Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій з віковой психології.doc
Скачиваний:
474
Добавлен:
02.10.2016
Размер:
1.32 Mб
Скачать

Тема 17. Дорослість (зрілість)

1. Загально-психологічна характеристика дорослості. Границі віку. Акмеологія.

Сучасна вікова психологія дорослість розглядає як протяжний стаціонарний стан, який характеризується більш-менш повною стабілізацією функцій і властивостей сформованої особистості, інтелекту, ціннісних орієнтації й картини світу.

Таке ставлення до дорослості сформувалося історично. Наприклад, Е. Клапаред характеризував зрілість як стан психічної «скам'янілості», коли процес розвитку «припиняється». Яскравим проявом такого ставлення до дорослості можна вважати й вислів В. Джемса, що після 25 років дорослі не можуть набути нових ідей: безкорислива допитливість проходить, розумові «зв'язки встановлені, здатність до асиміляції вичерпана». Зрозуміло, що такі установки не дозволяли підійти до дорослості, як до періоду розвитку й появи вікових новоутворень. Але цілісна картина розвитку не може бути побудована без врахування періоду зрілості.

Завдяки накопиченню знань про дитячий вік і старість виявлена важлива онтогенетична обставина: прискорення процесів дозрівання й уповільнення процесів старіння, особливо в сфері інтелекту й особистості сучасної людини. Головним наслідком цих онтогенетичних змін є розширення вікового діапазону періоду дорослості, його потенціалів працездатності, пізнавального й особистісного розвитку. Саме тому одним із фундаментальних розділів сучасної вікової психології стає вивчення розвитку людини на етапі від 30 до 60-65 років. Уперше це завдання було поставлено в 1928 р. І. О. Рибніковим, який запропонував називати цей розділ вікової психології «акмеологією» (від грецьк. «акме», що означає - апогей розвитку, точка його найвищого росту, розквіту) - наукою про період розквіту всіх життєвих сил людини.

Накопичені дані дозволили певною мірою відмежувати період дорослості від юності й молодості, з одного боку, і старості — з іншого, а також у самій дорослості виділити окремі макроперіоди — ранню дорослість, середню дорослість вік, літній вік. Але чіткі хронологічні рамки дорослості задати досить важко: у характеристиках і часових границях дорослості багато невизначеності.

Так, приміром, ранню дорослість багато авторів співвідносять із періодом юності (її хронологічні рамки — 22 - 25 років); середній вік — з періодом молодості (від 20—35 років, за Д. Векслером) або «зрілості» (36—60 років за міжнародною класифікацією віку); літній вік — зі старістю (від 55 років і старше).

До того ж залишаються відкритими питання про те, чи існують критичні моменти й перехідні стани, які розділяють ранню й середню дорослість, який взагалі характер психофізіологічного розвитку в ці періоди: чи повністю стабілізований функціональний рівень всіх психофізіологічних структур, якими є ранні прояви інволюції, які оптимуми психічних функцій у цьому віці й т.д.

2. Проблеми переходів від віку до віку. Криза дорослості.

Яку людину можна вважати дорослою?

По-перше, дорослість визначається фізіологічно, з погляду оптимального функціонування всіх систем організму. Зовні дорослі люди продовжують рости, фізіологічно змінюватися - досягає оптимуму й змінюється функціонування кісткової, м'язової, серцево-судинної, травної, гормональної й інших систем. Скажімо, сексуальні функції в жінок досягають оптимуму до 26-30 років і тримаються на цьому рівні до 60 років; чоловіки переживають їх поступовий спад після 30 років.

По-друге, дорослість визначається соціально і юридично — з погляду можливості дотримуватися норм і правил соціального життя, займати певні статусні позиції, демонструвати рівень своїх соціальних досягнень (освіти, професії, укорінення в соціальних співтовариствах і т.д.), відповідати за власні рішення й вчинки.

