8. Екологічний потенціал

На порозі нового тисячоліття в Україні, як і в усьому світі, проблеми охорони природи були такими ж важливими, як і у XX ст. Природа з час­тими повенями, надзвичайної сили цунамі, посухами, закликала людей не забувати про неї, не послаблювати уваги й ретельної праці з метою її збе­реження й захисту. Але індустріальний розвиток та зростаюча урбанізація мали й свій зворотній бік: надмірний наступ на природу, нераціональне використання, часто й виснаження природних ресурсів задля потреб лю­дини та виробництва. Наслідками інтенсивної виробничої діяльності лю­дини стають глобальне потепління клімату, зміни фону радіоактивності, танення льодовиків, зміни співвідношення суші та водоймищ в окремих регіонах планети, зникнення цілого ряду рідкісних видів рослин і тварин. Екологічну кризу можна подолати, тільки сприймаючи її як питання іс­нування життя на Землі, питання існування людської цивілізації. За дани­ми ООН, на початку 90-х років XX ст. в атмосферу щорічно викидалося 150 млн. т двоокису сірки, 50 млн. т окису азоту, 300 млн. т двоокису вуг­лецю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т ртуті, 500 тис. т свинцю тощо.

Екологічна ситуація в Україні є складною. Три основні чинники впли­нули на екологічну ситуацію: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.), невміла меліорація земель, розвиток добувної і перероблюючої промисловості при застарілих технологіях і, пов'язана з цим, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).

Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення май­же всієї території України. Унаслідок того, що вся радіоактивна хмара пішла на захід, особливо сильнозабрудненим стало майже все Україн­ське Полісся - зона стародавнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної і духовної культури. Якщо враховувати, що в попередній період тут була здійснена надмірна осушна меліорація, то, зрозуміло, Полісся майже до Шацьких озер перетворилося на регіон з надзвичайно несприятливою екологічною обстановкою.

На всій території України залежно від ступеня забрудненості повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, над­звичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені і умовно чисті.

Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозір'я, південна Волинь на межі Рівненщини і Тернопільщини, Придніпров'я на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього приблизно 50 тис. км², тобто 8,3% площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід держави, де забруднені і дуже забруднені території укра­плюються в зони дії великих і середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км², тобто приблизно 24% площі України. Таким чином, умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Решта двох третини це території забруд­нені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і зони екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території займають також майже третину площі країни (29,5 %). Виділя­ються чотири великі ареали цього забруднення: Полісся, середнє Придні­пров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізького Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: Пн. Буковина (без гір­ської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цього ступеня забруднення відно­сяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха і екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать, окрім вже названої тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також при­чорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5,45, а ґрунтів в 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області і найбільш північної смуги Криму. Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС і ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів, газу і ву­гілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів аерозолів і сажі, займають сотні гектарів землі шлаком і золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт - автомо­більний (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т). У всіх великих містах України частина забруд­нення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загаль­ного рівня забруднення.

Шкідливими компонентами навколишнього середовища є також об'єкти, що генерують могутні фізичні поля - електромагнітні, радіацій­ні, шумові ультразвукові і інфразвукові, теплові, вібраційні (великі раді­останції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретран­сляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське мо­ре, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є спадком помилкової еко­логічної політики впродовж останніх років: розвиток територіальних промислових комплексів, енергетики сільського господарства без ура­хування специфіки природних умов краю, інтересів українського наро­ду, екологічних законів. Підприємства металургії і енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% і 32% всіх забруднень від стаціо­нарних джерел, вони є головними забруднювачами повітря України (м. Макіївка, Маріуполь, Харцизськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.).

Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на 30-50%, яке є застарілим або не діє зовсім. У 2005 р. інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього середовища становили 1463,3 млн. грн. (81,8% до попереднього року), що значно менше за попередні роки.

Головними джерелами забруднення навколишнього середовища важки­ми металами, особливо сірчаною і азотною кислотами є завод «Укрцинк» (м. Константинівка), Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати.

