Butkevich_V_G__Mitsik_V_V__Zadorozhniy_O_V_red

Гл а в а XII Міжнародний правотворчий процес

міжнародні правовідносини вступає вказаний суб'єкт міжнародного права.

Одні автори (І. І. Лукашук) вважають, що односторонній акт породжує зобов'язання в силу міжнародноправового принципу добросовісності. Інші (значна більшість) гадають, що в основі таких зобов'язань лежать різноманітні норми (не обов'язково принцип добросовісності) чинного міжнародного права. На цьому стоять також Міжнародний Суд ООН, Комісія міжнародного права, інші важливі міжнародні інституції.

На той випадок, коли не існує міжнародної договірної норми, може йтися про міжнародно-правовий звичай, згідно з яким держава може брати на себе одностороннє зобов'язання і, якщо воно не суперечить принципам і нормам міжнародного права, поважати його. Так, багато держав брали на себе зобов'язання не застосовувати першими ядерної зброї, не виводити в космічний простір зброї масового знищення, припиняти випробування ядерної, хімічної і бактеріологічної (токсичної) зброї, не проводити певних ядерних вибухів тощо. Норм міжнародного договірного права, що забороняли б відповідні дії, не існує, але існує звичаєва норма, згідно з якою держави можуть брати на себе такі зобов'язання, бо вони не тільки не суперечать чинному міжнародному праву, а й сприяють його стабільності, прогресивному розвитку.

І саме тому, що існує міжнародно-правова звичаєва норма, держава не може вважатися вільною у відмові добровільно взятих на себе в односторонньому порядку зобов'язань. Розглядаючи діяльність Франції щодо випробувань ядерної зброї на островах Тихого океану, Міжнародний Суд ООН наголосив, що держава не може довільно відмовитися від узятих на себе зобов'язань, навіть якщо вона їх брала в односторонньому порядку. Своєю заявою вона ввійшла в певні міжнародні правовідносини з іншими суб'єктами міжнародного права, і розривати їх без згоди останніх вона не має права.

Винятком може бути ситуація, коли держави у процесі проголошення одностороннього акта обумовили фактори виходу з міжнародних правовідносин, у які вони вступають згідно з актом. Інші держави можуть передбачити подібний результат і, коли він настає, не мають пра-

420

____ Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі

ва скаржитися на вжиті ними (відповідно до одностороннього акта) заходи, проведені певні дії тощо. Тут не може йтися про порушення їхніх інтересів.

Сказане, втім, не слід тлумачити однобоко, як те, що юридично значущі односторонні акти держави завжди дотримуються норм міжнародного права і не мають впливу на міжнародний правотворчий процес. По-перше, значна більшість міжнародних договірних ініціатив здійснюється, як правило, через односторонні акти, тобто з них розпочинається міжнародний правотворчий процес. По-дру- ге, багато міжнародних звичаєвих норм визнаються як такі шляхом односторонніх актів визнання, тобто ними завершується правотворчий процес міжнародного звичаєвого нормоутворення. По-третє, іноді буває, що через односторонні акти створюється міжнародна норма права після їх проголошення, без дотримання тривалих стадій міжнародного правотворення.

У науці міжнародного права майже загальноприйнято, що після проголошення одностороннього акта держави, якщо він не суперечить чинним принципам та нормам міжнародного права, незалежно від реакції на нього інших держав (позитивної чи негативної), він повністю зберігає свою зобов'язувальну силу для держави-ініціато- ра. Якщо такі самі акти проголошують інші держави, то створюється юридична ситуація, рівноцінна укладенню угоди між ними.

Односторонні акти держави, не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають відміні або зміненню. Звичайно тут може йтися про час шляхом вияснення відповідних вимог міжнародного права до чинних у період проголошення односторонніх актів. Ряд фахівців міжнародного права вважають, що в подібних ситуаціях може йтися про «неформальну міжнародну угоду», а отже, на неї поширюються вимоги міжнародного договірного права. Неформальність випливає з відсутності звичних для міжнародної правотворчості переговорів, підписання, затвердження, ратифікації тощо.

