- •Конспекти лекцій
- •З навчальної дисципліни
- •«Національна економіка»
- •1. Національна економіка: загальне та особливе
- •1.1. Предмет і завдання вивчення національної економіки
- •1.2. Теоретичні концепції національної економіки
- •1.3. Моделі національної економіки
- •1.4. Складові нормального функціонування національної економіки
- •1.5. Сутнісні особливості формування і розвитку національної економіки
- •2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки
- •2.1. Економічні теорії та їхні загальні положення
- •2.2. Українська школа інституціонального, історичного та неокласичного напрямів
- •2.3. Базисні відносини та інститути національної економіки
- •2.4. Господарська збалансованість і стабільність як завдання державних інститутів національної економіки
- •3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки
- •3.1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту
- •3.2. Національний продукт як виробнича база добробуту
- •3.3. Теорії суспільного добробуту
- •3.4. Засади соціально-ринкової економіки
- •3.5. Державне регулювання праці, рівня життя населення та розвитку соціальної сфери
- •4. Характеристика економічного потенціалу
- •4.1. Поняття та склад потенціалу національної економіки
- •4.2. Природно-ресурсний потенціал
- •4.3. Демографічний та трудовий потенціал
- •4.4. Науково-технічний потенціал
- •4.5. Інформаційний потенціал
- •4.6. Виробничий потенціал
- •4.7. Зовнішньоекономічний потенціал
- •4.8. Екологічний потенціал
- •5. Господарський комплекс національної економіки
- •5.1. Основи формування господарського комплексу
- •5.2. Промисловий комплекс
- •5.3. Агропромисловий комплекс
- •5.4. Будівельний комплекс
- •6. Функціонування інфраструктури національного ринку
- •6.1. Національний ринок України
- •6.2. Сутність інфраструктури національного ринку
- •6.3. Загальна ринкова інфраструктура
- •6.4. Спеціалізована ринкова інфраструктура
- •6.5. Соціальна інфраструктура
- •7. Державність та державне управління економікою
- •7.1. Українська держава та її засади
- •7.2. Функції держави
- •7.3. Сутність державного управління економікою
- •7.4. Система органів державної влади та їх повноваження
- •7.5. Система методів державного регулювання економіки
- •8. Демократія, економічна свобода та економічний порядок
- •8.1. Сутність демократії та її місце в самоуправлінні економікою
- •8.2. Економічна свобода і її основи
- •8.3. Економічний порядок як система узгоджених інтересів
- •9. Програмування та прогнозування національної економіки
- •9.1. Прогноз та прогнозування національної економіки
- •9.2. Макроекономічне планування
- •9.3. Суть державного програмування, види програм
- •9.4. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки
- •9.5. Програми економічного й соціального розвитку
- •10. Структурна перебудова національної економіки
- •10.1. Сутність та види структурних пропорцій в економіці
- •10.2. Стратегія структурних перетворень
- •10.3. Макроекономічна структурна перебудова
- •10.4. Реструктуризація національної економіки
- •11. Інституціональні чинники розвитку національної економіки
- •11.1. Сутність та теоретичні моделі економічного розвитку
- •11.2. Етапи та типи економічного розвитку
- •11.3. Чинники економічного розвитку
- •11.4. Система інституційних чинників економічного розвитку
- •11.5. Методичні засади оцінювання економічного розвитку
- •12. Сталий розвиток національної економіки
- •12.1. Сутність концепції сталого розвитку
- •12.2. Складові концепції сталого розвитку
- •12.3. Чинники сталого розвитку
- •12.4. Індикатори сталого розвитку
- •12.5. Особливості переходу України на модель сталого розвитку
- •13. Інституціональні форми інтеграції національної економіки в світовий економічний простір
- •13.1. Світове господарство: структура, тенденції розвитку
- •13.2. Форми і механізми інтеграції національної економіки у світове господарство
- •13.3. Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів
- •13.4. Вплив інтеграційних процесів на формування ринків товарів, послуг і капіталу
- •13.5. Інституційні основи і форми економічної та політичної інтеграції України
- •13.6. Передумови і шляхи міжнародної економічної інтеграції
- •14. Економічна безпека національної економіки
- •14.1. Сутність економічної безпеки національної економіки
- •14.2. Інституційні основи системи економічної безпеки
- •14.3. Проблеми і пріоритети економічної безпеки
- •14.4. Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки
- •14.5. Механізм забезпечення економічної безпеки національної економіки
3.3. Теорії суспільного добробуту
Добробут людини і суспільства є інтегральною оцінкою всіх аспектів життєдіяльності людини, яка показує, наскільки «добре» прожитий нею деякий період його життя. Для того, щоб наведене вище визначення добробуту мало змістовний сенс, необхідно встановити етичний критерій, який чітко визначає, що добре, а що погано для людини. Дану проблему вирішують в рамках двох різних підходів, індивідуалістського та інституціонального.
Індивідуалістичний підхід в даний час домінує в економічній науці. Його суть полягає в тому, що тягар оцінки індивідуального добробуту покладається на саму людину, тільки сама людина здатна визначити, що добре для нього, а що погано. При цьому передбачається, що вона здатна провести кількісну оцінку добробуту в будь-який період свого життя.
