- •42. Співвідношення політичних сил в Україні після Лютневої революції 1917 р. Утворення та діяльність Центральної Ради, її і та іі Універсали.
- •43. Ііі Універсал Центральної Ради. Міждержавні відносини рсфрр та унр наприкінці 1917 – початку 1918 року.
- •44.Берестейський мирний договір (1918 р.) унр з країнами Четверного союзу. Його наслідки для України.
- •45.Гетьманський переворот п.Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика його уряду.
- •46. Падіння Гетьманщини. Прихід до влади Директорії унр, її діяльність, причини поразки. С. Петлюра.
- •47. Утворення Зах – Укр. Нар. Республіки. Укр., Гал, армія ( уга) Акт злуки зунр і унр.
- •48. Варшавський договір дир.. З Польським урядом ( квітень 1920 р.) . Наступ на Київ і його невдача. Ризький договір 1921 р. Та цого наслідки для України.
- •49. Уроки української національної революції 1917-1920 рр.
- •50.Державна економічна політика 20-х років хх ст. Та її наслідки.
- •51. Соціально-політичне і культурне життя в Україні в 20-х роках хх ст. Українізація, її зміст та наслідки.
- •52. Утворення союзу рср, наслідки входження урср до його складу.
- •53.Форсування індустріалізації в Україні в 30-ті роки хХст., його наслідки.
- •54.Тоталітаризм в Україні в 30-х роках хх ст. Його сутність та механізм реалізації.
- •55. Сталінська політика насильницької колективізації. Соціально-політичні та демографічні наслідки голодомору 1932-33 рр. В Україні.
- •56. Західноукраїнські землі в 20-30-х рр., хх ст., Об’єднання Західної України з урср у 1939 році.
- •57. Напад фашистської Німеччини на урср. Україна в планах фашистського рейху. Оборонні бої на території України в 1941-1942 рр.
- •58. Розгортання радянського і нац. Партизан. Рухів проти окупантів в роки Великої Віт. Війни. Оун у війні та взаємини її провідників з нацистами.
- •59.Визволення України від нім.-фаш. Окупантів. Вклад народів України в перемогу над фашизмом.
- •60. Геополітичні наслідки II світової війни.Урср в системі міжнародних відносин.
- •61. Труднощі відбудови народного господарства. Голод 1946-47 рр.
- •62.Перші спроби дестаналізації в Україні після смерті й. Сталіна, їх супер., та не послід, характер.
- •63. Реформи Хрущова, їх сеперечливий і непослідовний характер.
- •64.Економічні реформи 2 половини 60-х рр., їх непослідовність.
- •65. Неосталінізм. Застійні тенденції в суспільному житті. Розвиток дисидентського руху в 60-80 рр. Хх ст.
- •66. Перебудова м. Горбачова й Україна причини, суть, наслідки.
- •67. Передумови та основні шляхи розбудови незал., держ., Укр.. Прийняття Декларації про держ., суверен., Укр.., Акт проголошення незал., Укр..
- •68. Державне будівництво в незалежній Україні.
- •69.Багатопартійність та політичний плюралізм в Україні на сучасному етапі. Програма та практична діяльність нових політичних партій і організацій.
- •70. Реформування економіки на ринкових засадах в умовах незалежної України.
- •71.Конституція України(1996 р.) та її значення в процесі створення Української незалежної держави.
- •72. Україна і світове співтовариство взаємовідносини і глобальні проблеми.
- •73. Формування етнічної атрибутики Київської Русі.
- •74. Національна символіка України в умовах розбудови Укр., незал, держ в сучасних умовах.
45.Гетьманський переворот п.Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика його уряду.
29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського. Отож Центральна Рада припинила своє існування. П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи - «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста. Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики. Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. Характерною рисою кадрової політики гетьманату в цій сфері було те, що на відміну від попереднього періоду вона була майже позбавлена ідеологізації, вузькопартійного впливу. Основний акцент робився на професійній підготовці, фаховому рівні, принциповості та патріотизмі працівників зовнішньополітичного відомства Української Держави. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв. Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській справі, як правило, обмежувалися риторикою. Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення незалежності України, більша ж - виступала за федерацію з Росією. Активно діяли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.
І політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз. Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки, і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.