22, Внутрішня і зовнішня політика князя Данили Галицького

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).У 1239році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі —Києвом.

З приходом монголівпозиції галицько-волинських князів похитнулися. У1240році азійські полчища взяли Київ,[16], а у1241році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст, включно зі стольними градами Галичем і Володимиром. Оскільки княжа влада не зуміла протистояти монголам, проти неї в котре виступила боярська верхівка. Слабкістю князівства скористались західні сусіди, які спробували захопити Галич. У відповідьРомановичізахопили у1244році польськийЛюблін, а у1245році розбили війська угорців, поляків і бунтівних бояр убитві під Ярославом. Боярська опозиція була остаточно знищена і Данило зміг централізувати своє управління.

Не маючи сил протистояти монголам, Данило був змушений визнати сюзеренітетзолото-ординськогоханау1245році, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою він уклав союзи із Польщею, Угорщиною,МазовієюіТевтонським Орденом, а також захопивятвязькіземлі іЧорну Русьу1250—1253роках, чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь. У1253році Данило прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» відпапиІнокентія IV, який обіцяв організуватихрестовий похідпроти монголів. Певний час галицько-волинський князь керував також землями Литви. Незважаючи на часткову економічну та політичну залежність від Золотої Орди, князівству вдалося зберегти власну зовнішню політику.

Данило вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм,Львівтощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько-Волинського князівства.