• вступ - зазначається тема, мета та завдання роботи та основні її положення;

• теоретичне обґрунтування - виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;

• методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт) - вказуються і коротко характеризуються методи роботи;

• основні результати роботи та їх обговорення - подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо;

• висновки;

• список використаної літератури. Види ІНДЗ:

• реферат з теми (модуля) або вузької проблематики (як виняток, для студентів денної форми навчання з коротких навчальних курсів та для студентів заочної форми навчання);

• розв'язування та складання розрахункових або практичних (наприклад, ситуативних) задач різного рівня з теми (модуля) або курсу;

• розроблення теоретичних або прикладних (діючих) функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій тощо;

• анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо;

• розроблення навчальних та діагностичних тестових завдань із шкільних навчальних курсів;

• проведення соціологічних та історико-краєзнавчих досліджень в межах гурткової роботи, або проведення самостійних розвідок на

• історичну тему тощо.

• Найбільш зручна форма перевірки ступеня освоєння знань і навичок подібного роду - письмові роботи (реферати, курсові й дипломні роботи), що представляють свого роду мікродослідження або моделі майбутніх досліджень.

• ТЕМАТИКА ІНДЗ

• 1. Слов'янський єтногінез як наукова проблема.

2. СВІДЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ АВТОРІВ ЯК ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СХІДНИХ СЛОВ"ЯН

3. ПИТАННЯ ПРО ДАВНЬОРУСЬКУ НАРОДНІСТЬ ТА ЄТНОГІНЕЗ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

• 4. ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА ЯК ЗАСОБУ ЗМІЦНЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ДУХОВНОЇ

• ЕДНОСТІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

5. КУЛЬТУРНА ТА ІДЕЙНА СПАДЩИНА КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

6. ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ - ВИДАТНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ.

7. ГАЛИЦЬКО - ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ТА ЙОГО РОЛЬ В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНСЬКОЇ

• НАРОДНОСТІ.

8. ЛИТОВСБКІ СТАТУТИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО - ПОЛІТИЧНОГО

• УСТРІЮ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В СКЛАДІ ЛИТОВСЬКО - РУСЬКОГО КНЯЗІВСТВА І ПОЛЬСКОЇ ДЕРЖАВИ

• 9. ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ - ВИДАТНИЙ ПИСЬМЕННИК - ПОЛИМІСТ.

10. УКРАЇНСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ П.МОГИЛА ТА ЙОГО РЕФОРМАТОРСТВО.

11. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В XVI - НАПОЧ XVII СТ.

12. ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ - БАЙДА: ПРАВДА ТА НАРОДНА ФАНТАЗІЯ.

13. ЗАНЯТТЯ І ПОБУТ ЗАПОРОЖЦІВ.

14. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ, її АДМІНІСТРАТИВНО- ПОЛІТИЧНИЙ ТА ВІЙСЬКОВИЙ УСТРІЙ.

15. ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ ГЕТЬМАНА П. САГАЙДАЧНОГО.

16. ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ КОШОВОГО ОТАМАНА І. СІРКА.

17. ОБРАЗ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ЛІТЕРАТУРІ.

18. КАЗАЦЬКО- СТАРШИНСЬКІ ЛІТОПИСЦІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ СЕР. XVII СТ.

• 19. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ

20. ПОГЛЯДИ ІСТОРИКІВ НА УКРАЇНСЬКО - МОСКОВСЬКІ ВІДНОСИНИ 1654 Р.

21. ГЕТЬМАН І.МАЗЕПА , ОЦІНКА ЙОГО ПОСТАТІ В ІСТОРІОГРАФІЇ.

• 22. КОНСТИТУЦІЯ П. ОРЛИКА - ВИДАТНИЙ ПРАВОВИЙ АКТ ДЕМОКРАТИЧНОГО УСТРОЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРДАВИ.

23. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - XVIII СТ.

24. М. КОСТОМАРОВ ЙОГО ГРОМАДСЬКА І НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.

25. М.ДРАГОМАНОВ І ЙОГО МІСЦЕ В ІСТОРІЇ СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ.

26. " ІСТОРІЯ РУСІВ " - ЯК ПАМ"ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ.

27. ІДЕОЛОГ ГРОМАДСЬКОГО РУХУ В.АНТАНОВИЧ.

28. ПЕРШІ КУЛЬТУРНО - ОСВІТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПЕР.ПОЛ.

• XIX СТ.

29. УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРЕЛЬЦІ.

30. ЕКОНОМІЧНА ПРОГРАМА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.

