- •1. Історія україни як наука: предмет методологія джерела
- •3.Первіснообщинний лад на території україни
- •4.Трипільська культура на території україни
- •5.Державне об*єднання племен на землях сучасної україни: кіммерійці, скіфи, сармати
- •Кімерійці
- •Сармати
- •6.Античні міста-держави Північного причорномор*я. Грецька колонізація.
- •Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Зародження грецьких міст-держав
- •7.Східні слов*яни на території україни: господарська діяльність, матеріальна та духовна культура
- •Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян
- •8. Утворення київської держави
- •1. Питання походження Русі
- •2. Утворення Київської держави
- •9. Захоплення києва олегом . Князювання ольги , ігоря, святослава зАхоплення києва
- •Ярослав Мудрий
- •Особливості розвитку культури Київської Русі
- •Історичне значення Київської Русі
- •13. Причини та наслідки феодальної роздробленості київської русі
- •14. Утворення гал.-вол. Князівства. Його політичний та суспільно-економічний розвиток. Данило галицький Утворення Галицько-Волинського князівства
- •4. Данило Галицький
- •15. Монгольська навала на укр.Землі, її наслідки
- •2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
- •16. Основні етапи входження українських земель до складу литовського князівства
- •17. Кревська унія 1385 року
- •Наслідки Кревської унії для українських земель
- •18. Соціально-економічний розвиток українських земель у 15-16ст.
- •20. Виникнення, соціальна природа, життя укр. Козацтва
- •21. Козацтво у міжнародних відносинах
- •22. Становлення вищої освіти україни ( друга пол. 16ст – перша пол. 17 ст). Роль києво-могилянської академії у культурно –освітньому розвиткові українського народу
- •23. Люблінська унія та зміна політичного становища укр. Земель
- •24. Козацько-селянські повстання в кінці 16 першій пол. - 17 ст. В Україні
- •25. Утворення запорозької січі та її роль в історії українського народу
- •26. Національно-визвольна революція українського народу середини 17 ст. : причини, характер, рушійні сили
- •27. Воєнні дії 1648 – 1649 рр.???????????????
- •29. Битва під Берестечком. Білоцерківський мирний договір.
- •30. Б. Хмельницький – видатний політик і полководець, творець Української козацької держави
- •31. Переяславсько-московська угода 1654 р. Та її оцінка в історичній літературі.
- •32. Боротьба українського народу за політичну єдність і національнк державність після смерті б.Хмельницького.
- •33. Політичний розвиток Правобережної України у другій пол.. 17 ст.
- •35. Боротьба козацтва з турецько-татарською агресією на початку 17 ст. П. Сагайдачний.
- •36. Українські землі під владою речі посполитої (кінець 17 – середина 18 ст.)
- •37. Гетьман України і. Мазепа.
- •38. Конституція Пилипа Орлика – перша конституція України
- •40. Обмеження автономії України. Гетьмани і. Скоропадський, п. Полуботок, д. Апостол.
- •41. Остаточна ліквідація автономного статусу України у другій половині 18 ст.
- •42. Нова Січ ( 1734 – 1775)
- •43. Поділи Польщі на нове політико-територіальне розчленування України між Російською та Австрійською імперіями
- •44. Приєднання Росією Північного Причорномор*я. Заселення та господарський розвиток Південної України (18 ст.)
- •45. Повстання на правобережжі та Західній Україні у 18 ст. ( Коліївщина, опришки, гайдамаччина)
- •46. Адміністративно – територіальний стан українських земель у складі Російської та Австрійської імперій на початку 19 ст.
- •1. Українські землі у складі Російської імперії
- •47. Занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин в Україна у першій половині 19 ст. Початок промислового перевороту.
- •48. Поширення української національної ідеї в 20-40-х рр. 19 ст. У Галичині. «Руська трійця».?????????????
- •50. Відродження української національної свідомості. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •51. Скасування кріпосного права. Особливості проведення реформи 1861р. В Україні
- •52. Культурно-національна політика російського царизму щодо України в другій половині 19ст.
- •53. Ліберальні реформи в Україні в 60-70-ті роки 19 ст.
- •55.Періодизація та основні етапи укр. Нац. Руху 19 ст. Створення і діяльність громад.
- •56. Особливості розвитку капіталізму в Україні (друга пол.19ст.)
- •57. Соціально-економічний розвиток України на початку 20ст. (1900 – 1917рр.)
- •58. Виникнення та діяльність політичних партій в Україні (90-ті роки 19ст.-1917р.)?????????????????????????
- •2. Створення політичних партій і громадсько-політичних організацій у Наддніпрянщині.