По-третє, дорослість — категорія психологічна, яка враховує власне ставлення людини до віку, переживання себе стосовно до певної вікової когорти. Для останнього дуже важливі наявність родини й досвід батьківства.

Поняття дорослої (зрілої) особистості багато в чому зобов'язане філософському аналізу таких явищ, як втеча від свободи, соціальний й індивідуальний характер (Е. Фромм), екзистенціальний вакуум, смисл життя (В. Франкл) і пов'язане з дослідженням ставлення людини до власного життя серед людей; до контексту здійснення життя, можливості вплинути на світ і змінити його.

Е. Еріксон, аналізуючи зрілість як сьому стадію людського життя, вважав її центральною на всьому життєвому шляху людини. Розвиток особистості в цей час триває завдяки впливу з боку дітей, що підтверджує суб'єктивне відчуття своєї потреби іншим.

Продуктивність як головна характеристика особистості на цій стадії peaлізується в турботі про виховання нового покоління, у продуктивній трудовій діяльності й в індивідуальній творчості.

Згідно Е. Ериксону, зріла людина має потребу в тому, щоб бути потрібною. При цьому, природно, мова йде не тільки про власних дітей. Генеративність як одна з важливих характеристик дорослості — це насамперед зацікавленість у влаштуванні життя й наставлянні нового покоління. І досить часто у випадку життєвих невдач або наявності певної обдарованості люди направляють цей драйв не тільки (і не стільки) на своє потомство Тому поняття генеративності включає також продуктивність і креативність, що робить цю стадію життя ще більш важливою.

Якщо ситуація розвитку несприятлива, має місце регресія до обсессивної потреби в псевдоблизості: з'являється надмірна зосередженість на собі, що приводить до відсталості й застою, особистісного спустошення. У психології така ситуація описується як криза зрілості, коли, здавалася б, об'єктивно людина повна сил, має міцний соціальний стан, професію й т.д., але особистісно не почуває себе потрібним, а своє життя — наповненим змістами. У цьому випадку, як пише Е. Еріксон, людина розглядає себе як своє власне і єдине дитя (а якщо є фізичне або психологічне неблагополуччя, то вони цьому сприяють). Якщо умови сприятливі такій тенденції, то відбувається фізична й психологічна інвалідизація особистості, підготовлена всіма попередніми стадіями, якщо співвідношення сил складалися на користь неуспішного вибору. Прагнення до турботи про іншого, творчий потенціал, бажання творити допомагають переборювати можливу самопоглибленість й особистісне збідніння.

3. Розвиток особистості

Із дорослістю прийнято пов'язувати такі нові особистісні характеристики, як:

1) уміння брати на себе відповідальність;

2) прагнення до влади й організаторські здібності;

3) здатність до емоційної й інтелектуальної підтримки інших;

4) упевненість у собі й цілеспрямованість;

5) схильність до філософських узагальнень;

6) захист системи власних принципів і життєвих цінностей; здатність боротися з проблемами реальності;

7) формування індивідуального життєвого стилю;

8) прагнення впливати на світ й «віддавати» індивідуальний досвід молодому поколінню;

9) реалізм, тверезість в оцінках і почуття «виконаності» завдань життя;

10) стабілізація системи соціальних ролей й ін.

Більшість дорослих людей знаходять до 40 років стійкість у житті й упевненість у собі. Але одночасно в цей, здавалося б, надійний і спланований дорослий світ прокрадається сумнів, пов'язаний із оцінкою пройденого життєвого шляху, з розумінням стабілізації, переживаннями відсутності очікувань новизни й свіжості, спонтанності життя й можливості в ній щось змінити (що властиве дитинству і юності), переживанням стислості життя для здійснення всього бажаного й необхідності відмовитися від явно недосяжних цілей.