ТЕС виробляють в Україні понад 45% електроенергії (близько 84,7 млрд. кВтгод.); майже всі вони розміщені в містах і промислових цен­трах і є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частинки палива (зола), сірчаний ангідрид, окисли азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об'єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т за рік. Зали­шок електроенергії виробляють ГЕС і АЕС. Найбільші гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, За­порізька, Каховська). ГЕС вважаються екологічно найбільш безпечними, але створення каскаду водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис. км² прекрасних родючих заплавних земель і за період свого існування перетворилися на водоймища-накопичувачі відходів і забруднень з ото­чуючих регіонів, призвело до значних негативних екологічних змін (під­топлення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження актив­ності процесів самоочищення Дніпра, «цвітіння» водоймищ, зниження продуктивності рибних господарств тощо).

Дуже негативною з точки зору екології е наявність на території України чотирьох діючих АЕС - Рівненської, Хмельницької, Запорізької і Південно-Української. Зберігається не тільки велика небезпека нових аварій на АЕС, але і додається дуже складна проблема поховання від­ходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відробітку на­лежного ресурсу - поховання і ліквідація самих АЕС - дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Також загрозливою для здоров'я людей і навколишнього середови­ща України залишається діяльність військово-промислового комплексу. Очисні споруди на військових об'єктах, котельних, пунктах заправки ПММ або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення про­мислових, побутових стоків. Найбільш небезпечний стан в причорномор­ських районах, особливо в Криму. Тут на протязі десятків років об'єкти і кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (лише в Севастопольській бухті вміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 ра­зів). Гостро стоять проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, учбові центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають в повітря сірчаний ангі­дрид, окисли азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів. Найбільшу шкоду вони спричиняють в Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калій­ний концерн), на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівно (підприємства об'єднання «Азот»), які забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпеч­ними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підпри­ємства об'єднань «Хімволокно», «Хлорвініл», «Дніпрошина», «Укрнафтохім» та ін.). Погіршує стан також те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, піднімають межі санітар­но-захисних зон, не мають ефективних очисних споруд.

Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і також шкодить їх еколо­гічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання «Дніпротяжмаш» щорічно скидає в води Дніпра 2365,2 тис. м³ забруднених стічних вод, завод прокатних валків - 250 тис. м³ У Запоріжжі викиди Дніпров­ського електродного заводу в атмосферу складають 35% загальномісь­ких, причому 80% є канцерогенними речовинами першого класу небез­пеки. До речі, понад 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО «Запоріжсталь» (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку).

Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотня. Але, не дивля­чись на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелек­тронних) побудовані в останні десятиліття, на багатьох з них газо- і водо­очищувальні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський «Агро агрегат», миколаївський «Никояд», чернівецький металообробний, дніпропетровський «Південний машинобудівний» тощо).

Також екологічно небезпечною є цементна промисловість. Більш еко­логічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській областях, забруднюючи навколишнє середовища пилом, сірчаним ангідридом і окис­лами азоту. Саме у цій області виробництва на підприємствах найбільш повільно виконуються природоохоронні заходи, тому перевищення вміс­ту пилу у викидах складає майже 5-10 ГДК, а із забрудненими стічними водами у річки щорічно скидаються сотні тон органічних речовин, солей та інших шкідливих з'єднань.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам на­носить розробка кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській Кірово­градській областях.

Екологічні проблеми житлово-комунального господарства - це проб­леми населених пунктів, територіальної структури виробництва, струк­турної пропорційності між галузями, які виробляють товари та надають послуги, виробничої структури та інфраструктурних характеристик. Ва­гомою причиною їх виникнення є процеси урбанізації у багатьох містах України. Перевантаження територій виробничими об'єктами обумовило зростання концентрації населення і неспроможності об'єктів ЖКГ до йо­го обслуговування. Дались взнаки і наслідки економічної кризи, нестачі фінансових коштів, структурної незбалансованості виробництва.

Невідповідність пропорцій між комунальними і промисловими під­приємствами, у яких до того ж відсутні технології очищення стічних вод нового покоління, тобто високого ступеня ефективності, призводить до того, що через систему централізованої каналізації у водойми скидаються промислові стічні води, насичені шкідливими речовинами. Це спричиняє руйнацію каналізаційних мереж, порушення технологічного регламенту очищення міських стічних вод. Крім цього, висококонцентровані стічні промислові води не видаляються в процесі біологічного очищення, тобто подальше їх використання, наприклад, у сільському господарстві стає не­можливим.

