14. Поняття про сприймання. Властивості сприймань.

Сприйняття - це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

15. Поняття про сприймання. Різновиди сприймань. Розрізняють сприймання за їхніми сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові тощо), за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), за складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

16. Розлади сприймань.

Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. 

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

17. Поняття про уяву. Зв’язок уяви з об’єктивною дійсністю. Фізіологічне підгрунтя уяви.

Фізіологічним підгрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких була детермінована характером об’єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.

18. Поняття про уяву. Різновиди уяви.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

19. Розлади уяви.

20. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення. Основні мислительні операції.

Мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду

21. Поняття про мислення. Форми мислення.

22. Поняття про мислення. Різновиди мислення.

Виділять наступні види мислення:

• наочно-дійове;- теоретичне;

• наочно-образне;- практичне;

• словесно-логічне. - творче.

Перехід від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного мислення виявляє його онтогенез, тоді як інша класифікація за основу бере характер задач.

Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет [1, 307].

У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об’єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.

Словесно-логічне мислення – це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування, і здійснюється шляхом таких мислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, абстрагування, порівняння.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus – міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення – це розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. inductio – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків.