- •Українська мова Посібник для самостійного вивченя дицсципліни
- •Зміст дисципліни
- •Тема 5 Синтаксис та пунктуація
- •Тема 10 Теорія та практика перекладу
- •Тема 1. Українська мова як державна та національна мова
- •1.1. Націотворчий елемент української мови
- •1.2. Основні етапи історії української мови
- •1.3. Українська лексикографія
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2. Українські орфографія, орфоепія, графіка
- •2.1. Орфографія як наука
- •2.2. Орфоепія як наука
- •Чергування у – в.
- •Чергування і – й.
- •2.3 . Графіка як наука
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3. Лексичні та фразеологічні засоби мови
- •3.3. Групи української лексики
- •3.4. Фразеологія як наука
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4. Граматичні засоби мови
- •4.1. Морфологія як наука
- •4.2. Самостійні частини мови
- •4.3. Службові частини мови
- •4.4. Вигук
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5. Синтаксис та пунктуація
- •5.1. Синтаксис як наука
- •5.2. Пунктуація як наука
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6. Функціональні стилі української мови
- •6.1. Поняття функціонального стилю
- •6.2. Розмовний стиль
- •6.3. Науковий стиль
- •6.4. Публіцистичний стиль
- •6.5. Художній стиль
- •6.6. Офіційно-діловий стиль
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Культура мови
- •7.1. Поняття культури мови
- •7.2. Особливості ділового спілкування
- •7.3. Етикет ділового спілкування
- •7.4. Правила та закони ділового спілкування
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8. Документ як основний вид ділового тексту
- •8.1. Документ як вид тексту
- •8.2. Вимоги до тексту службового документа
- •8.3. Правила складання деяких видів документів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 9. Термін як лексична одиниця
- •9.1. Термінознавство як наука
- •9.2. Термін як лінгвістичне поняття
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 10. Теорія та практика перекладу
- •10.1. Коротка історія перекладацької традиції в Україні
- •10.2. Загальні зауваження щодо перекладу
- •10.3. Правила редагування комп’ютерного перекладу
- •Питання для самоконтролю
- •Питання до заліку
- •Контрольні роботи Варіант 1
- •2. Визначте ряд, у якому правильно наведені сурядні сполучники:
- •3. Визначте речення з відокремленим означенням:
- •Варіант 3
- •2. Знайдіть речення з пунктуаційною помилкою:
- •3. Визначте непоширене речення:
- •Варіант 4
- •2. У реченні» Темно-зелені садки дрімають вже без плоду» присудок:
- •А. Ми, народжені у хх столітті, живемо за іншими правилами. Б. Посаджений учнями сад рясно вродив. В. Дівчата йдуть за зіллям зірваним на Івана Купала.
- •Варіант 5
- •Варіант 6
- •Варіант 7
- •2. Вкажіть групу слів, в яких відбувається спрощення в групах приголосних:
- •Варіант 8
- •Варіант 9
- •2. Вкажіть групу слів, в яких відбувається спрощення в групах приголосних:
- •3. Вкажіть ряд слів без помилок:
- •Варіант 10
- •1. Визначте словосполучення, у якому неправильно вжитий прийменник:
- •2. Яке словосполучення перекладено правильно:
- •3. Вкажіть пункт, в якому допущено помилку:
- •Варіант 11
- •2. Які слова слід писати із префіксом при:
- •Варіант 12
- •2. Визначте ряд слів, де допущено помилку: а. Схитрити, змести, станцювати. Б. Сфотографувати, зробити, злетіти. В. Спитати, зрадіти, зкинути.
- •3. Написання якого слова не відповідає нормам правопису:
- •Варіант 13
- •2. Визначте «зайвий» ряд:
- •3. Знайдіть мовленнєву помилку в перекладі: а. Далёкая Сибирь – далека Сибір. Б. Головная боль – головний біль. В. Горячая печь – гаряча піч.
- •Варіант 14
- •2. Вкажіть ряд із числівниками: а. Трьохсотий, двадцятитисячний, десятий. Б. Двадцятирічний, шістнадцятиповерховий. В. Трійка, десятка, п'ятірка.
- •3. Знайдіть помилку у вживанні іменника:
- •Варіант 15
- •2. Визначте речення, в якому неправильно поставлено тире:
- •3. Які слова слід писати із префіксом при:
- •Варіант 16
- •Варіант 17
- •Варіант 18
- •Варіант 19
- •Варіант 20
- •Варіант 21
- •Варіант 22
- •Варіант 23
- •Варіант 24
- •Варіант 25
- •Список рекомендованої література
- •Список рекомендованих словників
Питання для самоконтролю
Синтаксис як наука.
Поняття про речення.
Поняття про словосполучення.
Пунктуація як наука.
Основні правила пунктуації.
