4) Гостра гнилісна інфекція

ІІ Хронічна хірургічна інфекція:

1. Хронічна неспецифічна інфекція (сепсис)

2. Хронічна специфічна інфекція (£вс, сифіліс, актиномікоз)

За клінічним перебігом розрізняють:

І Гостру гнійну інфекцію

1) Загальна

2) Місцева

ІІ Хронічну гнійну інфекцію:

1. загальна

2. місцева.

За локалізацією ураження:

1. інфекцію шкірних покривів, підшкірної клітковини;

2. інфекцію покривів черепа та його вмісту;

3. інфекцію шиї;

4. інфекцію грудної клітки, плеври, легень;

5. інфекцію середостіння;

6. інфекцію очеревини та органів черевної порожнини;

7. інфекцію таза та його органів;

8. інфекцію кісток та суглобів.

За етіологією:

1. стафілококова;

2. стрептококова;

3. пневмококова;

4. колі бацилярна;

5. синьо гнійна;

6. змішана.

Прояви запалення залежать від анатомічних особливостей, функцій і кровопостачання органа, де розвивається процес.

(Так при перитоніті

і абсцесі або флегмони м’яких тканин розвиваються різні симптоми).

У перебігу запального процесу виділяють дві клінічно виражені фази:

1) фаза запальної інфільтрації

2) фаза нагноєння.

Фаза запальної інфільтрації

Спостерігається розширення судин, набряк і клітинна інфільтрація. Клінічно при цьому проявляються всі класичні ознаки запалення: припухлість, почервоніння, місцеве підвищення температури, біль і порушення функцій органа.

При своєчасному лікуванні патологічний процес завершується на цій фазі.

При виливом мікробних токсинів , протеолітичних ферментів і лейкоцитів відбувається розплавлення змертвілих тканин. Унаслідок цього процесу в центрі вогнища накопичується в’язка рідина жовтуватого кольору, яка містить продукти розпаду.

Клінічно це проявляється флуктуацією розм’якшенням).

Накопичення гною обмежено зоною запальної лейкоцитарної інфільтрації тканин в якій розвивається процеси проліферації (біогенна мембрана ).

За відсутності вільного відтоку ці продукти всмоктуються, спричиняючи загальну реакцію організму: температура підвищується, інтоксикація (головний біль, озноб, тахікардія). Характерна резорбтивна, гарячка. У ЗАК виявляють нейтрофільний л- тоз зі зсувом формули вліво, підвищується ШОЕ, у сечі з’являється білок.

При гострій гнійній інфекції застосовують місцеве і загальне лікування.

Місцеве лікування залежить від фази запального процесу.

У фазі інфільтрації необхідна іммобілізація ушкодженого органа. Показані теплові процедури (зігрівальний компрес, грілка), фізіотерапевтичні процедури, новокаїнові блокади з розчинами антибіотиків.

Якщо запальний процес перейшов у стадію нагноєння, то одужання можливе лише тоді коли гній знайде собі вихід. Гній у вогнищі не може розсмоктатися. Це найважливіший закон гнійної хірургії.

Загальне лікування.

Кожна інфекція супроводжується загальними явищами, зумовленими інтоксикацією. Загальне лікування хворих насамперед передбачає створення оптимальних умов для реалізації ендогенних механізмів захисту від мікробної токсичної агресії – інтоксикації. Хворий потребує фізичного та психічного спокою.

Загальне лікування хворих із гнійною інфекцією включає:

1. антибактеріальну терапію (антибіотики, сульфаніламідні препарати, нітрофурани)

2. підвищення захисних сил організму (іммунокоректори, іммуномодулятори)

3. дезінтоксикаційну терапію

Фурункул – це гостре гнійно-некротичне запалення фолікула волосини і прилеглих тканин.

Збудник – золотистий стафілокок.

Спочатку з’являється невелике болюче утворення круглої форми, навколо якого пальпується щільний інфільтрат. Спостерігається гіперемія шкіри над інфільтратом. Через деякий час у центрі утворення, внаслідок відшарування епідермісу гноєм з’являється жовтувата залоза некротизуються, утворюється стрижень після відторгнення якого залишається кратероподібна рана. Передчасна спроба видалити стрижень призводить до генералізації процесу і можуть виникнути важкі ускладнення.

