радянське підпілля та партизанський рух;2) оунівське підпілля та партизанський рух; 3) саботаж робітників, селян таінтелігенції на підприємствах та в установах.  Червона Армія з її багатонаціональним складом вирішувала долю України наполях битв. А в тилу, поряд з  іншими народами, створювалиматеріально-технічний потенціал перемоги евакуйовані українські підприємства таколективи наукових закладів.  На фронтах, піднімаючи бойовий дух, працювали письменники, поети і митці,журналісти і фотокореспонденти, прославляючи безсмертні подвиги радянських, втому числі й українських воїнів.  Розглядаючи історію України періоду Другої світової війни, слід  відзначитиі такий сумний факт : українське суспільство ні на початку німецької окупації,ні в кінці її не було єдиним, його розколола незрима ідеологічна барикада,причому цей розкол поглиблювали різні історичні, соціальні, релігійні умови, вяких розвивались західна та східна гілки української нації. Розділивши гіркудолю інших роз’єднаних націй, українці нерідко воювали в збройних силах супротивних країн.Певна їх частина у  формуваннях Української повстанської армії зі зброєю вруках відстоювала ідеали державної незалежності України. Переважна ж більшістьсинів та дочок України у складі Збройних сил СРСР билася за саме існуванняУкраїни як такої, за врятування українського етносу.  Намагаючись переосмислити історичне минуле, приходимо до розуміння того, щоперіод Другої світової війни є особливим, переломним у тривалому йсуперечливому процесі формування незалежності України. Активна участьукраїнського народу в антигітлерівській коаліції, його величезні людськіжертви, колосальні матеріальні збитки сприяли поглибленню національноїсвідомості як у радянській, так і в  національно-патріотичній формах,сприяли усвідомленню його місця серед інших народів, а відтак активізувалипроцес поступового реального наповнення державницького потенціалу України, зміцнилиїї престиж в СРСР та за кордоном. Причому це відбулось в умовах жорсткоїцентралізації унітарної держави.   Охарактеризувати зміни території та складу населення Укр.після др.св.війни(1945=1954)  -за роки війни Укр.втратилаблизьковтратила близьковтратила близько3 млн. чол.. на фронтах і 5,5 млн. чол..у зоні окупації  -вивезено напримусові роботи понад 2,2 млн. чол..,з яких на батьківщину повернулось лише800 чол.  -демобілізовано злав Радянської армії близько 2,2 млн. чол..  -Змінився етнічнийсклад населення УРСР Депортовано близько 600 тис.німців,200 тис.кримськихтатар.Зменшилось кількість євреїв,поляків,збільшилась частка росіян  -виселено всхіднірайони СРСР(до 1952р.)понад 200тис.чол.  -населення Укр. У1945р.становило 27,4 млн.а в 1951р.-37,2 млн.чол.(у 1940-41,3)  Проаналізуйте успіхи та труднощі відбудови економікипіслявоєнної роки(1945-1950)  Роки післявоєнноївідбудови економіки України були дуже важки­ми, виснажливими, зокрема, і черезте, що система концентрації кош-тів для відбудови промисловості йвійськово-промислового комплек-су ставала на заваді підвищенню життєвого рівнянароду. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталі-тарнийрежим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбут-нє підіймав з руїнміста й села, відроджував промисловість і сільське господарство. Загаломвалова продукція сільськогосподарського ви-робництва в 1950 р. становила 91 %довоєнного рівня. Було досягну-то значних успіхів у розвитку народної освіти,науки й культури. На початку 50-х років республіка в основному залікувала ранилихоліт-тя. Було закладено основи для її виходу на нові рубежі суспільногопрогресу.  Становище в західноукр=их обл.в післявоєнніроки(1945-почато 50 р.)  У 1945 р. розпочалася відбудова  великих підприємств металургії — ≪Азовсталь≫, ≪Запоріжсталь≫, Макіївського, Криворізького, Єнакіївськогозаводів. За три місяця після звільнення східнихобластей України введено в дію  123великих і 506 дрібних шахт Донбасу, що давали 18% довоєнного видобутку. Восени 1945 р. поновивроботу Харківський тракторний завод. Гострийдефіцит трудових ресурсів, нестачу кваліфікованихспеціалістів, пов'язані з наслідками війни,певним чином вдалося ліквідувати вжевлітку 1945 p., коли розгорнулася демобілі-  cБажан О. Г., 2005 заціявоїнів з Радянської армії (до кінця 1946 р. навиробництво повернулося 1,8 млн колишніх  фронтовиків).Наприкінці 1945 р. ціною величезних фізичнихі духовних зусиль було відновлено третинудовоєнного індустріального потенціалу республіки. Ужена початковому етапі відбудови простежується поступовийперехід господарства на мирнірейки. На рубежі 1945-1946 pp. проводилася реорганізаціяорганів управління господарства.  Зокрема,було ліквідовано ряд союзних наркоматівважкої промисловості, а натомість утворенонаркомати транспортного, сільськогосподарського машинобудуваннята приладобудування. Зметою поліпшення механізму командно- адміністративногоуправління господарством уберезні 1946 р. Верховна Рада УРСР ухвалилаУказ про перетворення Ради Народних КомісарівУРСР на Раду міністрів УРСР. Подальшийпромисловий розвиток України  відображенов ≪Законі про п'ятирічний план відбудовий розвитку народного господарства УкраїнськоїPCP на 1946—1950 pp.≫, прийнятому всерпні 1946 р. на VIII сесії Верховної РадиУРСР [2]. За четвертим п'ятирічним планом  політичнекерівництво країни не передбачало відновленняв усьому обсязі передвоєнної роліУРСР у народногосподарському комплексі СРСР.