43.Охарактеризуйте покази для медико -генетичного консультування.

Що таке медико-генетичне консультування?

Медико-генетичне консультування – це процес обміну інформацією щодо проблем, пов’язаних з наявністю або ризиком виникнення генетичної хвороби в особи/родини. Під час консультації лікар має допомогти пацієнту/родині:

* проаналізувати медичну інформацію, включаючи встановлений діагноз, можливий перебіг хвороби та прийнятні методи лікування;

* оцінити ступінь впливу генетичних факторів на перебіг хвороби та ризик виникнення хвороби в певних членів родини;

* усвідомити альтернативи щодо зменшення ризику виникнення хвороби;

* вибрати найбільш прийнятний спосіб лікування відповідно до існуючого ризику, етичних, релігійних переконань, мети, що поставила перед собою особа/родина;

* забезпечити найкращий з існуючих спосіб лікування хвороби і/або поінформувати про способи зниження рекурентного ризику.

Що дає медико-генетичне консультування?

Медико-генетичне консультування дозволяє лікарям не тільки діагностувати хворобу, але й надавати пацієнтам конкретні рекомендації щодо лікування. Згідно з отриманими результатами, лікарі-генетики можуть направляти пацієнтів до спеціалістів вузького профілю, повідомляти їм про існування спеціальних дослідницьких програм, визначати родинні групи підтримки та надавати інформацію про освітні, громадські, соціальні служби і джерела фінансування для осіб з такими хворобами.Результати генетичної оцінки, як правило, повідомляються безпосередньо під час консультації(й), коли лікар-генетик пояснює діагноз, якщо він встановлений, характер та етіологію порушення, передісторію, прогноз, шлях успадкування та рекурентний ризик. Рівень консультації має відповідати освітньому рівню пацієнта. Лікар-консультант повинен відповідати на запитання якомога повніше. Стандартним вважається непрямий режим проведення генетичної консультації.

44. Що таке фармакогенетика та екогенетика?

Фармакогенетиці (грец. pharmakon ліки і генетика) - розділ медичної генетики та фармакології, що вивчає характер реакцій організму на лікарські засоби в залежності від спадкових факторів.

Цілі і методи фармакогенетиці

Фармакогенетиці вивчає генетичні особливості пацієнта, що впливають на фармакологічний відповідь. Ці генетичні особливості, як правило, являють собою поліморфні ділянки генів білків, що беруть участь у фармакокінетиці або фармакодинаміки лікарських засобів. До першої групи належать гени, що кодують ферменти біотрансформації і гени транспортерів, які беруть участь у всмоктуванні, розподіл та виведення лікарських засобів з організму. В даний час, активно вивчається роль генів, що контролюють синтез і роботу ферментів біотрансформації лікарських засобів, зокрема ізоферментів цитохрому Р-450 (CYP2D6, CYP2C9, CYP2C19) і ферментів II фази біотрансформації (N-ацетілтрансферази, УДФ-глюкуронілтрансферази, тіопурінметілтрансферази, глутатіон SH -S-трансферази і т.д.). В останні роки розпочато вивчення впливу на фармакокінетику ЛС поліморфізму генів т.зв. транспортерів ЛС: транспортерів органічних аніонів (OATP-C, ВАТ-1, ВАТ-3), транспортерів органічних катіонів (ОСТ-1) і Р-глікопротеїну (MDR1). До другої групи віднесені гени, що кодують «молекули-мішені» ЛС (рецептори, ферменти, іонні канали) і гени, продукти яких залучені до патогенетичні процеси (фактори згортання крові, аполіпопротеїну і т.д.). Саме виявлення конкретних алельних варіантів цих генів і є суттю фармакогенетіческіх тестів. Очевидно, що застосування таких тестів дозволяє заздалегідь прогнозувати фармакологічний відповідь на ЛС, а, отже, індивідуалізовано підійти до вибору ЛЗ та його режиму дозування, а, в деяких випадках і тактику ведення пацієнтів. Тому фармакогенетиці розглядають одним з перспективних напрямків т.зв. персоналізованої медицини.

екогенетіка (ecogenetics) - Розділ генетики людини, який досліджує роль генетичних факторів у реакції організму на різні агенти зовнішнього середовища.