В тому разі, коли у відповідь на взяті міжнародні зобов'язання шляхом одностороннього акта інші суб'єкти міжнародного права поводяться без належної поваги до них, держава-ініціатор може залишити за собою право скасувати дію свого акта. Так часто траплялося, коли ядер-

421

Г л а в а XII Міжнародний правотворчий процес

на держава брала на себе зобов'язання не проводити ядерних випробувань за умови, що й інші ядерні держави погодяться на аналогічне. Після перших же ядерних випробувань іншими державами держава-ініціатор знімала з себе відповідні зобов'язання.

Односторонні акти держави матимуть юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією та перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Іноді держави проявляють добру волю і здають односторонні акти на зберігання до Секретаріату ООН, хоча цього не вимагає чинне міжнародне право.

Крім односторонніх актів добровільного покладення на себе міжнародно-правових зобов'язань, держави можуть застосувати акти визнання. Це такі односторонні акти, які цілковито замінюють правотворчу стадію з усіма наслідками, що можуть випливати з міжнародних договорів (акти приєднання до угод, визнання їх чинними для себе тощо). Так, Україна в односторонньому порядку визнала чинними для себе багато міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу. Від таких односторонніх актів не можна відмовитися, а зобов'язання знімаються з держав у порядку, передбаченому в самих договорах.

Важливим для міжнародного правотворчого процесу є такий вид односторонніх актів держави, як протест. Власне, у створенні міжнародного звичаю протест є одним із основних факторів його невизнання. Тобто цим актом (протестом) засвідчується, що немає певного міжнародного правотворення, воно не відбулося. Саме тому для протесту обов'язкова вимога: бути чітко і публічно висловленим.

Іноді в системі односторонніх правотворчих актів розглядають такі односторонні дії, як відмова та естоппель. Але для цього мало підстав. Відмова держави від прав свідчить, що ці права вже існують, і їх правотворча стадія завершилася до відмови. За умови естоппеля держава, яка раніше стверджувала своїми діями існування певної норми, не може з часом стверджувати протилежне. Отже, в цьому разі також ідеться не про правотворчу стадію, а про неоднозначне (з часом) ставлення до чинної норми міжнародного права.

422

Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

У науці міжнародного права під громадськістю мається на увазі населення або його представники, як правило, не на рівні окремого індивіда. Залежно від ступеня організації населення може об'єднуватися в націю, народ, меншину, громадські організації, міжнародні

неурядові організації тощо.

У доктринах міжнародного права можливість брати участь у міжнародній правотворчості визнавалася лише за нацією і народом. Одні вчені наполягали на тому, що тільки нація, народ можуть брати участь у такій правотворчості (безпосередньо або через своїх представників на державному рівні), інші визнавали за ними таке право лише в період боротьби за незалежність, коли ще не існує своєї держави, здатної перебрати такі функції на себе. За приклад часто наводили палестинський народ, представники якого уклали понад сто міжнародних договорів.

Що стосується інших рівнів населення, наприклад громадських об'єднань (на національному та міжнародному рівнях), політичних партій, рухів, клубів тощо, то їхні спроби навіть опосередковано вплинути на міжнародний правотворчий процес держави припиняли на зародковому рівні. Цікаво, що громадські об'єднання й не прагнули підміняти держави в їхній міжнародній правотворчій діяльності. Вони лише хотіли, щоб держави прислухалися до їхнього бачення того, якими мають бути норми міжнародного права, що стосуються безпосередньо людей та їх об'єднань. До кінця Другої світової війни такі домагання вважалися взагалі неправомірними.

Злочини проти людини, скоєні під час Другої світової війни, переконали багатьох, що сама держава може бути (і часто буває) найбільшим порушником прав людини. Навіть у тому разі, коли держави вирішують питання, що стосуються тільки людини, вони вирішують їх насамперед в інтересах держави, а не людини. В різних регіонах уже в перші повоєнні роки створюються неурядові рухи та об'єднання, які не тільки заявляють про своє право на міжнародну правотворчість у сфері прав людини, а й про-

423

Г л а в а XII Міжнародний правотворчий процес

понують державам прийняти підготовлені ними проекти конкретних гуманітарних угод.

Так, на європейському континенті в Гаазі (травень 1948 р.) численні представники громадських організацій європейських країн провели Міжнародну конференцію Комітету рухів за європейську єдність. Представники широкої громадськості Європи висунули вимогу перед своїми державами: «Ми бажаємо мати Хартію прав людини, ми бажаємо мати Суд з відповідними санкціями для здійснення цієї Хартії». Своє бажання вони втілили в проекті Європейської конвенції з прав людини та проекті Статуту Європейського суду.

