Философия

11

Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм сущого.

Філософія релігії опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійної багатоманітності та ін.

Філософія права намагається з’ясувати корені правових норм, людську потребу у правотворенні.

Історія філософії збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.

До цієї системи філософських дисциплін іноді додають також ноологію – як вчення про природу та сутність людської розумності; коротко кажучи, ноологія постає філософськім вченням про свідомість.

1.2.Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Що таке світогляд? Якою є структура світоглядного знання?

2.Чи здатна людина перетворювати світ? Якщо “так”, то навіщо і яким чином?

3.Покажіть місце філософії посеред інших систем людського знання про світ (міфології, релігії, науки).

4.У якому сенсі філософія переважає міфологію, релігію, науку, мистецтво?

5.Чи поступається філософія релігії в моральності?

6.Чи поступається філософія науці у доказовості, в раціональності?

7.Розкрийте зміст відношення людини до світу – що є предметом філософії.

8.Як розуміти визначення філософії як “життєвого розуму” людини та людства?

9.У чому полягає цінність філософії для окремою людини та для суспільства в цілому?

10.У чому полягає значення загального?

11.Про світ міркують на основі теорій. Але теорії досить суперечливі. Чи є суперечливим світ?

1.3.Теми рефератів

1.Філософія в системі культури.

2.Світогляд і філософія як форми людського самовизначення у світі.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

12

3.Філософія і релігія: два погляди на той самий світ.

4.Філософія та наука: загальне та особливе.

5.Людське буття та його основні параметри.

6.Людина як вища цінність у системі філософського знання.

7.Міф, (міфологія), божественне одкровення (релігія), теорія (наука) як форми розуміння світу людиною.

8.Соціальні та пізнавальні передумови виникнення різних світоглядних систем й напрямків у філософії.

9.Соціальна функція філософії.

ТЕМА 2. КОЛО ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ

1.Природа філософських проблем, суть філософської постановки запитань.

2.Коло основних філософських проблем.

2.1. Короткий виклад запитань плану.

2.1.1. Отже, у чому полягає філософський підхід до світу?, яким чином формулюються філософські проблеми?, у чому суть філософської постановки запитань?, яким чином ставить свої запитання філософія як система знань про світ? На усі ці, та їм подібні, запитання можна відповісти, якщо розібратися, у чому полягає природа філософських проблем, сама суть філософствування.

Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття постає як істота, якій відкривається те, що ми називаємо “світом”. Людина своєю присутністю у світі висвітлює світ, перебуває у діалозі зі світом. У цього діалогу має бути специфічна “мова” – яку і називають філософією, філософствуванням.

Філософія постає формою свідомого розв’язання людиною найважливішого для неї запитання “хто вона?”, вирішення людиною найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Філософія збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Філософія каже дещо про світ, але не є звичайною наукою; вирішує “людські” запитання, але відокремлює себе від моралі; не може обійтись без поняття Бога, але не є релігією; не байдужа до соціальних перетворень, але не є політикою чи ідеологією. Філософія

– це «Нічия Земля», як висловився Б.Рассел.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

13

Людина є “вічною” філософською проблемою. Основне життєве завдання людини – жити, закріпити себе у бутті. Але життєвий світ людини – це не щось заздалегідь відоме та незмінюване, це теж “філософська проблема”. Поєднати їх (людину і світ) одне з одним може тільки філософія. Для цього вона має спеціальний категоріальний апарат, специфічні принципи та закони тощо, – усе те, що має назву філософський рівень осмислення світу та людини.

2.1.2. Існує певний “класичний” перелік основних філософських проблем. Він включає такі як: «людина – світ» як предмет філософії, буття та свідомість, матеріальне та ідеальне, об'єктивне та суб'єктивне, проблема пізнаванності світу, проблема людини у філософії тощо.

Це – умовний перелік. Він віддзеркалює вихідну специфіку філософського знання, певним чином окреслюючи форму руху цього знання – і не більш того. Суть філософського знання ховається за безмежною невичерпністю змісту цих (і інших) філософських категорій. Проілюструвати це можна, наприклад, дослідивши змінювання з ходою історії змісту будь-якої з філософських категорій.

