- •1. Охарактеризувати предмет, мету і завдання практичної соціальної роботи.
- •2.Проаналізувати світові моделі соціального захисту населення.
- •3.Окреслити основні пріоритети розвитку соціальної роботи в майбутньому.
- •4.Охарактеризувати принципи та закономірності соціальної роботи.
- •7. Надати характеристику об’єктам та суб’єктам соціальної роботи.
- •8. Розкрити педагогічні та психологічні методи соціальної роботи
- •10. Окреслити історичні етапи становлення соціальної роботи.
- •11. Охарактеризувати основні форми та методи соціальної роботи.
- •13. Надати загальну характеристика теорій соціальної роботи.
- •14.Обгрунтувати особистісні та моральні якості соціального працівника.
- •16. Охарактеризувати психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи.
- •17. Окреслити професійні якості соціального працівника.
- •18. Надати характеристику проблем категорій клієнтів в сфері соціальної роботи (на прикладі однієї з груп клієнтів).
- •19. Розкрити мережу соціальних закладів в Україні (державний та недержавний сектор).
- •20. Окреслити етичні стандарти соціальної роботи.
- •21. Розкрити труднощі, бар’єри та деформації професійного спілкування.
- •22. Обгрунтувати комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи.
- •23. Проаналізувати професійно-етичний кодекс соціального працівника України і визначити етичні норми соціального працівника.
- •26. Простежити взаємозв’язок державних і недержавних організацій у практиці соціальної роботи.
- •27. Окреслити нормативно-правові основи соціальної роботи.
- •28. Розкрити функціонально-рольовий репертуар соціального працівника.
- •29. Визначити поняття індивідуального методу соціальної роботи (розкрити на основі прикладу).
- •31. Визначити особливості соціальної роботи з дітьми та молоддю.
- •32. Визначити основні соціальні проблеми свого регіону та шляхи їх вирішення.
- •33. Окреслити поняття «професійна компетентність соціального працівника».
- •34. Визначити діяльність соціального працівника у мікро- та макросоціумі.
- •35. Розкрити діяльність соціального працівника з орієнтацією на потреби і ресурси клієнтів.
- •36. Охарактеризувати технології соціальної роботи.
- •38. Здійснити порівняльний аналіз основних відмінностей професійної діяльності соціального педагога та соціального працівника.
- •39. Розкрити особливості соціальної роботи з сім’єю.
- •40. Визначити професійні вимоги до соціального працівника.
- •44. Обгрунтувати основні закономірності соціальної роботи.
- •45. Розкрити професійний портрет соціального працівника.
- •46. Охарактеризувати діяльність однієї з міжнародних благодійних організацій, що сприяє розвитку соціальної роботи в Україні
- •47. Охарактеризувати діяльність Територіального центру.
- •48. Виявити зв’язок соціальної роботи з іншими науками.
- •50. Характеристика соціальної роботи як професійної діяльності.
- •51. Охарактеризувати діяльність Центрів соціальних служб для сім’ї дітей та молоді.
- •54. Окреслити міжнародні етичні стандарти соціальної роботи.
- •55. Визначити роль філософії допомоги як концептуальної ідеї в становленні вітчизняних теорій соціальної роботи.
- •56. Охарактеризувати гуманістичну та екзистенціальну теорії соціальної роботи.
- •57. Виокремити найвидатнішу постать, що здійснила вагомий вклад в теорію соціальної роботи.
- •58. Охарактеризувати організаційно-правову структура соціальної роботи.
- •59. Визначити пріоритетні напрямки державної соціальної політики на сучасному етапі.
- •60. Навести приклади групових форм надання допомоги.
- •63. Розкрити сутність соціально-економічних методів соціальної роботи.
- •65. Окреслити діяльність соціального працівника як суб’єкта соціальної роботи.
- •66. Обгрунтувати методи збору інформації про клієнта: аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент.
- •69. Визначити діяльність служб зайнятості в Україні.
- •70. Пояснити, як ви розумієте ідентифікацію особистості соціального працівника з професією.
- •71. Обгрунтувати управлінські методи в соціальній роботі.
- •74. Охарактеризувати міжнародні принципи соціальної роботи.
- •75. Визначити предмет, мету та завдання теорії соціальної роботи.
- •76. Розкрити особливості комунікативної взаємодії соціального працівника з клієнтом.
- •79. Розкрити особливості вуличної роботи.
- •80. Розмежувати професійний та непрофесійний підхід до вирішення проблем клієнта.
- •81. Окреслити завдання соціальної роботи як науки.
- •83. Охарактеризувати комунікативні бар’єри, що виникають у процесі взаємодії соціального працівника та клієнта.
- •84. Розкрити особливості соціальної роботи з людьми похилого віку.
