I – За цілями:

1) Мимовільне запам'ятання – вид запам’ятання, при якому людина запам’ятовує матеріал, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати і не докладаючи для цього вольових зусиль.

2)Довільне запам'ятання – вид запам'ятання, який є результатом спеціальних мнемічних дій, тобто таких дій, основною метою яких буде запам’ятання певного матеріалу і докладання для цього відповідних вольових зусиль.

II – За тривалістю:

1) Короткочасне запам’ятання характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу після одноразового його сприймання, його негайним відтворенням і нетривалим зберіганням.

2) Довготривале запам'ятання виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

3) Оперативне запам'ятання забезпечує запам’ятовування оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам’яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Iіі – За ступенем усвідомленості матеріалу:

1) механічне запам'ятання – це вид запам’ятання, при якому людина не розуміє сутності того матеріалу, який запам’ятовує.

2) смислове запам'ятання – це вид запам’ятання, при якому людина розуміє сутність матеріалу, який потрібно вивчити. Воно пов’язане з розумінням того змісту, що запам’ятовується.

Умови ефективного мимовільного запам’ятання матеріалу

1. яскравість, емоційна забарвленість об’єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам’ятовується нею незалежно від наміру запам’ятати.

2. наявність інтересу до матеріалу, який засвоюється. Усе, що цікавить людину, запам’ятовується нею значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве.

3. контрастність матеріалу на загальному фоні.

4. схожість матеріалу на вже засвоєний раніше.

5. якщо матеріал входить в зміст основної мети діяльності, він запам’ятовується краще, ніж у тому випадку, коли він включений в умови та способи досягнення цієї мети.

6. матеріал, який займає місце основної мети в діяльності, запам’ятовується тим краще, чим більш змістовні зв’язки встановлюються в ньому.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.

Умови успішного довільного запам’ятовування:

1. бадьорий стан нервової системи;

2. достатня кількість кисню у приміщенні;

3. активність сприймання матеріалу;

4. залучення якомога більшої кількості аналізаторів до засвоєння матеріалу (зорового, слухового, рухового);

5. чітка постановка мети запам’ятання (диференціація мнемічних завдань, тобто визначення того, який матеріал яким чином потрібно запам’ятовувати: визначення, правила, теореми запам’ятовувати дослівно; характеристику властивостей певних об’єктів – близько до тексту; конкретні приклади – в загальних рисах);

6. мотиви, які спонукають до запам’ятання матеріалу (якщо людина усвідомлює, що певний матеріал дуже важливий і значимий для неї, вона буде проявляти значно більшу активність при його запам’ятанні);

7. установка на запам’ятання матеріалу (якщо людина дає собі установку запам’ятати матеріал на тривалий проміжок часу, то цей матеріал набагато міцніше запам’ятовується і значно повільніше забувається);

8. раціональні прийоми смислового запам’ятання матеріалу:

а) розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць як опорних пунктів для запам’ятання;

б) використання порівняння як прийому логічного запам’ятання матеріалу;

в) складання плану матеріалу, який запам’ятовується;

г) розуміння матеріалу – необхідна умова його логічного, усвідомленого запам’ятання;

д) опора логічної роботи над матеріалом на образні зв’язки;

ж) активна розумова робота над матеріалом, його узагальнення, класифікація та систематизація;

з) чергування запам’ятання матеріалу з його частковим відтворенням, яке виступає у формі переказу самому собі змісту, який запам’ятався.

9. використання спеціальних мнемонічних прийомів:

а) використання прийому ритмізації – переведення інформації у вірші, пісеньки, рядки, пов’язані певним ритмом чи римою;

б) застосування прийому асоціацій;

в) активне викликання у себе яскравих наочних образів;

г) утворення смислових фраз і початкових літер інформації, що запам’ятовується;

д) метод тренування зорової пам’яті.

10. багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень, використання правильного способу повторення:

а) частковий спосіб – повторення здійснюється шляхом поділу цілого матеріалу на окремі частини та їх ізольованого вивчення. При такому способі відсутня орієнтація на загальний зміст цілого, що приводить до швидкого забування засвоєного;

б) цілісний спосіб, при якому використовується загальний зміст матеріалу, який полегшує розуміння і запам’ятання окремих частин у їхньому взаємозв’язку. Цей спосіб більш ефективний, ніж частковий, проте частини матеріалу можуть відрізнятия за ступенем складності, а це не враховується при даному способі. Крім того, середина матеріалу завжди запам’ятовується гірше, ніж його початок і кінець, що потребує більшої кількості повторень цієї середини;

в) комбінований спосіб, коли спочатку усвідомлюється весь матеріал у цілому, в процесі чого виділяються і його окремі частини, а потім засвоюються окремі частини, особливо більш складні, і, нарешті, матеріал знову повторюється у цілому. Такий спосіб засвоєння є найбільш ефективним, оскільки найбільшою мірою відповідає структурі мнемічної дії.