Робоча гіпотеза екогенетікі припускає, що біохімічні особливості (біохімічна індивідуальність) визначають характер реакції організму на будь-який зовнішній вплив.

45.Охарактеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох спадкових захворювань (на вибір) з аутосомно-рецесивним типом успадкування.

46. Охарактеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох спадкових захворювань (на вибір) з аутосомно- домінантним типом успадкування.

Сімейна гіперхолестеринемія (СГ) є аутосомно-домінантним захворюванням,

Етіологія: икликане дефектом гена, що кодує структуру і функцію рецептора до апопротеїнів В/Е. У хворих з гетерозиготною формою СГ, що зустрічається в загальній популяції з частотою один випадок на 350-500 чоловік, функціонує половина В/Е рецепторів, у зв’язку з чим рівень ХС виявляється підвищеним приблизно в 2 рази (до 9-12 ммоль/л).

Клініка:гперхолестеринемія виникає з моменту народження і зберігається все життя. У переважній більшості випадків виявляється ГЛП ІІа типу (ізольована гіперхолестеринемія), однак у деяких хворих може бути ГЛП ІІв типу (підвищення рівня ХС і ТГ).

Патогномонічною ознакою гетерозиготної форми СГ є ксантоматоз, тобто відкладення ефірів ХС у сухожиллях (ахіловому, екстензора кисті), що призводить до їхнього потовщення. Може виявлятися і ліпідна дуга роговиці. Передчасно розвивається ІХС: у чоловіків – до 40-50 років, у жінок – на 10 років пізніше. Дієтичну і медикаментозну терапію СГ варто починати в ранньому дитячому віці і проводити протягом усього життя.

Гомозиготна форма СГ зустрічається вкрай рідко – з частотою один випадок на 1 мільйон населення. У таких хворих зовсім відсутні рецептори до апопротеїнів В/Е, у зв’язку з чим рівень. Звичайно ІХС у них розвивається до 20-літнього віку. Для пацієнтів з гомозиготною СГ характерна наявність не тільки ксантоматозу сухожиль, але й еруптивних ксантом на сідницях, колінах, ліктях, слизовій оболонці порожнини рота. Медикаментозна терапія неефективна, застосовують плазмаферез, плазмосорбцію, трансплантацію печінки.

Діагностика: на основі визначення рівня холестерину(ХС може досягати 20-40 ммоль/л),

Ліпопротеїдів крові,типових ознак(гіперхолестеринемія і поява в дитячому віці ксантом на шкірі, сухожилках, ліпоїдна дуга рогівки). При необхідності ЕКГ, сонографія судин.

Синдром (хвороба) Марфана (Marfan syndrome) належить до групи спадкових коллагенопатій - захворювань сполучної тканини людини і має поліорганних прояви. Первинні ознаки захворювання в органах опорно-рухового апарату описані французьким педіатром А. Марфаном. У подальшому значна патологія виявлена в органах зору і серцево-судинної системи склали класичну тріаду. Проте менш яскраво виражені зміни визначені в інших органах: бронхо-легеневої системи, шкірі, твердої мозкової оболонці. Медико-генетичні та молекулярно-генетичні дослідження виявили мутацію гені, що кодує метаболізм колагену сполучної тканини й зумовлюють клінічні прояви захворювання.

хвороба виникає через дефектний ген в 15 хромосомі(внормі цей ген відповідає за виробництво спеціального протеїну (фібріліну)), Особливо багато фібріліну знаходиться в аорті, зв'язках, які тримають кришталик ока на місці, і в кістках. Очевидно, люди з синдромом Марфана мають в цих тканинах мало фібріліну (або ж він змінений), що змушує тканини розтягуватися через нездатність витримувати нормальний тиск.

Клініка і діагностика синдрому Марфана

Найбільш яскравими звертають на себе увагу, є ортопедичні прояви синдрому Марфана. За сучасною класифікацією Ghent Nosology синдром Марфана визначається по великих і малих критеріям клінічних симптомів в органах скелета, зору, серцево-судинної та дихальної системи, шкірі, твердій мозковій оболонці, а також генетичних проявів мутації в гені фібриліну-1 (FBN1) аутосомы 15q21. 1 спадкуванні маркерного гаплотипи ДНК.

