2.4 Методи та прийоми роботи над казкою на уроках читання в початкових класах

У процесі читання школярі знайомляться з різними літературними жанрами, які притаманними їм художніми засобами відбивають навколишній світ. Читання художніх творів покликане переконати учня в тому, що словесний твір здатний впливати на розум і почуття людини, як живописне полотно чи музика.

Естетичний вплив на читача справляють тільки твори високої художньої майстерності. Цілісність високохудожнього твору — у єдності форми і змісту. До усвідомлення цього повинен дійти учень початкової школи, аналізуючи художні особливості твору на основі розуміння його змісту.

Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь і навичок передбачає використання певних прийомів, способів, які у своїй сукупності утворюють метод навчання.

Метод навчання — спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Складовим елементом методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод». [49, С. 129 ]

Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод, прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку. Класифікують методи навчання з урахуванням дидактичного завдання, яке вони мають вирішувати.

У дидактиці існують такі класифікації методів навчання:

а) за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С.Петровський, Е.Талант);

б) за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов);

в) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М.Скаткін, І.Лернер);

г) на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань: індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний, синтетичний, порівняння, узагальнення, конкретизації і виділення головного.

Сучасний дослідник педагогіки Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання. Головним елементом словесних методів – є слово, усна розповідь вчителя (пояснення, інструктаж, розповідь, лекція, бесіда, самостійна робота з підручником). Особливістю наочних методів навчання полягає у використанні зображень об’єктів, явищ, образів (ілюстрування, демонстування, самостійне спостереження). Практичні методи навчання передбачають різні види діяльності учнів та вчителя, та потребують великої самостійності учнів у навчанні ( вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи).

б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності. До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні;

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності. До них належать методи усного, письмового, текстового, графічного, програмованого контролю, практичної перевірки, самоконтролю, а також методи самооцінки. [49, С.131]

Методика читання — складова частина методики викладання української мови як педагогічної науки. Це й зумовлює її побудову на основі наукових принципів педагогіки: аналізу виучуваного матеріалу у зв'язку з життям, науковості і доступності викладу, свідомого й активного сприймання прочитаного. [52, С.263]

На основі дидактичних принципів сучасної педагогіки визначаються методи і прийоми навчання дітей читати, працювати з книгою, розробляється методика побудови уроків читання залежно від дидактичної мети з урахуванням жанру аналізованого твору, умов роботи школи.

Сучасна психологічна наука пропонує нові методи і прийоми навчання першокласників, зокрема ігрові методи, оскільки гра у найбільшій мірі відповідає їх віковим особливостям.

Однак функції гри у початковій школі принципово інші, ніж у дошкільних установах. Гра на уроках в школі має забезпечити перехід дитини від дошкільної рольової гри до усвідомленої і самостійної цілеспрямованої навчальної діяльності. Це завдання гри як дидактичного методу можна втілити і на уроках читання в перших класах. Діти охоче грають у лічилки, користуються закличками.

Певна річ, що гра — не основний принцип уроків читання, хоч при вивченні казки чи байки можна застосовувати «розігрування» сцен в дійових особах. [19, С. 68]

У застосуванні методів і прийомів проведення уроків читання методика спирається на дані літературознавства. Передусім вона враховує важливе літературознавче положення про те, що художні твори передають життя образно і що першоелементом літератури є слово. Звідси й одне із завдань уроків читання — розвивати художній смак, прищеплювати усвідомлене розуміння функцій слова в художньому творі.

У другій половині XIX ст. в початкових класах основний метод який – застосовували на уроках був «пояснювальне читання». Його вимога — навчати дітей свідомому, змістовному читанню, умінню логічно й граматично правильно переказувати його.[52, С. 265]Позитивно ставлячись до загальної вимоги такого навчання, не можна не відзначити надто вузький підхід до його кінцевої мети. Цим і пояснюється та велика увага до удосконалення цього методу, яку виявляли учені й вчителі того часу.

