18, Зародження передумов формування української народності.

Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Віддавна живучи племенами, слов'яни час від часу об'єднувались у значно більші спілки - племінні об'єднання, або союзи племен. Проіснувавши трохи, такі союзи розпадалися, а замість них згодом утворювалися нові. Власне, великими об'єднаннями слов'янських племен були і венеди, і анти, і склавіни. Назви східнослов'янських племінних союзів, що дожили до часів утворення КР, зберіг літопис «Повість минулих літ». Так на території України, за літописом, мешкало сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни хорвати, уличі, тиверці та сіверяни. Звертаємо вашу увагу, що поряд із назвою «волиняни» літописець вживає іще дві - дуліби та бужани. Більшість сучасних дослідників переконані, що всі три назви стосуються одного племінного союзу, при цьому «дуліби» - найдавніша назва, а дві наступні виникли згодом. Що ж до узвичаєних нині термінів «племінні об'єднання» або «союзи племен», то їх не вживав літописець, а послуговувався словом «княжіння» - тобто володіння князя.

Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не виділилася в окрему соціальну групу, Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже в 7 ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднувальні тенденції у цій групі лише посилювалися, що сприяло виникненню в 9 ст. держави з центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови.

19. Культура, освіта Київської Русі.

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін.

Феномен культури КР мав такі характерні риси та особл-ті:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу.

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек.

Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.

20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.

КР є спільною для українців, білорусів, росіян. КР відігр. надзвич. важл. роль у міжнар. житті і посід. важл. місце у системі тогочасного світу і активно впливав на хід розвитку світ. історії.

Вона відбивала наліти степових кочівників, які вторг-ся зі сходу в причорноморські степи і мали намір рухатися на захід. КР була своєрідним щитом для Європи.

У КР був ввисокий рівень екополітики, культури, на той час навіть вищий, ніж у Європейських странах. Культура КР позитивно вплив. на розв. культ. в Європі.

На приклад, дочка Яросл. Мудрого, коли вийшла за франц. короля, то навчила його письму, читанню, привила основи культури. Бо у той час француз. культ. була на дуже низькому рівні. Навіть король був неписемний і підпис-ся хрестиком.

21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

—І етап (1199—1205) — утворення та становлення.

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Він веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

— II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характер. риси державного життя у цей час:- прогресуюче свавілля бояр -безперервне втручання у внутрішні справи західнорусь. земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі - зростаюча монгольська загроза

- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.