Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Г л а в а I

_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права __________

Представники теорії природного права залежно від її напрямів бачать джерело юридично обов'язкової сили норм міжнародного права у законах природи, природному розумі, природі речей, волі Бога, людському розумі, природі людини, вищій волі тощо. Соціологи міжнародного права схильні шукати джерело юридично обов'язкової сили в рішеннях міжнародних судових інституцій і в самих джерелах міжнародного права.

В останньому з ними згодні й апологети позитивістської теорії міжнародного права. Вони, зокрема, вказують на міжнародний договір як на джерело обов'язкової сили міжнародного права. Підтвердженням тому вони вважають принцип: «договорів потрібно дотримуватися». Позитивістської концепції додержуються вчені України і близького зарубіжжя.

Підкоряючись ідеологічним вимогам, вони писали в радянський час, що вчені (Г. Кельзен, Д. Анцилотті, Ш. Руссо та ін.) додержуються формально-догматичних поглядів, бо вважають, що міжнародне право є обов'язковим у силу наявності вищої норми: «договорів потрібно дотримуватися» і що буржуазні вчені неспроможні пояснити походження цієї «вищої норми». 1 оскільки подібні пояснення не були переконливі, багато авторів вважає за краще відверто заявити, що ця проблема перебуває за

межами права.

Зі свого боку, радянські вчені давали таке пояснення юридичної обов'язковості норм міжнародного права: правове регулювання сучасних міжнародних відносин є об'єктивною необхідністю, і воно неможливе без визнання обов'язкової сили міжнародного права. Це зумовило відповідну волю держав, що знайшла свій вияв у загальній згоді про визнання обов'язкової сили міжнародного права. Де, коли, ким і в який спосіб цю загальну згоду було зафіксовано, радянські вчені не відповідали. Як не відповіли й на те, що необхідність загальної згоди держав практично унеможливлює існування регіонального і партикулярного (локального) міжнародного права.

Сучасні вчені на теренах колишнього Радянського Союзу практично відмовилися від цієї позиції. Як вважає 1.1. Лукашук, «концепція позитивістів відповідає реальному становищу речей, міжнародній практиці і тому є най-

________ Природа юридично обов'язкової сили міжнародного права ________

більш впливовою»1. Зі старих тверджень він залишив лише вимогу згоди (вже не загальної) на визнання обов'язкової сили міжнародного права. І ця згода висловлюється в кожному з укладених міжнародних договорів: «При створенні норми є ніби дві угоди. Одна — щодо змісту норм, інша — про надання їй юридично обов'язкової сили»2. У цій конструкції все логічно, крім відповідей на запитання: де записується юридично обов'язкова сила міжнародних звичаїв та інших джерел міжнародного права? як бути, коли міжнародний договір містить політичні та юридичні норми (без чіткого їх розмежування), а мається на увазі («ніби друга угода»), що юридично обов'язковою є лише друга частина договору? хто встановлює цю другу частину? і т.д.

Ці запитання ми навели не задля іронії чи сарказму, а щоб наголосити на складності вирішення вказаної проблеми. Чи не тому інша група вчених дійшла іншого висновку? «Сама постановка цього питання неправильна, — пише Г. І. Тункін. — Пояснити обов'язкову силу міжнародного права, як і права взагалі, можна лише історично... Щоб пояснити, чому норми права вважаються обо- в'язковими, потрібно зрозуміти, чому з'явилося право як специфічний соціальний феномен... Воно обов'язкове тому, що це — право»3.

Гадаємо, що раціональне зерно є в поглядах обох учених, але лише зерно, а не стебло й корінь, з яких це зерно з'явилося. До їхніх аргументів можна додати ще один: природа обов'язкової сили міжнародного права випливає із сучасної міжнародної правосвідомості суб'єктів міжнародного права. її джерелами є загальні принципи права (яких, до речі, радянська наука не визнавала, а підмінювала основними принципами сучасного міжнародного права), зокрема: legem enim contractus dat — договір створює право; leges siium ligent latdrem — закони повинні зобов'язувати того, хто їх пропонує; legis interpretatio legis vim optinet — тлумачення закону набуває сили закону; lex est siimma ratio insita a natura quae jubet ea, quae facienda sunt prohibetque contraria — право є найвищий розум, вкладений у нас природою, який вимагає те, що має бути зроб-

1Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. С. 27.

2Там же. С. 25.

3Международное право. М., 1994. С. 12.

41

Г л а в а I

_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права _________

лене, і забороняє те, що суперечить цьому; pacta conventa quae neque contra leges, neque dob malo inita sunt, dmni modo observanda sunt — угод, які не суперечать закону і укладені без використання обману, потрібно дотримуватися в усіх відношеннях; pacta quae contra leges constitutionesque vel contra bdnos mores fiunt, nitllam vim nabere, indubitati juris est —

законом, без сумніву, є те, що договори, укладені з порушенням законів або доброзвичності, за законом не мають сили; pacta quae tiirpem causam continent поп sunt observanda —

договори, укладені з аморальною метою, не підлягають виконанню тощо.