Згідно з контрольними показниками, визначенимисоюзним планом, українська економіка отримувалалише 15 % всесоюзних капіталовкладень, тодіяк УРСР зазнала 42 % усіх  матеріальнихвтрат СРСР у війні. Основне завдання першогопіслявоєнного п'ятиріччя вбачалося увідновленні довоєнного рівня промисловості йсільського господарства та підвищенні продуктивностіпраці на 36 %. Головними  пріоритетамивизначалися перш за все відновлення таподальше піднесення важкої індустрії,  залізничноготранспорту, відродження вугільної  промисловостіреспубліки, металургійних заводів  Донбасуі Придніпров'я, хімічної промисло-  Бажан О. Г. Особливості__<@_%ﾐвідбудовчогоперіоду в Українській PCP...  вості,що несло в собі приховану загрозу посилення  диспропорційі деформацій в економіці  УРСР,насамперед у хронічному відставанні  легкоїпромисловості та сільського господарства.  Упроцесі відбудови адміністративним апаратом  булопроігноровано досвід відновлення  економічногопотенціалу країн Європи, відповідно  доякого перевага надавалася технічному  переобладнаннюрізних галузей господарства,  розвиткусільського господарства, легкої та харчової  промисловості,стабілізації національної  валюти.Успіхи індустріального зростання в  Україні,як і в СРСР в цілому, забезпечувалися  переважноза рахунок залучення додаткової  робочоїсили, тобто екстенсивним шляхом, що  вмайбутньому робило економічну політику малоперспективною.  Отже,відбудова економіки, вдалий її розвиток  залежаввід розв'язання проблеми трудових  ресурсів.При загальному скороченні населення  республікина третину (близько 3,9 млн мирних  жителівбуло знищено під час фашистської окупації,  200тисяч з яких не повернулися до рідних  домівок[3], побоюючись потрапити в радянські  концтабори)суттєво зменшилася кількість  працездатних.Щоб виправити становище,  органивлади розпочали трудові мобілізації переважно  зсільської місцевості, які інколи мали  примусовийхарактер. Крім того, восени 1946 р.  почаластворюватися мережа ремісничих училищ  ішкіл фабрично-заводського учнівства,  завдякиякій впродовж четвертої п'ятирічки для  народногогосподарства України підготовлено  859тис. кваліфікованих робітників.  Оскількиамериканський план допомоги  постраждалиму війні (так званий план Маршалла)  сталінськимкерівництвом був відкинутий,  фінансуваннянамічених економічних планів  передбачалосяздійснювати за рахунок внутрішніх  резервіві сил, у пошуках коштів на  відбудовуголовний акцент робився на режимі  економії,скороченні фінансування сільського  господарства,легкої промисловості, соціальної  сфери.Не припиняв своєї дії механізм ≪мобілізації  коштівнаселення≫, запроваджений радянським  урядомще на початку війни. У травні  1946р. було розміщено першу позику відбудови  йрозвитку народного господарства на суму  21,8млрд крб, 1947 р. — другу на 22,5 млрд крб,  1948р. -третю на 22,6 млрд крб, 1949 р.— четверту  на23,8 млрд крб, 1950 р. — п 'яту на 27 млрд  крб(усі строком на 20 років). Високі темпи відбудови  забезпечувалисятакож надто низькою  часткоюзаробітної плати робітників, службовців,  колгоспниківу національному доході та  штучноствореним нееквівалентним обміном  міжмістом і селом.  Цілкомприродно, що перехід від війни до  мирувимагав заміни адміністративно-командних  методівгосподарювання на економічні.  Необхідністьзмін, зменшення диктату держави  розумілий у вищих ешелонах влади. Прихильниками  більшзрівноваженого економічного  розвиткувиступили високі партійно-державні  посадовціМ. Вознесенський, А. Жданов, M. Po-  діоновта інші. Проте перемогла частина політичного  керівництвакраїни на чолі з Й. Сталіним,  якасповідувала тоталітарні методи  управлінняекономікою. Більше того, по завершенню  воєнногоперіоду Й. Сталш повернувся  досформульованого ще у 1930-х роках положення  прозавершення будівництва соціалізму  йпочаток переходу до комунізму. Виступаючи  улютому 1946 р. на передвиборних зборах у  Москві,Сталін запропонував збільшити рівень  промисловоговиробництва в СРСР втричі порівняно  здовоєнним періодом. Утім, досягти  високихтемпів розвитку економіки вже з першого  рокуп'ятирічки не вдалося. У зв'язку зі  скрутнимстановищем у сільському господарстві  усерпні 1946 р. заплановану відміїгу карткової  системибуло перенесено на наступний  рік.  Завдякимобілізації наявних сил і ресурсів,  вливанню67 % усіх передбачених капіталовкладень  нарозвиток важкої промисловості,  електростанцій,залізничного транспорту відставання  відустановлених показників удалося  ліквідувативже протягом 1947 р.  Зметою стабілізації фінансової системи у  груднітого ж року було проведено грошову реформу.  Зарішенням радянського уряду протягом  лишеодного тижня громадяни, які мали  банківськівклади до 3 тис. крб, могли обміняти  старігроші 1 до 1, вклади від 3 до 10 тис. крб  скорочувалисяна третину, а більше 10 тис— на  двітретини. Хто зберігав гроші на руках, то обмін  відбувавсяу співвідношенні 10 : 1[4]. Реформа  грошей,що мала відверто конфіскацій-  нийхарактер, звела нанівець особисті заощадження  громадян.Водночас вилучення в процесі  реформизначної кількості грошей справила  оздоровчийефект на повоєнну радянську економіку.  Обмеженнязагальної купівельної спроможності  населеннястворювало потенційні  можливостідля зниження цін на товари. Поліпшення  ситуаціїу сільському господарстві  далозмогу наприкінці 1947 р. скасувати карткову  системурозподілу продуктів. Однак відмі-  накарткової системи в результаті призвела до  підвищенняцін на всі види продуктів та промислових  товарів.  Незважаючина труднощі повоєнного періоду,  докінця четвертої п'ятирічки народне  господарствоУкраїни в основному було відбудоване,  ав сільському господарстві республіки  відповіднізавдання були виконані на початку  1950-хроків.