Надзвичайно небезпечно це коли фурункул локалізується на обличчі.

Місцеве лікування може бути консервативним і оперативним.

Шкіру навколо фурункула змазують 1% саліциловим спиртом, гібітаном і накладають пов’язку з емульсією, що містить антибіотик, або обробляють 5% спиртовим розчином йоду.

Після формування гнійно-некротичного стрижня проводять механізми видалення стрижня (пінцетом або затискачем типа «Москіт»).

Лікування хворих з фурункулом на обличчі відбувається у стаціонарі.

Карбункул.

Гостре гнійно-некротичного запалення кількох волосяних мішечків і сальних залоз шкіри з переходом запального процесу на підшкірну жирову клітковину).

Навколо гнійного вогнища спостерігається тромбоз судин шкіри і підшкірної жирової клітковини, що призводить до значної невротизації шкіри і підлеглих тканин, а в подальшому – до їх розплавлення.

Спочатку з’являється невеликий запальний інфільтрат, який згодом стає болючим і набуває багрово-червоного кольору. На його поверхні з’являється безліч гнійних вогнищ. Навколо карбункула спостерігається гіперемія шкіри, широкий перифокальний набряк тканин. У наслідок некрозу утворюється дефект через який виділяються некротичні маси. Пізніше рана виповнюється грануляціями, на місці карбункулу утворюється рубець.

Клінічні прояви такі, які і при фурункулі тільки більшими проявами.

Головним методом лікування карбункулу є оперативні втручання (розтин і вирізування карбункулу).

Мета операції – повне видалення некротичних тканин.

Обов’язково проводять антибіотикотерапії дезінтоксикаційну терапію, імунокорекцію.

Гідраденіт – гнійне запалення апокринових потових залоз.

Процес локалізується в пахвовій ділянці, пахвинних складках, рідше у ділянці молочної залози і пері анальній ділянці.

У хворого з’являється гнійне болюче конусоподібне утворення, спочатку червонуватого, потім багрово-червоного кольору. Через 2-3 доби залоза розплавляється, утворюється абсцес: інфільтрат з’являється флуктуація.

Лікування починають з туалету шкіри, голять волосся, шкіру протирають етиловим спиртом, обробляють кілька разів розчином йодонату.. Накладають пов’язку з синтоміциновою емульсією, маззю Вишневського. Проводять новокаїнову блокаду, застосовують сухе тепло.

Гнояк розтинають розрізом паралельно осі кінцівок. Вирізають змертвілі тканини, виконують переходу тампонаду рани з 10% розчином натрію хлориду. Потім рану лікують як і гнійну рану.

Абсцес – це обмежене гнійне запалення. Абсцес спричинюють гноєтворні мікроби. Мікроорганізми можуть проникати в тканини при порізах, під час лікувальних маніпуляцій, які проводять з порушенням правил антисептики.

При сепсисі можливе утворення абсцесів унаслідок гематогенного метастазування.

Абсцес відмежований від прилеглих тканин біогенною оболонкою – внутрішнього стінкою гнояка, яка вистелена грануляційно тканино. Вона продезкує ексудат. Абсцеси можуть утворюватися в підшкірній жировій клітковинні, у порожнинах тіла, внутрішніх органах. Клініка залежить від розміру і локалізації абсцесу.

Поверхневі абсцеси характеризуються клінічними симптомами гострого запалення: місцевими (біль, припухлість, гіперемія шкіри, флуктуація) і загальними симптомами (симптоми інтоксикацій).

Клінічні прояви глибокого абсцесу залежить від органа в якому він виник, а також від ступення порушень його функцій.

Абсцес є показанням до оперативного втручання. Після операції абсцес лікують як і гнійну рану.

Флегмона – розлите гнійне запалення підшкірної жирової клітковини. Розрізняють поверхневі і глибокі флегмони.

Спочатку з’являється болючий невеликих розмірів інфільтрат. Навколо гнійного вогнища спостерігаються гіперемія шкіри і припухлість. Через деякий час інфільтрат збільшується. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних сосудів, що призводить до некрозу тканин.

Клінічні симптоми гострого запалення.