Без сумніву, з цих та інших загальних принципів права (першоджерел його юридично обов'язкової сили) випливає не лише природа обов'язкової сили міжнародного права, а й природа юридично не обов'язкової сили для певної категорії міжнародних угод. Щоправда, остання чіткіше відображена у джерелах сучасного універсального міжнародного права (Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 1969 p.; Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями, 1986 р. та ін.).

Функції міжнародного права

Під функцією міжнародного права мають на увазі основні напрями його впливу і взаємодії із соціальним середовищем, взаємодію системи міжнародного права, її компонентів та елементів з іншими управлінськими

системами, "їхніми компонентами та елементами. Як правило, таке розуміння функцій є спільним для вітчизняних і зарубіжних учених. Але оскільки визначити всі напрями і параметри взаємодії міжнародного права дуже важко, а в завершеному варіанті практично неможливо, то визначенням поняття функцій, як правило, й обмежується єдність учених.

Щодо переліку функцій та класифікації подібність стану у вітчизняній науці із зарубіжними дослідженнями полягає в тому, що їх указується безліч: від однієї до невстановленої кількості. Багато вчених (Г. Лаутерпахт, Р. Хіг-

42

Функції міжнародного права

гінс, В. Фрідман, В. Коплінг, К. Перрі, Дж. Шварцен-бергер та ін.) розглядають функції міжнародного права поряд з аналізом його природи, не розмежовуючи їх у характеристиці. Більшість зарубіжних дослідників обмежуються лише характеристикою юридичних функцій міжнародного права, зводячи дослідження до доведення: чи є правом міжнародне право або наскільки останнє можливо застосувати в судових інституціях. Виокремлюючи соціальні функції міжнародного права, вони, як правило, їх не досліджують, бо не вважають предметом науки міжнародного права. Щоправда, в останні роки почали з'являтися наукові публікації, в яких автори не тільки дають класифікацію функцій міжнародного права, а й намагаються вийти за суто правові межі. Наприклад, К. Ландауер розрізняє такі функції: а) класично правові; б) наукові; в) історичні; г) політичні1. Аналіз політичних функцій особливо популярний в англо-саксонських доктринах міжнародного права (М. Н. Шоу, М. Макдугалл, В. Рейзман, А. Віллард, Ф. Фелісіано та ін.). Досить часто в таких дослідженнях науковці намагаються довести, що політичними й обмежуються функції міжнародного права.

Серед прихильників суто юридичних функцій міжнародного права точиться дискусія: чи ці функції такі самі, як у внутрішньодержавного права, чи мають якісь особливості. На думку перших (А. Сюі, І. Паенсон та ін.), вони є практично тотожними, з деякими варіаціями. «Головною функцією кожної системи права, а отже й системи міжнародного права, — вважають вони, — є визначення кола ведення його суб'єктів; таким чином, загальні і партикулярні норми міжнародного права регулюють гармонійне співіснування та співробітництво держав... Основною функцією права взагалі є регулювання економічних, політичних та інших відносин і подолання використання сили для вирішення конфліктів між окремими людьми — позаяк це стосується міжнародного права; правові домагання повинні здійснюватися не в порядку самодопомоги, а шляхом звернення до неупереджених судових органів»2.

1Landauer. С. L. Brierly and the Modernization of International Law // Vanderbilt Journal of Transnational Law. February 1993. Vol. 25. № 5. P. 881917.

2Manual of the Terminology of Public International Law. P. 7.

43

Г л а в а І

__________Поняття, природа та сфера дії міжнародного права __________

На думку інших авторів (наприклад, Ш. Розенна), функції міжнародного права суттєво відрізняються від функцій внутрішньодержавного права. Це видно хоча б з того, що у вирішенні внутрішньодержавних конфліктів (цивільних або кримінальних) право безпосередньо застосовується до суб'єктів незалежно від їхнього бажання. В міжнародному праві в кожному конкретному випадку потрібна згода держави1.

Досить активно досліджувалися функції міжнародного права в радянській юридичній науці. Та попри те, що всі дослідники погоджувалися з тезою: функції сучасного міжнародного права відбивають об'єктивну роль права як фактора суспільного прогресу, і цим (об'єктивним) повинні керуватися вчені в розкритті сутності функцій, насправді «на-гора» видавалося надто багато суб'єктивного, ідеологічно нашарованого. Скажімо, записано в партійних документах, що соціальне призначення міжнародного права в епоху переходу від капіталізму до соціалізму та комунізму — це забезпечення миру і мирного співіснування, сприяння соціальному прогресові, створенню сприятливих умов для демократичного оновлення і революційного перетворення світу, під цю фразу й «винаходилися» відповідні функції: окремо для загального міжнародного права, окремо для соціалістичного міжнародного права, та ще й так, щоб за кількістю вони не переважали одна одну.