31. ЗОВНІШНА ПОЛІТИКА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.

32. М.С. ГРУШЕВСЬКИЙ - ГОЛОВА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.

33. ІСТОРИЧНА ТА ХУДОЖНЬО - ПУБЛІЦИСТИЧНА СПАДЩИНА В.ВИННИЧЕНКА.

34. ПРИРОДА І ХАРАКТЕР СЕЛЯНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ 1918-1921 Р.Р.

35. Н.МАХНО - АВАНТЮРИСТ ЧИ ГЕРОЙ .

36. С.ПЕТЛЮРА: ПОЛІТИЧНІЙ ПОРТРЕТ.

37. ГЕТЬМАНАТ П.П. СКОРОПАДСЬКОГО : МАНЕВРУВАННЯ МІЖ ПОЛІТИЧНИМИ СИЛАМИ.

38. ГОЛОДОМОР 1932- 1933 РР.

39. УКРАЇНСЬКІ МИТЦІ ЖЕРТВИ СТАЛИНСЬКОГО ТЕРОРУ.

40. "ШЕСТИДЕСЯТНИКИ" В УКРАЇНІ.

41. ПРОВІДНІ ДІЯЧІ УКРАЇНСЬКОГО ДИСИДЕНТСЬКОГО ТА ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ.

• 42. Україна - поступ у XXI сторічча: стратегія єкономічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.

• 43. Демографічн та етнокультурні процеси в україні в XIV пер пол.Хуі ст. Суспільна стратифікація

• УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

44. СОЦІАЛБНО - ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ 90- І РОКИ XX СТ.

45. МІСЦЕ УКРАЇНИ В НОВІЙ ДЕМОКРАТИЧНІЙ ЕВРОПІ І СВІТІ 90-Р. XX СТ.

46. НАУКА І КУЛЬТУРА УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.НОВІ ТЕНДНЦІЇ РОЗВИТКУ.

• Питання до іспиту з курсу «Історія України»

1. Первісна людина на території України.

2. Історичні витоки українського народу. Український народ - автохтон на своїй землі.

3. Скіфо-сарматська доба та античні традиції в Україні.

4. Стародавні слов'яни на українських землях. Основні етапи на території слов'янського етногенезу.

5. Утворення середньовічної держави - Київська Русь. її геополітичне становище.

6. Особливості державотворчих процесів Київської Русі X- XI ст.

7. Реформи Володимира Великого і Ярослава Мудрого і їх вплив на подальший розвиток Київської Русі.

8. Прийняття християнства як державної релігії та його вплив на розвиток України - Русі.

9. Політичний устрій і соціально-класова структура Київської Русі.

10. Причини і наслідки феодальної роздробленості Київської Русі ХІІ-ХШ ст.

• П.Галицько-Волинська Держава, її економічний та політичний розвиток ХП-ХІУ ст.

12. Формування української народності. Виникнення і поширення терміну "України".

12. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

13. Кревська унія. Розпад Литовсько-Руської держави.

14. Релігійне життя в Україні XIV- 1 пол. XVII ст.

12. Люблінська та Берестейська церковні унії. їх наслідки для подальшої долі України.

13. Демографічні та етнокультурні процесії в Україні в XIV-1 пол. XVI ст. Суспільна стратифікація українського суспільства.

• 18.Виникнення українського козацтва: етапи та джерела формування.

19. Соціально-політичне становище українських земель в складі Речі Посполитої II пол. XVI- 1 пол. XVII ст.

20. Козацтво в другій пол. XVI ст. Запорізька Січ, її військово-адміністративний устрій.

19. Селянсько-козацькі повстання 30-х рр. XVII ст. "Ординація" 1638 р.

19. Українська національно-визвольна революція 1648-1676 рр. Становлення козацької держави.

19. Переяславсько-московська угода 1654 р. Березневі статті.

19. Українська козацька держава у контексті політичного розвитку Європи XVII ст.

25. Хмельницький як державний діяч, полководець і дипломат.

26. Руїна. Розпад козацької держави. Гетьманщина в кінці XVII- поч.ХУІІІ ст.

27. Гетьман І.Мазепа. Оцінка його діяльності в історичній літературі.

28. Слобідська Україна в кінці ХУП-ХУПІ ст.

29. Козацька еміграція. Пилип Орлик. Конституція 1710 р. - видатна пам'ятка суспільно-політичної думки України XVII ст., Перша демократична конституція.

30. Українські землі у складі російської та австро-угорської імперії.

