- •7. Проблема розвитку психіки в працях вітчизняних психологів (Божович л.І., Виготський л.С., Костюк г.С.)
- •8. Основні напрямки зарубіжної вікової психології.
- •9. Взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку психіки людини.
- •10. Роль діяльності й спілкування в психічному розвитку дитини.
- •11. Основні умови психічного розвитку.
- •12. Рушійні сили розвитку психіки.
- •13. Вікові кризи. Характеристика кризових періодів.
- •14. Проблема вікової періодизації.
- •15. Значення перших років життя дитини для подальшого розвитку особистості.
- •16. Загальна характеристика перших шести років життя дитини.
- •17. Особливості психічного розвитку новонародженого та немовляти.
- •Основні анатомо-фізіологічні особливості немовляти
- •Особливості психічного розвитку немовляти
- •18. Психологія раннього дитинства.
- •Соціальна ситуація розвитку
- •19. Психологічна характеристика дошкільника.
- •20. Характеристика гри як провідної діяльності дошкільника.
- •21. Розвиток моторики у дітей перших шести років життя
- •22. Спілкування з дорослими у дітей перших шести років життя.
- •23. Розвиток моторики у дітей перших шести років життя.
- •24. Формування самооцінки у дітей перших шести років життя.
- •25. Специфіка психічного розвитку та особливості навчання в школі шестирічної дитини.
- •26. Психологічна характеристика готовності та адаптації дитини до навчання у школі.
- •27. Психологічні особливості початкового періоду шкільного життя дитини.
- •28. Учбова діяльність молодших школярів та розвиток інших видів діяльності.
- •29. Особливості спілкування молодших школярів.
- •30. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів.
- •31. Емоційно-вольове життя молодших школярів.
- •32. Розвиток особистості у молодшому шкільному віці. Особистість молодшого школяра
- •33. Місце підліткового періоду в загальному процесі індивідуального розвитку.
- •34. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка і її вплив на його психологічні особливості і поведінку.
- •35. Спілкування як провідний вид діяльності підлітка.
- •36. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці.
- •37. Перебудова учбової діяльності, розвиток пізнавальних процесів підлітків.
- •38. Загальна характеристика ранньої юності.
- •39. Пізнаваль ні процеси і розумовий розвиток старшокласника.
- •40. Формування особистості старшокласника.
- •41. Спілкування та дружба в юнацькому віці.
- •42. Особливості юнацького кохання. Підготовка до сімейного життя.
- •43. Формування професійних інтересів та особливості профорієнтації старшокласників.
- •44. Особливості самовиховання в підлітковому та юнацькому віці.
- •Рання юність
- •45. Виховання підлітків і юнаків в шкільних справах.
- •46. Виховання підлітків і юнаків в спілкуванні з ровесниками та дорослими.
- •47. Характеристика поняття ”важка дитина”. Класифікація “важких”.
- •48. Причини появи важких дітей і підлітків.
- •49. Особливості педагогічної запущеності дошкільнят і молодших школярів.
- •50. Специфіка роботи вчителя з різними категоріями важких підлітків.
- •51. Проблема періодизації психічного розвитку дорослої людини.
- •52. Психосоціальний розвиток дорослих.
- •53. Кризи віку дорослості.
- •54. Характеристика ранньої дорослості.
- •55. Розвиток психічних процесів у період середньої дорослості.
- •56. Характеристика середньої дорослості з позиції е.Еріксона.
- •57. Анатомо-фізіологічні процеси старіння.
- •58. Характеристика кризи «я-інтеграції».
- •59. Особливості психічного старіння.
- •60. Ставлення до смерті.
53. Кризи віку дорослості.
Життя дорослої людини неминуче без криз. На думку Т. Т.М. Титаренко розрізняють нормальну, тобто вікову кризу, яка пов'язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду, і анормальну, або ненормативну кризу, що виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках такі кризи змінюють долю людини.
Р.А. Ахмеров виділяє також біографічні кризи, які характеризуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини і виражають її суб'єктивне ставлення до подій у її житті або ж до життя в цілому.
Так, криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить, чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які б впливали на сьогоднішнє і майбутнє життя.
Криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювати важливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї "немає сил", вона не має конкретної мети, яка б приваблювала її.
Криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язків подій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, і цінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм, І самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.