З ортопедичних проявів синдрому Марфана по Ghent Nosology є великі критерії: кілевідная і воронкоподібне груди III-IV ступеня, сколіоз III-IV ступеня, арахнодактілія, плоскостопість, розгинальні контрактура ліктьових суглобів, високий зріст, мікросоматіческій тип розвитку, доліхостеномелія, диспропорція розмірів тіла. До малих критеріям патології скелета належить: воронкоподібне груди I-II ступеня, сколіоз I-II ступеня, гіпермобільного суглобів, високе небо, нерівні зуби, «пташине" обличчя. Патологія органів зору виявляється великими критеріями - ектопією кришталика (після 40 років), малими критеріями - сплощення рогівки, збільшенням аксіальної осі ока (міопією), гіпоплазією райдужної і цилиарной м'язи. Патологія серцево-судинної системи виявляється: великими критеріями - дилатацією кореня аорти, розширенням синуса Вальсальви, розшаровує аневризмою аорти (після 40 років); малими критеріями - пролапсом мітрального клапана, дилатацією легеневої артерії (після 40 років), кальцифікація мітрального кільця (після 40 років ). З патології бронхо-легеневої системи та шкіри великі критерії відсутні. Малі критерії - апікальної бульозна емфізема і спонтанний пневмоторакс, атрофічні стриї та рецидивуючі грижі. Великим критерієм є Ектазій твердої мозкової оболонки, рахішізіс поперекових хребців. Генетичні великі критерії представлені вище.

Для діагностики синдрому Марфана по Ghent Nosology необхідно мінімум наявність по одному великому критерієм у двох системах і одного малого в третій. Зміни у твердій мозковій оболонці і генетичні ознаки є додатковими критеріями.

47. 0характеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох спадкових захворювань (на вибір) зчеплених зі статтю.

Гемофілія А успадковується за рецесивним зчепленим з Х-хромосомою типом, на неї хворіють тільки чоловіки. Гем. А пов»язана з дефіцитом коагулянтної частини фактора VIII. Жінки, що успадковують Х-хромосому від батька, який хворіє на гемофілію, і одну Х-хромосому від здорової матері, є кондукторами гемофілії. Всі особи чоловічої статі, які народилися від батька, що страждає на гемофілію А, народжуються здоровими, усі дочки – кондукторами гемофілії. Сини жінок-кондукторів гемофілії можуть успадкувати від матері здорову Х-хромосому, народитися здоровими і в подальшому не передавти захворювання нащадкам. Можливість виникнення гемофілії у синів таких матерів дор. 50 %, а їхні дочки у 50 % випадків стають кондукторами захворювання. Жінки-кондуктори гемофілії мають знижений рівень VIII фактора, але не страждають на кровоточивість. У виняткових випадках можливе захворювання на гемофілію А жінками. Така ситуація може виникнути, якщо батько хворої страждає сна гемофілію, а мати є кондуктором гемофілії.

Клінічна картина характеризується: тривалими кровотечами після порушення цілісності шкірних покривів та слизових оболонок; схильністю до вогнищевих масивних крововиливів (гематом) у підшкірну клітковину, м»язи, суглоби, внутрішні органи після мінімальних травм.

Тривалі кровотечі, що не зупиняються при застосуванні місцевої гемостатичної терапії, є характерною ознакою гемофілії. Кровотечі виникають не одразу після травми, а через 1-1.5 години. Буває гематурія.

Крововиливи у м»які тканини займають 2 місце серед геморагічних проявів гемофілії. Вираженість крововиливів значно перевершує ступінь нанесеної трави. Спочатку виникає біль, інтенс. якого залежить від об»єму гематоми та залучення нервових стовбурів. Колір шкіри над гематомою спочатку в прші дні не змінений. Великі гематоми супроводжуються загальною р-цією організму: росте темпер. тіла, розв. анемія, збільш. ШОЕ.