8. Розкрити педагогічні та психологічні методи соціальної роботи
Методика соціально-педагогічної діяльності - це сукупність методів діяльності соціального педагога і форм організації соціального виховання, спрямованих на розв'язання проблем клієнта. Методи соціально-педагогічної діяльності можна розділити на: - педагогічні, які спрямовані на виховання, перевиховання, корекцію, реабілітацію, навчання соціального досвіду; - психологічні, які забезпечать зняття психологічного навантаження: тренінг; психотерапія: сугестивна, раціональна, аналітична і групова. Сугестивна психотерапія використовується до пацієнтів і клієнтів як під гіпнозом, так і в стані бадьорості, має на меті визначення хворобливих проявів через навіювання. Раціональна психотерапія здійснюється при лікуванні хворого в стані бадьорості шляхом бесіди, в ході якої лікар обговорює з хворим захворювання, а також навчає його прийомам спротиву хворобі. 9. Проаналізувати роль соціального працівника у вирішенні соціальних проблем клієнта.
Соціальний робітник покликаний попередити проблему, своєчасно виявити та усунути причини, які сприяють її виникненню, забезпечити превентивну профілактику різноманітних негативних явищ (морального, фізичного, соціального характеру), відхилень у поведінці людей, їх спілкуванні і, таким чином, оздоровити оточуюче їх мікросередовище. Тому він повинен відігравати різноманітні соціальні ролі і змінювати їх у практичній діяльності в залежності від ситуації і характеру проблеми, що вирішується.
10. Окреслити історичні етапи становлення соціальної роботи.
Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують iз виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією iз форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього.
Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було «годування» нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо. В цілому маємо підстави весь період князівського благодійництва в Київській Русі розподілити на три основні етапи. В основу періодизації покладено значення благодійницької діяльності окремих князiвських родiв [11, c. 23]:
882-972 рр. – перший період хронологiчно збiгається з князюваннями Олега і Святослава
980-1054 рр. – другий охоплює правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого;
1113-1132 рр. – період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича.
Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Iз метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богадiлень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним.
Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числi відновивши основні напрями соціальної благодійності [11, c. 29].
Третій перiод розвитку соцiальної роботи припадає на час входження України до складу Речі Посполитої. З ХVІ ст. осередками відродження православ'я, а отже, і організованої благодійницької діяльності стають братства. Вони завоювали повагу й широку популярність, опікуючися вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безвідсоткові позики. Іншим напрямом соціально-благодійницької діяльності братств стала освітня справа і, зокрема, відкриття шкіл та організація в них безплатного навчання при досить демократичному шкільному устрої (школи були відкриті для всіх верств населення).
Особливий імпульс для розвитку соціальна благодійнiсть за Україні отримала за Козацької доби. Саме у період ХVІ-ХVІІ ст. ст. тут сформувалися основи соціальної козацької педагогіки [11, c. 29], якою декларувалася необхідність захисту потреб, інтересів, прав як окремої особистості, так і груп людей.
Оцінюючи висвітлену інформацію щодо перших трьох періодів соціальної роботи в Україні бiльше як характеристику передумов її становлення, слід зазначити, що організаційне і законодавче оформлення соціальної роботи в Україні починається з другої половини ХVII ст., що знаменувало четвертий етап становлення соціальної роботи. Саме в цей час внаслiдок посилення центральної влади поряд iз церковною, приватною благодійністю, зокрема благодійністю окремих культурних осередків-братств, козацьких угруповань, набирає силу процес оформлення державного призріння.
Особливо активно зазначена робота проводиться у першій чверті XVIII ст., що позначило п'ятий етап соціальної роботи в Україні. Однак, зауважимо, що в цей період, з одного боку, активно формується державна політика, спрямована на надання матеріальної та іншої допомоги нужденним, створюється мережа світських соціальних установ, а з іншого – виходять такі закони, як, наприклад, «Про заборону жебрацтва» (1712) та «Про визначення жебраків соціальне небезпечним елементом» (1721), що, власне, стало деякою суперечністю цього етапу соціальної роботи. Так чи інакше, а саме за петровських часiв було закладено фундамент інституту соціальної роботи і здійснено значний крок уперед у підвищенні ролі державного регулювання щодо організації призріння.
Загалом XVIII – перша половина XIX ст. – це період становлення і розвитку державного призріння. Особливістю цього етапу стала поява і відструктурування адресної допомоги нужденним, що згодом перетворилося на стійку тенденцію, реалізовану і в наші дні. Це, перш за все, допомога інвалідам, людям похилого віку, хворим, сиротам і тощо.
Шостий етап становлення соціальної роботи пов'язаний iз скасуванням кріпосного права (1861). Ця подія стала передумовою і основою широких реформаторських процесів. Утвердження нових соціально-економічних відносин вимагало коректування сталих підходів в управлінні соціальною сферою, зумовило необхідність відпрацювання нових принципів, форм і методів благодійності.