Дорослість, незважаючи на гадану стійкість, такий же суперечливий період, як й інший. Доросла людина одночасно переживає й почуття стабільності, і сумніву з приводу того, чи реалізований смисл свого життя. Особливо гострим стає це протиріччя у випадку негативних оцінок, даних особистістю своему попередньому життю, і необхідності виробити нову життєву стратегію. Дорослість дає можливість людині «зробити життя» за власним розсудом, розгорнути його в той бік, який людина вважає доцільним.

Одночасно вона переборює переживання того, що життя не у всьому реалізувалося так, як мріялося в попередніх вікових періодах, і створює філософське ставлення й можливість терпимості до прорахунків і життєвих невдач, прийняття свого життя таким, як воно складається. Якщо молодість багато в чому живе орієнтацією на майбутнє, очікуванням життя, яке почнеться, як тільки... (виростуть діти, закінчу інститут, захищу дисертацію, одержу квартиру, розрахуюся з боргами за машину, досягну посади й т.д.), то дорослість більшою мірою ставитьцілі, що стосуються саме сьогодення особистості, її самореалізації, її віддачі тут і тепер. Саме тому багато хто, вступаючи в середину дорослості, прагне почати життя спочатку, знайти нові шляхи й засоби самоактуалізації.

Доросла людина добре розуміє, що від себе й свого минулого не втечеш: не можна ще раз стати 20-літнім, не можна позбутися вантажу зроблених помилок, не можна змінити свої цінності на інші, не можна миттєво стати іншим. Але дорослість дає можливість вносити нові змісти в те, що стабільно цікавить, у те, що вже вмієш робити добре. У дорослому віці чітко видно, як досягнутий рівень розвитку може стати джерелом, своєрідним трампліном для нових витків розвитку, нових сомозмін.

Дорослу людину починає цікавити «життя саме по собі» у всіх його різноманітних проявах; у дорослості з'являється «смак до життя» як такого, навіть «смакування життя».

Важливо й те, що зрілість збільшує частку самостійності й відповідальності в прийнятті життєвих рішень, визначенні життєвих стратегій. Тепер не інші люди вирішують, що добре або погано для людини, а вона сама вбудовується в ряди тих, у кого шукають поради. Доросла людина одержує можливість реалізуватися не тільки своїм власним життям, але й життям інших (дітей, учнів, послідовників). Знайдені цінності осмислюються, узагальнюються, перевіряються практикою власного життя й тим самим здобувають екзистенціального характеру.

Ці процеси пов'язані зі знаходженням нового почуття часу. Майбутнє, що здається необмеженим у молодості, здобуває границю, «лінію обрію». На відрізку між 35 й 50 роками час помітно прискорює свій хід, а минуле стає з кожним роком тривалішим. У зв'язку із цим до 50 років людина менш активно прагне до змін у житті; навпаки, більше цікавлять види діяльності, у яких можна використати накопичені знання, життєвий досвід, професійну й життєву компетентність.

Але поява лінії життєвого обрію не означає, що доросла особистість починає готуватися до кінця життя. Навпаки, дорослість розсовує життєві обрії в силу того, що багато чого з пізнаного й освоєного на попередніх вікових етапах знаходить усвідомлення, глибину, перспективу, об'ємність.

К. Г. Юнг уважає, що доросла людина поступово вивільняється з полону власного «Я» і починає орієнтуватися на вирішення духовних завдань, досягнення внутрішнього почуття спільності з іншими людьми, світом, космосом. Саме люди з універсальними духовними запитами (особливо художники, релігійні й політичні діячі й ті, хто за родом своєї діяльності працює з молоддю) можуть переживати ці роки життя як підйом, як творчу фазу.

Той, хто не справляється із власною кризою й залишається «дорослим інфантилом», той програє в очах молодого покоління, у першу чергу власних дітей. Іноді інтерес до молоді, властивий дорослому віку, здобуває своєрідну форму наслідування молодим - в одязі, жаргоні, стилі життя й формах спілкування.