Для загального міжнародного права: 1) підтримка та зміцнення міжнародного миру і безпеки в умовах мирного співіснування держав двох систем, вживання колективних заходів щодо запобігання та припинення актів агресії (та інших форм протиправного застосування сили й роззброєння; 2) здійснення міждержавного співробітництва в економічній сфері (з урахуванням всесвітнього поділу праці), а також у соціальній, науковій і культурній сферах в інтересах всебічного поліпшення умов життя людей, сприяння добробуту народів; 3) проведення міжнародних заходів з метою ліквідації колоніалізму в усіх його формах і проявах, ліквідації расизму та інших злочинних замахів на права народів і людини.

1 Див ' Rosenne Sh. Practice and Methods of International Law. London; Rome; New York, 1984. P. 2, 3.

Функції міжнародного права

Для соціалістичного міжнародного права: 1) координація зовнішньої політики соціалістичних держав з метою забезпечення загального миру та безпеки, колективного захисту соціалізму і надання взаємної допомоги в разі агресії; 2) здійснення соціалістичної економічної інтеграції, проведення комплексних заходів в усіх галузях співробітництва в інтересах побудови соціалізму та комунізму; 3) всебічна підтримка визвольних, революційних рухів відповідно до цілей суспільного прогресу, які дістали між- народно-правове закріплення.

Перелічені «функції» виводилися за принципом: на кожну з трьох груп (систем) держав (капіталістична, соціалістична і країни, що розвиваються) припадає по одній функції. Звичайно, як тільки розпався Радянський Союз, розвалилася соціалістична система, зникли й зазначені функції.

Виходячи з уроків минулого, вчені почали аналізувати функції міжнародного права лише за характером і напрямом його впливу на навколишнє середовище. Але, як свідчать результати досліджень, без класифікації напрямів подібного впливу важко встановити порядок, систему таких функцій та їх взаємодію. Дослідження завжди матимуть характер незавершених, а сам перелік функцій буде нерівнозначний. Скажімо, Г. 1. Тункін так визначає функції міжнародного права:

—загальна і основна — забезпечення нормального функціонування міждержавної системи;

—найважливіша — програмування міждержавних відносин;

—просто функція — встановлення параметрів поведінки держав;

—функції щодо зовнішньої політики держав;

—функція юридичного закріплення досягнутих домовленостей;

—стабілізуючі і творчі функції;

—функція регулювання відносин міжнародних міждержавних організацій;

—функція впливу міжнародного права на внутрішньодержавне та ін.1

1 Див.: Тункин Г. И. Функционирование международного нрава // Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т. 1. С. 149—154.

Г л а в а I

_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права __________

Вада цієї класифікації полягає в її безсистемності. Самі функції виводяться довільно, і коли їх спроектувати на реально функціонуюче міжнародне право, то вони нерідко перетинатимуться або суперечитимуть одна одній. Крім того, в розкритті сутності певних функцій з'ясовується, шо в реальності вони не є функціями, або якщо і є ними — то не міжнародного права. Наприклад, функції міжнародного права стосовно зовнішньої політики вчений поділяє на три категорії. Суть однієї з них полягає в тому, що міжнародне право є юридичною основою «дій держав, якщо ці дії відповідають міжнародному праву». А якщо ні? Що це за функція, коли вона спрацьовує в окремих випадках? Другу категорію функцій складають ті, що «виявляються у впливі зовнішньої політики на розвиток міжнародного права»1. Але це має бути щонайменше стосовно функції зовнішньої політики, а не міжнародного права. До третьої категорії належать функції, що проявляються у впливі міжнародного права на зовнішню політику держав.

Більш аргументованим є поділ функцій міжнародного права, запропонований 1. І. Лукашуком:

—головна соціальна функція — зміцнення чинної системи міжнародних відносин;

—головна юридична функція — правове регулювання міждержавних відносин;

—функція протидії існуванню і появі нових відносин та інститутів, які суперечать цілям і принципам міжнародного права;

—функція інтернаціоналізації, що полягає в розширенні та поглибленні взаємозв'язків між державами;

—інформаційно-виховна функція.

Такий підхід може бути продуктивним у подальшому дослідженні функцій міжнародного права.

У свою чергу, вважаємо за можливе розглядати функції сучасного міжнародного права з п'яти основних позицій (насправді вони гнучко взаємодіють, а не виокремлюються за вказаними напрямами):

Асоціальні функції міжнародного права (стабілізації, зміцнення й забезпечення відносин між суб'єктами міжнародного права);

1 Див.: Тункин Г. И. Функционирование международного права // Курс международного права: В 7 т. М., 1989. ї. 1. С. 150, 151.