Проблема «людина – світ» як предмет філософії.

У С..Є.Леца є афоризм: “Для коней і для закоханих сіно пахне по-різному”. Він у декілька гумористичній формі наводить на припущення (на здогад), що наш світ складається не з фактів та дійсності, а з нашого сприйняття цих фактів та дійсності. Але у чому полягають ті причини, які заставляють людину бачити світ так або інакше? І чому закони, "механізми" цього бачення є різними у різні історичні епохи, для людей різних історичних епох? За якими законами вони змінюються? Взагалі, чим визначається принципова динаміка смислової картини світу людства? За усім цим лежить фундаментальна філософська проблема: узагальнена проблема людини у світі.

Людина первісної епохи усвідомлювала себе безпосередньою частиною природи, а світ розуміла як універсальну родову общину, і все її життя базувалось на безумовній зрозумілості та загальності родових зв'язків (внаслідок чого світ для неї був живим, сповненим життя в усіх його елементах). Коли людина зуміла побачити себе як самостійну одиницю у світі, настає наступний історичний етап розвитку західної культури – епоха Античності. Розподілення праці, появлення розумової праці (у т.ч. й філософії), руйнування механізмів функціонування первісного колективізму й ін. – все це обумовило

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

14

собою розвиток та поглиблення ідеї самостійності людського «Я» у світі. Але світ є ще досить спрощеним та жорстким, він замкнений навколо людини у вигляді самодостатнього досконалого Космосу (звідси термін “космоцентризм” античної культури й філософії). Фіксоване місце людини у структурі замкненого полісно-естетичного цілого спричинило фіксацію свідомості людини на моменті примусовості її зв'язку з полісом, з цілим – і переживання людини переносяться у надсвітову область, викликаючи перехід до наступної епохи, епохи Середніх віків. Земний світ страждань відокремлюється від надчуттєвого світу людської суб'єктивності, де їх немає, і куди може врятуватися душа. Переживання людини стають сакральними (релігійними); народжується субстанціональне поняття Бога. Потім – епоха Нового часу: коли людина повертає собі “незалежність”, коли ідея про людину як вінця творення набула діаметрально протилежний Середнім вікам зміст і, опинившись у центрі знову відкритого світу, людина Нового часу у собі самій віднаходить нову точку опори. Принцип свободи та абсолютної індивідуальної самодостатності людини набуває загальних засад та творить нову соціальність. Через власний розвиток віднині людина Нового часу розвиває і структурує соціальну та природну матерію навколо себе. Історично остання епоха

–епоха Новітнього часу: яка переносить вихідний принцип існування західної культури – що був сформульований ще епохою Античності, давньогрецьким філософом Протагором: «Людина – міра усіх речей»

–в площину екзистенційного простору життя кожної конкретної людини, вимагаючи особливим чином будувати свій «індивідуальний життєвий світ» (термін Lebenswelt М.Хайдеггера), – щоб в остаточному рахунку ствердити себе як самодостатнє й самостійне людське «Я» у світі.

Такою стисло є вихідна історико-культурна модель взаємовідносин «людина – світ» у розумінні західної культури.

Проблема буття.

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. «Чому взагалі є сутнє, а не навпаки – ніщо?» – це запитання М.Хайдеггер вважав дуже серйозним. Розділ філософського знання, пов’язаний із дослідженням буття з ХУШ ст. отримав назву “онтологія” (від давньогрецького "онтос" – буття, сутнє). Проблема буття – це проблема сутності усього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого. Цю проблему можна

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

15

окреслити двома запитаннями: «яким та як є буття?» і «чому та що є буття?».

Буття – це філософська категорія для позначення реальності як такої, що існує сама по собі, поза та незалежно від свідомості емпірично конкретної окремої людини.

