7. Зовнішньоекономічний потенціал

Територіальний поділ праці — об'єктивний процес виробничої спе­ціалізації економічних районів чи країн і посилення міжрайонної або міждержавної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. Просторовий суспільний поділ праці взагалі зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливос­тями різних територій та їх географічним положенням.

Розрізняють дві форми територіального поділу праці: міжрайонний - у межах однієї країни і міжнародний - між країнами. Відповідно до чинних законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому ви­робництві, національні вартості продукту якого нижчі за інтернаціональ­ні. Відтак під міжнародним поділом праці розуміють процес взаємообумовленої спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку, що сприяє створенню системи багато­сторонніх зв'язків між країнами.

У міжнаціональному поділі праці існують певні суперечності. Це, насамперед, надмірна спеціалізація країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство у залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює його галузеву структуру. Окремі держави обирають галузі спеціалізації, які вони вважають ви­гідними. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці й слабо пов'язані з іншими галузями економіки. Інша справа галузі обробної промисловості, в т.ч. машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки ґрунтуються на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Поступове входження України у світовий економічний простір вияв­ляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господар­ську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

Займаючи територію менше 1 % земної кулі, Україна має 5 % природ­них ресурсів світу. Зокрема, її запаси марганцю становлять 80 % його за­пасів у Європі. Проте вона не може повністю задовольнити свої потреби за рахунок власних ресурсів. Україна й надалі імпортуватиме нафту та горючий газ, ліс і лісоматеріали, бавовну, деякі кольорові метали, вовну та іншу продукцію.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на вироб­ництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продук­ції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів, цементу.

Україна має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізуються між­народні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ракети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон». Здійснюється низка інших між­народних проектів.

Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замовлення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва цієї складної і високотехнологічної продукції. За своїми технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим анало­гам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ринок з продукцією АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олії.

Зовнішньоекономічна політика України щодо експорту зерна має враховувати шалену конкуренцію на світовому ринку зерна і можливий у зв'язку з цим усілякий опір з боку інших країн-експортерів цієї продук­ції. Це пов'язано з обмеженою місткістю світового ринку продовольчого й фуражного зерна - близько 185 млн. т. Із загального обсягу експор­ту пшениці 75% припадає на Аргентину, Австралію, Канаду і США та країни ЄС, у т.ч. на Францію, а на США - 64% всього експорту зерна кукурудзи. Серйозними конкурентами України на ринку зерна з постсоціалістичних країн є Угорщина, Казахстан, Польща.

Основними імпортерами зерна нині є 20 держав світу. Найбільш віро­гідними партнерами України на ринку зерна будуть Грузія, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан, з якими варто укладати довготермінові уго­ди. Не виключається також налагодження цього ринку з іншими країна­ми, передусім Африки.

Щодо світового ринку цукру варто зазначити, що за останні роки основні його виробники збільшили обсяги виробництва і стабілізували його на досить високому рівні. Найбільше у світі цукру виробляють Індія та Бразилія (разом майже 25%). Стрімко нарощується його виробництво в Австралії та Мексиці. На високому рівні стабілізувалося виробництво його в США (6-7 млн. т), Китаї (6 млн. т), Франції та Німеччині (відповід­но 4,5 і 4 млн. т). Внаслідок цього Україна змістилася за обсягом вироб­ництва цукру на 11-те місце серед найбільших його виробників.

Зовнішньоекономічна політика України щодо її місця на зовнішньому ринку цукру має ґрунтуватись на тому, що на цьому ринку йде жорсткий перерозподіл сфер впливу. Тому Україні треба повернути втрачені позиції на ринку країн СНД, насамперед Росії. Потреба російського ринку в імпорті цукру, навіть за умови виконання федеральної цільової програми «Цукор», становитиме близько 3,5 млн. т.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6% картоплі.

У світовому масштабі Україна виділяється також науково-технічним потенціалом високої кваліфікації. Вона має визнані у світі власні наукові школи та унікальні технологічні розробки нових матеріалів, біотехнологій, в галузі електрозварювання, радіоелектроніки, фізики низьких тем­ператур, ядерної фізики, інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здат­них забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Відтак порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний, земельноресурсний і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції її у світовий економічний простір.

Україна, як і інші нові держави Східної Європи, прагне приєднатися до Європейського Союзу, маючи для цього всі підстави.

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організація­ми, зокрема з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Євро­пейським банком реконструкції та розвитку, ЄС, з окремими країнами-донорами, допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і за­лучити в економіку країни пільгові кредити. Співпраця із переліченими організаціями і країнами стала для України принципово новою формою фінансово-економічних відносин, яка вимагала створення відповідної нормативно-правової бази, запровадження жорсткої дисципліни щодо ви­конання зобов'язань, визначених укладеними міжнародними договорами.

Важливу роль у розвитку української економіки відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Головним напрямом співпраці з цією установою було сприяння розвиткові приватного сектора, зокрема шляхом залучення фінансових ресурсів до підприємств малого і середнього бізнесу, до розвитку приватної банківської справи, інфраструктури, насамперед енергетичної і телекомунікаційної. Ще одним пріоритетом співпраці з ЄБРР для України стало технологічне оновлення теплоенергетики, підвищення ефективності захисту довкілля на ТЕС. У країні реалізуються проекти модернізації Старобешівської ТЕС та фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії, яка виступає координатором проектів енергозбереження.