На заперечення державних структур, що державами вже підготовлено Загальну декларацію прав людини в рамках ООН і немає сенсу дублювати цей документ, від громадських об'єднань надійшла не менш категорична відповідь: «Хоча питання прав людини детально обговорювалося Організацією Об'єднаних Націй, дотепер не вдалося підготувати текст, який можна було б вважати задовільним з погляду міжнародного права. Загальній декларації бракує точності»1.

Небажання держав погодитися на запропонований представниками громадських об'єднань європейських країн проект Конвенції прав людини лише посилило на них тиск на національних рівнях. Згодом було прийнято Європейську конвенцію з прав людини, в основу якої покладено проект, розроблений відомими громадськими діячами — П.-А. Тейтженом (Франція) і Д. Максвеллом-Фай- фом (Велика Британія). Так чи не вперше представники громадських об'єднань довели, що вони можуть бути не лише прохачами у держав, а й міжнародними правотворцями (якщо не прямими, то опосередкованими).

Європейський досвід було підхоплено громадськими об'єднаннями на інших континентах. І сьогодні вже можна говорити про численні регіональні міжнародно-правові акти у сфері прав людини, ухвалені за безпосередньої участі громадських об'єднань. Звичайно, і в такому разі остаточну роль (затвердження, ратифікація) відігравали держави. Але стосовно договірних ініціатив, розробки та обговорення ряду міжнародно-правових актів у сфері прав

1Council of Europe. Collected Edition of the Travaux Preparatories. 1975. P. 24.

424

Кодифікація міжнародного права

людини, то участь у них широкої громадськості не заперечується навіть на офіційному, державному рівні. Можливості широкої громадськості в регіональній міжнародній правотворчості уважно вивчалися універсальними міжнародними організаціями. З часом у межах ООН (спочатку на рівні Підкомісії з питань попередження дискримінації і захисту меншин, а згодом і Комісії з прав людини, інших підрозділів та установ ООН) під час підготовки та обговорення міжнародних документів з прав людини почали запрошувати представників широкої громадськості, національних громадських об'єднань та міжнародних неурядових організацій.

Сьогодні в таких форумах беруть участь представники сотень міжнародних неурядових організацій і тисяч національних громадських об'єднань. Вони беруть безпосередню участь в обговоренні проекту міжнародно-право- вих актів, запропонованих державами, міждержавними урядовими та неурядовими організаціями, національними громадськими об'єднаннями, вносять власні поправки, застереження, схвалюють проекти тощо.

Звичайно, остаточне рішення залишається за державами. Але основна частина правотворчої діяльності до затвердження кінцевого проекту проводиться за безпосередньої участі представників широкої громадськості різних країн світу.

Крім прав людини, громадськість активно впливає на міжнародну правотворчу діяльність у сфері права навколишнього середовища, міжнародного економічного права, міжнародного гуманітарного права, міжнародного трудового права, міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю тощо.

Кодифікація міжнародного права

Під кодифікацією у праві розуміють офіційну систематизацію чинних договірних і звичаєвих норм міжнародного права з метою заповнення прогалин, заміни застарілих норм, уникнення суперечностей. На

відміну від

425

Г л а в а XII Міжнародний правотворчий процес

інкорпорації, коли норми тільки збирають в один збірник, кодифікація є засобом здійснення правотворчої діяльності.

Усистемі міжнародного права є значна кількість застарілих, суперечливих, нечітко сформульованих норм. З метою підвищення ефективності реалізації норм міжнародного права кодифікація покликана вирішити недоречності в нормативному масиві. Це робиться як шляхом перегляду та уточнення чинних норм міжнародного права, так

ічерез скасування, відмову від застарілих. Так були внесені (після Другої світової війни) зміни до статусу іноземних військ, що перебувають на чужій території, відмінено право переможця, присвоєння захопленої території тощо.

Досить часто кодифікація проводиться за рахунок перетворення норм міжнародного звичаю на договірні (наприклад, у сфері права міжнародних договорів, дипломатичного, консульського, міжнародного морського права тощо). Але це не обов'язково. Можлива кодифікація звичаєвих норм без трансформації в міжнародні договірні.

