Порушення вмісту тканинної рідини

Тканинна рідина - це рідке середовище, що заповнює міжклітинні і між-тканинні простори. Вона постійно обновлюється. Ця рідина утворюється з плазми крові при просочуванні (транссудації) її крізь стінки капілярів. Вона приносить до клітин органів і тканин поживні речовини, кисень, гормони і, збагачена продуктами обміну, надходить у венозні капіляри і лімфатичні судини.

Тканинна рідина є важливою проміжною ланкою в здійсненні тканинних обмінних процесів і функціонуванні системи крово- і лімфообігу.

Обмін води має дуже важливе значення для організму тварин, вона складає 60-63% маси тіла.

У здорових тварин кількість тканинної рідини більш-менш постійне і коливається лише в незначних межах у залежності від факторів зовнішнього і внутрішнього середовища (кількості введеної і виведеної рідини, функціонального стану організму, віку, клімату та ін.).

Сталість кількості тканинної рідини в здоровому організмі підтримується механізмами фізіологічної регуляції (потовиділення, сечовиділення), а також складними фізико-хімічними факторами, що обумовлюють розподіл рідини між кров'ю і навколишніми тканинами.

Процес проникнення рідкої частини крові в навколишні тканини через стінки артеріальних капілярів в нормі називається фізіологічною транссудацією, а рідина зветься фізіологічним транссудатом (trans - через, transіtus - перехід, sudor - піт).

Порушення вмісту тканинної рідини може проявлятися у вигляді двох процесів:

1. Збільшення кількості тканинної рідини (набряки і водянки).

2. Зменшення кількості тканинної рідини (зневоднювання або дегідратація, ексікоз).

Набряки і водянки Oedema et hydrops

Набряк – це патологічне збільшення рідини в тканинах внаслідок порушення обміну води між кров'ю і тканинами, водянка – патологічне скопичення рідини в серозних порожнинах організму.

Набрякова рідина (патологічний транссудат) - безбарвна, прозора чи злегка мутна водяниста рідина, містить до 3% білків, солі і невелику кількість клітин. Вона вільно витікає при розрізі тканин.

Механізм розвитку набряків. Обмін рідини між кров'ю і тканинами відбувається через стінку капілярів, що являє собою напівпроникну біологічну мембрану. Відділення фізіологічного транссудату і патологічної набрякової рідини відбувається під впливом ряду однакових факторів. Однак, при утворенні набрякової рідини ці фактори діють при умовах, що змінилися під впливом патологічних факторів. У патологічних умовах порушується рівновага між утворенням і відтоком транссудату, що і приводить до надлишкового накопичення рідини в тканинах.

Фактори, які зумовлюють утворення набряків:

Гідростатичний тиск. У зв'язку з різницею тиску крові в артеріальних капілярах і рідини, що міститься в навколишніх тканинах, рідка частина крові механічно фільтрується у навколишні тканини. При зростанні кров'яного тиску в капілярах; фільтрація рідини в тканини посилюється і розвиваються набряки. При підвищенні тиску крові у венозних судинах, що спостерігається, наприклад, при венозній гіперемії, різко зменшує зворотне усмоктування тканинної рідини в судини, що також веде до появи набряків.

Осмотичний тиск. Він залежить від концентрації розчинених у рідині неорганічних з'єднань (солей). При нормальних фізіологічних умовах в основі фізіологічної транссудації лежить деяка різниця осмотичного тиску крові і навколишніх тканин. При деяких патологічних станах у тканинах накопичується значна кількість електролітів (насамперед хлоридів натрію), відбувається посилений розпад складних молекулярних комплексів (білків, жирів, вуглеводів) на більш прості (наприклад, при запаленні). Це приводить до підвищення в тканинах осмотичного тиску, тому різниця осмотичного тиску крові і тканин різко зростає. У результаті різко підсилюється транссудація рідини із судин у тканини, що обумовлює утворення набряків.