- •59. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського суспільства
- •60. Україна в роки революції 1905-1907рр.
- •58.2. Україна в період Першої світової війни (серпень 1914 –листопад 1918рр.)
- •59. 2. Лютнева революція в Росії 1917року. Піднесення національно-визвольного руху в Україні. Утворення уцр та її діяльність (березень-квітень 1917р.)
- •60.2. Проголошення автономії України. І та іі Універсали Центральної Ради.
- •61. 3 Універсал Центральної ради. Проголошення унр
- •62. Перша українсько-більшовицька війна ( грудень 1917 – березень 1918)???????????
- •63. Брестський договір і Україна. Прикінцевий період діяльності цр: причини її падіння
- •64. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Зовнішня і внутрішня політика гетьманату та причини його падіння.
- •65. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Створення та військові дії уга
- •66. Злука (об'єднання) українських земель (22 січня 1919 року) та її історичне значення
- •67. Відновлення унр. Директорія унр: її склад, внутрішня та зовнішня політика
- •68. 4 Універсал Центральної Ради й проголошення незалежної держави українського народу. Крути: трагізм української історії
- •69. Україна під владою більшовиків у 1919 році.????????
- •70. Економічна та політична криза в Україні на початку 1920-х рр. Голод 1921 – 1923-рр.
- •71. Україна в період нової економічної політики (1921 – 1928 рр.)
- •72. Участь урср в утворенні Радянського Союзу. Союзний договір від 30 грудня 1922р. Перша Конституція срср (січень 1924р.) та затвердження в травні 1925р. Нового тексту Конституції урср.
- •73. Соціально-економічне становище на західноукраїнських землях у 20-30-х рр. 20 ст.
- •74. Західноукраїнський суспільно-політичний рух у 1920-1930-х рр. 20ст.
- •75.Сталінський терор в усрр наприкінці 1920-1930-х рр.
- •76. Радянська індустріалізація України (1928-1939рр.): суспільно-економічні наслідки
- •77. Колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •78. Політика українізації (20-30-ті роки 20ст.) : суспільно-політичний зміст та наслідки
- •79. Культурне життя на українських землях у 1920-1930 рр.
- •80. Початок другої світової війни. Західна Україна під владою сталінського режиму
- •82. Фашистський окупаційний режим в Україні (1941 – 1942 рр.)
- •83. Партизанський, антифашистський та підпільний рух в Україні (1941 – 1944 рр.)
- •84. Оун – упа в роки Другої світової війни
- •1. Вступ
- •85. Визволення України від німецько-фашистських загарбників українських земель (1943 – 1944 рр.)
- •86. Внесок України в перемогу над фашизмом. Політичні, економічні та соціальні наслідки війни для українського народу
- •87. Українська рср у системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Створення оон і місце України у цьому процесі
- •88.Україна в період повоєнної відбудови (1945 – 1953 рр.)
- •89. Голод 1946 – 1947 рр. В Україні та його наслідки
- •90. Західноукраїнські землі у повоєнні роки ( 1945 - 1955 рр.)
- •91.Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Україні у період десталінізації (1956-1964 рр.)
- •92.Соціально-еконономічний розвиток урср у другій пол. 1950-х – першій пол. 1960-х
- •93. Дисидентський, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні у 1960 – 1980-х рр.. 20 ст.
- •94. Соціально-економічний розвиток урср у 1964 – 1985 рр.
- •95. Наростання соціальних проблем в Україні (1985 – 1991 рр.)
- •96. Загострення екологічних проблем в Україні з другої пол. 20ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •97. Становлення багатопартійної системи в Україні ( кінець 1980-х – перша пол. 1990-х рр.)
- •2. Виникнення багатопартійності в Україні
- •98. Україна на шляху до незалежності (1990 – 1991 рр.) «Декларація про державний суверенітет України» ( 16 липня 1990 р.) та її значення.
- •99. Провал державного перевороту 19-21 серпня 1991 року в срср та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року
- •100. Конституція України. Основний Закон держави (28 червня 1996 р.)
- •101. Зовнішня політика України в добу незалежності
- •102. Національно-культурний розвиток українського народу на сучасному етапі
- •103. Соціально-економічний розвиток України в добу незалежності
- •104. Президентські вибори 2010 року????
- •105. Вибори до Верховної Влади України 2012 року
31. Переяславсько-московська угода 1654 р. Та її оцінка в історичній літературі.
Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.