Лікування проводять у стаціонарі. У початкових стадіях захворювання призначають консервативне лікування (постільний режим, іммобілізація, антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурани, дезінтоксикаційна терапія, фізіотерапевтичні процедури).

У разі прогресування процесу виконують оперативне втручання далі лікують так само, як і гнійну рану.

Бешиха – це інфекційне захворювання, яке характеризується запаленням шкіри і слизових оболонок.

Збудник – гемолітичний стрептокок. Вхідні ворота – сауна, рани, травми.

Захворювання починається гостро і супроводжується ознобом, підвищується температура, слабкість. На шкірі з’являються ділянки гіперемії у вигляді язиків полум’я, інфільтрація шкіри. Під час пальпації шкіра напружена, болюча.

Виділяють:

1. еритематозну

2. бульозну

3. флегмонозну

4. некротичну (форми бешихи)

Еритематозна – характеризується раптовим початком. З’являється локальна яскрава гіперемія шкіри або слизових оболонок. Ця ділянка має вигляд географічної корши. У ділянці гіперемії хворий відчуває напруження, пекучий біль і жар.

Бульозна характерна поява пухирів і заповнених серозною рідиною, які згодом розриваються і на їх місці утворюються жовті щільні кірки.

У разі поширення процесу на підшкірну жирову клітковину розвивається флегмонозна форма бешихи, при якій спостерігаються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин.

При некротичній формі – уражена ділянка шкіри некротизуються, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення.

Лікування проводять у стаціонарі еритематозна форма – інфекційне відділення інші форми у хірургічному.

Проводять загальне і місцеве лікування.

Загальне включає:

1. антибактеріальна терапія

2. дезінтоксикаційну

3. десенсибілізувальну (антигістаміни, гормони)

4. препарати для укріплення судинної стінки (аспорутин, А.К.)

Місцеве лікування залежить від форми бешихи.

Еритоматозна – УФО, стрептоцидова мазь.

Бульозна – пухирі розтинають після чого накладають волого-висихаючі пов’язки з антисептиками.

Флегманозній та некротичній формі проводять широкий розтин тканин і видаляють некротичні тканини.

Еризипелоїд – бешихоподібне захворювання, яке спричиняється паличкою свинячої бешихи, як правило уражує шкіру пальців, але можуть бути уражені і інш. ділянки.

Збудник проникає в шкіру через мікротравми шарів шкіри з вираженим набряком і почервоніння.

Інкубаційний період 2-5 днів. Потім виникають свербіж шкіри, її гіперемія, як супроводжується лімфангітом і лімфаденітом. Загальних проявів як правило немає.

Лікування амбулаторне: іммобілізація кінцівки і пеніцилін або напівсинтетичні пеніциліни.

Лімфангіїт – це запалення лімфатичних судин. Розвивається при гострих інфекційних процесах, травмах, ранах, саунах, опіках.

Лімфангіїт може бути:

а) гострим

б) підгострим

в) хронічним.

Розрізняють простий (серозний) і гнійний лімфангіїт.

У разі локалізації патологічного процесу в підшкірній жировій клітковині над лімфатичними судинами, з’являються незначна болючість, свербіж. На шкір помітні червоні смуги, які йдуть від вогнища інфекції до лімфатичних вузлів. За їх ходом під шкірою промацуються щільні, болючі утворення.

Погіршується загальний стан хворого, температура тіла, з’являється озноб, головний біль, підвищена пітливість. У крові – нейтрофільний У-з зі зсувом формули вліво підвищується ШОЕ.

Лікування іммобілізація кінцівки, ліквідація первинного вогнища, мазеві пов’язки, компресії спиртовими розчинами антисептиків антибактеріальна терапія, фіз. процедури.

Лімфаденіт – це гостре або хронічне запалення Л.В. Розвивається в разі проникнення в л.в. мікроорганізмів.

Гострий лімфаденіт – є ускладненням запального процесу.

За характером ексудату розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний і гнійний лімфаденіти.

Загальний процес може поширюватися на прилеглі тканини, що зумовлює розвиток аденофлегмони.

При поверхневому лімфаденіт під шкірою виявляють один або кілька збільшених, зрощених між собою, дуже болючих л.в Шкіра над ними червона, місцеве підвищується температура. При нагноєні л.в. спостерігається симптом флуктуації. Л.в. спочатку рухливі а при поширенні процесу на прилеглі тканини сають нерухливими.