Кризи можуть виникати і тоді, коли змінюються життєві ролі людини. Життєві ролі (особистісні ролі) завжди пов'язані з важливими функціями людини, у власному і суспільному житті. В одних людей зміна ролі проходить спокійно, без великих суперечностей продуктивно і завершується прийняттям людиною нової ролі — так протікає гармонійний розвиток. У інших, навпаки, — прийняття нової ролі викликає великі суперечності, небажання змиритися з новою роллю, відхилення У поведінці — це характерно для дисгармонійного розвитку.
За визначенням Т.М.Титаренко, "життєва криза — це перехідний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості... Життєва криза характеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненням з можливістю позбутися старої життєвої ролі. Іншим випадком дисгармонійного розвитку особистості може бути нерозвинутість важливих психологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвинутістю її важливих соціальних функцій".
Вирізняють: кризи становлення особистості, їх ще називають віковими або нормативними, тобто такими кризами, які необхідні для розвитку особистості. Ці кризи характеризуються повними, якісними змінами, а саме змінами ролей, які виконує людина в грі, навчанні, спілкуванні, праці, тобто зміни ролей, які потребує провідна діяльність.
Кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани.
Термінальні кризи — визначені поняттям "термін" і пов'язані з "термінальними цінностями" людини. Наприклад, звістка про тяжку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя, може викликати кризу.
Кризи значущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримує певні стосунки і грає певні міжособистісні ролі. Зміни у структурі цих стосунків призводять до кризового стану. Так, наприклад, смерть близької людини, розлучення, непорозуміння з дорослими дітьми, розлука супроводжується кризами і змінами міжособистісних ролей.
Нові міжособистісні ролі батька і матері, з появою у сім'ї немовляти, також можуть призвести до кризи. До категорії криз значущих стосунків відносяться і кризи кохання.
Кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи. Це може бути примусовий вплив чи опіка інших людей, або позбавлення волі за хибним звинуваченням.
Кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини. Це може бути втрата роботи, місця проживання, вихід на пенсію, банкрутство, будь-яка катастрофа.
Кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.
У психології виділяють наступні вікові або нормативні кризи віку дорослості.
У віці ранньої дорослості, приблизно у 23 роки, виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між "Я — реальним" і "Я — ідеальним" на користь першого. Фантазії, мрії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, яка прагне, щоб у її житті все було унікальне, неповторне і найкраще.
Е. Еріксон вважає, що "новоспечений дорослий ... готовий злити свою ідентичність з ідентичністю інших". Але якщо ця готовність не знаходить взаєморозуміння у віці ранньої дорослості, то формується підозріле ставлення до оточуючих, уникаються контакти, що зобов'язують до близькості.
Наступна криза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, що кожна людина має певні можливості, що існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному зростанні. У цьому віці людина краще розуміє себе і визнає неповторність і індивідуальність інших.
Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37—40 років, яка має назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставлені їх з реальністю і корегуванні особистісних рис.
Життя постійно вносить свої корективи у плани людини, час невпинно йде вперед і людині інколи здається, що все заплановане, задумане їй не вдасться здійснити, тому вона прагне перебудуватись.
Об'єктивні причини перебігу кризи середини життя і зумовлюють перебудову особистості з урахуванням зміни статусу людини у житті. Вже неадекватною вважатиметься надмірна емоційність, юнацький максималізм, жорсткість у поведінці, невміння пристосуватися до нових умов життя. Чоловіки знижують свої фізичні можливості, жінки стають менш привабливими, хоч дехто з них може бути неготовим до такої перебудови. Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до її генеративності при входженні у період середньої дорослості.
Перед людиною постає ряд суттєвих завдань, які пов'язані, на думку А. Маслоу, з її самоактуалізацією. Вона прагне стати кращим батьком для своїх дітей, реалізуватися в суспільно-громадському житті, або досягти професійних висот, бути корисною для оточуючих, цікавою у спілкуванні. Такі прагнення потребують постійної роботи над собою, постійного удосконалення.
Якщо криза середини життя розвивається не конструктивно, спостерігається відхід на попередні вікові періоди.
Приблизно у 65 років у віці пізньої дорослості розпочинається криза, яку Е. Еріксон назвав кризою "Я — інтеграції".
Криза завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є. Але, якщо людина у віці пізньої дорослості вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливостей, інтеграція не відбувається. Стан такої людини можна назвати відчаєм, депресією, у неї спостерігається соціальна ізоляція, зростає тривожність, страх перед подальшим життям.