Крововиливи у великі суглоби кінцівок т виникнення гемартрозів є одним з основних симптомів захворювання. Вони бувають після травми. Виникає біль, росте температура, розвивається асептичне запалення суглоба. Суглоб збільшується, набирає кулястої форми. Шкіра над ним гіперемована і гаряча на дотик. Рухи у суглобі та його пальпація різко болючі.

Діагноз: на підставі анамнезу, характерних клінічних симптомів та результатів лабораторного обстеження; аналіз даних родоводу виявляє навність чоловіків із кровоточивістю по материнській лінії.; лабораторні обстеження (коагулограма тощо)

ІХТІОЗ

Етіологія. Успадковується за рецесивним зчепленим з Х-хромосомою типом. Надають великого значення гіповітамінозу А, ендокринопатіям (гіпофункції щитоподібної залози, статевих залоз).

Клініка. Проявл. після 3-го міс. життя або пізніше (до 2-3 років). Шкіра суха, шорстка, зморщ., брудно-сірого кольору, вкрита лусочками. Зміни на шкірі найбільші на розгин. поверхнях кінцівок, ліктів, колін, а на шиї, згин. поверхнях ліктьових і колінних суглобів, у пахв. ділянці шкіра норм. У дітей шкіра обличчя не ураж., у дорослих лущиться, на долонях і підошвах малюнок у вигляді сітки, невелике лущення. На шкірі, особливо розгин. поверхні кінцівок, фолікулярний кератоз (дрібненькі, сухі вузлики).

Діагностика: клініко-генеалогічний метод дослідження; УЗД внутрішніх органів; загальний аналіз крові та сечі; консультація дерматолога, психоневролога; Rtg-графія трубчастих кісток.

48.Охарактеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох спадкових захворювань (на вибір), які маніфестують у дорослому віці

Хорея Гентінгтона - нейродегенеративне спадкове захворювання, що характеризується поступовим початком зазвичай у віці 35-50 років, поєднанням прогресуючих хореїчних гіперкінезів і психічних розладів (деменцією). Описана Гентингтоном в 1872 г.

Частота від 2 до 5 випадків на 100 000 населення. Етіологія Захворювання успадковується за аутосомно-домінантним типом з високою пенетрантністю (80-85%). Чоловіки хворіють частіше.

Клінічна картина Захворювання починає проявлятися зазвичай у віці 30 років і старше. Першими симптомами можуть бути інтелектуальні розлади, надалі поступово розвивається деменція. Одночасно з'являються хореїчних гіперкінези: швидкі, неритмічні, безладні рухи в різних м'язових групах. Виконання довільних рухів утруднене внаслідок гіперкінезів і супроводжується низкою непотрібних рухів. Так, наприклад, при ходьбі хворі гримасують, жестикулюють, присідають, широко розставляють руки. Однак навіть при виражених гіперкінезах, особливо на початку хвороби, вони можуть свідомо придушувати їх. Мова утруднена і також супроводжується зайвими рухами. М'язовий тонус знижений. Парези кінцівок та інші вогнищеві неврологічні симптоми не визначаються. Нерідко спостерігаються ендокринні та нейротрофічні розлади. У 5-16% випадків діагностується атиповий акінетіко-ригідний варіант хореи Гентінгтона. Цей синдром розвивається у поєднанні з прогресуючою інтелектуальною деградацією і часто з помірно вираженим хореїчних гіперкінезом. З насильницьких рухів переважає хореоатетоз. Перебіг Захворювання неухильно прогресу. Загальна тривалість його 5-10 років з моменту виникнення перших ознак. Більш доброякісний перебіг відзначається при атипової акінетіко-ригідній формі.

Діагноз Діагноз може викликати труднощі в атипових випадках хореи Гентінгтона. Велике значення мають сімейний характер захворювання, виявлення інших вогнищевих симптомів ураження мозку, характер перебігу захворювання, зміни в цереброспинальной рідини та інші діагностичні критерії. На ЕЕГ відмічаються дифузні зміни біоелектричної активності мозку. МРТ виявляє розширення шлуночків і так зване вдавлення таламуса, якщо захворювання пов'язане з ураженням його дрібних клітин. При комп'ютерній томографії виявляють ознаки атрофії кори головного мозку. Є вказівки на можливість ранньої, доклінічної, діагностики захворювання на підставі дослідження чутливості лімфоцитів крові до рентгенівського випромінювання.