У 1946-1950 pp. почали функціонувати  підприємстваметалургійної  промисловості— ≪Азовсталь≫, ≪Запоріжсталь≫,  Дніпропетровськийзавод ім. Г. Петровського  [5],стали до ладу об'єкти машинобудування —  Горлівськийзавод вугільного устаткування,  Київськийзавод ≪Більшовик≫, Ворошилов-  градськийпаровозобудівний завод, побудовано  Вінницькийінструментальний, Запорізький  трансформаторний,Київський мотоциклетний  заводи,запрацювала на повну потужність  ДніпровськаГЕС. За роки четвертої п'ятирічки  вреспубліці створено газову промисловість  (у1950 р. УРСР давала 25 % загальносоюзного  видобуткугазу). Поряд зі старими  родовищами,Дашавським та Опарським,  введенов експлуатацію нові: Більче-Волиць-  ке,Угерське, Шебелинське. У жовтні 1948 р.  завершенобудівництво газопроводу Дашава —  Київ.  Офіційнідані, оприлюднені по завершенні  повоєнноїп'ятирічки, вказували на те, що  Україназа окремими показниками випереджала  розвинутікраїни Європи. Обсяг валової продукції  промисловостіУРСР в 1946—1950 рр.  збільшивсяу 4,4 раза, а промислове виробництво  на15 % перевищувало довоєнний рівень  (деяківітчизняні вчені ставлять під сумнів наведену  цифруі вважають, що довоєнного рівня  вдалосядосягти лише в п'ятій п'ятирічці  (1951— 1955 pp.). Щоправда, темпи відбудови  українськоїекономіки значно поступалися загальносоюзним.  Подібнаситуація була зумовлена  економічноюполітикою центру, яка сприяла  розвитковінових індустріальних центрів на  сходіРосійської Федерації, будівництву значного  числапромислових об'єктів у Прибалтиці,  СереднійАзії, Казахстані. Водночас зростання  промисловостіреспубліки не позначилося на  підвищенніжиттєвого рівня населення. Протягом  четвертоїп'ятирічки виробництво предметів  споживання(група ≪Б≫) істотно відставало  відвиробництва засобів виробництва (група  ≪А≫).Наслідком директивної економіки стало  хронічневідставання харчової та легкої промисловості,  сфериобслуговування.

Визначте вплив 20 зїзду КПРС на громадське-політ.життя вУкр.  В лютому1956р.на 20зїзді КПРС-Хрущов виступав з промовою»Прокульт особи Сталіна».Починаєтьсядесталінізація основною рисою,якою стає десталінізація-цевідношення доброго імята повернення прав незаконно засуджених осіб.Було регулярнопонад 400 млн.справ реабілітовано понад 2млн. чол..Була ліквідована система ГУЛАГ(главное управление лагерей)У1957р.відбулась спроба усунення Хрущова від влади.  Хід економічнихреформ в Укр. в середині 50-х-першій половині 60-х р.  У 50-60-ті роки Україназалишалася одним із основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.  Певний час після XX з'їзду КПРСу результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося доситьуспішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів,деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлісільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися відконфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952-1958 рр. закупівельні ціни зрослимайже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукціютваринництва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був доситьзначний і у 1954-1959 рр. становив понад 7% щорічно.  В інших сільськогосподарськихрегіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарськоїпродукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемогинад капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М.Хрущов висунувутопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки повиробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Важливим кроком на шляхудо остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958—1965).Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%.  Для досягнення поставленогозавдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальнезаохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності.На практиці ж все відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося - інше.Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася назабезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всібюджетні проблеми, особливо пов'язані з розвитком військово-промисловогокомплексу й оборони, взагалі розв'язувалися передусім шляхом переміщення в цігалузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надіяпокладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальнірезультати за мінімальних затратах. На XX з'їзді Компартії України, якийвідбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завданнясемирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, абагато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконанняпроголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справуі як слід використати всі наявні резерви і можливості, що е в колгоспному ірадгоспному виробництві».  У роки семирічки тривалоукрупнення колгоспів, яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл іхуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний ісоціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Українібуло 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950р.  Необґрунтованою була такожреорганізація сотень колгоспів у радгоспи.  Негативний вплив на виробництвопродукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміськійзоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянокколгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме активнішій, зацікавленій роботіселян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішеннябуло зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках іпідвищення цін на неї.  За вказівками зверху «вдосконалювалася»і вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою травопільну системуземлеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіцитумінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів. Нарешті, в другійполовині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова доСполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широкихмасштабах стала впроваджуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційнісільськогосподарські культури.  