Істотну роль у становленні й розробці методики пояснювального читання відіграв К.Д.Ушинський. Його ідеї прийнятні й сьогодні. Так, залишається актуальним одне з суттєвих положень його вчення, за яким пояснювальне читання — це засіб розвитку мови і мислення дітей.[48, С. 96]

Крім пояснювального читання застосовувалися й інші методи читання. Так, одні з методистів і вчених (наприклад, М.О.Корф) обстоювали думку про те, що уроки читання покликані давати якомога більше знань. Для досягнення цього рекомендувалося проводити бесіди, в ході яких роз'яснювати смисл окремих слів і тим самим давати дітям якнайбільше відомостей з різних галузей знань. Сама по собі вимога пояснювати незрозумілі учням слова не викликає заперечень. Навпаки, вона входить до критеріїв проведення уроків читання сучасної школи.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати, наприклад, естонську народну казку «Вовк та олень»: створити мізансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Лисичка і Журавель». У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. [20, С, 29-31]

Методика виділяє такі види опрацювання тексту, які водночас визначають послідовні дії вчителя на уроках: а) підготовка учнів до сприймання твору; б) перше читання твору; в) бесіда після першого читання з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного; г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами; д) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій; е) складання плану прочитаного; є) переказування прочитаного; ж) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету — закріпити розуміння ідейного змісту твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності. [52, С.398] (Додоток Б)

Підготовка до сприймання твору. Проведення підготовчої роботи до сприйняття тексту зумовлюється рядом причин. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, у яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти тощо. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.

Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, бесіду, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, розмову про бачене в музеї, під час екскурсії на ферму, фабрику, лінгвістичні ігри.

Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов'язана з історичними подіями. Бесіду іноді доцільно поєднувати з розповіддю.

Вільне висловлення учнів доречно застосувати, коли предмет чи явище, про які йдеться, відомі дітям. Для таких висловлювань придатні теми про Міжнародний жіночий день, про Перше травня.

На цьому етапі уроку вчитель дістає змогу використати наочність. Методика рекомендує демонструвати дітям портрети письменників, історичних осіб, героїв воєн, репродукції картин. Можливі й інші варіанти наочності, зокрема музичний супровід, демонстрація діафільмів. Однак етап підготовки класу до читання не обов'язковий для кожного уроку читання. Якщо урок є продовженням теми, то немає потреби проводити розгорнуту бесіду чи розповідь, а досить лише послатися на те, про що минулого разу почали читати.

Перше читання твору та сприймання прочитаного. Не треба доводити, що читання твору вчителем повинно бути зразковим. Мета такого читання — донести до свідомості дітей ідею твору, його зміст і справити емоційний вплив на їхні почуття. Учитель повинен не тільки показати взірець дохідливого читання, а й бути зразком декламатора й оповідача.

Твір читається повністю для створення у слухача цілісності сприймання. Ця вимога має особливе значення при читанні художніх творів. На основі повністю прослуханого твору учні створюють цілісне уявлення про змальовану картину. [52, с. ]

Первинне сприймання твору піддається перевірці запитаннями, які можуть бути різного характеру, зокрема й такі: Про що ведеться розповідь у творі? Що нового ми дізналися з прочитаного? Що вас цікавило в творі? Чи сподобався вам герой твору? Немає потреби ставити одразу всі запитання. Одного запитання іноді достатньо, щоб учитель зрозумів, як йому будувати подальшу розмову. Можна давати запитання, якими перевіряється розуміння твору.

При першому ознайомленні з твором припустимо вдаватися до мовчазного читання. Його запроваджують по­чинаючи з 2 класу. У цьому випадку незмінною залишається методична вимога — перевірка того, як діти сприйняли прочитане. Ефективним прийомом збудження інтересу дітей до твору стають нескладні завдання, які оголошуються перед читанням і за якими після прочитуваного перевіряється ступінь свідомого сприйняття тексту. Непогано зорієнтувати учнів на те, щоб вони звернули увагу на опис природи чи на змалювання зовнішності героя, чи на поведінку того або іншого персонажа. Як правило, учитель сам встановлює завдання відповідно до теми, ідеї і художніх особливостей твору. [14, С. 22-23]

Ознайомлення з твором і перевірка розуміння прочитаного створюють грунт для подальшого поглибленого його розбору, який здійснюється різними шляхами для досягнення кінцевої мети: виробити навички вдумливого читання твору. Після цих етапів іде повторне прочитування тексту. Його проводять і вголос, і про себе. Одну з цих форм учитель обирає, враховуючи особливості твору і класу.

Повторне прочитування уривків обов'язково супроводжується бесідою, мета якої спонукати учнів до роздумів. Досягається це різними прийомами, в першу чергу запитаннями. Слід прагнути до того, щоб вони вимагали від дітей пояснення причин, що зумовили описану ситуацію, обгрунтування дій героїв, виявлення зв'язків між подіями. Аналіз частин окремих творів дозволяє працювати над встановленням головної думки цієї частини, на основі якої потім розкриватиметься задум твору.

