64 Глава II

В Україні жорсткий характервнесення змін до Конститу­ції полягає ще й в особливому колі суб'єктів права законодавчої ініціативи щодо таких змін. Відповідно до ст. 154Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції Украї­ни може бути подано до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів Украї­ни від конституційного складу Верховної Ради України, а щодо розділів І, III,XIIIКонституції України, то суб'єктами пра­ва законодавчої ініціативи стосовно внесення змін можуть бу­ти Президент України та не менш як дві третини від конститу­ційного складу Верховної Ради України (ст. 156Конституції України).

Конституції, в яких усі частини змінюються по-різному, на­зиваються конституціями змішаного типу.

Після ухвалення закону про внесення змін до конституції в установленому порядку він включається до тексту конституції. Способи такого включення можуть бути різними:

1. інкорпорування поправок, за якого відбувається проста заміна старих положень новими або виключення старих поло­жень або додавання нових (такий спосіб унесення поправок до конституції застосовується в Україні);

2. додавання нових поправок до чинного тексту без формаль­ного виключення старих положень (США,Венесуела та ін.).

Перегляд конституцій може бути двох видів:

1) повний, що може здійснюватися:

а) шляхом прийняття нової конституції відповідно до пра­ вил, передбачених попередньою конституцією;

б) шляхом прийняття нової редакції конституції зі збере­ женням її колишньої дати;

2) частковий, коли відбувається заміна, виключення або до­ повнення тексту конституції, що не стосується положень, які утворюють її концептуальну основу.

На порядок зміни конституції досить часто впливає форма політико-територіального устрою держави, оскільки у федера­тивних державах цей порядок набагато складніший, ніж в уні­тарних, бо у цьому процесі беруть участь суб'єкти федерації або органи, що виражають інтереси цих суб'єктів¹.

65 Основи вчення про Конституцію

Розділ XIIIКонституції України містить цілу низку засте­режень щодо внесення змін до неї:

1. Конституцію України не може бути змінено, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалеж­ності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1ст. 157Конституції України);

2. Конституцію України не може бути змінено в умовах воєн­ного або надзвичайного стану (ч. 2ст. 157Конституції України);

3. законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийня­тий, може бути подано до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1ст. 158Конституції України);

4. повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, IIIі XIIIКонституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2ст. 156Конституції України);

5. Верховна Рада України протягом строку своїх повнова­жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Консти­туції України (ч. 2ст. 158Конституції України).

Законопроект про внесення змін до Конституції України роз­глядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроек­ту вимогам статей 157і 158Конституції України (ст. 159Кон­ституції України).

Щодо порядку внесення змін до Конституції України, то він є самостійною парламентською процедурою, що виключає мож­ливість застосування при розгляді законопроектів про внесен­ня змін до Конституції України інших конституційних положень, окрім передбачених у розділі XIIIКонституції України.

Закон України про внесення змін до Конституції України за своєю природою не є звичайним законом, який приймається Верховною Радою у порядку, передбаченому п. З ч. 1ст. 85Кон­ституції України¹. У зарубіжних країнах такі закони у більшос­ті випадків називають конституційними, а іноді —органічними законами.

Маклаков В. В. За:інач. праця. — С. 69—81.

Оніщапко О. В. Зазнач, праця. — С. 13.

З Конституційне право України

66 Глава II

Особливостями закону провнесення змін до Конституції України порівняно зі звичайним законом є те, що:

1. після прийняття цей закон стає складовою Конституції України і набуває найвищої юридичної сили;

2. Конституцією України передбачено особливий порядок його прийняття: особливий суб'єкт права ініціативи перегляду, наявність застережень щодо можливості внесення змін, здійснен­ня попереднього конституційного контролю законопроектів, на­явність специфічної процедури внесення змін.

За ст. 94Конституції України щодо всіх законів, які прий­маються Верховною Радою України, Президент України наділя­ється правом вето, тобто правом повернути законопроект, прий­нятий Верховною Радою України, на повторний розгляд зі своїми зауваженнями стосовно невідповідності такого законопроекту Конституції. Однак, відповідно до п. ЗО ч. 1ст. 106Конституції України, який було змінено згідно із Законом України «Про вне­сення змін до Конституції України», Президент України з 1січ­ня 2006р. не має права вето щодо законів про внесення змін до Конституції України. Такі зміни до Конституції України, оче­видно, обумовлені тим, що:

1. надання права вето Президенту щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України з перевіркою їх відповід­ності Конституції України позбавляє будь-якого сенсу в надан­ні висновку Конституційним Судом України;

2. ухвалюючи закон про внесення змін до Конституції Украї­ни, Верховна Рада України діє як орган установчої (а не законо­давчої) влади, на яку покладається прийняття конституції та внесення до неї змін і таким чином установлення суспільного та державного устрою у країні;

3. застосування президентського вето до зазначеної катего­рії законопроектів не має сенсу ще й тому, що за змістом ст. 94Конституції України вето Президента України долається що­найменше двома третинами від конституційного складу Вер­ховної Ради України, а законопроект про внесення змін до Кон­ституції України приймається більшістю двох третин голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Тобто фак­тично сенс вето у цьому випадку зводився б до необхідності підтвердження Верховною Радою України своєї позиції тією ж

67

Основи вчення про Конституцію

самою кількістю голосів, що необхідна і для прийняття законо­проекту¹;

4) необхідність затвердження змін до розділів І, III,XIIIКонституції України всеукраїнським референдумом також не узгоджується з правом Президента накладати вето, оскільки у цьому випадку визнавалася б зверхність Президента щодо результатів референдуму, а це неприпустимо з огляду на ст. 5Конституції України².