Клініка: загальні прояви інфекції.

Хр. лімфаденіт може бути:

1. неспецифічним

2. специфічним.

НХЛ – спричинює маловіру ленна інфекція. Джерелом інфекції є запальні процеси в ротоглоткі.

Л.в. збільшуються повільно, вони м’які мало болючі.

Загальний стан хворого не порушується.

ХрСпЛ-т – спричиняють відповідні збудники (антиноміноз, £вс, туляремії, чуми, сифілісу).

Лікування г.л. розпочинають з ліквідації первинного вогнища. У початкових стадіях консервативна терапія (теплові процедури, фіз..процедури). При наявності флуктуації показане оперативне втручання, проводять загальне лікування (антибактеріальна терапія, дезінтоксикаційна терапія, стимуляція захисних сил організму).

При хр.сп.л. лікують основи захворювання.

Аденофлегмона.

Гнійне розплавлення тканини лімфатичного вузла. Патологічний процес може поширюватися на підшкірну жирову клітковину.

Клінічний перебіг аденофлегмони має деякі особливості. У початковій стадії захворювання припухлість щільність з нерівною поверхнею, дещо рухлива. У зв’язку з глибоким розміщенням вогнища шкіра над ним спочатку не змінена. При поверхневій аденофлегмони спостерігається ознаки запалення: почервоніння, припухлість, болючість. Місцеве лікування в ранніх стадіях захворювання включає застосування холоду, діадинамофорезу, протеолітичних ферментів, антибіотикотерапія.

Якщо процес переходить у стадію гнійного розплавлення – показане оперативне втручання. Далі лікують так само, як і гнійну рану.

Флебіт – запалення стінки вени.

Тромбофлебіт – запалення стінки вени з одночасним утворенням у ній тромбу.

Флеботромбоз – утворення в просвіті вени тромбу без запалення її стінки.

Розрізняють: поверхневий, глибокий флебіти.

Характеристика поверхневого тромбофлебіту (клініка)

1. За ходом великої підшкірної вени пальпується болючий щільний інфільтрат у вигляді шнура.

2. Над інфільтратом може спостерігатися гіперемія шкіри з ущільненням підшкірної жирової клітковини.

3. Помірна болючість

4. Температура тіла субфебрильна, у крові У-тоз.

Лікування протизапальна терапія, антикоагулянти, антибіотикотерапія, а також препарати які поліпшують реологічні властивості крові.

На кінцівку накладають пов’язку з маззю Вишневського або гепариновою маззю. Теплові процедури, фізіотерапія.

Небезпечним для життя захворюванням є флеботромбоз глибоких вен.

Клінічно розрізняють тромбоз глибоких вен і ілеофеморальний (здухвинно-стегновий) флеботромбоз.

Саме з цих судин (80-90% випадків) емболи потрапляють у легеневу артерію.

Глибокий флеботромбоз супроводжується болем у кінцівці набряком гомілки або всієї нижньої кінцівки. Шкіра стає блискучою, чітко простукають контури підшкірних вен. Біль поширюється по внутрішній поверхні стопи, гомілки, стегна.

Позитивні симптоми Хоманса (поява болю у гомілці, при тильному згинанні стопи) і Мозеса (поява болю при стисканні гомілки у передньо-задньому напрямку) При тромбозі вен таза можуть спостерігатися незначно виражені перитонеальні симптоми, паретична кишкова непроходимість.

Діагноз тромбозу глибоких вен підтверджують дані флебографії доплерозгафії, УЗД,

Гострий бурсит – це гостре запалення навколо суглобової синовіальної сушки. Збудниками є переважно стафілококи і стрептококи. Вхідні ворота – садна, подряпини шкіри. Можливість гематогенний і лімфо генні шляхи інфікування. У разі проникнення інфекції в навколо суглобову сушку розвивається спочатку серозний, а потім гнійний бурсит.

Клінічно: округла болюча припухлість у проекції відповідної синовіальної сушки і гіперемію шкіри. Чітко визначається флуктуація, рухи в суглобі помірно болючі. Незначно виражені загальні симптоми запалення. Під час діагностичної пункції отримують ексудат.