4. Професійна саморелізація

Доросла особистість багато в чому ідентифікується зі своєю професією. Потрібно відзначити, що повсюдно розповсюджена орієнтація тільки на заробіток у професії має низьку психологічну насиченість, і тому веде або до постійного росту цієї потреби й зусиль особистості по її задоволенню, або до психологічного регресу особистості, виникненню нудьги й апатії.

Якщо на попередньому етапі професійний вибір зроблений випадково, то доросла особистість напевно зіштовхнеться з необхідністю міняти професію. Життєва перспектива для дорослої особистості може виступати як постійне (або тимчасове) заняття даною професією, як кар'єру, як професійний й особистісний ріст, як творчість.

Дослідження, проведені французькими психологами, показали, що людина, яка правильно зробила професійний вибір і вдоволена професійною працею, утомлюється на роботі не від виконання професійних дій, а від факторів, що заважають їх здійснювати: наприклад, медсестра втомлюється за день не від того, що вона робить уколи й т.д., а від того, що хворі відволікають її різними проханнями.

Відзначено, що дорослі люди, які з якихось причин не реалізувалися у своїй професії або неадекватно почувають себе в професійних ролях, всіма способами намагаються уникнути продуктивної професійної праці. Вони демонструють або «відхід у хворобу» (надмірне, необґрунтоване занепокоєння про своє здоров'я: «головне - здоров'я, все інше - неважливе»), або «феномен зеленого винограду» (оголошується, що робота - не головне в житті, і людина йде в сферу непрофесійних інтересів - турботу про родину й дітей, будівництво дачі, ремонт квартири, хобі й т.д.), або відхід у суспільну або політичну діяльність («зараз не час гнутися над книгами...», «тепер кожна людина як патріот повинна...»). Люди, що реалізуються у своїй професії, значно менш зацікавлені в таких компенсаторних формах активності.

У будь-якій професійній діяльності для дорослої людини важливо її безперервне здійснення; особливо це важливо для творчих професій. Збої й зриви, неуспіх, тривалі паузи знижують мотивацію, і людина може навіть взагалі «відучитися» працювати (так, приміром, відбувається з людьми, змушеними довго залишатися на положенні безробітних, або з молодими жінками, що звикають бути просто хатніми господарками). Доросла особистість злита зі своєю працею, а професійна мотивація, постійний інтерес до роботи не дозволяють відключатися від її ні на хвилину.

Професійна й соціальна самореалізація припускає такі форми, як ініціатива й відповідальність. Ініціатива являє собою вільну активність суб'єкта у реалізації в інтелектуальній або практичній сферах: у починаннях, пропозиціях, з якими виступає людина, у наднормативній активності. Саме тому ініціативу часто пов’язують із творчими інтенціями особистості.. Відповідальність - це добровільне, тобто внутрішньо прийняте, здійснення необхідності, правил, вимог і т.д. у границях і формах, обумовлених самим суб'єктом.

Для дорослої особистості характерне прагнення втілити себе в житті, у чомусь суспільно значимому (зовсім невипадково російське прислів'я рекомендує в якості обов'язкового для дорослої людини — «посадити дерево, побудувати будинок і виростити сина»). Це проявляється в потребі розширити границі свого індивідуального буття, втілити, об'єктивувати себе у формах, непідвласних перебігу часу, зробити своє життя більш інтенсивним у сьогоденні.

Особистісна перспектива, що відкривається дорослій людині, веде до формування індивідуального життєвого стилю: людина тепер сама вирішує, як і на що витратить життя, як буде реалізовувати в ній себе, і поведінка здобуває унікальність і своєрідність.

Питання для самоконтролю

1. Із яким часовим періодом співвідносять дорослість (зрілість). Що таке акмеологія.

2. Як відбувається функціонування фізіологічних систем організму?

3. Які основні психологічні зміни у період дорослості?

4. Що писав Е. Еріксон про дорослість?

5. Які основні новоутворення віку?

6. Якщо ситуація розвитку в дорослості несприятлива, то які відбуваються зміни особистості?

7. Які особистісні характеристики прийнято пов'язувати з дорослістю?