17. Поняття про вік та вікові кризи. Характеристика вікових криз у шкільному онтогенезі. Етапи психосоціального розвитку особистості за е.Еріксоном

Поняття про вік та вікові кризи

Поділ онтогенезу на періоди складає основу періодизації розвитку людини. Виділення стадій розвитку, їх вікових меж, визначення критеріїв щодо диференціації стадій, опис якісної своєрідності розвитку на кожній стадії називається віковою періодизацією розвитку.

Кожен віковий період (раннє та дошкільне дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, старість) визначається неповторною структурою особистості, динамікою, новими особливими стосунками зі світом і відповідними характеристиками свідомості. У психології існує декілька підходів до віку: біологічний (хронологічний, фізичний) вік, психологічний вік і соціальний вік.

Біологічний вік характеризує час життя дитини у роках. Цей вік фіксує певні стадії розвитку організму, оптимальний рівень розвиненості рухів, фізичного здоров'я, нервової системи, будови тіла. Дані показники визначаються за медичними нормами.

Психологічний вік фіксує стадії психічного розвитку в залежності від того, якою мірою дитина оволодіває руховими, мовленнєвими, трудовими навичками, якою мірою розвинуті у неї психічні процеси та особистісні якості. Основними складовими психологічного віку є соціальна ситуація розвитку діяльності дитини і новоутворення у сфері свідомості та особистості.

Соціальний вік фіксує місце, яке займає маленька людина в певній групі (сім'я, дитсадок, шкільний клас), які ролі вона виконує, яку відповідальність спроможна брати на себе, яку користь приносить оточуючим.

Поняття про вікові кризи Кризи визначалися як цілісні зміни особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Криза, на відміну від стабільних періодів, триває недовго ( кілька місяців, рік). Вікові зміни психіки можуть проходити різко, критично, або поступово. Розвиток у кризові періоди носить бурхливий, стрімкий, «революційний» характер. У психології під кризами розуміють перехідні періоди від одного етапу дитячого розвитку до іншого. Вікові кризи виникають на стику двох віків і є завершенням попереднього етапу розвитку і початком наступного.

Характеристика вікових криз в онтогенезі

Життя людини починається з кризи. Криза новонародженого – це реакція дитини на перебудову всіх фізіологічних механізмів (прохолодне і світле середовище, нова форма харчування і кисневого обміну тощо); стрибок у розвитку, зміна ситуації розвитку – перехід від біологічного типу розвитку до соціального. Наприкінці другого місяця життя у дитини з'являється комплекс пожвавлення – перший соціальний жест, психічне новоутворення, що знаменує перехід від фази новонародженості до періоду немовляти, який завершується кризою першого року життя.

Криза першого року життя обумовлена появою здібності дитини ходити та говорити.

Період раннього дитинства завершується кризою трьох років, яка спричинена появою самосвідомості, феномену «я сам». На третьому-четвертому році життя дитина часто виявляє впертість – відмовляється виконувати вимоги дорослих; на заборону реагує афектом; прагне діяти самостійно. Криза виявляється також у вередливості, деспотизмі, протестах-бунтах.

Криза семи років завжди пов’язувалася з початком шкільного навчання. При переході від дошкільного до молодшого шкільного віку дитина різко змінюється. з’являються специфічні для даного віку особливості: безглуздість, штучність поведінки; блазнювання, клоунада. У дитини з’являється прагнення зайняти нове, більш «доросле» положення в житті і виконувати нову, важливу не тільки для неї самої, але і для інших людей діяльність.

Підлітова криза – (11-13 років у дівчат, 14-15 років у хлопців). У підлітковому віці зростаюча особистість стикається з різними проблемами Ознаки кризи проявляються на фізичному рівні: зменшуються темпи росту, спостерігаються втрата у вазі, часті захворювання. Має місце тимчасове психологічне відокремлення від сім’ї і школи.

Етапи психосоціального розвитку особистості за Е. Еріксоном

Е. Еріксон розробив психоісторичну теорію розвитку особистості. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Дослідник виділяв вісім стадій життєвого шляху особистості. До кожної стадії життєвого циклу суспільство висуває певне завдання. Розвиток особистості є результатом боротьби двох крайніх можливостей, яка на новій стадії розділяється новим завданням. Стадії життєвого шляху особистості за Е. Еріксоном

Вік немовляти (оральна стадія) Довіра — недовіра

Ранній вік (анальна стадія) Автономія — сумніви, сором

Вік гри (фаллічна стадія) Ініціативність — почуття провини

Шкільний вік (латентна стадія) Досягнення — неповноцінність

Підлітковий вік (латентна стадія) Ідентичнісь(свойство оставаться самим собой) — дифузія(раздробление) ідентичності

Молодість Інтимність — ізоляція

Зрілість Творчість — застій

Старість Інтеграція(востановление) — розчарування в житті

Так, найбільш глибокою життєвою кризою характеризується п’ята стадія розвитку особистості, до якої призводять три лінії розвитку: бурхливий фізичний ріст та статеве дозрівання, стурбованість сприйняттям себе очима інших та пошук професійного покликання.