31. Українське національне відродження XIX- поч. XX ст. Україна і українці в російській культурі.

19. З 2. Кирило-Мефодіївське товариство. Т.Г.Шевченко. "Книга буття українського народу".

33. Громадівський рух в Україні XIX ст. Пошуки соціального ідеалу.

34. Політика царського уряду в українському питанні II пол. XIX ст. З 5. Су спільно-політичне життя в Західній Україні XIX ст.

36. Українська політична думка другої половини XIX ст. М.Драгоманов.

37. Соціально-економічні реформи царського уряду в другій половині XIX ст. їх вплив на соціально-економічні та етнічні процеси в Україні.

38. Становлення і консолідація української нації другої половини XIX ст.

39. Соціально-економічний розвиток українських земель на початку XX ст. Столипінська аграрна реформа на Україні.

40. Українська політична думка на початку XX ст. М.С.Грушевський, Д.Антонович, Д.Донцов.

41. Сутність і особливості промислового перевороту в Україні у другій пол XIX ст.

42. Українське питання в міжнародній політиці. Україна в роки першої світової війни.

43. Утворення Центральної Ради. Основні напрямки політичної діяльності.

44. Проголошення Радянської влади в Україні. Стратегія і тактика більшовиків.

45. Проголошення УНР.

46. Проголошення ЗУНР. Злука 22 січня 1919 року.

47. Діяльність ЦР. Досягнення і прорахунки.

48. Гетьманат П.П.Скоропадського.

49. Брестський мир та німецько-українська угода.

50. Директорія та відновлення УНР.

51. Уроки національно-демократичної революції та громадянської війни.

52. Формування радянської політичної моделі суспільства на Україні на поч. 20-х рр. XX ст.

53. НЕП в Україні. Цілі, методи та наслідки.

54. УРСР та РСФСР. Роль України в створенні СРСР.

55. Українське відродження 20-х років XX ст. Доля діячів українського Ренесансу.

19. 56.Згортання українізації. Репресії 20-х років XX ст.

57. Соціальна колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

58. Україна під час "Великого перелому". Ціна індустріалізації.

59. "Великий терор". Україна в 30-ті роки XX ст.

19. 60.Західна Україна в 20-30-ті роки XX ст. Головні результати національно-визвольного руху.

61. Українське питання в міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни, пакт Молотова-Ріббентропа.

62. Україна в Великій вітчизняній війні. Окупаційна влада.

63. Два рухи опору та антифашистська боротьба в Україні в роки Другої світової війни.

19. 64.Визволення Донбасу, героїчні сторінки літопису Великої вітчизняної війни.

20. 65.Визволення України від німецько-фашистських загарбників. 66.Партизанський рух на Україні в роки Великої вітчизняної війни. 67.Внесок народу України в розгром фашизму. Історична пам'ять.

68. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Україна на шляху мирного будівництва.

69. Україна в роки "відлиги" і часткової лібералізації радянського суспільства. Спроби реформ. Оцінка в сучасній історичній науці.

70. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50-60 рр. XX ст., їх незавершеність.

71. Духовне життя в Україні: основні тенденції та характерні риси 50-60 рр.

20. ст.

19. 72.Виникнення і розвиток дисиденства. Його основні ідеї та напрямки 60-80-ті роки XX ст.

73. Наростання кризових явищ в суспільно-економічному розвитку країни із середини 70-х XX ст.

74. Україна в роки "застою". Загальна криза суспільства та спроби її врегулювання.

75. "Українська ґельсинська група"- новий етап розвитку дисидентського руху.

76. Перебудовчий курс М.Горбачова і Україна.

77. Декларація про державний суверенітет України 15 липня 1990 року. Референдум 1 грудня 1991 року. Проголошення України незалежною державою як волевиявлення українського народу.

78. Міжнародне визнання України, її відносини з різними країнами світу. Формування концепції зовнішньополітичного курсу.

79. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки друга пол. 1991-2000 рр.

19. 80.Відносини України з державами СНД.

81. Розвиток української освіти та науки на сучасному етапі.

82. Характерні риси релігійного життя в Україні кінця XX ст.

83. Національно-культурні процеси в сучасному українському суспільстві.

84. Місце України в новій демократичній Європі і світі кінця XX - поч.

19. ст.