Учнів слід ознайомити з основним принципом аналізу твору — композиційним, тобто аналізом за будовою. У більшості випадків твір легко ділиться на три частини. Перша — це початок, у якому дається опис того, що становить підготовку подій. За нею йде розповідь про події, інакше кажучи, їх розкриття. Це — головна частина твору. Після цього — завершення подій, їх кінець. Щоб привчити дітей усвідомлено ставитися до будови твору, можна пропонувати їм запитання типу: Як починається твір? Описом яких подій відкривається у творі? Як розгорталися події у творі? Чим закінчується художній твір?

На початковій стадії поділ читаного матеріалу здійснює вчитель, пояснюючи учням його принцип: кожна частина має бути закінченою за змістом, тобто нести в собі певну інформацію, змальовувати подію.

У подальшому до поділу твору на частини слід залучати учнів. Цю роботу найкраще починати з відновлення в їх пам'яті вимог, які ставляться до частин твору, їхні уявлення про частину твору слід поповнити вказівкою на те, що до складу частини може входити не один, а кілька абзаців. Виправдовує себе допомога вчителя у визначенні кількості частин: учитель говорить, із скількох частин складається твір, учні їх знаходять. З часом робота над поділом твору на частини стане звичною. Учні легко справлятимуться з уміщеними в книзі завданнями поділити текст на частини.

У процесі читання частин продовжується робота над словом. Оскільки йде поглиблене вивчення твору, рекомендується після прочитання речення, якщо є потреба, зупинятися для уточнення того, чи всі слова й вирази зрозумілі учням. Без пояснення не можна залишати жодного нового чи незрозумілого учням слова, наприклад в українській народній казці «Мудра дівчина» слова «ізласкавився» - виявив співчуття.

Аналіз зображувальних засобів. Аналіз змісту частин, встановлення їх основної думки слід поєднувати з розбором художніх засобів, у яких втілюється авторський задум. Розуміється, що не виключається також можливість на основі аналізу художніх особливостей твору розкривати і зміст частин. [40, С. 18-26]

Роботу над зображувальними засобами, тлумаченням ролі їх у змалюванні картин дійсності необхідно супроводжувати читанням уривків чи абзаців так, щоб підвищеним або пониженим голосом, уповільненим темпом виділити їх, підкреслити художню і смислову функцію. Без цього не можна розраховувати на осмислене й емоційне сприйняття учнями художнього твору. Не зайвим буде, якщо ту частину твору, де є художні засоби, прочитає вчитель. Виразним читанням він допоможе дітям сприйняти явище таким, яким воно намальоване в творі. Це стосується опису і картин природи, і дійових осіб.

Робота над художніми засобами диктується необхідністю глибше проникнути в задум твору і служить доказом того, що зміст твору не існує без його втілення в образи, які передаються словами, словосполученнями, реченнями, будовою твору. Виявлення ж образних засобів покликане служити базою для розширення словникового запасу. Учнів слід заохочувати до того, щоб знайдені ними художні прийоми і засоби використовувалися в усних переказах, вносилися до створюваних ними речень — відповідей на запитання, вводилися до пунктів плану. Набуте при читанні повинно переноситися в мовлення дітей, стати елементом їх мовленнєвого арсеналу.

Навчання складати план. Цей елемент уроку передує переказуванню прочитаного. Складений план організовує процес відтворення змісту прочитаного. Але ж і робота над його складанням допомагає глибше усвідомити прочитане. У цьому його навчальний сенс.

Навчання учнів складати план слід ґрунтувати на умінні поділити твір на частини. Це — важливий підготовчий етап до виділення пунктів плану. На цьому етапі виправдовує себе застосування малюнкового плану.

Роботу над малюнковим планом можна проводити по-різному. Ось кілька її варіантів. Перший: учитель звертає увагу до малюнків під текстом, наприклад, казки «Колосок» і запитує: «До яких частин казки ви віднесете кожен із малюнків?» Діти повинні відшукати відповід­ний текст і прочитати його. Другий: показати дітям кілька ілюстрацій до казки і запропонувати розмістити їх у порядку розгортання подій даної казки, а потім довести це читанням твору за частинами. Третій: роботу над малюнковим планом поєднати з розвитком творчої уяви, зокрема, передати у власних малюнках послідовність подій. Щоб обмежити кількість малюнків, учитель разом з учнями обговорює і встановлює пункти плану. Їх втілення — це індивідуальна дитяча творчість. При читанні ж казки «Лисичка і Журавель» діти легко вкажуть, яку частину казки ілюструє малюнок, представлений у «Читанці»: Лисиця безнадійно заглядає у горнятко. Ілюстрацію до іншого пункту плану хай придумають самі учні. [52, с. 398]

Своєрідною підготовкою до виділення пунктів плану може стати формулювання заголовків до частин на які автор поділив свій твір. Робота над добором заголовків до частин творів про­довжується і в 3 та 4 класах. Матеріал читанок створює таку можливість.