Функції міжнародного права

2)власне юридичні функції (визначення прав та обо- в'язків суб'єктів міжнародного права стосовно один одного, встановлення статусу різних категорій суб'єктів, їх правосуб'єктності, зміцнення міжнародного права, міжнародної законності, міжнародного правопорядку та ін.);

3)функції взаємодії з іншими управлінськими системами, що діють у міжнародній сфері (внутрішньодержавним правом, політикою, мораллю, релігією, етикою тощо);

4)функції програмування розвитку міжнародних відносин та міжнародного права (програмування їхнього розвитку на перспективу, прогнозування параметрів поведінки суб'єктів міжнародного права, передбачення варіантів напрямів розвитку інших систем, з якими взаємодіє міжнародне право, тощо);

5)функції інформаційного порядку (забезпечення знаннями про зміст міжнародно-правових актів, вплив на формування міжнародно-правової свідомості та ін.).

РЕКОМЕНДОВАНА _ ЛІТЕРАТУРА ,.,.„,

Буткевич В. Г.

Походження терміна «міжнародне право» // Український часопис міжнародного права. 1994. № 1.

Василенко В. А.

Основы теории международного права. К., 1988. Курс международного права: В 7 т. М., 1989. Т.1.

Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М, 1996.

Международное право / Под ред. К. А. Бекяшева. М., 1998.

Международное право / Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова. М., 1999.

Международное право / Под ред. Г. И. Тункина. М., 1994.

Міжнародне право / За ред. I. I. Лукашука, В. А. Василенка. К., 1971.

Суверенітет України і міжнародне право / За ред. В. Н. Денисова, В. 1. Євінтова. К., 1995.

Тимченко Л. Д.

Международное право. Харьков, 1999. Тускоз Жан. Міжнародне право. К., 1998.

Україна в міжнародно-правових відносинах. К., 1996.

Г л а в а I

_________ Поняття, природа та сфера дії міжнародного права _________

Шестаков Л. Н. Понятия международного права //Вестн. Моск. ун-та. Сер. 2. Право.

1997, № 6.

Detter J.

The International Legal Order. Dartmouth; London, 1994.

Encyclopaedia of Public International Law. Amsterdam;

Tokyo, 1995. Vol. 2.

Higgins Rosalin.

Problems and Process, International Law and How We Use It. Clarendon

Press. Oxford, 1995.

ІСТОРІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА І ЙОГО НАУКИ

Виникнення міжнародного права і періодизація його історії

Г л а в а II Історія міжнародного права і його науки

тання, як час виникнення міжнародного права» (М. Ш. Пацація) та ін.

Відповідь на питання про виникнення й розвиток міжнародного права залежала, як правило, від світоглядних уподобань науковця, в основу яких беруться певні ідеологічні засади, а не особливості, природа реального права. На сьогодні найвідчутнішого впливу на констатацію часу виникнення міжнародного права і його періодизацію домоглися чотири ідеологічних напрями: нігілістичний, етатичний (особливо в його марксистсько-ленінському варіанті), християнський і ліберально-демократичний. Науковці в доведенні справедливості своїх висновків оперують одними й тими самими факторами правового (поява джерел права, особливості правотворення, суб'єкти права, юридична сила актів, відповідальність і санкції за порушення норм та ін.) чи позаправового (війна, ступінь розвитку духовної культури, розвинутий спосіб виробництва, рівень розвитку технічних засобів спілкування та ін.) характеру, але з різною заздалегідь поставленою метою. Нігілісти — щоб заперечити існування міжнародного права, марксисти — щоб довести, що міжнародне право формується там і тоді, де з'являються держави, християни — що воно зароджується в лоні християнської церкви, ліберали-демократи — що це право виникає в період ренесансу і буржуазних революцій у Європі.

Науковці кожного з напрямів намагаються дати своє тлумачення проблемі, що лише збільшує кількість концепцій (нині їх уже налічується більш як два десятки) виникнення й періодизації міжнародного права, але мало впливає на осягнення її суті. Найменше аргументують суть питання нігілісти. Для цього напряму характерні періоди припливу прихильників, відпливу і тривалого застою. Простежується певна закономірність: зростання кількості прихильників нігілістичного напряму відбувається наприкінці й на початку століть. Так, на межі XIX — XX ст. цей напрям був настільки популярним серед науковців, що навіть утвердилося три концепції заперечення міжнародного права: концепція політики сили (А. Лассон, А. Цорн та ін.), за якої в міжнародній сфері не може бути відносин юридичного характеру, оскільки тут панує стан фактичної доцільності, односторонніх інтересів держав, диктату, політичного егоїзму й сили; концепція зовнішньодержавного права (Ф. Цорн, Е. Кауфман, М. Венцель — так звана Боннська

50

_________ і _________

__________Виникнення міжнародного права і періодизація його історії__________

школа права, А. Десенсьєр-Феррандьєр та ін.), за якої міжнародне право є нічим іншим, як правом окремої держави в сфері її зовнішніх зносин; концепція самообмеження (автолімітації), найяскравіший представник якої Г. Єллінек так пояснював своє розуміння міжнародного права: «Ворожі міжнародному спілкуванню національні й державні течії настільки, одначе, сильні, що роблять можливим лише існування держави поряд з іншою, але не організацію спілкування держав... Спілкування держав тому й має суто анархічний характер, а міжнародне право, яке походить від неорганізованого й тому такого, що не має влади авторитету, може бути фігурально назване анархічним правом, що водночас пояснює його недосконалості й вади»1.