Онкотичний тиск. Величина онкотичного тиску пов'язана з дисперсністю колоїдів і кількістю розчинених у рідині білків. Зниження онкотичного тиску в крові при зменшенні в ній концентрації білків приводить до появи набряків тканин. Такий механізм розвитку набряків спостерігається при голодуванні, при хворобах нирок, отруєннях, ураженнях шлунково-кишкового тракту. При цих патологічних станах відмічається зменшення онкотичного тиску колоїдів крові внаслідок збідніння її білками при одночасному зростанні дисперсності колоїдів тканин.

Проникливість судин. Під впливом різних токсичних речовин змінюються фізико-колоїдні властивості стінки капілярів, вона стає проникливою для білків, які виходять із судин. Це веде до підвищення онкотичного тиску в тканинній рідині і сприяє утворенню набряків.

Відтік лімфи по лімфатичній системі. Утруднення відтоку тканинної рідини по лімфатичній системі в загальний кровоток відмічають при підвищенні тиску в задній порожній вені (звуження устя порожньої вени чи звуження тристулкового клапана), при серцевій недостатності.

При різних видах набряків переважає, як правило, один з факторів, роль інших менш значна.

По поширенню розрізняють набряки:

-загальні

-місцеві

Загальні набряки відмічають при хворобах, які впливають на весь організм. До них відносяться серцеві, кахектичні (голодні) і ниркові.

1. Серцеві набряки мають складний патогенез і пов'язані із застоєм крові у венах великого кола кровообігу, що призводить до підвищення тиску в капілярах, розтяганню стінки капілярів і підвищенню її проникності, а також до зниження відтоку тканинної рідини в лімфатичні судини. З іншого боку, важливу роль у розвитку серцевих набряків відіграє затримка в організмі натрію, що обумовлено підвищеним виділенням гормону надниркових залоз альдостерону, що стимулює зворотне усмоктування натрію в нирках з первинної сечі.

Підвищення осмотичного тиску, викликане затримкою натрію веде до зниження діурезу, затримки води в організмі, до збільшення обсягу плазми крові, підвищення кров'яного тиску і посиленню транссудації рідини в тканини.

2. Голодні (кахектичні, марантичні чи дистрофічні) набряки виникають при тривалому голодуванні чи хронічних виснажливих захворюваннях у зв'язку з недостатнім білковим харчуванням. При цьому розвивається гіпопротеїнемія, що приводить до зниження онкотичного тиску крові і розвитку набряків.

3. Ниркові набряки розвиваються при хворобах нирок таких як нефрози та нефрити і пов'язані вони з виділенням із сечею великої кількості білків, розвитком гипопротеїнемії і зменшенням внаслідок цього онкотичного тиску крові, що призводить до розвитку набряків, або набряки можуть бути пов’язанми з затримкою в організмі натрію.

Місцеві набряки. До набряків, що мають переважно місцевий характер, відносять:

1. Застійні набряки, які виникають при тривалих венозних і лімфатичних застоях. Основний фактор – підвищення гідростатичного тиску крові. При цьому також розвивається ацидоз і збільшується проникливість судин, підвищується осмотичний тиск в тканинах внаслідок накопичення солей.

2. Ангіоневротичні набряки, які спостерігається при порушенні функції судино-рухливих нервів внаслідок ураження центральної і периферичної нервової системи (поранення нервів, ураження спинного мозку і т.д.) і збільшення в результаті цього проникності судин.

3. Запальні набряки з'являються при запаленні в зв'язку з підвищенням проникності стінок капілярів, із збільшенням осмотичного тиску в тканинах, венозного застою в зоні запалення.

4. Токсичні набряки розвиваються в результаті підвищення проникності стінок судин під впливом різних токсичних речовин: укусів змій, бджіл, опіків кропивою, медузою, токсинів мікроорганізмів (пастерел, збудників сибірки та ін.).

