50. Види організаційних повноважень, процес делегування повноважень.

Повноваження — обмежене право використовувати ресурси ор­ганізації і спрямовувати зусилля працівників на виконання визна­чених завдань. Повноваження завжди передбачають відповідаль­ність. Відповідальність — необхідність, обов'язок посадової особи від­повідати за свої дії, виконуючи поставлені завдання. Повноваження делегують відповідній посаді, а не ін­дивіду, який її обіймає. Через делегування встановлю­ються формальні відносини працівників в організації. Делегування повноважень — передавання прав щодо прийняття рішень з вищого рівня до нижчого. Залежно від ступеня делегування повноважень роз­різняють централізовані та децентралізовані організації.Централізована організація. Усі повноваження та відповідальність із певної функції зосереджені в одному підрозділі і є прерогативою керівника цього підрозділу. Це сприяє: -підвищенню контролю та координації спеціалізованих функцій; -зменшенню кількості помилкових рішень; -забезпеченню збалансованого розвитку всіх структурних підрозділів. Децентралізована організація. Передбачає делегу­вання повноважень на нижчі рівні управління. Висо­кий рівень децентралізації в організації означає, що: -переважна більшість рішень приймається на нижчих рівнях управлінської ієрархії; -рішення, що приймаються на нижчих рівнях, є важливими для організації; -послаблюється централізований контроль за рі­шеннями, прийнятими управлінським персоналом. Делегування повноважень може бути: -тривалим (керівник доручає працівнику самос­тійно виконувати завдання). У такому разі завдання оформляють як посадові обов'язки; - частковим (разовим) дорученням (саме завдання залишається у функціональній сфері керівника).Ефективне делегування має такі переваги: -розширює можливості керівника у вирішенні нажливих справ, -звільняючи його від рутинної роботи; -стимулює розвиток здібностей, ініціативи, -само­стійності та компетенції підлеглих, сприяє застосуван­ню їх професійних знань і досвіду; -підвищує оперативність прийняття та обґрунто­ваність управлінських рішень, -оскільки їх приймають на тому рівні, де відомі подробиці виконуваної роботи; -позитивно впливає на мотивацію праці підлег­лих, на їх задоволення роботою. Отже, ефективне управління сучасними організаці­ями неможливе без делегування повноважень. Децен­тралізація управління підвищує його оперативність, збільшуючи адаптивність організації.

51. Види конфліктів, їх сутність, структура, шляхи подолання.

Конфлікт — відсутність згоди між двома або більше сторонами (особами або групами); зіткнення інтересів чи поглядів. Оптимальний рівень конфлікту посилює мотива­цію, додає творчої енергії працівникам, підвищує їхню ініціативність, а значить, сприяє кращому виконанню ними роботи. Типи конфліктів: Міжособистісний конфлікт. Найпоширеніший, ви­никає на етапі визначення цілей, розподілу ресурсів, обов'язків, а також під впливом особливостей характе­рів працівників, їх знань, системи цінностей, сприйнят­тя тощо. Основою такого конфлікту може бути персо­нальна недовіра чи неприязнь між людьми, породжена різною мотивацією, відмінностями у сприйнятті або конкуренцією (наприклад, за посаду чи статус у групі). Конфлікт між особою та групою. Породжується внаслідок порушення індивідом групових норм, загаль­них «правил гри», етики, культури взаємин, невико­нання своїх обов'язків тощо. Часто в основі конфлікту є взаємозалежність робіт: невдалі результати роботи гру­пи спричинені неякісним виконанням своєї роботи ок­ремим індивідом. Поширеними є конфлікти, спричине­ні незадовільними комунікаціями, що перешкоджає працівникам своєчасно отримати повну і точну інфор­мацію. Міжгруповий конфлікт. Виникає між лінійним і штабним персоналом фірми, комітетом профспілки й адміністрацією, формальними і неформальними група­ми тощо. Причини цих конфліктів криються не в осо­бистій незгоді, а в недосконалій координації дій чи ці­лей всередині організації. Конфлікт може бути явним чи прихованим. За явного конфлікту обидві сторони заявляють про свої супереч­ності. За прихованого — сторони замовчують ситуацію, але їхні дії і невербальна поведінка свідчать про перебу­вання їх у стані конфлікту. Для того щоб ліквідувати конфлікт, необхідно вста­новити причини його виникнення, дослідити мотиви та цілі його учасників, визначити, наскільки далеко зай­шли обидві сторони у своєму протистоянні. Це дасть змогу правильно підібрати метод управління конфлік­тною ситуацією.