Буття як поняття було уведено до філософії давньогрецьким філософом Парменідом – коли він сформулював своєрідну фразуформулу «буття є, а небуття немає». До Парменіда предметом розмірковування були сущі речі, а не сущє само по собі, не сущє як таке.

Буття постає як абстракція високого, навіть гранично високого рівня. Буття – це найширше філософське поняття, воно постає як граничний, стратегічний, універсальний людський орієнтир. Поняття буття має фіксувати певні характеристики світу, а також певні ознаки його, за якими людина могла б відрізняти буття від небуття. Поняття буття є і чинником сенсоутворення у людській свідомості. Що означає для людини бути та утриматися у бутті за мінливості та минущості будь-яких форм сущого? Чи може людина вважати себе чимось особливим щодо цих процесів? Чи може вона уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є вічними та фундаментальними.

Отже, проблема буття проявляється у наступному: 1) ця проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та сутнісного розгляду будь-яких явищ реальності; 2) від розв’язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики; 3) постаючи гранично можливим орієнтиром для людського само здійснення та філософствування, проблема буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей; 4) проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження у світі та розуміння людської життєдіяльності.

Із змінюванням елементарної одиниці мислення змінюється і характер елементарної одиниці буття. Перша філософська концепція буття, висунута епохою Античності, зводила буття до матеріального, такого що неможливо зруйнувати та досконалого космосу. З того часу у філософію увійшла проблема матеріального та ідеального.

Проблема матеріального та ідеального.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

16

“Матеріальне” – у перекладі з латини “речовинне”; тобто те, що є незалежним джерелом та причиною ідеальних процесів у світі, явищ людської свідомості.

В рамках цієї філософської проблеми співвідношення матеріального та ідеального, як форма постановки самої цієї проблеми було сформульоване т.зв. основне питання філософії (О.П.Ф.) – «Що є первинним: матерія або свідомість? Чи доступний для пізнання світ?» І, як наслідок, філософи умовно розподілились на три основні філософські напрямки: матеріалісти, ідеалісти, агностики.

Матеріалізм – вирішує О.П.Ф. на користь первинності матерії, природи, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне як похідне від матеріального, як його властивість. Ідеалізм – за первинне визнає свідомість, дух, ідею, мислення, психічне, суб'єктивне. Агностицизм – згідно з ним, не може бути остаточно вирішеним питання про первинність матеріального або ідеального (і матерія і дух визнаються першоджерелами світу в однаковій мірі).

Слід відмітити, що: 1) категорія "матеріальне", "матерія", яка фігурує у О.П.Ф., в історії людської думки постійно змінювала свій зміст (перші давньогрецькі філософи–досократики ототожнювали матерію безпосередньо із стихіями–першопоняттями своїх вчень – водою, повітрям, вогнем; останній в історії філософії варіант інтерпретації матерії – це розуміння її епохою Нового часу, коли матерія була представлена філософською категорією для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у відчуттях, але існуюча незалежно від них); епоха Новітнього часу (ХХ ст.), яка є епохою суб’єктивістської філософії, усунула поняття "матерія" із свого філософського лексикону; 2) формулювання О.П.Ф. у формі «Що є первинним?…» властиво переважно марксистській філософії, – історія західної філософії знає і інші варіанти формулювання О.П.Ф.: для Ф.Бекона О.П.Ф. – це проблема оволодіння стихійними силами природи, для А.Камю О.П.Ф. – це питання про те, чи є сенс жити.

“Класичне” формулювання О.П.Ф. має і т.зв. "другий бік" – «Чи доступний для пізнання світ?» Це – т.зв. проблема пізнаваності світу.

Проблема пізнаваності світу.

Як співвідносяться людські думки про оточуючий людину світ з самим цим світом? Чи здатне людське мислення пізнавати світ? Чи

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

17

може людина у своїх уявленнях та поняттях створювати правильний образ світу, правильне розуміння світу?

