- •Для досягнення зазначеної мети поставлено та вирішено такі науково-практичні завдання:
- •Розділ 1. Теоретичні основи дослідження поняття «соціально-трудові відносини».
- •Умови праці як складова соціально-трудових відносин.
- •Заробітна плата як предмет соціально-трудових відносин.
- •Розділ 2. Аналіз сучасного стану компонентів соціально-трудових відносин.
- •2.1. Аналіз умов праці на сучасному етапі розвитку України.
- •Кількість травмованих та вплив змін на ввп України
- •Динаміка кількості травмованих
- •Динаміка рівня виробничого травматизму (включаючи смертельні наслідки)
- •2.2. Аналітична оцінка динаміки та структури заробітної плати в Україні.
- •Розділ 3. Напрямки вдосконалення умов праці та заробітної плати як актуальних проблем сучасного розвитку соціально-трудових відносин.
- •3.1. Заходи щодо покращення умов праці на підприємствах України і перспективи рішення проблем.
- •3.2. Заходи удосконалення матеріального стимулювання працівників на підприємствах України.
- •Заходи для впровадження системи « Pay for Performance »
- •Висновок
- •Список використаних джерел
- •Завдання:
- •Правила безпеки експлуатації подавального механізму
- •Правила використання запобіжних пристроїв верстатів
- •Висновки
Розділ 2. Аналіз сучасного стану компонентів соціально-трудових відносин.
2.1. Аналіз умов праці на сучасному етапі розвитку України.
За роки існування системи безпеки та гігієни праці в Україні накопичилося чимало проблем, які потребують негайного розв’язання. Попри офіційну статистику, яка свідчить, що на українських підприємствах із року в рік на 10% зменшуються показники виробничого травматизму, кількість постраждалих на робочому місці у кілька разів більша, ніж у промислово розвинутих країнах. Про недоліки діючої в Україні системи охорони праці нині говорять практично всі сторони соціального партнерства – роботодавці, профспілки та державні органи нагляду.
Однією із основних проблем є неефективність сучасних підходів при атестації робочих місць. Роботодавці наголошують: витрати підприємств на засоби індивідуального захисту для офісних та інженерно-технічних працівників, які безпосередньо не працюють на ділянках зі шкідливими умовами праці, необхідно відносити на собівартість продукції, що нині не дозволяється робити. В результаті втрачається мотивація керівництва підприємства витрачати кошти на додаткові заходи з охорони праці. Багато нарікань викликає і система обліку нещасних випадків на виробництві. Адже на вітчизняних підприємствах мікротравми взагалі не фіксуються.
За даними Міжнародної організації праці, економіка країни від наслідків травматизму на виробництві в середньому втрачає близько 4% ВВП. Але головне навіть не економічні втрати, а підірване здоров’я, інвалідність, а подекуди і смерть людей. Таких наслідків можна уникнути, але кому це потрібно?
Серед причин несприятливих умов праці в Україні основними визначаються наступні:
-
невідповідність значної частини техніки санітарно-гігієнічним нормам, ергономічним або технічним вимогам безпеки;
-
моральний і фізичний знос більшості функціонуючого обладнання;
-
не достатньо розвинуті соціально-трудові відносини щодо умов праці, що не стимулюють роботодавців до покращання виробничого середовища [17, 65]
Далі логічним буде перехід до аналізу офіційної статистики. Аналіз стану промислової безпеки (за даними Держгірпромнагляду) свідчить, що в Україні упродовж останніх п’яти років загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, зменшилась на 41%, а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом – на 42% [30].
У 2008 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2007 роком зменшилась на 1983 випадки (на підприємствах України у 2008 році травмовано 16211 осіб, у 2007 році – 18194 особи, а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 168 нещасних випадків (на підприємствах України за 2008 рік смертельно травмовано 1013 осіб, за 2007 рік – 1181 особу) [30].
У 2009 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2008 роком зменшилась на 3841 випадок (на підприємствах України у 2009 році травмовано 12370 осіб, у 2008 році – 16211 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 338 нещасних випадків (на підприємствах України за 2009 рік смертельно травмовано 675 осіб, за 2008 рік – 1013 осіб) [30].
У 2010 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2009 роком зменшилась на 672 випадки (на підприємствах України у 2010 році травмовано 11698 осіб, у 2009 році – 12370 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 31 нещасний випадок (на підприємствах України за 2010 рік смертельно травмовано 644 особи, за 2009 рік – 675 осіб) [30].
У 2011 році загальна кількість нещасних випадків, пов’язаних із виробництвом, порівняно з 2010 роком зменшилась на 1041 випадок (на підприємствах України у 2011 році травмовано 10657 осіб, у 2010 році – 11698 осіб), а кількість нещасних випадків із смертельним наслідком, пов’язаних із виробництвом, – на 41 нещасний випадок (на підприємствах України за 2011 рік смертельно травмовано 685 осіб, за 2010 рік – 644 особи) [30].
У той же час необхідно зауважити, що збільшення кількості загиблих у 2011 році спостерігається на фоні суттєвого зростання валового внутрішнього продукту. У той час, як кількість смертельно травмованих збільшилась на 6% – ВВП зріс на 20% [30].
Темпи зростання в останні роки валового внутрішнього продукту в Україні складають в середньому 17% за рік При цьому, починаючи з 2009 року кількість смертельно травмованих на виробництві впродовж року не досягає 700 осіб, у той час як до 2008 ця кількість складала більше 1000 осіб [30].
З даних, наведених у таблиці 2.1, вбачається, що впродовж 2008-2011 років суттєве зменшення кількості загиблих на виробництві в Україні сталося саме у період фінансової кризи – кількість загиблих у 2009 році зменшилась на 33% порівняно з 2008 [30].
Таблиця 2.1