Українсько-московська міждержавна угода 18 січня 1654 р. Після попередніх переговорів, детальний хід яких і досі малопрояснений, на міському майдані Переяслава відбулася військова рада. У ній взяло участь близько 200 представників старшини та козацтва. Їй передувала таємна рада Хмельницького з генеральною старшиною та полковниками. Про подальший перебіг подій лишилося свідчення боярина Бутурліна, хоча сам Бутурлін на раді не був. У своєму звіті цареві боярин зазначав, що гетьман звернувся до присутніх з промовою. Зміст цієї промови нібито зводився до того, що єдиним виходом зі становища в боротьбі за визволення від польського гноблення за тих умов може бути союз із Московією. Рада винесла ухвалу про угоду з Москвою. Після зачитання царської грамоти старшина й посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги цареві Олексію. У церкві Хмельницький зажадав, щоб московські посли першими пообіцяли від імені царя захищати гетьманську державу від поляків та шанувати козацькі права і привілеї. Свою вимогу гетьман умотивував, посилаючись на стосунки козаків з польським королем: за європейською традицією передбачалася присяга обох сторін. Бутурлін категорично відмовився, пояснюючи, що цар є самодержцем і своїм підданим не присягає, крім того, «царське слово, раз дане, не міняється». Після багатогодинних нарад зі старшиною та переговорів з послами Богдан Хмельницький, аби не зривати переговорів, вирішив скласти присягу. При цьому слова Бутурліна були витлумачені як рівнозначні присязі царя. За думкою деяких істориків, Бутурлін таки дав присягу українському уряду від імені царя Олексія, але не вказав у своєму звіті на це порушення царських інструкцій.
Кількість приведених до присяги 18 січня була незначною. Того дня присягнули 284 особи. Після Переяславської ради представники московського посольства мали побувати в 177 містах і містечках України. Метою таких відвідин було прийняття присяги на вірність цареві від населення. За даними московської сторони, присягу склали 127 338 осіб. Слід відзначити, що відібрати індивідуальну присягу за такий короткий термін було неможливо. Московські представники і їхні священики обмежувалися присягою верхівки найважливіших населених пунктів, а інших вписувано в число присяжників на підставі козацьких реєстрів (ймовірно, реєстру 1651 p.). Присягали жителі Гетьманщини (Наддніпрянської України), але не всі. Жінки — половина населення — не присягали. Не присягало й селянство — цілковита більшість населення тогочасної України. Не брали участі в церемонії Західна Україна, бо була під поляками (тоді лінія фронту проходила приблизно по лінії Житомир—Вінниця), та південні українські землі, що перебували під владою Запорозької Січі або кримського хана. Отже, формально присягали лише козаки й міщани Гетьманщини, хоч далеко не всі. Як свідчать історичні джерела, відмовилися присягати полковники Іван Богун, Іван Сірко, Йосип Глух, Григорій Гуляницький та ряд інших, частина козаків Уманського, Полтавського, Брацлавського, Кропив'янського й Корсунського полків, частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля та інших міст, а також українське духівництво на чолі з київським митрополитом Сильвестром Косовим, архімандритом Києво-Печерської лаври Йосипом Тризною. Не присягали й козаки Запорозької Січі. Сучасники свідчать, що нерідко людей примушували присягати силою, як-от переяславського війта, котрий того ж дня помер з розпачу. Хитріші, а таких було чимало, називалися під час присяги не своїм іменем, що уневажнювало цей акт.
Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити подальші переговори у Москві. Кожна зі сторін бачила союз двох держав по-своєму. Український уряд, укладаючи союз із Московією, послідовно виступав за рівні права його учасників, виходив із західноєвропейської моделі міждержавних стосунків. У Москві ж дотримувалися інших позицій. Московський уряд уже тоді прагнув перетворити Україну на свою провінцію, позбавлену всяких прав, а на українців включно із гетьманом дивилися як на підданих та холопів його царської величності. Проте в момент переговорів на цьому з тактичних міркувань не наголошувалося. Москва, образно кажучи, застосувала тактику «поступового ковтання удавом кролика» і мала поступово обмежувати суверенітет України, щоб врешті звести його нанівець. Натомість представники московського уряду щедро сипали обіцянки не порушувати «прав і вільностей» України. (Згодом цар Олексій навіть видав грамоту, в якій урочисто обіцяв не порушувати прав і вільностей України.) Особливістю українсько-московського договору було те, що він являв собою групу документів від кожного зі станів — окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.
