3. Принципи та методи конкурентного права.

Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Окремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції. Загальноправові принципи регулювання конкуренції. 1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові положення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом: а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері; б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну інформацію; в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів; г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого суб’єкта господарювання; д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції. Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції. 2. Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність державних органів з планування організації, стимулювання, обліку, контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та господарською системою в цілому. Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету. 3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законедавством.  Спеціальні принципи: 1. Принцип підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України. 2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держава, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування. 3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню, спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних монополій. Законодавством, зокрема Законом України “Про природні монополії”, регламентовано наявність та функціонування сфери природних монополій, забезпечується контроль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій. 4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, підвищення “прозорості” товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни. Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України “Про захист економічної конкуренції” є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший. 5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень Закону України “Про захист економічної конкуренції” вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо. 6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права. 7. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність підприємців. 8. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зовнішньоекономічні інтереси України.

Метод конкурентного права є досить своєрідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву. В конкурентних правовідносинах інтереси держави представляють спеціальні органи – Антимонопольний комітет України та його органи. З іншого боку, відносини між суб’єктами господарювання базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання даних відносин.

Особливість методу правового регулювання , в свою чергу пов’язана з особливістю суспільних відносин, їх двояким характером:

1 - в сфері правового регулювання конкурентних відносин діють спеціальні структури – Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення, яким надано право здійснювати державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, економічною концентрацією ( отже вони діють в інтересах держави і є носіями державно-владних повноважень). Але крім цього суб’єкти підприємницької діяльності мають право за своєю ініціативою захищати свої права і законні інтереси від проявів недобросовісної конкуренції, як з боку конкурентів, так і з боку відповідних державних органів, звертаючись з позовами до судових органів (отже в цих випадках вони діють як суб’єкти приватного права).

2 - правовідносини виникають за ініціативою будь-кого з учасників (тобто згоди іншого учасника не вимагається).

3 - Учасники можуть нести відповідальність за порушення конкурентного законодавства (в залежності від скоєного правопорушення), як перед державою, так а перед суб’єктом підприємницької діяльності, якому була заподіяна шкода (тобто можуть порушуватися як публічні, так і приватні інтереси). В даних правовідносинах чітко просліджується диференціація публічних і приватних інтересів).

4 - при виникненні спорів можуть вирішуватись як в позасудовому, так і судовому порідку.

Крім двоякого характеру цих правовідносин, їм характерні і вертикальні і горизонтальні зв’язки.

Слід зазначити, що конкурентне законодавство поєднує два види норм: матеріальні і процесуальні.

Таким чином сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію формування і розвитку конкурентного середовища, становить визначений комплекс норм, які мають предметну єдність. Але ні предметна єдність цих норм, а ні їх комплексність не означає, що конкурентне право є самостійною галуззю єдиної правової системи. Варто зазначити, що більшість українських науковців, що вивчають проблеми функціонування і захисту економічної конкуренції на ринку вказують на господарсько-правовий характер норм конкурентного права. Проте, на нашу думку, конкурентне право можна визначити, як міжгалузеве утворення в системі права України, яке об’єднує норми різних галузей права спрямовані на розвиток та захист економічної конкуренції.