3.2. Визначення індексів “червоної” крові
Визначення в крові вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів не завжди дає змогу виявити характер анемії і, відповідно, її причини. Для цього додатково необхідно визначити співвідношення між кількістю еритроцитів і гемоглобіном, тобто вирахувати так звані індекси “червоної” крові – колірний показник (КП) і середній уміст гемоглобіну (ВГЕ) в одному еритроциті.
Колірний показник свідчить про насиченість еритроцитів (Ер2) гемоглобіном (Нв2) у хворої тварини, порівняно з аналогічним середнім показником у здорових тварин даного виду. Визначають за формулою:
де: Нb2 і Ер2 – кількість гемоглобіну і еритроцитів у дослідної тварини; Нb1 Ер1 – середній вміст гемоглобіну та еритроцитів у здорових тварин.
Колірний показник – величина відносна. Він становить: у великої рогатої худоби і свиней – 0,85–1,15, коней і собак – 0,8–1,2, овець – 0,5–0,7, кролів – 0,8–1,0, курей – 2,0–3,0.
Середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті (ВГЕ)визначають діленням вмісту гемоглобіну в 1 л крові на кількість еритроцитів у тому ж об’ємі крові. ВГЕ вираховують в пікограмах (пг; 1 г = 1012 пг). Наприклад, вміст гемоглобіну становить 100 г/л, кількість еритроцитів – 5 106в 1 мкл або 5 1012в 1л. Отже ВГЕ = 100 1012: 5 1012= 20 пг. Для перерахунку в одиниці SI кількість у пікограмах (пг) слід помножити на коефіцієнт 0,062 (фмоль).
ВГЕ дорівнює (пг): у великої рогатої худоби – 15–20; овець – 10–13; свиней – 16–19; коней – 17–20; собак – 20–40; кролів – 21–23; курей – 36–40.
ЗбільшенняВГЕ і колірного показника називаютьгіперхромією. Зустрічається вона при збільшенні об’єму еритроцитів внаслідок нестачі кобальту і вітаміну B12, хронічній гемолітичній та мієлотоксичній анеміях.ЗменшенняВГЕ і колірного показника (гіпохромія) спостерігається при нестачі в раціоні міді, заліза, протеїну (аліментарно-дефіцитна анемія), рідше – при зменшенні об’єму еритроцитів.
3.3. Визначення резервної лужності і кислотної ємності крові
Більшість біологічних процесів в організмі (за винятком процесів травлення в шлунку) урівноважені кислими (Н+) і лужними (ОН–) іонами, тобто проходять у нейтральному або слаболужному середовищі. Тому величина рН плазми крові коливається у незначних межах: від 7,35 до 7,45.
Показник рН може змінюватися за рахунок кислот і лугів, які надходять в організм з кормом. Кислоти утворюються з білків і жирів внаслідок проміжного обміну речовин у клітинах і тканинах, при бродильних процесах в органах травлення, фізичному навантаженні. Луги надходять в організм переважно з рослинними кормами. Утворення кислот і лугів проходить також при розвитку різних патологічних процесів.
Незважаючи на вплив кислот і лугів, величина рН крові стабільна. Постійність рН забезпечується, передусім, буферними системами крові, а також активною діяльністю нирок, які виводять з організму непотрібні лужні і кислі продукти обміну речовин, легень, що виділяють залишки вуглекислоти, травної системи, шкіри і молочної залози.
Внаслідок стабільності рН, оцінку стану кислотно-лужної рівноваги проводять за результатами дослідження буферних систем, які є в крові: гідрокарбонатної, фосфатної, білкової і гемоглобін-оксигемоглобінової. Останні дві найбільш ємні.
Запас усіх буферних систем крові називається кислотною ємністю, а запас бікарбонатів крові, визначений за загальною кількістю вуглекислоти, яка міститься в плазмі, – лужним резервом.
Стан кислотно-лужної рівноваги найбільш повно можна визначити за допомогою мікрометоду апаратами типу “Аструп” за наступними показниками: рН, парціальний тиск вуглекислоти, бікарбонат крові, буферні основи та їх зрушення.
У практиці лабораторій ветеринарної медицини визначають резервну лужність плазми крові дифузійним методом за допомогою здвоєних колб (за І.П.Кондрахіним), кислотної ємності крові – методами Беляєва –Большакова – Коромислова.