6. Сучасні вимоги до уроку мови. Типи і структура уроків укр.. Мови.

Основною формою організації навчально-виховної роботи в початковій школі є урок — організаційний елемент навчального процесу, об’єднаний у смисловому, часовому та організаційному аспектах. Саме на уроці вирішується, наскільки ґрунтовними будуть знання, наскільки сталими будуть сформовані в учнів на основі знань практичні навички, як навчання поєднуватиметься з життям, вихованням, як розвиватимуться їхня пізнавальна активність, самостійність, спостережливість, увага, воля, мислення і мовлення.

Якість уроку залежить від майстерності вчителя, від його теоретичної і ме-

тодичної підготовки, розуміння педагогічних ідей нової програми, осмислення проблем типології, структури і методики уроку.

Проблему типології, структури, методики уроків у загальнопедагогічно-

му аспекті висвітлювали у своїх працях Б. П. Єсипов, М. О. Данилов, С. В. Іванов, В. О. Онищук, О. Я. Савченко, М. М. Скаткін та ін.

Для правильної і чіткої організації процесу навчання мови, підготовки і про-

ведення високоефективних уроків кожному вчителеві початкових класів важливо бути обізнаним зі структурою і типами сучасних уроків мови, з вимогами до них.

Відомо, що процес пізнання нового має поетапний характер: етап сприймання, усвідомлення нового матеріалу; етап осмислення, запам’ятовування усвідомлених знань, формування на їх основі певних умінь і навичок; етап перевірки ступеня засвоєння знань, умінь і навичок; етап узагальнення, систематизації засвоєного і стадія повторення вивченого; етап практичного використання набутих знань, умінь, навичок.

Залежно від стадії процесу пізнання, дидактичної мети в сучасній педагогіці

зберігається класична типологія уроків у початкових класах: 1) уроки засвоєння нових знань; 2) уроки осмислення знань і формування на їх основі певних умінь і навичок; 3) уроки застосування знань, умінь і навичок; 4) уроки узагальнення і систематизації знань; 5) уроки перевірки, оцінювання і корекції знань, навичок і вмінь; 6) комбіновані уроки. Особлива роль у формуванні мовленнєвих умінь та навичок належить урокам розвитку зв’язного мовлення та урокам аналізу письмових робіт молодших школярів. В останні десятиріччя в дидактиці з’явився ще один тип уроку — нестандартний, або нетрадиційний.

Кожний урок має певну структуру, яка складається з послідовно взаємопов’

Язаних елементів, етапів. Під структурою уроку розуміють етапи навчально-виховної діяльності учнів, види і форми завдань, зумовлених навчальною і виховною метою конкретного уроку, характером і змістом навчального матеріалу, ступенем підготовки учнів; методами та прийомами, що застосовуються на даному уроці.

Щодо структури уроку в дидактиків і методистів існують різні думки.

Одні — за постійну, незмінну побудову уроку і стверджують, що її відсутність може призвести до непослідовності, хаотичності в роботі вчителя. Інші пропонують гнучко вибирати структуру уроку з огляду на конкретні вияви мотиваційно-змістового наповнення уроку. Третя група дидактиків вважає раціональним поєднання постійної дидактичної структури та варіативної методичної, яка покликана розв’язати певні навчальні завдання на конкретному уроці.

Як зазначають сучасні педагоги, учителеві не обов’язково дотримуватися

формального поєднання послідовності етапів уроку, однак він не може порушувати закономірностей пізнавальної діяльності учнів.

Яскравим прикладом такого поєднання є комбінований урок. Такий тип

уроку має класичну структуру, започатковану Я. А. Коменським. У структурі

комбінованого уроку виокремлюють такі етапи:

1. Організаційно-мотиваційний, який передбачає мобілізацію уваги учнів, їхню психологічну підготовку до навчальної діяльності, мотивацію учіння молодших школярів. Цей етап має бути динамічним.

2. Перевірка домашнього завдання, повторення та корекція раніше засвоєних знань, умінь і навичок. На цьому етапі варто застосовувати різноманітні прийоми роботи: індивідуальне або фронтальне опитування, виконання письмових тестів, завдань або вправ. Підбиваючи підсумки на цьому етапі, учитель має оцінити знання учнів, звернути увагу на виявлені недоліки.

3. Актуалізація опорних знань передбачає відтворення знань, умінь і навичок учнів, які мають стати основою для засвоєння нових понять та аспектів.

4. Повідомлення нового матеріалу: первинне сприймання й осмислення нових знань може здійснюватися за допомогою різних методів та прийомів: розповіді, пояснення, бесіди, роботи з підручником, створення проблемних ситуацій, демонстрації наочних посібників тощо. Слід відзначити, що під час пояснення нового матеріалу не можна перевантажувати його зміст другорядними деталями, а чітко, логічно і послідовно пояснити основне. Розширення і конкретизація нового матеріалу здійснюватимуться на наступному етапі.

5. Закріплення вивченого матеріалу (осмислення і застосування знань та вмінь на практиці) здійснюється шляхом виконання молодшими школярами системи усних і письмових вправ. На цьому етапі визначальна роль в осмисленні нових знань належить логічним операціям аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації, порівняння й узагальнення.

6. Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання. На цьому етапі вчитель має узагальнити набуті знання учнів, акцентувати увагу на основних нових поняттях, які вивчали на уроці. Пропонуючи домашнє завдання, необхідно пояснити зміст роботи, способи й послідовність її виконання.

Процес навчання мови в початкових класах (вивчення, засвоєння нового

матеріалу, закріплення, осмислення, перевірка, узагальнення, систематизація, по-

вторення) на різних уроках засвоєння мовного матеріалу комбінуються по-різному.