     Полікістоз нирок (ПКН) - рolycystic kidney disease (PKD) - це спадкове захворювання, що характеризується множинними гронами мішкоподібних утворень, що наповнені рідиною, які з часом призводять до збільшення розмірів нирок та порушення їх функції. Ці кісти руйнують ниркову тканину. ПКН може призвести до хронічної ниркової недостатності.         При полікістозі кісти розвиваються в обох нирках. Кісти можуть мати розмір з головку шпильки або досягати розміру грейпфруту. Коли розвиваються множинні кісти, нирки можуть збільшитись до розміру м'яча чи більше.        Етіологія:  полікістоз нирок "дорослого типу" передається за аутосомно-рецесивною ознакою (Аутосомно-домінантний полікістоз нирок (АДПКН), є найбільш поширеним серед спадкових хвороб, що становлять загрозу для життя. Також зустрічається,алевідносно рідше і є причиною високої смертності у перші місяці життя аутосомно- рецесивний полікістоз нирок (АРПКН)

  Клінічна картина  Часто захворювання діагностується випадково з приводу обстеження з інших причин. На ранній стадії хвороби (до 30 років) симптоми не проявляються. Фактично, у багатьох випадках діагноз АДПКН не ставиться на основі незначних або відсутніх симптомів. Часто першою ознакою АДПКН є високий тиск, кров у сечі чи відчуття важкості/болю у спині, боці, чи животі. Іноді першою ознакою є запалення сечових шляхів та/або камені у нирках.         Найбільш поширеною проблемою при АДПКН є хронічний біль. Зазвичай, біль відчувається у спині, боці та, іноді, у животі, може бути непостійним та слабким. Лише у невеликої кількості людей біль може бути постійним та досить сильним.

Діагностика Це перш за все анамнез : повідомлення про АДПКН в історії родини, ознаки та симптоми, що часто зустрічаються при АДПКН, або в ході обстеження з інших причин в нирках були виявлені кісти. На даний момент існують три основних клінічних тести, що застосовуються для діагностики полікістозу нирок: УЗД, комп'ютерна томографія (КТ) чи магнітно- резонансна томографія (МРТ).         Найбільш надійним дослідженням є ультразвукове обстеження нирок. Маленькі кісти можна не побачити, але треба пам’ятати, що кісти розвиваються з віком. Таким чином, у випадку молодших пацієнтів, відсутність кіст не обов’язково свідчить про те, що хвороба не була успадкована. У ситуаціях, коли існують сумніви, більш детальну картину можна отримати за допомогою КТ чи МРТ. КТ є найкращим методом тоді, коли є підозри на певні ускладнення, наприклад, кровотечі у кісті чи камені у нирках. Обмеженням застосування як УЗД, так і КТ є те, що для того, щоб побачити кісти, вони мають бути достатньо великими.         На даний момент тест зчеплення генів є найбільш точним у тому випадку, коли кісти не можна побачити ані за допомогою УЗД, ані за допомогою комп’ютерної томографії. Зчеплення генів може визначити стан АДПКН у родинах з імовірністю 99%. Однак, тест на зчеплення генів досить дорогий; для цього тесту також необхідні зразки крові інших членів родини з АДПКН. Через це зчеплення генів зазвичай застосовується в тому випадку, коли недіагностований член родини хоче стати донором нирки для іншого члена родини, або якщо позитивний результат плоду може вплинути на результат.

49.Охарактеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох метаболічних захворювань (на вибір).

Фенілкетонурія (фенілпіровиноградна олігофренія) - Спадкове захворювання групи ферментопатий, пов'язане з порушенням метаболізму амінокислот, головним чином фенилаланина. Супроводиться накопиченням фенилаланина і його токсичних продуктів, що приводить до важкого ураження ЦНС, що виявляється у вигляді порушення розумового розвитку.