Основою впровадження кукурудзи,яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції.Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність,не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівніплощі, зайняті цією культурою, зросли більш як удвічі, а валовий збір - лише в1,3 раза. Практично незмінною — в межах 25—28 центнерів з гектара — залишаласяврожайність кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, зате в багатьохрайонах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайностізернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р.,хоча на цей раз голоду вдалося уникнути. Таким чином, запланованого стрімкогоросту в сільському господарстві не сталося. З 1958 по 1964 р. обсяг валовоїпродукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. А в 1963 р., порівняноз 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва - 93%.Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління,не в змозі було забезпечити населення сповна продуктами харчування.  Держава була змушена купуватихліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету все більші суми валюти, що сталопотім постій  Суперечливий характер культурногожиттяУкр. в умовах десталінізації  Уже початковий періоддесталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цьогоперіоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільненняпроцесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферахсуспільного життя. Саме за помилки в проведенні національної політики у роботіз кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місцеобрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення накерівні посади представників місцевої влади. Тому на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР — 75%, а серед відповідальних за великі підприємства — 51%. У 1958 р. українцістановили 60% членів КПУ.  У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчявозз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучнапропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала,безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної РадиСРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю татісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийнялауказ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Хочамотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, невикликає сумнівів, серйозною проблемою в процесі входження Криму до складу УРСРбув і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українцістановили 22,3%, а росіяни — 71,4% мешканців Кримської області).  Позитивним змінам усуспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінськихрепресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських  націоналістів.  Подолання наслідків культу особипередувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режимуполітичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набулаабстрактного, однобічного, пасивного характеру.  Могутнім імпульсом дляпоглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривавсякульт особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещопом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від ЗО червня 1956 р. Проте гостракритика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративноїсистеми, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культуособи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляхудесталінізації, який стимулював процес . лібералізації суспільного життя,свідчив про реальну перспективу його демократизації.  Після смерті Сталіна розпочалосярозширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки в1953—1956 pp. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декількатисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957 р. розширено юридичну компетенцію республік — вони отримали право вирішуватипитання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, прийматигромадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширенофінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного іперспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва,використання капіталовкладень тощо.  У цей час інтенсивнішою сталадіяльність України на міжнародній арені. Якщо 1953 р. УРСР була членом 14 міжнароднихорганізацій, то наприкінці 1955 р. — вже 29. Значно активізуються зв'язки України із закордоном. Так, тільки з країн,які розвиваються, у республіці побувало 1954 р. — 69, 1956 р. — 145, 1958 р. —305 офіційних делегацій, у складі яких були державні, політичні та громадськідіячі. Пожвавлюється міжнародний туризм: 1953р. УРСР відвідало 805 туристів,1955 р. — 1390, 1958 р. — 23 054. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як іраніше, українська дипломатія йшла у фарватері дипломатії СРСР, а міжнароднадіяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду риси обмеженостіта меншовартості.  У СРСР і, зокрема, в Українірозпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури.У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ,скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещопослабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільногожиття.  Намагаючись залучити до процесуоновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінськіструктури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, вУкраїні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно зпостановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевихрад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.  