21. Київська Русьіз самого початку свого існування (із 60—70 років VІІ ст.) заявила про себе у світі, стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Від братів Кия, Щека і Хорива, їх синів і племінників, влада згодом переходить до двох рідних братів Аскольда і Діра. Київська держава вийшла на міжнародну арену з прийняттям Аскольдом християнства, у світі вона постала поряд з Візантійською імперією. Київська Русь вела рівноправну політику щодо Візантії, Германії, Арабського халіфату. Перші згадки про Русь є в Баварському хронографі у 811 р. та в Рафальштинському митному статуті 811—821 рр., що свідчить про торгівлю з країнами Європи.

22. 882 р. стався династичний переворот і влада в Київській державі переходить від династії Києвичів до Рюриковичів, зокрема до опікуна малолітнього князя Ігоря Олега.

23. Київська Русь зміцнювалася за часів княгині Ольги, Святослава, Володимира Великого і особливої могутності набула за правління Ярослава Мудрого. Держава сформувалася в територіальному трикутнику між Дніпром, Россю та Ірпенем. Згодом до полян, які проживали на цій території, приєдналися древляни, інші племена. Уже князі Аскольд і Дір здійснювали великі походи на Царгород, на кривичів, половців, болгар. Між Руссю і Візантією було укладено договір. Усе це є свідченням наявності вже в цей час могутньої руської держави. Тобто творення Української держави відбувалось одночасно з європейськими державотворчими процесами.

24. У процесі формування і розвитку українських міст у них стали переважати територіальні принципи над родово-племінними. Наприклад, у древлян, очевидно, було кілька князів, були волості — територіальні округи, які управлялись авторитетними в громаді людьми, діяло віче. З приходом варягів до князювання їхні військові дружини швидко розчинились у стихії руських племен, тому їх вплив на суспільний розвиток Русі, зміцнення її військової могутності не може розцінюватись як значний.

25. На території слов’янських племен здавна існувала надійна військова організація. Про це свідчить факт існування тисяцьких. Тобто в численних полянських городах (містах) був військово-територіальний устрій, населення розбивалось на десятки і на сотні. На чолі цих одиниць стояли десяцький, соцький і відповідно на чолі тисячі — тисяцький, тобто військовий державець землі чи князівства. Часто соцькі і тисяцькі виконували й адміністративні та господарські владні функції.

26. Така політично-військова організація суспільного життя слов’ян згодом замінюється князівсько-дружинною. Однак десяткова форма політично-адміністративного правління ще довго залишається, мало того, вона наслідується іншими землями, зокрема, запозичується німцями. Так, на полянській землі в кожному з міст — Києві, Вишгороді, Білгороді був свій тисяцький. Така організація існувала ще до сильного зміцнення влади київського князя. Тобто ми маємо наочний приклад, що вже в давні часи на території України окремі міста користувалися автономією і самоуправлінням. Зміцнивши свою могутність, київський князь підкорив ці міста, створивши єдину адміністративну цілісність. І це було вже у VIII ст. У відносинах Ігоря з греками посли посилаються від імені 25 князів. Це свідчить, що державне і політичне будівництво в Києві було справою тривалого часу. Цю думку ретельно доводить М. С. Грушевський.

27. Зрозуміло, що головним рушієм державно-політичної творчості і творення реального державного устрою в цей період і особливо в період родово-племінного розвитку українського суспільства була торгівля. Торговельні відносини, ринок, як ми тепер називаємо, був основним стимулом до творення нових форм суспільного ладу, політичної системи, яка б забезпечувала успіх, безпечність і надійність у їх дальшому розвитку і збагаченні краю. Київський князь призначав своїх представників у городи до непокірних племен і ті «примучували» (тепер ми кажемо — примушували) підкорятись і платити данину та контрибуції. Дружинники здійснювали близькі і далекі походи.

28. Таким чином, на території Київщини — України-Русі за часів Олега була створена державна система, яка служила інтересам торгових та військових груп.

29. Поступово в раді князів відбуваються зміни. Уже при Володимирі громадське віче відтісняється від управління, роль «старци градських» стає лише даниною традиції. Управління ж здійснюється здебільшого князем з дружиною. Тобто з допомогою чужинців — «варягів» стали руйнуватись давні слов’янські демократичні традиції. У цьому напрямі вплив варягів був однозначним. Громада не могла виділити багато коштів на збільшення дружини. Ці кошти добувались за рахунок походів і здобичі. А це, у свою чергу, зміцнювало князівську владу, давало змогу зменшувати вплив громадського управління. Похідні військові порядки переносилися на цивільну сферу шляхом призначення своїх посадників, намісників, представників, соцькі і тисяцькі стають урядниками. Так руйнувались первісні засади слов’янської (української) демократії, що існувала в антських племенах, забуті були і традиції древлянської конституції. Князь став уособлювати і громадську (законодавчу), і судову, і адміністративну владу.