Критична реакція науковців щодо тверджень прихильників названих концепцій привела до того, що більшу частину XX ст. наука не знала послідовників цього напряму. Але вже наприкінці століття знову стає помітним їх відродження (спочатку X. Л. А. Харт, згодом Л. Л. Фуллер, Т. Оноре та ін.). Основним у запереченні міжнародного права вони висловлюють аргумент, що право є продуктом діяльності високоорганізованих суспільств зі властивою їм легіслатурою, судами з обов'язковою юрисдикцією, централізованими санкціями та ін. Оскільки таких інститутів бракує міжнародному праву, то його не можна вважати міжнародним правом. Питання, чи справді міжнародне право є правом, сьогодні заполонило сторінки наукових юридичних видань. Натомість знову популярним став силовий погляд на право (А. Мехен, Дж. Берджес, М. Макдугал, М. Моргентау, Г. Лассвел та ін.).

Досить авторитетним є християнський напрям пояснення виникнення й періодизації міжнародного права. Тут домінує думка про те, чому виникло міжнародне право, а не коли. 1 лише окремі науковці не обходять цього питання. «Причина невироблення ідей міжнародного спілкування, — пише М. Таубе, — а значить права, крилась у відсутності визнання особистості людини, а також в егоїзмі, який безмежно царював у стародавньому світі. Потрібно було насамперед розтрощити ці ідеї, які глибоко укорінялись в античному устрої, внести в світ нові, свіжі погляди, висунути на передній план людину, а егоїзм загасити в любові. Викона-

1 Еллинек Г. Общее учение о государстве. СПб., 1908. С. 276.

51

Г л а в а II Історія міжнародного права і його науки

ти це взялося християнство. Воно здійснило перелом в історії міжнародних відносин. Ось чому під цим кутом зору — оскільки християнство розпочинає нову епоху в історії нашого права — можна розглядати всю стародавню історію як підготовчий для християнства період, як час, так би мовити, підготовки грунту для народження, поширення по всьому тоді світі і сприйняття цим світом великого космополітичного вчення Іісуса Христа».

Аби довести, що справжнє міжнародне право починалося з Європи, німецькому дослідникові 1. Мозеру довелося написати сотні томів науково-документальних узагальнень. Ідею європейського походження міжнародного права досить активно підхопили Г. Ахенваль, П. Й. Нерон, І. Ю. Сурленд, П. Т. Кьолер, К. де Шльоцер, Г. Ф. Мартене, І. Л. Клюбер, К. Г. Понтер та інші й уже з другої половини XVIII ст. вона стає панівною.

Зміцнення позицій позитивістського напряму в науці міжнародного права посилили «доказовість» цієї ідеї завдяки зверненням до європейських міжнародних договорів (угоди народів інших регіонів і континентів ще не так були відомі або ж не відкриті). Вказувались договори як такі, що вплинули на розстановку сил у Європі, так і ті, що мали суто локальне значення. Залежно від того, яким угодам науковці більше симпатизували, з тих вони й розпочинали історію міжнародного права (з Вестфальського миру 1648 p.,

зПіренейського договору 1659 p., з договорів Миру в Рісвіку і Карловіце 1697 p., з Утрехтського мирного договору 1713 p.; з мирного договору в Парижі 1763 p.; з Віденського конгресу 1814—1815 pp., з Вашингтонського договору 1842 p.,

зВерсальського мирного договору 1919 р. та ін.).

Накопичення позитивістського документального матеріалу в поясненні походження міжнародного права актуалізувало необхідність узагальнення різних поглядів, тим більше що їх історико-правова строкатість породжувала сумнів у правильності тверджень. За це взялися дослідники лібе- рально-демократичного напряму міжнародного права. Не відмовившись від міжнародних договорів як аргументу доведення зародження міжнародного права, вони об'єднали їх в окремі історичні періоди, які, крім цього, характеризувались ще й певною активізацією в розвитку міжнародно-пра- вової думки. Виходячи з останнього, ліберальні демократи по-різному тлумачили появу міжнародного права:

__________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії _________

епоха відродження і реформації (період утвердження міжнародного договору як основного джерела міжнародного права, укладення численних двосторонніх угод з питань визнання суверенітету держав, посольського права, законів і звичаїв ведення війни, спроб створення стабільних міждержавних союзів тощо. Міжнародно-правові думки формулюються в оригінальні концепції і теорії, авторами яких є Н. Макіавеллі (1469—1527), Ф. Вітторіа (1480-1546),

М. Лютер (1483-1546), Ж. Боден (1530-1596), Б. Айала (1548-1584), Ф. Суарес (1548-1617), А. Джентілі (15521608) та ін.;