Вході кодифікації суб'єкт міжнародного права має завдання чітко, ясно і послідовно сформулювати ті нормативні настанови, які раніше викликали неоднозначне тлумачення. Так, у процесі кодифікації права міжнародних договорів було вирішено проблеми застереження, дотримання вимог національного законодавства в укладанні міжнародних договорів, дію угод стосовно третіх держав, припинення дії договору та інші питання, що мали неоднозначне тлумачення.

Кодифікація норм міжнародного права допомагає зближенню регіональних особливостей міжнародно-правового регулювання (наприклад, у сфері прав людини), виробленню спільних стандартів для національних правових систем, становленню однакової чи наближеної до однакової міжнародно-правової позиції суб'єктів міжнародного права.

Уході кодифікації розробляються нові норми міжнародного права, необхідні для врегулювання важливих сфер міжнародного співробітництва (наприклад, щодо освоєння космічного простору і небесних тіл, глибоководних районів морського дна, вирішення соціальних проблем тощо). Віддаючи перевагу цьому напрямові кодифікації, науковці часто наголошують на тому, що основним його

426

Кодифікація міжнародного права

призначенням є прогресивний розвиток міжнародного права. Але останнє полягає не тільки в прийнятті нових норм, а й у широкому комплексі кодифікаційних дій, про які йшлося вище.

Кодифікація може бути офіційною (яку здійснюють держави та міждержавні організації) і неофіційною (здійснюють окремі особи, громадські об'єднання, неурядові організації тощо).

Шляхом офіційної кодифікації на сьогодні проведено систематизацію міжнародного морського права, дипломатичного, консульського, права представництва при міжнародних організаціях, права міжнародних договорів, міжнародного космічного права, міжнародного повітряного права, міжнародного захисту прав людини, міжнародного гуманітарного права, права міжнародних організацій та інших інститутів і галузей сучасного міжнародного права. Певна річ, це не означає, що в результаті кодифікації всі питання зазначених галузей та інститутів вирішені. Але основні засади для подальшого співробітництва в цих напрямах суб'єктів міжнародного права закладено.

Важливе значення для прогресивного розвитку сучасного міжнародного права має неофіційна кодифікація. Так, всесвітньо відома громадська організація — Міжнародний комітет Червоного Хреста підготувала проекти в галузі міжнародного гуманітарного права, які держави прийняли за основу Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів І і JI 1977 р.

Серед форм неофіційної кодифікації вирізняється наукова, або доктринальна, кодифікація, яку здійснюють окремі вчені і науково-дослідні установи. Існує й така думка, що сьогодні будь-яка кодифікація є доктриналь-ною, бо здійснюється з участю науковців. Це правильно, але лише частково. На жаль, сучасне міжнародне право ще не досягло такого рівня, коли думка вчених є превалюючою в ухваленні рішень кодифікаційного характеру.

В сучасному міжнародному праві головна кодифікація відбувається в рамках ООН, де спеціально для цього створено Комісію міжнародного права. Після підготування Комісією проекту міжнародної конвенції він розглядається Шостим комітетом Генеральної Асамблеї ООН і передається державам для зауважень. Після реалізації останніх Комісія готує остаточний проект.

427

Гл а в а XII Міжнародний правотворчий процес

На жаль, кодифікаційні результати Комісії міжнародного права далекі від очікуваних (дві конвенції в галузі права міжнародних договорів, Женевські конвенції 1958 р. з морського права, дві конвенції щодо правонаступництва — мало не повний перелік з найбільш значущих джерел сучасного міжнародного права). Більш відчутною є кодифікаційна робота Міжнародної Організації Праці, яка підготувала близько 200 конвенцій і приблизно таку ж кількість відповідних рекомендацій.

Кодифікаційні роботи можуть проводитись і спеціально скликаними міжнародними конференціями. Найбільшого успіху вдалося досягти на НІ Конференції ООН з морського права, яка майже за десять років кодифікувала галузь міжнародного морського права.

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА

Игнатенко Г. В., Малинин Р. А.

Новые тенденции в международном нормотворчестве // Советский ежегодник международного права, 1986. М., 1987.

Лихачев В. Н.

Установление пробелов в современном международном праве. Казань, 1989.