Вимоги до плану: 1) усі його пункти повинні передавати логіку розгортання подій; 2) вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки.

Застосування питальних речень як пунктів плану дає змогу активізувати роботу учнів. Питання змушують дітей шукати відповіді на них, у них виявляється послідов­ність викладу подій, їх взаємозв'язок. [52, С. 277-294]

Переказ прочитаного. Усю попередню роботу: ознайомлення з текстом твору, поділйти його на частини і з'ясування думки кожної з них, нарешті, складання плану — слід вважати ефективною підготовкою до переказування прочитаного. Умінню дітей переказувати прочитане треба надавати великого значення.

По-перше, як форма навчання переказ має освітнє й виховне значення. Якщо учень успішно справляється з переказуванням тексту нарису, значить, він засвоїв усі терміни і поняття, які траплялися в тексті, осмислив прочитане і при потребі висловлює своє ставлення до нього, тобто дає йому оцінку в межах дитячого уявлення про описуваний предмет.

По-друге, ця форма навчання має невичерпні можливості для роботи над розвитком мовлення дітей. Учні відчувають вплив образної мови першоджерела і намагаються переносити її до власного мовлення. Намагаючись передати все так, як у творі, школярі привчаються слідкувати за послідовністю і причиновими зв'язком викладу, тобто навчаються переказувати логічно, дохідливо, зрозуміло. Нарешті, переказ — це уміння добирати слова, фрази, будувати речення. У цьому саме й полягає завдання розвитку мовлення учнів початкових класів. [23, С. 4-11]

По-третє, в процесі переказу вчитель дістає можливість прослідкувати за тим, як діти врлодіють такими якостями усного мовлення, як жвавість і водночас природність, його інтонування, виразність переказу.

Існують різні види переказування: дослівне, близьке до тексту; стисле, або коротке; творче. Що кожне з них дає? Дослівне не виявляє досконального розуміння тексту, але воно свідчить про те, що у свідомості учня залишилися блоки, запозичені з твору. Дослівне переказування дещо нагадує заучування напам'ять.

Повним, близьким до тексту переказуванням діти оволодівають на другому і третьому роках навчання. На четвертому році цей вид переказу не знімається. Але поряд з ним від четвертокласників треба вимагати уміння переказувати коротко.

Коротке переказування виявляє володіння мовленням: умінням зберігати логіку викладу, а також орієнтуватись в переконструюванні речень. Коротке переказування — один з елементів творчого переказування. [52, с. 398]

Види творчого переказування багатоманітні. Серед них: розповідь від першої особи, продовження розповіді. Якщо діти читають нарис, можна запропонувати їм скласти усне оповідання про предмет цього твору (наприклад, про вовка на основі кількох оповідань, з якими вони знайомі). Не завжди є необхідність переказувати тільки те, що прочитали. Добре, коли, прочитавши твір, учні згадають і розкажуть, що вони знають про автора твору. У цьому — сенс творчого переказування. Переказ як елемент уроку не завжди обов'язковий. Короткі тексти переказувати не рекомендується.

Проведення узагальнюючої бесіди, встановлення ідейного змісту твору. Узагальнююча, або підсумкова, проводиться на завершення всієї попередньої роботи і спрямована на виявлення ідеї твору та авторського задуму.Порядок заключної бесіди визначається або будовою, або жанром твору. [12, С. 75-78]

Заключну бесіду не слід розтягувати, адже і зміст, і послідовність викладу, і художнє втілення головних думок частин були з'ясовані. Залишається лише кількома узагальненими запитаннями підвести учнів до відповіді, яка й формулюватиме ідейний зміст твору. Необхідно, щоб питання були цікавими, пізнавально-проблемними, збуджували думку й пам'ять учнів, допомагали побачити нове, не помічене.

Хід заключної бесіди визначається жанром твору. Так, на завершення роботи над байкою залишається аналіз її моралі. Ідея ліричного твору виводиться з розбору художніх засобів. Істотним для завершення роботи над твором є заключне слово вчителя. Підводячи підсумки, він повинен наголосити на тому, про що нове сьогодні вони дізнались, що їм слід узяти на озброєння і проти чого необхідно боротися.