Етичний постулат, що знаходиться в основі індивідуалістичної концепції добробуту, може бути сформульований таким чином: «Благом для людини є те, що вона сама вважає для себе благом».
Домінуюче положення індивідуалістичного підходу пояснюється двома основними причинами.
По-перше, трактування індивіда як єдиного суб'єкта оцінки свого добробуту дозволяє виключити з основ теорії етичні елементи. По-друге, об'єктивний підхід дає метод оцінки добробуту людини і не розповсюджується на нормативні аспекти економіки.
Інституціональний підхід до визначення добробуту полягає в тому, що суть людини виводиться з аналізу розвитку інститутів впродовж тривалого історичного періоду. На основі виявленої суті формується базовий етичний критерій, на якому будується теорія добробуту.
Індивідуалістичний підхід, трактуючи людину як ізольований і непізнаваний елемент суспільства, не дозволяє виявити загальні якості людей і сформулювати сутнісні узагальнення, без яких не може існувати жодна соціальна теорія. Інституціональний підхід, навпаки, фіксує свою увагу на традиціях, що склалися в суспільстві, уявленнях, етичних нормах і ін. Кожна з існуючих в суспільстві етичних систем може служити основою для деякої інституційної концепції добробуту. У методологічному плані є два шляхи побудови інституціональних теорій добробуту.
Перший шлях побудови інституціональної теорії добробуту заснований на принципі методологічного плюралізму і полягає у відкритому визнанні суб'єктивності будь-якої інституціональної теорії добробуту. В цьому випадку як базова може бути прийнята будь-яка етична система, що задовольняє суб'єктивним поглядам економіста-дослідника, при цьому будь-яка інша теорія добробуту, побудована на базі іншої етичної системи, матиме рівне право на існування.
Другий шлях полягає у встановленні «еталонної» етичної системи, яка приймається як єдина основа для побудови теорії добробуту.
Теорія суспільного прогресу ‒ це інституціональна теорія добробуту, заснована на еталонній етичній системі. Поняття суспільного прогресу означає напрям розвитку суспільства, яке є бажаним з погляду вибраної еталонної етичної системи. При цьому допускається, що більшість членів суспільства можуть не розділяти дану концепцію суспільного прогресу. У основі еволюційної теорії суспільного прогресу лежить еталонна етична система, побудована на аналізі процесу еволюції живої природи.
Інституціональний підхід до добробуту трактує розвиток як загальну об'єктивну категорію, що відноситься в рівній мірі до всіх членів суспільства. Тим самим долається індивідуалістичний, атомістичний погляд на суспільство як на безліч незалежних один від одного індивідів, позбавлених єдиній суті.
Егалізм, навпаки, виходить з посилки, що рівність може бути досягнута в набагато ширших межах. Всі члени суспільства повинні мати не тільки рівні можливості, але і більш менш рівні результати. Цим досягається єдність і згуртованість нації, що відповідають ідеалам колективізму. Тому уряд повинен прагнути, щоб всі члени суспільства одержували рівні блага, які стали доступними завдяки успіхам розвитку цивілізації. Держава загального добробуту стає не тільки гаслом, але і метою економічної політики.
Особливим різновидом егалізму є роулізіанський підхід, розвинений в працях сучасного філософа Дж. Роулза. По Роулзу, повинна максимізуватися корисність найменш забезпечених членів суспільства. Від цього виграє суспільство в цілому.
В рамках індивідуалістичного підходу найбільше значення мають дві теорії добробуту: утилітаристська і монетарна (економічна).
Суспільний добробут, або суспільна корисність, є утилітаристське поняття, похідне від поняття індивідуального добробуту. Передбачається, що суспільний добробут може бути зміряний, якщо відомі значення індивідуального добробуту всіх членів суспільства. Оскільки індивідуальна корисність визначається на основі вільного вибору індивіда, суспільна корисність трактується як результат деякої процедури суспільного вибору. Якщо яка-небудь утилітаристська теорія добробуту містить опис конкретної процедури суспільного вибору, то суспільний добробут визначається в ній однозначно. Якщо ж опис процедури суспільного вибору відсутній, то така теорія допускає множинність показників суспільного добробуту. Останній випадок уразливий з етичної точки зору. Так, одним з можливих способів суспільного вибору є диктатура, яка навряд чи буде визнана більшістю населення як суспільний механізм, здатний забезпечити високий суспільний добробут.
Функція суспільного добробуту ‒ це залежність показника суспільного добробуту від показників індивідуального добробуту. Передбачається, що заданий деякий алгоритм обчислення цієї функції для кожного набору її аргументів, число яких співпадає з числом членів суспільства. Іншими словами, задана деяка процедура суспільного вибору. Звичайно функція суспільного добробуту задається шляхом того, що формального постулювало її найважливіших властивостей. Одним з них є зростання функції по кожному аргументу, тобто збільшення індивідуального добробуту будь-якого індивіда за інших рівних умов приводить до збільшення суспільного добробуту.