18. Змiст I форма

Змiст — це сукупнiсть елементiв, сторiн, властивостей i вiдношень у предметах i явищах, завдяки чому вони реально iснують як такi.

Форма — це органiзацiя, структура змiсту.

Мiж змiстом i формою iснує тiсний взаємозв’язок, єднiсть. Не iснує таких речей, якi б мали тiльки змiст i не мали форми, або ж, навпаки, мали форму i не мали змiсту.

Вiд єдностi форми й змiсту необхiдно вiдрiзняти вiдпо-iднiсть мiж ними. Вiдповiднiсть є проявом єдностi. проте єднiсть мiж формою i змiстом може бути й там, де мiж ними немає вiдповiдностi.

Слiд розрiзняти зовнiшню i внутрiшню форми. Так, внутрiшньою формою води є зв’язок мiж її складовими, що виражається формулою Н2О. Зовнiшня форма залежить вiд посудини, в якiй вода знаходиться.

Один i той же змiст може втiлюватись у рiзнi форми. Наприклад, певний тип держави може мати рiзнi форми правлiння: парламентську, президентську, монархiю.

Змiст i форма взаємодiють мiж собою: змiст визначає форму, форма, у свою чергу, робить зворотний вплив на змiст, виявляючи при цьому i певну самостiйнiсть. Змiни здебiльшого починаються iз змiни змiсту. Так, геологiчнi процеси з часом приводять до змiн обличчя Землi.

Не можна вiдривати форму вiд змiсту, або перебiльшувати, абсолютизувати її значення. Це призводить до формалiзму. Часто тих чи iнших людей прозивають формалiстами. Вони за буквою закону, за формою не бачать дiйсного життя, його сутi i змiсту.

19. Сутнiсть I явище

Сутнiсть виражає внутрiшнi властивостi, процеси, зв’язки предмета, що пiзнаються на рiвнi теоретичного мислення. Сутнiсть вказує на головне, основне, визначальне в предметi, що зумовлене глибинними, необхiдними зв’язками i тенеденцiями розвитку.

Явище вiдображає зовнiшнi властивостi, процеси, зв’язки предмета, якi даються людинi безпосередньо у формах чуттєвогоспоглядання.

Сутнiсть i явище безпосередньо не спiвпадають мiж собою. Якщо форма вияву i сутнiсть речей спiвпадали, то наука стала б непотрiбною. Одночасно, якщо мiж ними не було би зв’язку, то i в такому випадку наука була б неможливою.

Категорiї сутностi i явища перебувають нiби на перетинi категорiй загального i одиничного, необхiдного i випадкового. Сутнiсть це загальне i необхiдне, а явище — одиничне i випадкове.

Явище завжди багатше за сутнiсть, тому що воно, крiм загального, мiстить у собi й iндивiдуальне. У ньому перебувають у нерозривнiй єдностi iстотнi i неiстотнi моменти. На вiдмiну вiд явища, сутнiсть бiльш стала, незмiнна, спокiйна.

Явище ж вiдзначається рухливiстю, великою змiнюванiстю. Однак, i сутнiсть у принципi змiнювана.

Пiзнання людиною свiту здiйснюється вiд пiзнання явища до пiзнання сутностi. Явище охоплюється людиною на чуттєвiй стадiї пiзнання, тодi як сутнiсть — на логiчнiй, рацiональнiй. Проте чуттєве i рацiональне (логiчне) притаманне усьому процесу пiзнання, кожному з його етапiв.

20. Можливiсть I дiйснiсть

Можливiсть — це об’єктивно iснуюча тенденцiя виникнення певного предмету, що зумовлюється вiдповiдною закономiрнiстю. Дiйснiстю наз. реалiзована можливiсть, все те, що iснує, чому притаманне буття.

Можливiсть подiляється на абстрактну i реальну. Абстрактна можливiсть — така, яка у принципi здiйснила, але при цих умовах не може бути реалiзована. Абстрактна можливiсть стає реальною, якщо для цього з’являться вiдповiднi умови.

Можливiсть тiсно пов’язана iз випадковiстю. Випадкове, як вiдомо, може вiдбутися, а може i не вiдбутися. Отже будь-яка випадковiсть є можливою. Проте, не всяка можливiсть є випадковою.

Можливiсть пов’язана також iз iмовiрнiстю. Iмовiрнiсть може бути виражена як кiлькiсна сторона можливого.

Категорiї можливостi та дiйсностi мають важливе значення для розумiння процесу пiзнання. Не можна пiзнати, як виникла Сонячна система, якщо при цьому не допустити можливостi її виникнення.

У процесi пiзнання слi виявляти реальнi можливостi. Якщо вони не є такими, то практична дiяльнiсть людини приречена на невдачi.