вік просвітництва XVII—XVIII ст. (період Вестфальського миру 1648 p., Піренейського 1659 p., Утрехтського 1713 p., Паризького 1763 р. мирних договорів) у науці міжнародного права утверджувався ідеями Ш. Монтеск'є (1689-1755), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), С. Пуффендорфа

(1632-1694), С. Рашеля (1628-1691), І. Текстора (16381701), X. Томазія (1655-1728), Г. В. Лейбніца (1646-1716),

К. Бейнкерсгука (1673-1743), X. Вольфа (1679-1754) та ін. Досить поширеною серед ліберальних демократів була

думка розпочинати зародження міжнародного права з періоду буржуазних революцій (ранніх і навіть XIX ст.). Тут аргументом слугували домовленості Віденського 1814—1815 pp., Паризького 1856 p., Берлінського 1878 р. і навіть Версальського 1919 р. конгресів. У науці цей період започаткований працями Г. Гроція (1583-1645), Т. Гоббса (1588-1679), Б. Спінози (1632-1677), а згодом Е. Ваттеля (1741-1767), 1.

Бентама (1748-1833) та ін.

Нині найпопулярнішими теоріями походження і періодизації міжнародного права є: міжнародно-договірна, етатична, концепція суспільно-економічної формації, різні види нормативно-соціальних концепцій.

Послідовники міжнародно-договірної теорії походження міжнародного права поєднували виникнення права з укладенням угод. Але ланцюг таких угод сягає від давньошумерських договорів до Статуту ООН, і в кожної з них є десятки своїх апологетів. Скажімо, витоки міжнародного права починають з договору між Еаннатумом (правитель месопотамського міста-держави Лагашем) і переможеним правителем іншого месопотамського міста-держави Умма (3100 р. до н. є.) такі вчені, як Дж. С. Купер, Т. Якобсен, М. Ламберт, Дж. Петтінато, А. Пьобель, Е. Сольбергер,

Г л а в а II Історія міжнародного права і його науки

А. Вестенгольц та ін. Не менший загін науковців (А. Г. Бокшанін, А. Г. Гардинер, С. Лангдон, М. В. Мюллер, Б. Майсенер, Б. Фрідріх, Дж. Б. Прічард, Д. Девіс, М. Б. Роутон та ін.) вважають авторитетним для започаткування історії становлення міжнародного права договір хеттського царя Хаттусілі 111 з єгипетським фараоном Рамзесом 11 1296 р. до н. є. Прихильників думки, що це «право» належить Статуту ООН (1945), важко перелічити.

Серед прихильників етатичного пояснення виникнення міжнародного права можна виокремити три основні напрями: 1) марксистська концепція походження міжнародного права; 2) класова теорія (крайній прояв псевдомарксизму в міжнародному праві, за яким міжнародне право — засіб утвердження гегемонії на міжнародній арені панівних у певних країнах класів); 3) власне державницька концепція. Такий дещо звужений набір напрямів пояснюється жорсткістю, однозначністю, консерватизмом і догматизмом етатичних поглядів на зародження цього права. Сьогодні класова теорія не має яскравих прихильників, марксистської концепції дотримуються окремі науковці в країнах колишньої соціалістичної системи. Найпотужніше представлений державницький напрям, який має більшість апологетів у різних країнах світу.

Різниця між марксистською концепцією і державницькою (перша історично склалася на запозиченні ряду аргументів другої, особливо в її гегелівському тлумаченні) полягає в тому, що марксистська концепція розвивалася в XX ст. у напрямі тоталітарного бачення ролі держави у формуванні міжнародного права, а державницька намагалася розглядати міжнародну правоформуючу роль держави на ліберально-гуманістичних засадах.

Марксистське тлумачення походження й періодизації міжнародного права мало піком своєї популярності XX ст., коли навколо цього напряму об'єднались найталановитіші дослідники юриспруденції. Саме їм вдалося вирішити ті проблеми, навколо яких наука доти «ходила по колу»: вони довели безпідставність домагань європоцентристів, відсунули період становлення міжнародного права на тисячоліття вглиб історії цивілізацій, замінили ідеалістичні домисли суто правовими доведеннями, розкрили механізм міжнародного правотворення і реалізації права, значення і роль відповідальності й санкцій у цьому праві тощо. Але цим науко-

1

____________Виникнення міжнародного права і періодизація його історії ___________

вцям бракувало свіжих поглядів на право, завчасного оновлення методів його дослідження. Для них догмою було шукати підтвердження поглядів своїх попередників, викладених у XIX ст. в принципово змінених міжнародних реаліях. Як результат цей напрям почав відставати від інших у юриспруденції, а на сьогодні втратив усіх своїх яскравих послідовників.