Більшість істориків дотримуєтьсядумки, що перетворення хрущовського періоду не зачепили основ існуючої приСталіні системи. Однак це твердження потребує уточнення. Безперечно,командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип —централізм — зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов'язаних ізпроцесом лібералізації у сфері державного будівництва, була хоча й обмежена танепослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм,втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичнийцентралізм.  Процес лібералізації неоднозначно сприймавсяоточенням Хрущова, саме тому на червневому Пленумі ЦК КПРС (1957) групою осіб начолі з Маленковим, Кагановичем і Молотовим було вчинено спробу усунути першого секретаря з його поста.Хрущову вдалося відбити атаку сталіністів і ще більше укріпити свої позиції.Після цих подій центр влади остаточно перемістився в партійні структури, авлада ще більше сконцентрувалася в руках Хрущова, який 1958 р. стає ГоловоюРади Міністрів СРСР.  У 1961 р. на XXII з'їзді КПРСбуло прийнято третю програму партії — програму побудови комунізму.Комуністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфологія на початку 60-хроків домінували в суспільній свідомості. Тому відповіддю на нову програмупартії були розгортання соціалістичного змагання (так, у русі за комуністичнеставлення до праці в Україні 1963 р. брало участь 48,3% трудівників); численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом буливихолощені бюрократією.  Водночас були й інші виявисуспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, ужовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників«Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація вНовочеркаську; 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в КривомуРозі та Одесі. З'явилися перші паростки інакомислення і серед інтелігенції.  В Україні дисидентський рух булозапочатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західномурегіоні, виникають своєрідні «перехідні групи», організовані за принципомстарого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН—УПА. Водночас вонинамагалися вести боротьбу з урахуванням післясталінських реалій та нових тенденційу суспільному житті. Генетично пов'язані з ОУН—УПА, ці групи здебільшогоорієнтувалися на збройний шлях боротьби за незалежність України. Визначте вплив 20 зїзду КПРС на громадське-політ.життя вУкр.  В лютому1956р.на 20зїзді КПРС-Хрущов виступав з промовою»Прокульт особи Сталіна».Починаєтьсядесталінізація основною рисою,якою стає десталінізація-цевідношення доброго імята повернення прав незаконно засуджених осіб.Було регулярнопонад 400 млн.справ реабілітовано понад 2млн. чол..Була ліквідована система ГУЛАГ(главное управление лагерей)У1957р.відбулась спроба усунення Хрущова від влади.  Хід економічнихреформ в Укр. в середині 50-х-першій половині 60-х р.  У 50-60-ті роки Україназалишалася одним із основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.  Певний час після XX з'їзду КПРСу результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося доситьуспішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів,деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлісільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися відконфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952-1958 рр. закупівельні ціни зрослимайже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукціютваринництва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був доситьзначний і у 1954-1959 рр. становив понад 7% щорічно.  В інших сільськогосподарськихрегіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарськоїпродукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемогинад капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М.Хрущов висунувутопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки повиробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Важливим кроком на шляхудо остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958—1965).Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%.  Для досягнення поставленогозавдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальнезаохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності.На практиці ж все відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося - інше.Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася назабезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всібюджетні проблеми, особливо пов'язані з розвитком військово-промисловогокомплексу й оборони, взагалі розв'язувалися передусім шляхом переміщення в цігалузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надіяпокладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальнірезультати за мінімальних затратах. На XX з'їзді Компартії України, якийвідбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завданнясемирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, абагато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконанняпроголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справуі як слід використати всі наявні резерви і можливості, що е в колгоспному ірадгоспному виробництві».  У роки семирічки тривалоукрупнення колгоспів, яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл іхуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний ісоціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Українібуло 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950р.  Необґрунтованою була такожреорганізація сотень колгоспів у радгоспи.  Негативний вплив на виробництвопродукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміськійзоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянокколгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме активнішій, зацікавленій роботіселян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішеннябуло зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках іпідвищення цін на неї.  