Тема 6. Функціональні стилі української мови
6.1. Поняття функціонального стилю
Стиль (франц. style, від лат. stilus, stylus – спочатку загострена паличка для письма, згодом – манера письма) – різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова.
Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.
Функціонуючи у різних сферах сусп. життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.
Староукраїнська книжна мова послуговувалась конфесійним стилем, епістолярним стилем, діловим та літописним стилем. Сучасні науковий і публіцистичний стилі сформувалися у кін. 19 – на поч. 20 ст. Розрізняють такі основні функціональні стилі сучасної української літературної мови:
- розмовний,
- публіцистичний,
- науковий,
- офіційно-діловий,
- художній,
- конфесійний.
Деякі дослідники виділяють також епістолярний стиль, ораторський та деякі інші стилі, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного).
В основі функціональної стильової диференціації мови лежать як позамовні, так і власне мовні структурні ознаки. Функціональні стилі розрізняються кількісними показниками вживаних мовно-структурних одиниць, а також функціями, які вони виконують у конкретних текстах.
Експресивні стилі в сучасному розумінні – це використання таких засобів мови, які або викликають у співрозмовників почуття піднесеності, урочистості, співвідносне з високим стилем, або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування (порівняйте – середній стиль, нейтральний стиль) чи орієнтовані на досягнення ефекту іронії, зневаги (порівняйте – низький стиль).
Три експресивні стилі властиві кожній національній мові, але на кожному відтинку історичного розвитку вони набувають характерних ознак, змінюючи свою природу. Колишні експресивні стилі, що були власне структурно-функціональними стилями, перестали існувати у 18 ст. По-різному відбувалася взаємодія функціональних та експресивних стилів в історії української літературної мови. У староукраїнській писемній традиції високий, середній і низький стилі репрезентували фактично різні мови (слов’яно-українська, книжна українська і «проста») залежно від того, чи перекладалася церковна канонічна література, чи створювалися тексти повчального змісту, ділові або художні твори. На відміну від давньої традиції, коли з поняттями високого, середнього і низького стилів співвідносилися відповідні теми, в новій українській літературній мові для висвітлення будь-якої теми придатні засоби всіх експресивних стилів. Старослов’янізми, первісно належачи до високого стилю, активно використовуються як засіб створення зниженої, іронічної мови. Контрастне звучання старослов’янізмів характерне для поезії Т.Шевченка. Книжна лексика в розмовній мові часто надає їй гумористичного забарвлення. Функціональні та експресивні стилі належать до об’єктивних стилів. Крім них існують суб’єктивні, індивідуальні стилі.
Вивчення мовостилю як певної структур, цілісності, на відміну від опису стилістичних засобів української мови, розпочалося у 50 – 60-і pp. ХХ ст. До того часу стилістичні явища вивчалися у практичному плані, як додаткова характеристика лексичних, фразеологічних, граматичних явищ, як засіб урізноманітнення, шліфування мови, вироблення загальнолітературних норм (праці мовознавців 20 – 30-х pp. ХХ ст. О.Курило, І.Огієнка, М.Гладкого, Б.Ткаченка, О.Синявського, С.Смеречинського). На практиці об’єднувалися завдання стилістики та культури мови, або пуризму. Окремі розвідки мовознавців стосуються вивчення індивідуальних стилів письменників. У 50 – 60-х pp. ХХ ст. кількість цих праць помітно зростає, але водночас увагу дослідників привертають і нехудожні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний).
Опис структури функціональних стилів української мови, розкриття їх ознак у діахронному аспекті, обґрунтування системи стилів української літературної мови пов’язуються з утвердженням теоретичної стилістики та історії літературної мови. У класифікаціях функціональних стилів української літературної мови наявні кількісні, а також термінологічні відмінності, проте дослідники сходяться на тому, що стильова система сучасної української літературної мови охоплює названі вище шість її основних різновидів. У 60 – 80-і pp. ХХ ст. увагу дослідників привертають усні стилі української літературної мови, серед них – розмовний стиль, для якого усна форма є визначальною, а також взаємодія усних і писемних, художнього та публіцистичного стилів.
Кожна доба наукового пізнання вносить свої нюанси у визначення та розуміння стилів. Від практичного підходу (стиль – це досконале, мистецьке володіння мовою), від характерного для мовознавства 50 – 60-х pp. ХХ ст. тлумачення стилю як принципу відбору й комбінації мовних засобів дослідники приходять до наголошення функціонального аспекту мовних одиниць у конкретних (усних і писемних) текстах. Психологічний аспект вивчення мови зумовлює й відповідне розуміння стилю: це різновид творчої мовної діяльності, тип мовомислення, мовної поведінки в різних ситуаціях спілкування. Отже, акцент переноситься із статичної на динамічну модель стилю, тобто на людину, яка і породжує, і сприймає стильові різновиди мови.