Стаття 5. «Фактори формування кризи системи зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються».

Дана стаття є цікавою в тому плані, що в ній представлено особливості проблеми зовнішньої заборгованості в історичному аспекті. Цей підхід автора до розгляду проблеми мені імпонує. Дійсно: все, що існує у світі, має історія. І саме історія є тим джерелом, з якого ми можемо почерпнути досвід та ті знання, яких нам з певних причин не вистачає.

Проблема зовнішньої заборгованості в міжнародних економічних відносинах загострилася на початку 1970-х рр., оскільки передумови формування зовнішньої заборгованості з’явилися до цього часу. У 1990 р. обсяг зовнішнього боргу становив уже 1096 млрд дол., у 1992 р. – 1696 млрд дол., а у 1994 р. – 1945 млрд дол.. Багатосторонні кредити та допомога для розвитку перебували в цей період у стані стагнації. МВФ прийняв рішення про скорочення співвідношення між допустимим обсягом запозичень і розміром квоти.

Висновки

В есе мною було проаналізовано 5 наукових статей різних авторів, що були опубліковані протягом 2010 – 2013 рр.. Усі статті являють собою спосіб вираження поглядів і думок їх авторів, а також їх власного бачення на проблему зовнішньої заборгованості. Неможливо відповісти на запитання «Яка стаття є найкращою?». Адже всі 5 статей у своїй сукупності є ніби єдиним комплексом знань, в межах якого розглядаються всі аспекти проблеми зовнішньої заборгованості. А їх, цих аспектів, дуже багато.

Чому ж всі так бояться цього словосполучення – зовнішня заборгованість? Коли залучення додаткових фінансових ресурсів ззовні є ефективним, і чи може воно взагалі бути ефективним? Так, звичайно може. Проте за умови, що залучені кошти спрямовуються на створення робочих місць і розвиток виробничого потенціалу. Це, своєю чергою, буде сприяти збільшенню обсягів виробництва продукції, в тому числі продукції на експорт, і забезпечуватиме надходження іноземної валюти для покриття зовнішніх запозичень держави. Однак досвід сучасного світу, який є «світом споживання», є найкращим доказом того, що такої бажаної ефективності вдається досягнути не всім країнам.

Як давно виникла проблема зовнішньої заборгованості? На це питання розгорнуту відповідь дає нам стаття 5. Проблема зовнішньої заборгованості існувала завжди, а ось її масштаби та гострота мають тенденцію до стрімкого зростання з року в рік. Це відбувається завдяки розгортанню таких процесів, як: інтернаціоналізація світового господарства, фінансова глобалізація, лібералізація економічних ринків, фінансова та економічна інтеграція. Саме ці процеси, які нібито є вкрай позитивними (адже нам здається, що світ єднається), насправді є надзвичайно загрозливими для світової економіки. Під загрозливістю я маю на увазі розбалансування світової економіки, а в найгіршому випадку – повний її розпад, втрата тієї «єдності». Сьогодні, як свідчить статистичний матеріал опрацьованих мною статей, заручниками боргів стали навіть такі гіганти світової економіки, як США, Японія, Італія, Франція, Іспанія. Ці гіганти є фундаментом багатоповерхової будівлі «світової економіки». І якщо дасть тріщину фундамент (країна-гігант оголосить про свій дефолт), відбудеться руйнація цілої будівлі (його наслідки в умовах глобалізації відчують на собі всі економіки світу).

Як країнам світу уникнути кризу зовнішньої заборгованості? Які заходи слід впроваджувати? На мою думку, точну й однозначну відповідь на це запитання не можу дати ні я (студентка третього курсу), ні професор, ні єврокомісар з економічної та валютної політики. Справа в тому, що економічна система кожної країни за формою свого існування та функціонування є унікальною. Так, погодьтеся, неможливо втілювати євростандарти в їх початковій формі в країнах Африки. Так само: недоцільно впроваджувати єдині для всіх країн методи боротьби з зовнішнім боргом; можна надавати консультації, поради, але не накази та єдині вимоги до всіх – це просто не дасть очікуваних результатів. Та незважаючи на це, наведу перелік-підсумок методів, що запропоновані авторами розглянутих статей:

1. Випуск спільних облігацій для заміни боргів.

2. Масштабна економія через:

a. зменшення видатків державного бюджету;

b. підвищення пенсійного віку

3. Реструктуризація.

Слід також підвищувати ефективність боргової політики у взаємозв’язку з бюджетно-податковою та грошово-кредитною політиками. Боргова політика має базуватися на спроможності національної економіки генерувати ресурси з точки зору довгострокової перспективи. Водночас бюджетно-податкова політика повинна проводитися виважено, не переносячи тягар поточних витрат на майбутні покоління через накопичення бюджетних дефіцитів і державного боргу.

Як бачимо, перед тим, як запроваджувати той чи інший інструмент, необхідно скласти чіткий план, що буде містити прогнози щодо результатів про його використання. Розглянемо приклад України. Напруга, що існує в українському суспільстві, – є найкращим сигналом того, що метод економії використовувати не можна. Підвищення пенсійного віку в Україні викличе ніяку іншу реакцію, крім сміху: нині велика кількість чоловіків не доживає до пенсії, адже середня тривалість життя українських чоловіків складає 58 років, а вік виходу на пенсію – 60 років.

На сучасному етапі світового економічного розвитку для вирішення боргових криз в державах ЄС, на думку економістів європейських країн, доцільно використовувати методи та інструменти з теорії Тінбергена:

• коригування обмінного курсу з метою усунення зовнішнього балансу;

• реструктуризація боргу для підтримки делевериджу²зовнішнього боргу і уникнення тривалого боргового тягаря;

• досить низька процентна ставка, щоб уникнути нестійкого розвитку державного боргу або прямого дефолту.

Я переконана, що для того, щоб зовнішній борг не перетворився на економічну проблему для країни, їй потрібно активне управління своїм зовнішнім боргом. Активне управління – це комплексний підхід до проблеми зовнішньої заборгованості, використання всього універсалу інструментів та порад. До інструментів активного управління, на мою думку, повинні належати заходи:

1. економічні (мінімізація величини зовнішніх запозичень, реструктуризація накопиченої заборгованості, підвищення ефективності використання залучених фінансових ресурсів, підвищення можливостей держбюджету з обслуговування зовнішнього боргу);

2. політичні (підтримка політичної стабільності в країні і довгострокових відносин із зовнішніми кредиторами);

3. соціальні (забезпечення соціальної стабільності);

4. забезпечення національної безпеки (перш за все збереження незалежною від кредиторів зовнішньої і внутрішньої політики).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що фінансова криза 2008-2009 рр. була однією з головних причин прискореного зростання державної заборгованості країн світу. Уряди більшості держав вимушені були витрачати значні обсяги фінансових коштів для стабілізації економіки, які спричинили значне зростання державного боргу. Тому на сучасному етапі розвитку необхідно докладати максимально ефективні зусилля задля того, щоб нова світова фінансово-економічно-боргова криза, ще більш руйнівних масштабів, не повторилася.