У своєму класичному розумінні питання "Чи доступний для пізнання світ?" (другий бік О.П.Ф.) означає наступне: чи співпадають об'єктивна структура світу та об'єктивна структура людського розуму? Якщо "так", то накладення мислення на оточуючий світ принципово дає істину; якщо "ні", то отримання істини принципово неможливе.

Людина включається у процес пізнання як реальну взаємодію свідомості та дійсності. Пізнання – це: 1) процес здобування знань, створення образів, моделей, теорій реальності (це інформативний аспект пізнання); 2) прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (це вольовий аспект пізнання); 3) бажання досягти суттєвого для людини стану досконалості зі світом (це смисловий аспект пізнання).

2.2.Запитання та завдання для самостійної роботи

1.В чому полягає специфіка філософського знання?

2.Що є філософською проблемою? Які Ви можете назвати “вічні” філософські проблеми?

3.Окресліть та розкрийте зміст основних особливостей філософського мислення.

4.У чому полягає відмінність категорій філософії від понять наук?

5.Розкрийте зміст проблеми людини в філософії.

6.Розкрийте філософський контекст розуміння світу.

7.В чому філософський зміст проблеми буття? Розкрийте зміст та функції поняття буття у філософії.

8.Розкрийте зміст поняття «буття людини». В чому полягає проблематичність людського буття? Буття, життя та існування людини – у чому різниця?

9.Розкрийте зміст філософської проблеми буття та небуття стосовно світу, стосовно людини.

10.Особливості сучасної філософії щодо основного запитання філософії.

11.Розкрийте питання походження та сутності свідомості як філософську проблему. Поясність ідеальний статус буття свідомості.

12.Як розуміти вислів «свідомість так само первинна, як і матерія»?

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

18

13.У чому полягає проблема реальності свідомості? Назвіть суттєві ознаки свідомості.

14.Поясніть ті функції свідомості, які Ви вважаєте найважливішими.

15.В чому полягає проблема тотожності мислення та буття в філософській теорії пізнання?

16.Дайте порівняльний аналіз проблеми істини в філософії та в науці.

2.3.Теми рефератів

1.Значення проблеми буття для філософії: буття світу та буття людини.

2.Людське буття і його форми (людські виміри проблеми буття).

3.Проблема ідеального в історії філософії.

4.Порівняльний аналіз основних концепцій походження свідомості.

5.Проблема пізнання у філософії.

6.Пізнання як культурно-історичне відношення людини до світу.

7.Пізнання як вид духовної діяльності та як культурний феномен.

8.Людина і пізнання: чи приречена людина на пізнання?

9.Основні принципи та категорії теорії пізнання.

10.Наукове пізнання: сутність, особливості, форми.

11.Наука та її роль у суспільстві.

12.Проблема свідомості в історії філософії.

13.Суспільна природа свідомості людини: духовність та бездуховність.

14.Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості.

15.Практика як специфічно людський спосіб освоєння дійсності.

16.Теорія людської діяльності (праксеологія) в системі філософського знання:

17.Смерть, безсмертя та проблема смислу життя.

ТЕМА 3. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

1.Індія - символ духовного зростання людини.

2.Напрямки індійських духовних практик.

3.Періодизації індійської філософії.

4.Скарбничка ідей староіндійської філософії.

5.Джерела китайської філософії. Книга Перемін.

6.Даосизм і конфуціанство.

7.Моїзм і легізм.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

19

3.1. Короткий виклад запитань плану

3.1.1.Одним із символів, що дозволяє сучасній людині зрозуміти Індію є ідея духовного зростання людини. Вона бере свій початок із староіндійської філософії, згідно якої світ – це вияв космічного закону віддяки-карми, а земне перебування – вияв закону кола перероджень (сансари). Людське життя є одним із неймовірної кількості випадків, що трапляються з духом в процесі його зростання. Коло перероджень сансара сприймається як страждання людини, адже кожного разу не впоравшись із власною кармою, накоївши багато помилок у своєму житті, не зрозумівши власного призначення, людина народжується знов і знов. Але кожна наступна її поява на Землі виявляється ще важчим випробуванням. Негатив означеного положення справ має бути замінено протилежністю – позитивом. Якщо коло сансари безупинно крутиться, в якийсь спосіб воно має бути зупинено. Ось чому Істина в індійській філософії розуміється як щось стале і непохитне. Вирішення цієї ситуації мислиться як подолання океану сансари, звільнення із кола перероджень і перехід на нові щаблі існування духу.