Велика кількість населених пунктів не мають централізованих систем каналізації (27 міст та 499 селищ міського типу), майже у 190 міських населених пунктах каналізаційні системи застарілі та неефективні, через що у водойми щоденно скидається 4,9 млн. м³ неочищених і недостат­ньо очищених стічних вод. Проблему становить велика кількість осадів та мулу, які накопичуються у каналізаційних очисних спорудах і є про­дуктом міських та промислових стоків. Це стосується старопромислових міст із спеціалізацією на важких галузях.

Значною небезпекою вторинного забруднення природного середовища є відсутність оптимальних пропорцій між концентрацією населення і ви­робництв та можливостями переробки сміття, продуктів їх виробничої та споживчої діяльності. Структурно-екологічною проблемою ЖКГ зали­шається нагромадження сміття у фонді міст і селищ, яке переробляється на сміттєспалювальних заводах та знешкоджується на міських звалищах. Сьогодні в Україні функціонує чотири таких заводи та 656 міських зва­лищ, але більшість з них не відповідають вимогам екології й охорони на­вколишнього середовища. Так, більше, як на 70% звалищ міського сміття відсутні засоби захисту підземних стічних вод та атмосферного повітря.

Безпосередньою причиною погіршення екологічної ситуації в галузі стало помітне скорочення капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство, яке у період 1990-2000 рр. становило майже 75%.

Виникнення екологічних проблем у галузях економіки має ланцюго­вий характер і впливає на природно-ресурсну сферу.

Окремо слід акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту і особли­востях транспортних забруднень в Україні. Мережа транспортних шляхів в Україні досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах висока, і шкоди навколишньому середовищу він наносить дуже значного. Основ­ними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафто­продукти, а не газ або інші менш токсичні речовини) і погана організація руху, особливо у великих містах. У відпрацьованих газах, які викидаються нашими автомобілями, виявлено до 280 різних шкідливих речовин.

Залізничний транспорт екологічно чистіше, особливо електричний. Стало проблемою лише сильне забруднення полотна залізниць і самої колії. Екологічні і медичні обстеження виявили, що останнім часом, особливо в теплі періоди року, забруднення колій продуктами життєді­яльності стали причиною захворювань значної кількості пасажирів і пра­цівників залізниць хворобами шлунку і легенів.

Досить відчутної екологічної шкоди наносить Дніпру з його водосхо­вищами, Дунаю, Дністру, а також Чорному і Азовському морям водний транспорт, перш за все - від недотримання правил перевезення і перека­чування нафтопродуктів, аварій, змивів, через шумо-вібраційні впливи, створення хвиль, які руйнують береги водосховищ тощо.

Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо вели­ких і курортних, є проблема очищення комунальних відходів - побуто­вих і промислових, переробка цих відходів. Останнім часом в Україні ак­тивізувалися екзогенні геологічні процеси зрушення, сілі, змиви, ерозія, спровоковані антропогенною діяльністю (будівництвом, добуванням ко­рисних копалин, підтопленням територій). Фахівцями в зонах активної антропогенної діяльності зафіксовано більше 15 тис. ділянок зрушень і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів.

У річки Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн. м³ перезабруднених стоків. Крім того, Дністер опинився на грані ви­снаження через непосильні для нього об'єми водозабору для потреб про­мисловості і меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн. м³ на рік.

Дефіцит води в Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м³. Практич­но всі поверхневі, ґрунтові і частково підземні води забруднені промис­ловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам.

Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води. Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі і Дні­пропетровщині.

Водні ресурси характеризує потужне господарське навантаження, яке в цілому значно перевищує екоємність водоресурсних систем України. За розрахунками, загальний індекс навантаження на водні ресурси досяг до­пустимої межі і складає 0,61. Значно погіршується стан підземних вод, що пов'язано, перш за все, з порушенням природоохоронної діяльності у сіль­ськогосподарському виробництві, необґрунтованим використанням пести­цидів і мінеральних добрив, інтоксикацією землі та водних ресурсів, пере­творенням органічних добрив на забруднювачів природного середовища.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у державі є та­кож мінералізація і підвищений вміст важких металів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох тисяч накопичувачів для очищення стічних вод.