Етіологія

В більшості випадків (класична форма) захворювання пов'язане з різким зниженням або повною відсутністю активності печінкового ферменту фенилаланин-4-гидроксилазы, який в нормі каталізує перетворення фенилаланина на Тирозин. До 1% випадків фенілкетонурії представлено атиповими формами, пов'язаними з мутаціями в інших генах, що відповідають за кодування ферментів, що забезпечують синтез кофактора фенилаланингидроксилазы, - тетрагидробиоптерина (BH4) Захворювання успадковується по аутосомно-рецесивному типові

Клініка

Унаслідок метаболічного блоку активуються побічні дороги обміну фенилаланина, і в організмі відбувається накопичення його токсичних похідних - фенілпіровиноградної і фенілмолочної кислот, які в нормі практично не утворюються. Крім того, утворюються також майже повністю відсутні в нормі фенилэтиламин і ортофенилацетат, надлишок яких викликає порушення метаболізму ліпідів в головному мозку. Серед причин також передбачається дефіцит нейромедіаторів мозку, викликаний відносним зниженням кількості Тирозину і інших "великих" амінокислот, що конкурують з фенилаланином при перенесенні через гематоэнцефалический бар'єр, і пряму токсичну дію фенилаланина.

Діти з фенілкетонурією народжуються здоровими, але в перші місяці після народження в зв'язку зі вступом фенилаланина в організм з молоком матері розвиваються клінічні прояви: підвищена збудливість, гіперрефлексія, підвищений тонус м'язів, тремор, судорожні епілептиформні припадки, характерний «мишачий» запах. Пізніше розвиваються розумова відсталість, мікроцефалія. Оськільки порушення обміну фенилаланина веде до зниження рівня Тирозину, один з фенотипічних проявів фенілкетонурії - зниження рівня або припинення утворення меланіну, тому в хворих наголошується зменшена пігментація шкірних покривів, волосся, веселкової оболонки очей. Перебіг хвороби прогредиентное. За відсутності лікування розумова відсталість може досягати важкого ступеня.

Діагностика

Проводиться напівкількісним тестом, або кількісним визначенням фенилаланина в крові. При нелікованих випадках можливе виявлення продуктів розпаду фенилаланина (фенилкетонов) в сечі (не раніше 10-12 дня життя дитяти). Також можливе визначення активності ферменту фенилаланингидроксилазы в биоптате печінки і пошук мутацій в гені фенилаланингидроксилазы. У крові і тканинах значно збільшується вміст фвнилаланина (до 0,2 г/л і більш при нормі 0,01-0,02 г/л). Для діагностики 2 і 3 типи, пов'язаних з мутацією в гені кофактора, необхідні додаткові діагностичні дослідження. у віці від 2-4 місяців спостерігають млявість, судоми, екзема, мишачий запах

Алкаптонурія - спадкове захворювання, обумовлене порушенням функцій ферменту оксидази гомогентизиновой кислоти і що характеризується розладом обміну Тирозину і екскрецією з сечею великої кількості гомогентизиновой кислоти.

Етіологія

Алкаптонурія виникає унаслідок мутації гена, що кодує синтез оксидази гомогентезиновой кислоти. Дана патологія характеризується аутосомно-рецесивним типом спадкоємства. На алкаптонурію частіше хворіють чоловіки.

Клініка

Рання ознака алкаптонурії - виділення у дитяти сечі, швидко темніючої при стоянні на повітрі. Надалі може приєднатися сечокам'яна хвороба, що ускладнюється пієлонефритом. Ознаки ураження опорно-рухового апарату з'являються зазвичай після 30 років. Характерне переважне ураження крупних суглобів нижніх кінцівок: колінних, тазостегнових. Зміни характеризуються вторинним остеоартрозом. Нерідко наголошується надлишкове відкладення гомогентезиновой кислоти у зв'язках, сухожиллях і їх оболонках, що приводить у ряді випадків до розвитку локальних запальних змін і кальцифікації. Часто уражається хребет. Основні симптоми: біль і обмеження рухів переважно в поперековому відділі, рідше в грудному і шийному відділах хребта. На рентгенограмах виявляються зміни, характерні для поширеного остеохондрозу, а також кальцифікація міжхребетних дисків. Ураження хрящової тканини вушних раковин зустрічається практично у всіх хворих алкаптонурією в розгорненій стадії хвороби. При цьому міняється колір вушних раковин: він може варіювати від блакитного до сірого, забарвлення може бути як інтенсивним, так і злегка помітним. Міняється також еластичність вушних раковин: при пальпації вони стають щільнішими і ригідними.. Дуже часто у хворих алкаптонурією розвивається пігментація склер, що пов'язане з відкладенням в них депозитів гомогентезиновой кислоти.. При алкаптонурії приблизно в 20 % хворих розвиваються зміни аортального клапана (рідко - мітрального): кальцифікація стулок, фіброзного кільця, а також висхідного відділу аорти. Є дані про розвиток кальцинозу коронарних артерій. Калькульозний простатит часто виявляється при алкаптонурії..Спостерігаються хрипкий голос, дисфагія. Зазвичай він протікає мало- або безсимптомний, виявляється при ультразвуковому або рентгенологічному дослідженні.