Незважаючи на метафоричність опису космічного ладу, ми помічаємо чітку логічну послідовність вирішення проблематичної ситуації, в якій існує людина. Є певний порядок, який важко розгледіти буденним оком. Але якщо спрямувати власні зусилля, то з’являється можливість зрозуміти його і діяти відповідно йому (сприйняти і підпорядкуватися світові).

Сформульована індійською філософією проблема наштовхувала на пошуки шляхів духовного зростання людини протягом свого життя. Індійська філософія гуманна, як в сутності філософія взагалі. Вона шукає шлях звільнення людини від страждань і знаходить його у властивостях самої людини. Спираючись на видові (ті, що вирізняють людину від будь-якої іншої живої істоти) і родові (набуті в ході еволюції виду) ознаки людини, індійська філософія акумулює шляхи

їїдуховного зростання.

3.1.2.Чотири чи п’ять тисяч років тому люди розуміли свою сутність не гірше за сучасних. Людина визнавалась істотою діючою, емоційною, сердешною, розумною і вольовою. Спираючись на кожну з чотирьох характерних ознак, в індійській традиції напрацьовується різномаїття духовних практик.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

20

Перший напрямок – ритуал карма вибудовується на діяльнісній сутності людини. Будь яка інша жива істота на Землі здатна більше пристосовуватися аніж діяти. Але людина має впорядкувати свою діяльність. Багато справ, що ми виконуємо протягом всього життя ув’язують нас в буденності. Але є у нашому житті і сакральний час – час відданий на спілкування із Єдиним, Цілим, Основою, Богом. Мета усіх духовних вчень цього напрямку перетворити всю діяльність людини на сакральну, на служіння Абсолюту. Тому віддаючи практично увесь час, наприклад ритуальній діяльності, людина отримує можливість висковзнути із обійм буденності. Але на цьому шляху звісно є свої труднощі: небезпека того, що ритуальна діяльність може здійснюватися механічно і тоді втрачається увесь зиск цієї ідеї.

Існує ще варіація впливу людини на себе через власну діяльність. Другий напрямок має назву карма – марга. Людина налаштовує себе на працю, результатами якої не буде користуватися сама – праця без зиску для себе. Сучасній людині це здасться божевіллям, але хіба не є тим самим праця, що заганяє людину до тупика власних потреб. Ми пам’ятаємо, що ідеї народжені на Сході завжди метафоричні, і потребують тлумачення.

Відсутність особистого зиску від власної праці не означає його відсутність взагалі. Людина налаштовує свою свідомість на те, що вона виконує більш високу місію аніж задоволення власних потреб. Людина відмовляється від того, що вона є причиною власних дій, концентрується не на меті, а на процесі. В такий спосіб будь-яку діяльність можна акцентувати на Основу, присв’ятити Абсолюту, зробити сакральною.

До третього напрямку – бхакті – віднесемо духовні практики, які зосереджуються на контролюванні людиною своїх емоцій. Бхакті – шлях відданої любові, чистоти і емоційної відкритості. Відчуття заполоняють наше серце і якщо їх не контролювати нізащо не вирватися із пут буденності. Але яким чином можливо до різноманітних явищ, процесів, предметів відноситися однаково позитивно? Тільки у тому випадку, якщо множинність світу визнати ілюзією, і сприймати його єдиним, цілим, неподільним і позитивним. Тоді стає можливим власні побажання переадресувати вищій Основі. А у такій метаморфозі вони наберуть свою духовну силу.

Четвертий напрямок індійських духовних практик складає джняна-марга – шлях знання. Метою цієї практики є споглядальне

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com