Тендовагініт – це запалення синовіальних сухожилків. Може бути гострим і хронічним асептичним і гнійним. Рухи пальцями не можливі через сильний біль. Під час огляду виявляють набряк, паль парно-різка болючість за ходом сухожилка.

При гнійному запаленні виражена загальна інтоксикація організму.

Лікування: іммобілізація, фізіотерапевтичні процедури, анальгетики, антигістаміни.

Остеомієліт – гнійний, запальний процес, який уражує всі елементи кістки, як органа: кістковий мозок, власне кістку й окістя.

Розрізняють:

а) гематогенний,

б) травматичний остеомієліт.

1) посттравматичний

2) вогнепальний

3) післяопераційний.

За етіологією: а) неспецифічний (бональна гноєтворна мікрофлора); б) специфічний (£вс, люіs).

Гематогенний остеомієліт

1. гострий

2. хронічний.

Клініка: починається гостро як важке інфекційне захворювання, температура підвищується до 39-40⁰, сильний озноб.

Дещо пізніше скарги на розпиральний біль у кінцівці, який посилюється під час руху. Припухлості і почервоніння в цій ділянці немає. У разі поширення гнійного процесу під окістя (7-10 день) з’являється припухлість і почервоніння. У разі прориву гною назовні гострі явища стихають.

Лікування: місцеве і загальне.

Місцево-оперативне втручання. Загальне антибіотикотерапія, дезінтоксикаційна імунокорекцію, симптоматичну терапію.

Хронічний остеомієліт – перехід г. в хр. через 3-4 тижні.

Тема: «ГОСТРА АНАЕРОБНА ІНФЕКЦІЯ. ПРОФІЛАКТИКА ГАЗОВОЇ ГАНГРЕНИ І ПРАВЦЯ».

Анаеробна інфекція – це важка ранова інфекція, яка спричинюється анаеробними мікроорганізмами і характеризується ураженням переважно сполучної і м’язової тканин.

Вона виникає внаслідок проникнення мікроорганізмів, які живуть і розмножуються без кисню.

2 види анаеробної інфекції:

1) класична клостридіальну інфекція (газова гангрена)

2) анаеробна неспоротворна інфекція

Збудники:

Cl. perfringens, Cl. oedepnatis, Cl. hystobyticum, Cl. vibrio septicum.

Ці бактерії здатні виділяти гемо токсини 9невротоксин і некротичний), які у свою чергу можуть спричинити гиполіз, тромбоз судин, ураження міокарда, печінки і нирок.

Розвитку а. інф. сприяють такі фактори:

1. некроз і погана оксигенація тканин

2. наявність глибокого ранового каналу

3. ішемія тканин унаслідок ушкодження магістральних судин чи накладання джгута на тривалий термін.

Форми газової гангрени:

1. емфізематозну

2. набрякову (токсичну)

3. змішану

4. гнильну

5. флегмонозну.

За клінічним перебігом:

1. блискавичну

2. гостру

Клініка:

Відчуття тупого розпирального болю в рані, відчуття стискання пов’язки. Температура підвищується до 39⁰, тахікардія до 180В¹. Шкіра бліда, на її фоні чітко видно підшкірні вени. З часом шкірні покрови стають багряними з окремими ділянками синюшних плям з утворенням в багатьох місцях міхурів з прозорим або каламутним ексудатом.

Пальпаторно: крепітація (симптом рипіння снігу).

Симптом лігатури (2-6 годин).

Лікування: оперативне втручання антибактеріальна терапія, підтримка і стимуляція захисних сил організму.

Профілактика: введення профілактичних доз протигангренозної сироватки ( доза 30000 АО).

Г.Г. належить до контагіозних захворювань тому хворих цією інфекцією слід ізолювати в окремі палати. Використаний перев’язувальний матеріал опалюють інструменти дезінфікують стерилізують окремо в сухожарі температура – 180-200⁰С. Білизну замочують у 2% розчині гідрокарбонату Na, або Н₂О₂→30¹

Неклостридіальна інфекція

Спричиняється анаеробними сапрофітними мікроорганізмами родини Bacteroidaeas , що вегетують в організмі. Інфекція, що спричинюється цими неспоротворними мікроорганізмами має ендогенне походження.