У сучасних умовах зовнішньоекономічні зв'язки стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації еко­номіки, оскільки оволодівати найновішими досягненнями науки й техні­ки без інтенсивного обміну результатами наукових досліджень, різнома­нітними товарами й послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Формування і розвиток ринкової економіки в Україні диктують необ­хідність встановити більш тісні взаємовигідні зв'язки з іншими державами, активно включатися в процеси міжнародної економічної інтеграції. Сьогодні Україна ще слабо інтегрована у світогосподарські структури, і таке становище треба докорінно змінити, щоб зайняти гідне місце у сві­товому економічному просторі серед розвинених країн, знайти свій на­прям ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національ­ним інтересам і враховував наявні ресурси, економічно-географічне по­ложення і потенційні можливості.

Економічні зв'язки між країнами здійснюються переважно завдяки торгівлі й інвестиційній діяльності. Зовнішня торгівля та прямі інозем­ні інвестиції позитивно впливають на економічне зростання, що, в свою чергу, сприяє поліпшенню якості товарів і збільшенню експорту. Вихід України на світові ринки як рівноправного партнера є можливим лише за умови її вступу у Світову організацію торгівлі, але для цього вона пови­нна зробити певні кроки, спрямовані на поступову реалізацію вимог цієї організації, дотримання кодексів і конвенцій, які мають визначати націо­нальні правила та норми регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема торгівлі.

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД в імпорті та інші країни світу - в експорті, причому основна частка торгівлі України припадає на РФ і становить близько 25% експорту і 45% загаль­ного імпорту товарів. Така орієнтація значно зменшує конкурентні мож­ливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію.

Розвиток відносин з ЄС варто розглядати як один із стратегічних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Сьогодні Україна має мало спільних економічних інтересів з країнами ЄС, що зумовлено різницею в рівнях їх розвитку, в інституційних структурах тощо. Вступ України до ЄС підвищить її міжнародний авторитет, політичну, соціальну й макроекономічну стабільність. Членство в ЄС дасть змогу ефективніше використовувати переваги міжнародної кооперації та спеціалізації. Це, а також доступ до капіталу і новітніх технологій сприятимуть зростанню в Україні обсягів торгівлі. З огляду на значну місткість європейського ринку, високу платоспроможність населення тощо він є для України дуже перспективним.

Зовнішньоекономічна діяльність України, зрозуміло, потребує доко­рінної перебудови. Насамперед необхідно обмежити обсяг експорту си­ровини, підвищити в ньому частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту.

Основним напрямком зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з державами СНД, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають численну українську діаспору. Зовнішньоторгові органі­зації та інші виконавчі структури України повинні не тільки реалізовува­ти продукцію на традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію).

В останні роки простежується негативна тенденція до витіснення України з окремих ринків, насамперед у країнах СНД, де вона посідала ще недавно помітне місце (ринки цукру, м'ясних, молочних продуктів тощо).

В економічних зв'язках України із зарубіжними країнами використо­вується науково-технічне співробітництво (торгівля патентами, ліцензія­ми, технічним досвідом «ноу-хау» тощо), яке сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню у практику найновіших технічних до­сягнень, раціональному використанню природних ресурсів, автоматиза­ції і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, роз­ширенню сфери міжнародних відносин. Науково-технічне співробітни­цтво здійснюється у формах:

• матеріальній, тобто через обмін продукцією, насамперед наукомісткою, створеною за найновішими технологіями;

• нематеріальній - у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, лі­тературою та ін.;

• послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, марке­тингу, контролю за якістю.

Науково-технічне кооперування між фірмами здійснюється у формі консалтингу (технічного консультування та експертизи проектів), лізин­гу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

Створення спільних підприємств - одна з форм економічного спів­робітництва України із зарубіжними державами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спіль­но вироблену продукцію і укладають відповідні контракти, їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв'яз­ків є створення спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України (в районі Одеси, на Закарпатті та в деяких інших місцях). Такі зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її економіки на основі створення умов для залучення іноземного капіталу.

У сучасних умовах Україна має розвивати нову державну стратегію, створювати нову модель торговельно-економічних відносин, в основі яких лежить єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі обігу капіталу, розширеного відтворення. Істотну роль має відіграти гнучка система протекціоністських заходів, які б дали змогу вітчизняним підприємствам-експортерам почуватися більш впевнено і захищено.

Важливий вектор зовнішньої політики України пролягає через розви­ток співпраці з державами СНД, Балтії і Західної Європи. Нові можли­вості відкриває перед нашою державою статус непостійного члена Ради Безпеки ООН.

Україна утвердила себе повноправним суб'єктом європейського та світового співтовариства, здобула міжнародні гарантії безпеки, уклала договори про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті. Вона по­казала світові приклад ядерного роззброєння, добровільно відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати добросусідські відносини Укра­їна засвідчила, уклавши Угоду про партнерство і співробітництво з Єв­ропейським Союзом, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО та інші, не менш важливі міжнародні договори й угоди.