Ще донедавна синонімом марксистської концепції походження міжнародного права вважали класову концепцію. Тим часом у К. Маркса і Ф. Енгельса можна знайти один принципово важливий вислів щодо причиново-наслідкових зв'язків класу і права («ваше право є лише піднесена до закону воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу»), який вжито для критики буржуазії, котра перекрутила призначення права, замінивши його власним волевиявленням. За К. Марксом, законодавець має ототожнювати себе з природодослідником. Він не створює законів, не є їх винахідником, він лише формулює, виражає в свідомих позитивних законах внутрішні закони духовних відносин. Воля не повинна тут стверджувати себе замість закону: її роль саме в тому й полягає, щоб відкрити і сформулювати дійсний закон.

Класово-вольову суть походження права доцільніше починати з В. І. Леніна, згідно з яким «основні закони держави виражають дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі» і який у цьому більше наслідував Г. Гегеля (той фактично починав історію права з писаного, а не звичаєвого права, в якому держава не відігравала провідної ролі), а не К. Маркса і Ф. Енгельса (на їхню думку, «історія права показує, що в найбільш ранні і примітивні епохи... індивідуальні фактичні відносини в їх найгрубішому вигляді і є безпосередньо правом»).

Класова природа походження міжнародного права набула популярності після Жовтневої революції 1917 р. Як писав найбільш відомий її прихильник Є. О. Коровін: «Ми б вважали за можливе конкретизувати міжнародне право як сукупність чинних правових норм, які визнають права та обов'язки колективів пануючих класів, учасників сучасного міжнародного спілкування». За Є. О. Коровіним, «міжнародне право з'являється разом з появою класового суспільства», а творцем міжнародного права є найпередовіший клас.

Г л а в а II Історія міжнародного права і його науки

Оскільки, на його думку, ним був російський робітничий клас, то й «серед усіх народів світу одне з перших місць належить по праву великому російському народові... Російському народові зобов'язане людство Великою Жовтневою соціалістичною революцією і безсмертною теорією ленінізму. Тому особливо цінний і великий внесок російського народу і в міжнародне право»1.

Ще у 80-ті роки XX ст. офіційна радянська доктрина вважала недосконалим підручник міжнародного права, в якому відсутня фраза «марксизм-ленінізм вчить, що міжнародне право зародилося з появою класів». Але автори її використовували скоріше як умову для публікації праці, ніж як обгрунтований висновок. Класова концепція походження й сутності міжнародного права не вирішила жодного принципового питання цієї науки і тихенько зникла.

Найдавнішу історію пояснення походження міжнародного права має державницька концепція, за якою це право виникло для регулювання співробітництва держав і формувалось самими державами. За межами цього твердження починаються розбіжності між прихильниками державницької концепції. В одних (К. Філіпсон, А. Трюйол і Серра, В. Прейсер, Г. Рубіо та ін.) це трапилось через необхідність закріплення балансу сил між державами, в других (А. Ватсон, Н. Банерджі, К. Г. ІДіглер та ін.) — для закріплення результатів війни між державами, в третіх (Г. Вітон, Р. Уорд, П. С Бібіков, П. Виноградов, Т. Уолкер, У. Мартін, С. Цібішовскі, А. С. Герші, Н. Сінх та ін.) просто пов'язувалось з виникненням держав у певному регіоні (звідси й «розійшлися» вчені по своїх регіонах, доводячи їх основоположність (Древня Іудея, Месопотамія, стародавні Єгипет, Індія, Китай, Греція, Рим і т. д.), у четвертих (Ф. Мартене, М. А. Тубе, Ф. Ліст, Д. Анцилотті, Л. Огшенгейм та ін.) поява міжнародного права хоч і пов'язується з державою, але вважається, що вона має досягти певного рівня політичного, культурного та ідеологічного розвитку. Здебільшого серед останніх учених і вказується період появи буржуазних правовідносин.

Прихильників пояснення походження й періодизації міжнародного права через категорію «суспільно-економічна

1 Международное право. М., 1951. С 22.

_________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії _________

формація» (В. А. Василенко, В. І. Лісовський, М. О. Ушаков, Н. Т. Блатова та ін.) можна виокремити в піднапрям марксистської і класової концепції. Основне їхнє твердження зводиться до того, що «відправний момент вивчення права незалежно від того, йдеться про внутрішньодержавне чи міжнародне право, має полягати у виясненні формаційної належності останнього і в розкритті його особливостей відповідно до сутності даної суспільно-економічної формації» (В. А. Василенко) і що питання виникнення й періодизації міжнародного права до теперішнього часу дискусійні. Абсолютно точне датування великих історичних процесів і явищ практично неможливе. Тут загальним орієнтиром є вчення про суспільно-економічні формації (В. М. Дурденевський, В. 1. Лісовський та ін.). Сьогодні ця концепція, що була досить популярною в радянській науці міжнародного права, практично не має послідовників. Як підсумували її «досягнення» Ю. М. Колосов і В. 1. Кузнецов: «не є безперечною періодизація історії міжнародного права відповідно до змін суспільно-економічних формацій»1.