Козацькі пропозиції складалися з 23 статей від імені гетьмана й Війська Запорозького. Основна ідея цих статей — встановлення в принципі таких міждержавних відносин, за яких Україна зберігатиме як внутрішню, так і зовнішню самостійність. Саме з цими статтями українське посольство, очолене генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником Павлом Тетерею, прибуло до Москви. Проект документа українські посланці подали московському урядові 14 березня 1654 р. Внаслідок тижневих переговорів проект дещо змінили, узгодили 17 статей, а з 6 дуже важливих узгодження відклали на пізніший термін. Згідно з «Березневими статтями» — ядром договору, гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді. Українські адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувалися Москві. Збирання податків покладалося на український скарб. Чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тисяч. Свій проект угоди підготувало й міщанство. Українські міщани намірялися зберегти всі свої права і вільності, дані їм іще литовськими князями та польськими королями, насамперед міське самоврядування. Це право було їм підтверджено. Тривалі переговори православного духівництва України скінчилися безрезультатно. Українська православна церква не погоджувалася на залежність від патріарха московського, якої прагнули московський уряд і Російська православна церква.
Отже, лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою — тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.
Згідно з документами, затвердженими під час переговорів 1654 p., встановлювалися міждержавні відносини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України й Московії у своєрідну конфедерацію.
Адже договір між двома державами загалом був рівноправний і (за умови дотримання) взаємовигідний. Водночас він був незавершений, недосконалий, діяв нетривалий час (кілька років) і тому дуже швидко втратив чинність.
ОЦІНКА!!!!!
Видатними подіями в історії України й Росії, а також в усій європейській історії, були визвольна війна українського народу 1648—1654 pоків і перехід України під владу російського царя. Цим пояснюється той великий інтерес, з яким вивчали ці питання історики різних часів і різних класових угруповань.
Переяславсько-Московський договір 1654 року був предметом наукового зацікавлення багатьох істориків, юристів, фахівців державного права. Ось не зовсім повний список тих, хто спеціально досліджував цю проблему або висловлювався про державно-правовий характер та історичне значення договору.
Докладна, відповідна історичним джерелам розповідь про договір 1654 року не тільки повертає історичну пам'ять народу і задовольняє прагнення пізнати свою історію. Гіркий і трагічний історичний досвід цього договору перегукується з недавнім минулим — пануванням на Україні радянської імперії і зберігає актуальність і попереджувальне значення для сучасності, коли ця імперія розвалилась, а український народ демократичним шляхом виборов незалежність.
Аналіз розвитку подій Української національно-визвольної революції 1648-1676 рр. дає підстави стверджувати, що рішення Переяславської ради не мали випадкового характеру, не були інтригою незначної купки старшини чи наслідком підступних намірів Росії, з зумовлювалися об'єктивною необхідністю збереження автономії новоутвореної національної держави. Іншого виходу з ситуації, що склалася, не існувало. Адже достатніх сил для того, щоб вирватися з фатального для історії українського народу трикутника: Річ Посполита — Османська імперія — Росія, фактично не було.
В науковій літературі, як відомо, існують різні оцінки укладеного союзу (інкорпорація, унія, васалітет, військовий союз, протекція та ін.). В радянській історіографії, як відомо, з 50-х років утвердилося твердження, що в 1654 році мало місце возз'єднання України з Росією.
На думку сучасних українських істориків М. Брайчевського, О. Апанович, Ю. Мицика (20), В. Степанкова (31) та ін., таке тлумачення не відображає суті цієї події — воно має, безперечно, не науковий, а насамперед ідеологічно-політичний зміст. Адже "возз'єднання" означає з'єднання складових частин того, що становить собою єдине ціле. В даному випадку мало місце не возз'єднання окремих частин Російської держави чи державних утворень російського народу, а входження на певних умовах до складу Росії держави, створеної іншим, хоча й етнічно близьким народом.
Міждержавний договір з Москвою фактично офіційно узаконив державний суверенітет України, засвідчив правову форму її відокремлення від Речі Посполитої, примусив царський уряд взяти на себе зобов'язання, що гарантували незалежність Української козацької республіки і укладення, передусім, воєнного союзу з Московською державою.
Між тим, оцінка договору московським урядом поступово змінювалася. Спочатку він погоджувався з "протекційним" характером державних відносин і вважав Україну дійсно державою. Підтримуючи з Б. Хмельницьким дипломатичні контакти ще до укладення українсько-російської угоди, царський уряд здійснював їх через спеціальних послів, якими відав Посольський приказ — по суті московське Міністерство закордонних справ, котре й керувало зносинами Москви з чужоземними державами. Варто нагадати, що Україну відокремлював від Москви навіть державний кордон і митниці.
Але вже при укладенні договору швидко виявилося приховане прагнення царя і бояр встановити російський контроль над внутрішнім економічним життям, військовою діяльністю, а також міжнародними відносинами України.