Як правило ці мікроорганізми в ранах містяться в асоціаціях з іншими збудниками гнійної інфекції (стафілокок, протей, ешеріхія).

Особливістю такої асоціації є те, що звичайна мікрофлора в тканинах, розмножуючись, поглинає О₂ і створює умови для життєдіяльності анаеробам.

Клінічні ознаки. Смердючий (гнильний) запах, тупий біль у рані, її тьмяний вигляд, наявність бульбашок, газу у виділеннях гною, вдавлення швів. Стан хворого погіршується, присутні ознаки ендогенної інтоксикації.

Лікування – оперативне втручання, рану залишають відкритою, промивають 1-2% розчином хлораміну, або 3% Н₂О₂ розчином КМnО₄ 1:1000 антибактеріальні препарати, дезінтоксикаційна, загально зміцнювальна терапія.

Правець: специфічна форма ранової інфекції, що спричиняється вірулентною анаеробною паличкою (Сl. Tetani) проявляється тяжким ураженням нервової системи та інтоксикацією організму.

Збудник правця досить розповсюджений. Спори цієї палички дуже стійкі до дії фізичних та хімічних чинників і зберігаються протягом тривалого часу.

Правцевий токсин переважно викликає ураження нервової системи. Інкубаційний період 7-10 днів деколи до 1.5 міс.

Клініка. В продромальному періоді кволість безсоння, головний біль, болючі відчуття в потилиці, попереку.

В ділянці рани посмикування м’язів, болючість. В подальшому з’являється один із «класичних» симптомів правцевої триади. Тризм (судоми жувальних м’язів) дисфагія (порушення ковтання) ригідність потиличних м’язів.

В подальшому судоми переходять на м’язи тулуба, кінцівки, що викликає є відповідне положення тіла. (опістотонус) (мостик). Наступає спазм мускулатури рото глотки виникає є зупинка дихання. Судоми досить болючі, при сильних судомах можуть виникати переломи кісток, відриви сухожилків.

Смерть настає від асфіксії і паралічу серцевого м’яза.

Лікування обробка рани, видаленням струпів, сторонніх тіл, рани залишаються відкритими неодноразово промиваються.

Специфічного лікування правця немає!!!! оскільки токсини, що зв’язуються з Н.С. нейтралізувати неможливого в тому лікування правця грунтується в основному на реанімаційних заходах.

Для нейтралізації ще не зв’язаних токсинів вводять 100-150 тис. МО проти правцевої сироватки розведеної ( не < 1:10) ізотонічним розчином Na Cl. При цьому 0.5 дози можна ввести в/в краплинно, а другу одномоментно в/м.

Кращим способом, який забезпечує довготривалу циркуляцію антитіл в крові є протиправцевий людський імуноглобулін (ППЛІ).

Доза – 1000 МО. 500 МО в/в і 500 МО в/м.

Після одужання роблять активну імунізацію за допомогою ППА, який вводять три рази з інтервалом 1.5 і 9-12 міс.

Профілактика екстрена. Показання.

1. Травми з порушенням цілості шкірних покривів та слизових оболонок.

2. Відмороження та опіки ІІ – Ivст.

3. Прониклі ушкодження травного каналу.

4. Позагоспітальні аборти

5. Пологи поза медичним закладом

6. Гангрена або некроз тканин, абсцеси

7. Укус тварин.

Включає первинна хірургічна обробка рани і специфічна імунопрофілактика до 20-го дня від моменту отримання травми.

Сепсис – загальне інфекційне захворювання, що спричиняється різними мікроорганізмами та їх токсинами у зв’язку з прогресуванням та поширенням місцевого інфекційного процесу.

Класифікація

І За наявністю або відсутністю первинного джерела інфекції

а) первинний (при відсутності джерела інфекції)

б) вторинний (при наявності).

ІІ За збудженням

а) аеробний

б) анаеробний

ІІІ За причиною виникнення

а) рановий

б) при гнійних захворюваннях внутрішніх органів (пневмонія, аднексит, ендометрит, хр. тонзиліт, отит та інш.)

в) післяопераційний

г) криптогенний (невідоме джерело).