Прихильників нормативно-соціального походження міжнародного права можна поєднати лише умовно. Спільним для них є акцентування уваги на появі і розвитку норми міжнародного права. Але критерії в поясненні її зародження й генези часто настільки не збігаються (природно-правові, історичні, релігійні, примирливо-погоджувального, регулятивного характеру та ін.), що важко навіть говорити про один напрям. У цьому плані досить послідовними є апологети концепції ubi societas ibi jus. Стосовно питання, що розглядається, її можна тлумачити так: норми міжнародного права виникають там і тоді, де постає суспільство (точніше: де суспільство, там і право). Популярна серед західних учених (Д. Фіцморіс, К. Танака та ін.), ця концепція сьогодні має своїх послідовників і серед науковців колишнього Радянського Союзу. Так, з цього приводу Ю. М. Колосов і В. І. Кузнецов зазначають: «Якщо виходити з первісного значення поняття міжнародного права як права саме у відносинах між народами (jus inter gentes), то можна вважати, що перші звичаєві норми зародилися ще в період первіснообщинного суспільства, до становлення державності». На їхню

1 Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова.

М., 1998. С 7.

Г л а в а II Історія міжнародного права і його науки

думку, розвиток міжнародного права можна поділити на періоди: первіснообщинний, регіонального міжнародного права, права «цивілізованих» та інших народів, універсального міжнародного права і, нарешті, етап загального визнання й застосування міжнародного права.

Проте сучасні наукові досягнення (насамперед антропологів, етнологів, соціологів і, звичайно, юристів) дають підстави сумніватися в подібній періодизації. 1 річ не лише в тому, що в ній убачається відмінність між універсальним і міжнародним правом етапу загального визнання. Тут утрачена ціла епоха (яка, до речі, не визнавалась і радянською юридичною наукою) між первіснообщинним і регіональним періодом: так званий період вождеств, визнання якого, можна сказати, вже ствердилося в історичних, антропологічних та інших наукових напрямах. І тому автори вказаної класифікації змушені надавати родоплемінним правилам юридичної сили і значення норм права.

У цьому підручнику історія міжнародного права розглядатиметься за такою класифікацією: 1) додержавшій період (етап вождеств, трансформації міжплемінних, міжродових звичаїв у норми міжнародного права, становлення основних його інститутів); 2) стародавнє міжнародне право (регіональне міжнародне право народів Близького Сходу, стародавніх Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму та ін.); 3) міжнародне право в епоху середньовіччя; 4) класичне міжнародне право; 5) сучасне міжнародне право. Не претендуючи на безперечність, в її основу покладено не стільки історичні події чи зміну економічних укладів, скільки генезу норм і трансформацію інститутів, у кінцевому підсумку — системні між- народно-правові зміни.

Формування та особливості міжнародного права в додержавний період

Аналізуючи загальні закономірності розвитку міжнародного права як суспільно-історичного явища, В. А. Василенко досить чітко висловив поки що домінуючу у вітчизняній науці міжнародного права думку:

«Міжнародне право, як і

___ ^ ___

_____ Формування та особливості міжнародного права в додержавний період_____

національне, є продукт суспільства на певному етапі його розвитку. Воно виникає там, тоді і остільки, де, коли і оскільки в результаті розпаду родоплемінних зв'язків з'являються держави, встановлюються міждержавні відносини і, отже, виникає необхідність в їх міжнародно-правовому нормативному врегулюванні»1. Таке розуміння походження міжнародного права характерне для більшості вчених колишнього Радянського Союзу й соціалістичних країн у цілому. Нові наукові дослідження вчених в цій галузі дозволили зробити протилежні висновки, як от: «право стосовно держави завжди первинне і має верховенство».

Задля справедливості слід зазначити, що ідея первинного зародження міжнародного права (з міжродового), а потім уже внутрішнього («національного») була сформульована академіком НАН України В. Е. Грабарем і одночасно з ним швейцарським дослідником Г. Бьоглі. Слід сказати, що в науці міжнародного права перебільшення ролі держави в міжнародному перетворенні не завжди переважав. Більше того, тривалий час він узагалі не мав своїх послідовників. Та починаючи з німецького вченого X. Вольфа (1679—1754), етатичні погляди якого на право (міжнародне право зокрема) були підхоплені філософом І. Г. Фіхте (1762—1814) і вже в XIX—XX ст. стали переважними в юриспруденції, дослідники часто перебільшують роль держави в правотворенні і правозастосуванні. Сьогодні такий підхід приховує в собі небезпеку ігнорування людини як кінцевої мети функціонування будь-якого права. Крім того, він може призвести до приниження ролі громадянського суспільства (в національному праві) й міжнародного співтовариства (в міжнародному праві), які досить часто виступають стримувальним началом в заміряннях держави на права і свободи людини.

Не треба забувати, що такі основоположні документи сучасного міжнародного права, як Загальна декларація прав людини, міжнародні пакти про права людини, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші, були прийняті державами саме під тиском світової громадськості (міжнародних неурядових організацій, представників національних меншин і корінних народів тощо), а їх численні проекти розроблялися на неурядовому рівні. Саме

1 Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 3.