Діагностика

Найбільш інформативним для діагностики алкаптонурії є метод кількісного визначення гомогентезиновой кислоти і бензохиноуксусной кислоти в сечі. Для цього використовується ферментативна спектрофотометрія або рідинна хроматографія. Простішим, але менш точнішим способом виявлення даного захворювання є оцінка кольору сечі через 12-24 ч після перебування її на повітрі. В цьому випадку відбувається окислення алкаптона, що приводить до зміни кольору сечі (стає бурою або чорною). Дані зміни відбуваються лише при лужних значеннях рН сечі, тому при кислій реакції сечі необхідне її підлуговування. У ряді випадків діагноз «алкаптонурія» може бути встановлений при виявленні характерної пігментації хряща в ході артроскопії, синовиальной оболонки під час мікроскопічного дослідження або клапанів серця в ході їх протезування. Важливо розмежувати генетичну алкаптонурію від алкаптонурії при гіповітамінозі С. Последняя зникає після призначення адекватної дози аскорбінової кислоти. Слід відрізняти алкаптонурію від гематурії, гемоглобінурії, меланинурии, порфирии.

50. Охарактеризуйте етіологію, клінічну картину, діагностику двох Мітохондріальних захворювань (на вибір).

Синдром Кернса-Сейра – спадкове мітохондріальне захворювання, що виникає внаслідок делеції або дуплікації ділянок мітохондріальної ДНК і проявляється пігментним ретинітом, прогресивною зовнішньою офтальмоплегією і повною блокадою серця. Початок захворювання у віці до 20 років.

Критерії діагнозу:

• початок захворювання – у віці 4 – 18 років

• мозочковий синдром з інтенційним тремором

• Зниження інтелекту

• Прогресивна зовнішня офтальмо плегія

• Пігментний ретиніт, іноді диплопія

• Передсердно-шлуночкова блокада серця

• Рівень білка у спинномозковій рідині понад 1 г/л

• ЕЕГ – неспецифічні зміни

• ЕМГ – первинно-м*язовий тип порушення

• КТ – атрофія кори ГМ, лейкоенцефалопатія, кальцифікати базальних гангліїв

• У крові – підвищення рівня аланіну, зниження загального карнітину, фолієвої кислоти, лактату, пірувату

• Наявність «рваних червоних волокон» у біоптатах м*язевої тканини

Синдром Лебера – спадкова атрофія зорових нервів (нейроофтальмопатія). Належить до місенс-мутантних мітохондропатій. Етіологія: точкові мутації мтДНК, які призводять до зміни амінокислотного складу поліпептидів І дихального ланцюга.

Критерії діагнозу:

• Материнський тип успадкування

• Початок захворювання – переважно у 11 – 30 років

• Гостре або підгостре зниження гостроти зору одного чи обох очей

• Імовірні неврологічні симптоми(периферійна полінейропатія, тремор, атаксія, спастичні парези, розумова відсталість) та кістково-суглобові зміни (кіфоз, кіфосколіоз, арахнодактилія)

• Мікроангіопатія сітківки, набряк нейронального шару сітківки і диска зорового нерва

• Прогресивний перебіг з можливою ремісією або відновленням гостроти зору

• Ідентифікація у хворого однієї з трьох первинних патологічних мутацій (у позиціях 11778 і 14484 мтДНК)

23