Разом з тим, проблеми водних ресурсів також мають еколого-економічний характер і можуть вирішуватися шляхом ліквідації причин, що їх породжують. До таких слід віднести:

• незбалансовану господарську діяльність;

• структурну незбалансованість між накопиченням відходів виробницт­ва та їх переробкою;

• незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, що призво­дить до їх нераціонального використання;

• штучну зміну режиму водних об'єктів, яка не завжди економічно до­цільна;

• наявність високоурбанізованих і високоіндустріальних територій, у структурі яких переважають галузі важкої промисловості (металургія, нафтохімія) — потужних споживачів води, на яких деградаційні про­цеси переважають процеси самовідновлення і самоочищення водних ресурсів;

• нестачу інвестиційних коштів для оновлення основного капіталу водозабезпечуючого та водоочисного призначення.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великого збитку тваринному і рослинному світові України. Лише у післявоєнні роки на Донеччині, в Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах - 20. У «Червону книгу» України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким загрожує вимирання або знищення.

Але, не дивлячись на кризовий стан, екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні діють різні за кількістю і спрямуванням громад­ські екологічні організації, об'єднання, рухи. Першою національною не­урядовою екологічною організацією став «Зелений світ», зареєстрований 1987 р. завдяки активній підтримці прогресивної інтелігенції - О.Гончара, Ю.Щербака, С.Плачинди та ін. «Зелений світ» організував сотні акцій-демонстрацій, мітингів, пікетів, конференцій, збирання підписів і відіграє значну роль у припиненні роботи ряду екологічно небезпечних об'єктів. Найсильніші організації «Зеленого світу» діють у найбільш забруднених регіонах - на Донеччині, Придніпров'ї, Миколаївщини, Буковині, Терно­пільщині, Хмельниччині, в Криму. Зокрема, під впливом акцій «Зеленого світу» було припинено будівництво Чигиринської, Кримської АЕС.

Однією з найвпливовіших екологічних організацій України є «Грінпіс-Україна», заснована як національне відділення всесвітньо відомого «Грін-піс-Інтернешнл», що проводить кампанії із захисту природних ресурсів, за енергозбереження та альтернативну енергетику, проти ввезення на терито­рію України шкідливих речовин. Українська філія Грінпісу звертала увагу громадськості на найгостріші екологічні проблеми, зокрема на небезпеку перетворення України у своєрідний «смітник» для більш розвинених країн Європи, куди звозять для захоронення шкідливі для здоров'я і життя лю­дей речовини.

Значна кількість громадських природоохоронних організацій виникла після чорнобильського лиха, адже люди з біллю й тривогою сприймали екологічні проблеми України й прагнули докласти зусиль до їх розв'язан­ня.

У 1994 р. в Україні був створений Міжнародний молодіжний фонд «Чорнобиль», що засвідчувало про намагання молоді допомогти найшвидшій ліквідації наслідків Чорнобильської аварії на українській землі, про усвідомлення відповідальності за долю планети, забезпечення її екологіч­ного здоров'я, про розв'язання існуючих проблем збереження й охорони довкілля. Ще однією ознакою значного посилення уваги українського сус­пільства до проблем захисту довкілля стало створення екологічної партії - Партії зелених України (ПЗУ), що була зареєстрована у травні 1991 р. Серед головних положень її партії - формування «екологічно солідарного» суспільства, в якому інтереси людини, груп громадян, кожної нації «гармонійно поєднувались би з вищими біосферними законами природи».

Таким чином, серед національних пріоритетів Української незалежної держави у 1991 - 2007 роки стояла й екологія. Соціальні та економічні труднощі не повинні заступити загрозу екологічної біди, потребу найшвидшого вилікування болісних ран Чорнобиля на українській землі. Україна робила кроки по здійсненню такої важливої функції суверенної держави, як: охорона навколишнього природного середовища, регулю­вання еколого-економічної діяльності, гарантування прав своїх громадян на екологічну безпеку. Ефективне вирішення проблем охорони довкілля в Україні нерозривно пов'язане з реструктуризацією економіки, утвер­дженням демократичних принципів розвитку суспільства, високою еко­логічною свідомістю людей.