За вказівками зверху «вдосконалювалася»і вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою травопільну системуземлеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіцитумінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів. Нарешті, в другійполовині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова доСполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широкихмасштабах стала впроваджуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційнісільськогосподарські культури.  Основою впровадження кукурудзи,яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції.Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність,не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівніплощі, зайняті цією культурою, зросли більш як удвічі, а валовий збір - лише в1,3 раза. Практично незмінною — в межах 25—28 центнерів з гектара — залишаласяврожайність кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, зате в багатьохрайонах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайностізернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р.,хоча на цей раз голоду вдалося уникнути. Таким чином, запланованого стрімкогоросту в сільському господарстві не сталося. З 1958 по 1964 р. обсяг валовоїпродукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. А в 1963 р., порівняноз 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва - 93%.Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління,не в змозі було забезпечити населення сповна продуктами харчування.  Держава була змушена купуватихліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету все більші суми валюти, що сталопотім постій  Суперечливий характер культурногожиттяУкр. в умовах десталінізації  Уже початковий періоддесталінізації призвів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цьогоперіоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільненняпроцесу русифікації, зростаюча роль українського чинника в різних сферахсуспільного життя. Саме за помилки в проведенні національної політики у роботіз кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місцеобрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення накерівні посади представників місцевої влади. Тому на 1 червня 1954 р. у ЦК КПУ українців було 72%, у Верховній Раді УРСР — 75%, а серед відповідальних за великі підприємства — 51%. У 1958 р. українцістановили 60% членів КПУ.  У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчявозз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучнапропагандистська кампанія. Центральною подією ювілейних торжеств стала,безперечно, передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної РадиСРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю татісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийнялауказ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Хочамотивація цього рішення, незважаючи на його пропагандистський присмак, невикликає сумнівів, серйозною проблемою в процесі входження Криму до складу УРСРбув і лишається етнічний склад населення цього регіону (1959 р. українцістановили 22,3%, а росіяни — 71,4% мешканців Кримської області).  Позитивним змінам усуспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінськихрепресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських  націоналістів.  Подолання наслідків культу особипередувало розвінчанню самого Сталіна, викриттю створеного ним режимуполітичного терору. На жаль, розпочата критика культу особи набулаабстрактного, однобічного, пасивного характеру.  Могутнім імпульсом дляпоглиблення і розширення процесу лібералізації став XX з'їзд КПРС. На його закритому засіданні з доповіддю, у якій викривавсякульт особи Сталіна, виступив Хрущов. Основні положення доповіді в дещопом'якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від ЗО червня 1956 р. Проте гостракритика, яку містили ці документи, не зачіпала суті командно-адміністративноїсистеми, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культуособи. Та, незважаючи на недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляхудесталінізації, який стимулював процес . лібералізації суспільного життя,свідчив про реальну перспективу його демократизації.  Після смерті Сталіна розпочалосярозширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки в1953—1956 pp. в Україні із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декількатисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 18 млрд. крб. до 43,7 млрд. крб. У 1957 р. розширено юридичну компетенцію республік — вони отримали право вирішуватипитання обласного, крайового адміністративно-територіального поділу, прийматигромадянський, карний та процесуальний кодекси тощо. Згодом було розширенофінансово-бюджетні права республік, а також права щодо поточного іперспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва,використання капіталовкладень тощо.  У цей час інтенсивнішою сталадіяльність України на міжнародній арені. Якщо 1953 р. УРСР була членом 14 міжнароднихорганізацій, то наприкінці 1955 р. — вже 29. Значно активізуються зв'язки України із закордоном. Так, тільки з країн,які розвиваються, у республіці побувало 1954 р. — 69, 1956 р. — 145, 1958 р. —305 офіційних делегацій, у складі яких були державні, політичні та громадськідіячі. Пожвавлюється міжнародний туризм: 1953р. УРСР відвідало 805 туристів,1955 р. — 1390, 1958 р. — 23 054. Отже, певні зрушення відбулися, хоча, як іраніше, українська дипломатія йшла у фарватері дипломатії СРСР, а міжнароднадіяльність УРСР зберігала успадковані від попереднього періоду риси обмеженостіта меншовартості.  