- •Теоретична психологія
- •Науково-прикладна психологія
- •Практична психологія
- •1.Розвиток форм відображення. Виникнення психіки як результат еволюції матерії.
- •2.Три стадії розвитку психіки у тварин.
- •3.Спілкування і «мова» тварин. Залежність психіки від середовища та будови органів
- •4.Історичний розвиток людської свідомості
- •5.Суттєві відмінності психіки людини і тварин.
- •Умови успішного утворення навичок
- •Виникнення вмінь
- •Звички та їх роль у поведінці особистості.
- •Механізми взаємовпливу (основні засоби впливу в процесі спілкування)
- •Теорії особистості
- •I – За змістом.
- •II – За цілями:
- •III – За тривалістю.
- •IV – За ступенем усвідомленості матеріалу:
- •I – За цілями:
- •II – За тривалістю:
- •Iіі – За ступенем усвідомленості матеріалу:
- •Тема: мислення
- •Тема: уява
- •Тема: почуття
- •1. Поняття про волю.
- •2. Структура вольового акту.
- •3. Характеристика вольових якостей
- •1.Поняття про темперамент і його фізіологічні основи
- •3.Основні психічні властивості, які характеризують темперамент
- •4.Типи темпераментів та їх психологічна характеристика
- •1.Поняття про здібності та їх структуру. Загальні та спеціальні здібності
1.Поняття про темперамент і його фізіологічні основи
На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Індивідуально-психологічні особливості– неповторна своєрідність психіки кожної людини.
Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах.
Темперамент характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші – спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
При розляді проблеми фізіологічних основ темпераменту можна виділити такі основні підходи:
гуморальний – основою темпераменту вважається поєднання різних рідин тіла (крові, лімфи, жовчі);
морфологічний обґрунтовував залежність темпераменту від будову (конституції) тіла;
фізіологічний встановлював залежність темпераменту від типу нервової системи та вищої нервової діяльності.
І. Гуморальний підхід:
1.Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення пор чотири типи темпераменту: сангвінічний (перевага в організмі крові), флегматичний (перевага в організмі слизу), холеричний (перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить особливості окремих типів темпераменту. І.Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини – Гіппократ – у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.
2.Німецький філософ-ідеаліст І.Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав. Що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність; У холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але І.Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.
3.Вітчизняний вчений, лікар і педагог П.Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам йог судин – меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.
ІІ. Морфологічний підхід:
Вчені Е.Кречмер та Шелдон обстоювали залежність психічного складу особистості від будови тіла. Вони запропонували класифікацію типів конституції (наприклад, Кречмер виділяв пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважали, що кожному з них властивий певний темперамент.
ІІІ. Фізіологічний підхід:
Вчення Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.
Сильний, врівноважений, але рухливий – жвавий тип.
Сильний, врівноважений, але інертний – спокійний, але малорухливий тип.
Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням – збудливий, нестриманий тип.
Слабкий тип.
Окреслену типологію нервової системи І.Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппократа, він писав, що сангвінік – палкий врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик – врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик – яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується. Меланхолік – помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.
Холеричний і меланхолічний темпераменти І.Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви – неврастенію у холерика і істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І.Павлова, стоять сангвістичний та флегматичний темпераменти – їх врівноваженість є проявом зорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.