5. Алергічні набряки пов'язані з різким підвищенням проникності стінок судин при введенні чужорідного білка (сироваток) у попередньо сенсибілізований організм.

6. Ідіосинкразичні набряки в зв’язку з підвищеною уродженою індивідуальною чутливістю організму до ряду лікарських і харчових речовин. При їхньому споживанні сильно підвищується проникність стінок судин і розвиваються набряки.

7. Травматичні набряки виникають при травмах, пораненнях через підвищену проникність стінок судин в області травми, яка пов'язана з виділенням біологічно активних речовин (гістаміна і т.д.).

8. Лімфогенні набряки розвиваються внаслідок утрудненого відтоку і застою лімфи.

За перебігом набряки бувають:

-гострі – після усунення причини зникають;

-хронічні – призводять до розростання сполучної тканини.

Морфологія набряків.

Вид органів і тканин при набряках різноманітний.

Шкіра потовщена, тістоподібної консистенції (ямка при натисненні пальцем довго не розправляється), блідо зафарбована, з поверхні розрізу стікає прозора жовтувата рідина. Підшкірна клітковина холодцеподібна, набрякла, напівпрозора, жовтуватого кольору. Набряк підшкірної клітковини називають анасаркою.

Легені при набряку збільшені в розмірі, краї притуплені; плевра гладка; консистенція тістоподібна; малюнок міждолькової сполучної тканини чіткий; її прошарки потовщені; поверхня розрізу волога; шматочки легень важко плавають у воді, із бронхів виділяється прозора жовтувата або кров’яниста піниста рідина, такої рідини багато на біфуркації бронхів і часто в просвіті трахеї.

При набряку головного мозку маса його трохи збільшена, малюнок мозкових звивин згладжений, під мозковими оболонками й у жолобках скопичується багато набрякової рідини, речовина мозку на розрізі блищить.

Паренхіматозні органи (печінка, нирки, міокард) при набряку злегка збільшені, блідо зафарбовані, тістоподібної консистенції, поверхня розрізу волога.

При мікроскопічних дослідженнях відмічають: клітинні елементи розсунуті набряковою рідиною, колагенові, еластичні і ретикулярні волокна набряклі, безладно розкидані, фібрили колагенових волокон зникають, лімфатичні судини розширені. Набрякова рідина має вигляд однорідної блідо-рожевої маси.

Види водянок.

Асцит – у черевній порожнині. Пов'язаний із застоєм крові в системі воротної вени при ураженні печінки (цирозах, пухлинах), а також із серцевою недостатністю.

Гідроторакс – у грудній порожнині, розвивається при набряку легень і порушенні лімфообігу.

Гідроперикардіум - виникає при розладах кровообігу у серцевому м'язі та ін.

Гідроцефалюс - при порушенні сполучення внутрішньомозкових порожнин і розладах кровоносної системи мозку.

Гидроцеле - в оболонках сім’яників.

При водянках органи, розташовані в уражених порожнинах, здавлюються, зміщуються, знекровлюються, іноді атрофуються.

Водянки необхідно відрізняти від трупної транссудації, серозного запалення природних порожнин (плевриту, перитоніту). Посмертний транссудат червоного кольору, зміщень органів не спостерігається. При серозних запаленнях серозні покриви (очеревина, перикард, плевра) тьмяні, набряклі, гіперемійовані, із крововиливами, а при водянках гладкі, блискучі, бліді.

Завершення набряків залежать від причини, тривалості і виду органа. При усуненні причини процес зворотний, набрякові рідина розсмоктується.

При тривалому набряку спостерігають розростання сполучної тканини, слоновість. Слоновість (елефантіазіс) – хвороба, яка характеризується прогресуючим збільшенням об’єму і ущільненням органу, частіше шкіри і підшкірної клітковини кінцівок, внаслідок хронічного застою лімфи за рахунок розростання сполучної тканини.