У СРСР і, зокрема, в Українірозпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури.У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях 1955—1956 pp. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ,скорочено понад 92,5 тис. посад адміністративно-управлінського апарату, що дещопослабило тиск командно-адміністративної системи на різні сфери суспільногожиття.  Намагаючись залучити до процесуоновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінськіструктури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Так, вУкраїні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. 1950 р. до 381, 5 тис. 1959 р. Згідно зпостановою ЦК КПРС (січень 1957 р.) було суттєво розширено компетенцію місцевихрад щодо планування, будівництва, бюджетно-фінансових справ та ін.  Більшість істориків дотримуєтьсядумки, що перетворення хрущовського періоду не зачепили основ існуючої приСталіні системи. Однак це твердження потребує уточнення. Безперечно,командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип —централізм — зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов'язаних ізпроцесом лібералізації у сфері державного будівництва, була хоча й обмежена танепослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм,втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичнийцентралізм.  Процес лібералізації неоднозначно сприймавсяоточенням Хрущова, саме тому на червневому Пленумі ЦК КПРС (1957) групою осіб начолі з Маленковим, Кагановичем і Молотовим було вчинено спробу усунути першого секретаря з його поста.Хрущову вдалося відбити атаку сталіністів і ще більше укріпити свої позиції.Після цих подій центр влади остаточно перемістився в партійні структури, авлада ще більше сконцентрувалася в руках Хрущова, який 1958 р. стає ГоловоюРади Міністрів СРСР.  У 1961 р. на XXII з'їзді КПРСбуло прийнято третю програму партії — програму побудови комунізму.Комуністичний романтизм і пов'язана з ним соціальна міфологія на початку 60-хроків домінували в суспільній свідомості. Тому відповіддю на нову програмупартії були розгортання соціалістичного змагання (так, у русі за комуністичнеставлення до праці в Україні 1963 р. брало участь 48,3% трудівників); численні трудові почини, що йшли знизу, але згодом буливихолощені бюрократією.  Водночас були й інші виявисуспільної активності, що виходили за межі ідеологічних засад системи. Так, ужовтні 1959 р. спалахнуло і було придушене півторатисячне повстання робітників«Казахської Магнітки»; у червні 1962 р. розстріляна семитисячна демонстрація вНовочеркаську; 1963 р. відбулися робітничі страйки та заворушення в КривомуРозі та Одесі. З'явилися перші паростки інакомислення і серед інтелігенції.  В Україні дисидентський рух булозапочатковано ще в середині 50-х років. У республіці, особливо в західномурегіоні, виникають своєрідні «перехідні групи», організовані за принципомстарого підпілля, які поширювали літературу часів ОУН—УПА. Водночас вонинамагалися вести боротьбу з урахуванням післясталінських реалій та нових тенденційу суспільному житті. Генетично пов'язані з ОУН—УПА, ці групи здебільшогоорієнтувалися на збройний шлях боротьби за незалежність України.

У 1958 р. в м. Івано-ФранківськуКДБ викрив групу української молоді (робітників і студентів), яка створила організаціюпід назвою «Об'єднана партія визволення України». У 1961 р. було засудженоорганізацію «Український національний комітет», яка складалася з робітниківльвівських підприємств і займалася поширенням нелегальної літератури. Задеякими даними, у цей час існували тернопільська, ходорівська, коломийська,стрийська та інші групи.  Одну з перших спроб переходу доорганізованих мирних форм опозиційної діяльності здійснила група ЛевкаЛук'яненка, яка утворила 1959 р. Українську робітничо-селянську спілку (УРСС).«Завдання полягає в підготовці народу до нового масового руху за національнусвободу, — писав лідер УРСС. — Для такої праці потрібні не скоростріл з багнетом, а натхненне слово звірою в перемогу добра над злом, свободи над рабством, залежних колоніальнихнародів над імперією». Проте вже 1961 р. цю малочисельну організаціюбуло викрито і за рішенням Львівського обласного суду її членів засуджено дотривалих термінів ув'язнення — від 10 до 15 років.  Боротьба за незалежність Українистала основною метою кількох опозиційних об'єднань, що виникли на початку 60-хроків, — Українського національного фронту (УНФ), Союзу української молодіГаличини (СУМГ) та їм. У цей період в дисидентському русі активну участь ПерутьЮ. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.  Реакцією влади на опозиційнудіяльність перших українських дисидентів став розгляд багатьох політичних справу судах Києва, Тернополя, Рівного, Сум, Чернівців, Луганська, Запоріжжя,Донецька та інших міст України. Проте на початку 60-х років репресії ще ненабули масового характеру.  Отже, суть кардинальних змін, щорозпочалися після смерті  Сталіна, полягає в лібералізації всьогосуспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії протинаціоналізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітаціїжертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному тагромадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій таюридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритостіУРСР для різнобічних контактів з іноземними державами.  У 1953—1964 pp. в суспільномужитті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфологія.Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявівактивності — стихійних народних виступів та діяльності інакомислячоїінтелігенції. Цим опозиційним системі процесам та явищам були притаманнілокальність поширення, нечисленність учасників, організаційна слабкість. Однаквони були симптомами нестабільності системи, яка перебувала у перехідній фазісвого розвитку. На початку 60-х років нестабільність у суспільстві ставаладедалі відчутнішою, що дало змогу супротивникам Хрущова перейти в наступ і вжовтні 1964 р. усунути його від влади.  Причини зародження та особливостідисидентського руху в Україні  Окремий різновид дисидентства на Україні базувавсяна релігії. Теоретично радянська конституція гарантує свободу віровизнання. Алережим удавався до цілого ряду заходів для боротьби з релігійними віруваннями тапрактикою. Вони включали обмеження релігійних публікацій, заборону навчатидітей релігії, проведення серед них атеїстичної агітації, засилання агентів усередовище священнослужителів і церковної ієрархії, закриття культових споруд,застосування до тих, хто стоїть за віру, громадських та економічних санкцій,обмеження можливості здобути освіту. Проте духовна безплідність радянськоїідеології, з одного боку, та обурення жорстокою політикою режиму, з іншого,зумовили відновлення потягу до релігії, особливо на селі. Разом із цим зросталавойовничість віруючих,  Скажене переслідування Української греко-католицької церкви («церкви укатакомбах») не змогло цілком знищити її. В останні десятиліття таємні відправидля віруючих проводили на Західній Україні 300—350 греко-католицьких священиківна чолі з кількома єпископами. Існували навіть підпільні монастирі й таємнідрукарні. У 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Українськоїкатолицької церкви, що ставив собі за мету домогтися її легалізації. Хоч увідповідь на це режим став заарештовувати її активістів, серед українцівГаличини та Закарпаття відданість своїй давній церкві не втрачала сили.  Православна церква на Україні, що офіційно називалася Російською православноюцерквою, перебувала у вигіднішому становищі, оскільки її визнавав радянськийуряд. Але ціною цього було співробітництво з режимом, що доходило до плазуванняперед ним. Як наслідок, у православній церкві, й особливо серед її ієрархії,поширилися корупція, лицемірство і тенденція задовольняти державні інтереси зарахунок релігійних потреб. Це призвело до того, що кілька членів нижчого духовенства,зокрема жорстоко переслідуваний Василь Романюк, виступили з осудом як власнихзверхників, так і держави.  Чи не найбільш войовничими і динамічними віровизнаннями на Україні в 60—70-хроках були баптистська та інші протестантські секти — п'ятидесятники,адвентисти, свідки Ієгови. Вони відправляли свої релігійні потреби в автономнихконгрегаціях, навчали дітей, як цього вимагає їхня віра, нерідко відмовлялисяреєструватися в органах влади, що ускладнювало властям контроль над ними. їхніфундаменталістські погляди, організація, що спирається на простих віруючих,палка відданість вірі приваблювали до них численних новонавернених, особливо наСхідній Україні. В ці роки вони складали непропорційно велику частку «в'язнівсовісті» в СРСР. До свого виїзду в Сполучені Штати першим провідником баптистівбув пастор Георгій Вінс.  Придушення дисидентства.  На початку 80-х рр. В Україні дисидентський рух було практично розгромлено.  Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіознуповедінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки на Україні.Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимогдотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми.Питання, які вони порушували, не були проблемами щоденного життя, що хвилюютьбільшість населення: робітників і колгоспників. Тому дисиденти мали вузькусоціальну базу, що складалася майже виключно з інтелігенції.  Але вирішальною причиною невдачі дисидентського руху була природа системи, щопротистояла йому. На дисидентів ополчилися всі потужні сили радянської системий особливо всемогутній КДБ. Володіючи монополією на засоби комунікації, режимвсіляко перешкоджав поширенню інформації про дисидентів серед громадськості.Коли ж якась інформація все ж з'являлася, то вона звичайно була спотвореною йзмальовувала дисидентів у негативному світлі. Маючи в своєму розпорядженнісотні тисяч офіцерів, агентів у цивільному, донощиків, КДБ, здавалося, бувусюдисущим і всезнаючим у своєму прагненні не допустити поза наглядом урядубудь-якої громадської діяльності. Але на відміну від сталінських часів таємнаполіція вже не виявляла такого фанатизму й не знищувала дійсних і потенційнихсупротивників. Тепер вона намагалася ізолювати дисидентів від суспільства й, застосовуючидо них методи дедалі більшого тиску, змусити їх покаятися аоо замовкнути. Тим,хто критикував режим, відмовляли в робочих місцях, у можливості здобуття освітиїхнім дітям й навіть у даху над головою. Найупертіших засуджували до тривалихтермінів ув'язнення або запроторювали до психіатричних лікарень, де їм давалипрепарати, що руйнують людську особистість. Знищуючи кількох, КДБ успішновдавалося залякати багатьох.  У своїй діяльності на Україні таємна поліція була не такою обмеженою, як уМоскві. Ізольовані від столичних західних журналістів, українські дисиденти немали захисту так званої «парасолі гласності», як їхні видатні російські таєврейські колеги. Та й проблема національних прав українців не викликала наЗаході великого інтересу. Тим часом, побоюючись українського націоналізму,режим проводив на Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБмав репутацію найбрутальнішого в СРСР, ось звідки непропорційно велике числосаме українських «в'язнів совісті».  Однак завдяки самовідднаній боротьбі дисидентів у громадський свідомостіпоступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придаткомдо"великого брата", що можливе створення незалжної держави. Зсередовища дисидентів вийшло багато політиків.