30. У XI ст., коли княжа влада ослабла, знов роль громадського віча стала активнішою, але вона зводилася лише до контролю над князівським адміністративним управлінням.

31. Про широкий політичний світогляд руських князів свідчать такі історичні факти, як установлення дипломатичних відносин України-Русі з Царгородом. Так, у 839 р. посли князя були з візитом у візантійського імператора Теофіна з метою встановлення дружніх відносин. Після походу 800 р. візантійські власті були зацікавлені і шукали можливості налагодити дружні зв’язки з Руссю. Про це, як пише М. С. Грушевський, біограф імператора Василя розповідав, що імператору вдалося задобрити народ руський необорний і поганський (мається на увазі не християнський), роздаючи йому одежі золоті, срібні й шовкові, а завівши з ними приязнь, намовив прийняти хрещення.

32. Єпископ, посланий імператором на Русь, був прийнятий з порозумінням і багатьох охрестив.

33. Цікавими історичними документами української політики і культури є договори руських з греками.

34. У першій статті одного з них після вступу читаємо:

35. «1. Першим словом помиримось ми з вами, греки! Шануватимемо один одного від усієї душі, і не дамо нікому з усіх, хто під рукою світлих князів наших, зобижати вас; будемо прагнути, скільки можемо, завжди і неухильно тримати цю дружбу! Так само і ви, греки, бережіть завжди любов незворушну до наших світлих князів руських і всім підвладним світлого дня.

36. У випадку злочину і вини чинимо так:

37. 2. Вина доводиться свідченням» [13, с. 383—393].

38. Далі описується, які види покарання передбачені за злочин, за порушення цього договору: за вбивство карається смертю, за поранення — 5 літрів срібла, а якщо це бідний, забирається одяг. Передбачено охорону човнів, викинутих на берег, допомога мореплавцям, що терплять аварію, обмін полоненими, їх викуп. За кожного вноситься 20 золотих.

39. Текст договору свідчить, що слов’янам-українцям притаманні святість честі, благородства, обов’язкового дотримання домовленості, що українці-руси вже керуються законами, народними традиціями, глибоко цінують власність, право спадщини, силу заповітів, що в них добре розвинена і внутрішня, і зовнішня торгівля. Тобто, що в них суспільно-культурне життя, відносини між ними регулювалися нормативними актами, що вже діяв добре організований адміністративно-управлінський апарат.

40. Два договори (907 і 911 рр.) дійшли до наших днів. Вони свідчать про перемогу киян. Греки заплатили велику контрибуцію, по 12 гривень срібла на човен, а також данину на Київ та інші міста. Київські купці мали право вести торгівлю без мита, а також безплатно утримуватись протягом півроку. Договори 907—911 рр. свідчать: у цей період Україна-Русь уже могутня держава, яка має власне право, культуру, письмову (літературну) мову.

41. Договори Олега з греками написані так званим Івановим письмом.

42. Україна-Русь VII—ХIII ст. успадкувала культурні здобутки протослов’янсьних племен і держав, увібрала в себе і східні, і античні, і європейські впливи, її культура стала видатним явищем середньовічної європейської культури. Особливого розвитку культура набула після хрещення України-Русі Володимиром 988 р. і за князювання Ярослава Мудрого.

43. Ще за сто років до офіційного прийняття християнства широку місіонерську роботу у 843—862 р. на півдні України вели Кирило і Мефодій. Вони були вихідцями з багатої сім’ї з м. Солунь (Салоніки в Македонії — нині Греція). Мефодій 10 років служив у війську, потім постригся в ченці, Костянтин (Кирило), учень відомого візантійського вченого Фотія, викладав філософію, був бібліотекарем, згодом вступив до монастиря. Папа Римський благословив їх на проповідування християнства серед слов’ян. Вони проповідували і також перекладали староболгарською (староцерковнослов’янською) мовою основні літургійні книги.

44. Місцем їх діяльності був Херсонес. Як вони свідчать, тут вже було Євангеліє і Псалтир, писані «руськими письменами». 860 р. Аскольд приймає християнство й отримує християнське ім’я Микола. У Києві було засноване єпископство. Пізніше, після смерті Аскольда, над його могилою було збудовано храм святого Миколи. Цікаво, що офіційними датами хрещення Болгарії вважається 864 р., Чехії — 928, Польщі — 966, України — 988

1