4. Відтворення і його види. Уявлення пам’яті, їх особливості.

Відтворення – процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки шляхом вилучення його із довготривалої пам’яті та переведення в оперативну. Воно є показником міцності запам’ятовування і разом з тим наслідком цих процесів. Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

Види відтворення:

1. Впізнавання. – це найпростіша форма відтворення. Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об’єктів. Впізнавання, в свою чергу, поділяється на такі види за ступенем своєї визначеності, чіткості і повноти:

а) повне впізнвання - повторно сприйнятий об’єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюється час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре знайомої людини або при ходінні добре відомими вулицями.

б)неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утрудненням співвіднесення об’єкта, що сприймаються, з тим, що було в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити з конкретним музичним твором.

2. Згадування (власне відтворення) є складнішою формою відтворення. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Види згадування:

а) мимовільне згадування - коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав’язливий характер. Образи персеверації з’являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам’ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І.Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.

б) довільне згадування зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання.

3. Пригадування - особлива форма довільного відтворення запам'ятованого матеріалу. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам’ятовування об’єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу загалом. К.Ушинський одну з основних причин «поганої пам’яті» вбачав саме у лінощах пригадувати.

4. Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. Вони є одним із різновидів довільного відтворення. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об’єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

5. Забування і збереження. Боротьба із забуванням.

Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню та збереженню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнавання.

Чинники, які впливають на забування матеріалу:

1. Час.

Забування – функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Те, що забування залежить від часу, вперше експериментально встановив німецький психолог Ебінгауз, який показав, що забування особливо інтенсивно протікає одразу після заучування матеріалу, а потім сповільнюється. Він представив це графічно у вигляді кривої забування.

скан кривую

2. Вік.

Найбільш сенситивним періодом для розвитку словесно-логічної пам’яті є вік від 15 до 25 років. Чим старшою стає людина, тим більше вона забуває певний матеріал.

3. Ступінь міцності запам’ятовування.

Чим міцніше людина запам’ятала матеріал, тим довше він буде зберігатися у її пам’яті. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

4. Обсяг матеріалу, який запам’ятовується.

Відсоток збереження засвоєного матеріалу після певного відрізку часу знаходиться в оберненій залежності до обсягу цього матеріалу при умові якісно і кількісно однакової роботи з ним. У зв’язку з цим дуже важливо дозувати матеріал, який дають учням для запам’ятання.

5. Зміст діяльності, її організація та умови, за яких вона відбувається

Причиною, що погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на оволодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє наперед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, називається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зумовлений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключенням думки на інші об’єкти.

Тимчасове забування може бути викликане позамежним гальмуванням, яке наступає внаслідок перенапруження відповідних кіркових клітин. Цим пояснюється різке зниження запам’ятання у стомленому стані. Після відновлення нормально роботи нервових клітин, те, що забулось, може бути відтворено. З тимчасовим забуванням, яке може викликатись негативною індукцією і позамежним гальмуванням, пов’язане явище ремінісценції, коли відтворення одразу після запам’ятовування не таке повне, ніж відстрочене відтворення.

6. Ефект краю.

Означає, що краще запам’ятовуються і довше зберігаються у пам’яті початок і кінець матеріалу, який вивчається, а середина цього матеріалу запам’ятовується гірше, забувається швидше. Це відбувається тому, що середина матеріалу піддається негативному впливу і проактивного, і ретроактивного гальмування, саме тому середина матеріалу потребує більшої кількості повторень.

Збереження– це процес утримання в пам’яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду.

Чинники, що впливають на збереження матеріалу:

1. Наявність інтересу до матеріалу, який засвоюється.

Такий інтерес веде до більш тривалого збереження матеріалу у пам’яті.

2. Ступінь участі матеріалу у діяльності особистості.

Швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті виконуваної діяльності. Тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантаження при виконанні діяльності.

3. Ступінь значимості, важливості матеріалу для людини.

Стійко значимий матеріал, пов’язаний своїм змістом з потребами людини, з її глибокими інтересами, з метою її діяльності, забувається повільніше. Багато із того, що має для людини велике життєве значення, взагалі не забувається.

4. Якість засвоєння матеріалу.

Для тривалого утримання в пам’яті інформації важливо з самого початку забезпечити міцне її запам’ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержано.

5. Глибоке усвідомлення людиною матеріалу, розуміння його змісту.

Усвідомленість матеріалу, його розуміння сприяють більш тривалому його збереженню у пам’яті.

5. Індивідуальні особливості в процесах пам'яті. Типи пам'яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особливості) пам’яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам’ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність запам’ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.

Міцність запам’ятовування виявляється у тривалості збереження завченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків пов’язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички – акуратність, точність, відповідальність, то негативні прояви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується – образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.

З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам’яті:

1. наочно-образний;

2. словесно-абстрактний;

3. змішаний, або проміжний.

Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне – умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам’яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний – у вчених, філософів. Змішаний тип пам’яті зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам’яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати їх пам'ять.