§ 2. Система конституційного права

Система конституційного права — це складна, структурова-на, динамічна система, з притаманними їй законами, принципа­ми побудови та функціонування. Вона охоплює принципи кон­ституційного права, його інститути та норми.

Принципи конституційного права — це основні засади, ви­ражені в змісті даної галузі права, відповідно до яких вона буду-

¹ Кутафші О. Е. Зазнач, праця. — С 38—42. - Рыжов В. Л. Зазнач, праця. — С. 4. ³ Кутафий О. Е. Зазнач, праця. — С. 43.

Конституційне право — галузь національного права України 15

ється як система правових норм, а також здійснюється консти­туційно-правове регулювання суспільних відносин¹. Вони регу­люють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

У конституційному праві виділяють:

1. загальні принципи, що декларуються конституціями: на­родний суверенітет, народне представництво, розподіл влади, рівноправ'я, невідчужувані права. Ці принципи не формулюють конкретних прав та обов'язків і не завжди забезпечені правови­ми санкціями, однак вони мають визначальне значення для ба­гатьох конституційно-правових норм;

2. принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців, судовий захист конституцій­них прав тощо².

Інститут конституційного права — це основний складо­вий елемент системи конституційного права, який об'єднує від­носно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'я­заних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, урегульованих кон­ституційним правом³.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відно­сять інститути:

• основ конституційного ладу;

• громадянства;

• основ правового статусу людини і громадянина;

• територіального устрою;

• виборчого права;

• системи державної влади;

• системи місцевого самоврядування*.

Існує точка зору, відповідно до якої важливу роль у форму­ванні змісту державно-правових інститутів відіграє практика.

¹ Мелащенко В. Ф. Система конституційного прана // Конституційне пра­ но України / За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка. 2000. - С 22-23.

² Рыжов В. А. Зазнач, праця. — С. 7.

³ Поваляева М. Інститути конституційного прана України: поняття, озна­ ки та критерії розмежування // Право України. — 2000. — № 5. — С. 23.

⁴ Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С 57.

16

Глава I

Так, С. А. Авакьян зазначає, що навіть за відсутності належної кількості правових приписів практика все ж забезпечує існу­вання конституційно-правового інституту¹.

Межі такого поняття, як правовий інститут, і в теорії, і на практиці дуже рухомі. Так, К. І. Козлова зазначає, що дане по­няття може означати і досить вузьку групу однорідних, близь­ких за змістом норм, і значно більш широку їх групу аж до мак­симально великих правових утворень². А. Н. Кокотов пропонує об'єднувати інститути конституційного права в Загальну та Особ­ливу частини. На його думку, Загальна частина — це сукупність конституційних принципів, що поширює свою дію на всі скла­дові даної галузі. Особлива частина включає державне, муніци­пальне право та громадянсько-публічне право³. Серед україн­ських авторів думку про необхідність поділу конституційного права України на Загальну та Особливу частини обстоює також В. Л. Федоренко⁴.

Слід мати на увазі, що не кожна група норм права має юри­дичні властивості інституту. Інститут конституційного права є комплексним утворенням, яке має відповідати певним критері­ям, яким властивий об'єктивний характер.

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1. підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) — це об'єднання генеральних інститутів та інших елементів систе­ми конституційного права;

2. генеральні інститути — це інститути, які охоплюють знач­не за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної вла­ди тощо);

¹ Авакьян С. А. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 55—57.

² Козлова Е. И. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 57.

³ Кокотов А. Н. Цит. за Кутафин О. Е. Зазнач, праця. — С. 58.

⁴ Федоренко В. Л. Загальна і особлива частини як основні складові си­ стеми національного конституційного права // Бюлетень Міністерства юсти­ ції України. - 2006. - № 10. - С 5-15.

Конституційне право - галузь національного права України 17

3. основні інститути — це інститути, які, на відміну від гене­ральних інститутів, об'єднуються за більш однорідними пра­вовими ознаками — мають більш вузьку і конкретизовану пред­метно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують усього арсеналу прийомів і засобів конститу­ційно-правового регулювання тощо;

4. субінститути мають усі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнен­ня депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатсь­кого запиту тощо;

5. одноелементні інститути є найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права. їм властивий незначний вміст нор­мативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на еле­менти суспільних відносин та вузька функціональна спрямова­ність. У більшості випадків одноелементні інститути не входять до складу субінститутів та основних інститутів конституційно­го права, а займають периферійне місце в складі генеральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного пра­пора, інститут повторних виборів тощо);

6. міжгалузеві інститути, що утворюються на межі взаємо­дії конституційного права з іншими галузями права¹ (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційно­го забезпечення виборчої кампанії тощо).

Щодо співвідношення системи конституційного права та системи конституції слід зазначити таке:

1. система конституційного права охоплює всі конституційно-правові норми, тоді як система конституції — тільки частину з них;

2. для системи конституційного права характерний більш ви­сокий рівень узагальнення правових норм за предметною озна­кою, ніж для системи конституції;

3. система конституційного права є суб'єктивною катего­рією постійно, тоді як система конституції набуває норматив­ного характеру на час її дії;

4. система конституційного права та система конституції постійно розвиваються, однак система конституційного права є більш мінливою.

¹ Поволяєва М. Зазнач, праця. — С. 21—22.

18

Глава I

У цілому ж проблема співвідношення системи конститу­ційного права із системою конституції є частиною більш за­гальної проблеми — співвідношення системи права і системи законодавства. У системі джерел певною мірою проявляєть­ся система конституційного права, через систему джерел пра-вотворчі органи можуть впливати на систему конституційного права¹.

Вивчення та правильне розуміння питань, що стосуються системи конституційного права та системи законодавства, ма­ють важливе значення для здійснення систематизації законо­давства.

Місце і роль конституційного права в системі права ви­значається перш за все тим, що воно регулює основні суспільні відносини, а його норми є основоположними для всіх інших га­лузей права та визначають процес створення права.

При поділі правової системи на публічне та приватне право вважається, що конституційне право належить до публічного права. У той же час норми конституційного права є базовими як для публічного, так і для приватного права, і в цьому розумінні конституційне право є публічно-приватним².