Лукашук И. И. Международное «мягкое» право // Государство и право. 1994. № 8—9.

Лукашук И. И. Функционирование международного права. М., 1992.

Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. М., 1999.

Ушаков Н. А.

Проблемы теории международного права. М., 1988.

Degan V. D.

Sources of International Law. The Hague; Boston; London, 1997.

Cassese Antonio and Weiler Joseph H. H. Change and Stability in International Law. Berlin; New York, 1988.

РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Поняття реалізації норм міжнародного права

В сучасних доктринах міжнародного права не бракує термінології для забезпечення процесу реалізації норм міжнародного права. Кількість термінів є настільки значною, шо за ними часто втрачається сам об'єкт термінологічного визначення. В одних авторів — це «функціонування міжнародного права», «міжнародноправове регулювання», «міжнародно-правовий вплив»; в інших — «міжнародне правоздійснення», «імплементація норм міжнародного права», «реалізація норм міжнародного права», «здійснення міжнародного права», «застосування», «виконання», «дотримання», «використання», «міжнародне пра-возастосування» тощо. Зауважимо, що численний термінологічний апарат використовується здебільшого стосовно одного й того самого правового стану, хоч є далеко не синонімічним. Часто проблема криється в переплутуванні форм, способів, за-

собів, стадій реалізації норм міжнародного права. Функціонування міжнародного права являє собою уп-

равлінські, регулятивні, інформаційні, виховні та інші впливи на міжнародні відносини, зокрема на їх суб'єктів.

429

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

Отже, міжнародно-правовий вплив — то є форма зв'язку міжнародного права з його суб'єктами та об'єктом. Він не завжди буває суто правовим. Та частина міжнародноправового впливу, що є правовою за змістом, називається міжнародно-правовим регулюванням.

Міжнародно-правове регулювання за своїм змістом є владним впливом суб'єктів міжнародного права (насамперед держав) на свої взаємовідносини за допомогою юридичних норм. Часто функцію регулювання ототожнюють із функцією управління. Але це робиться не тому, що управлінські й регулятивні функції права — тотожня форма його прояву. Скоріше, наука міжнародного права ще не дослідила особливостей його управлінської дії у світовому співтоваристві. Бо ж на сьогодні більше, ніж теза «управління є необхідною функцією соціальної системи», науковці, на жаль, не можуть сказати.

Поки що сутність такого впливу права на соціальне середовище обмежується констатацією факту: «Підхід до міжнародного права як до елемента системи управління відкриває нові можливості перед теорією і практикою» '.

Іноді маловивчену форму прояву міжнародного права називали терміном, який використовували зарубіжні автори в дослідженні цього явища. Але часто не зверталося уваги на те, що цей термін вони використовували в певному контексті й щодо специфічних форм прояву міжнародного права. Так, у вітчизняну науку були занесені терміни «імплементація» та «інкорпорація», які нібито точніше відображають процес реалізації норм міжнародного права. Найвагомішим аргументом на користь такого запозичення його прихильники (А. С. Га-вердовський, М. Г. Осмолеску та ін.) називають те, що ряд конвенцій мають спеціальні статті під назвою «імплементація». Але, по-перше, це ще не доказ, бо проблема перекладу ніколи не замінить правової. По-друге, навіть у високоавторитетних міжнародноправових актах трапляються недоліки термінологічного характеру. Наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів у частині, присвяченій здійсненню норм міжнародного права (ч. III «Дотримання, застосу-

1 Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М, 1996. С. 159.

430

_________ Форми та способи реалізації норм міжнародного права _________

вання і тлумачення договорів»), використовує терміни «дотримання» і «застосування» як рівнозначні. Залишається тільки подивуватися, як це зробив провідний фахівець у галузі права міжнародних договорів І. І. Лукашук: «Але ж бо готувалася (Віденська конвенція) фахівцями найвищого класу».

Реалізація норм міжнародного права є втіленням у життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб'єктів міжнародного права, їхню діяльність щодо практичного здійснення міжнародно-пра- вових розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуальними діями суб'єктів міжнародного права.

У механізмі міжнародно-правового регулювання реалізація норм міжнародного права є окремою стадією втілення прав та обов'язків суб'єкта в його поведінку. Саме на цій стадії можна дати найповнішу відповідь на те, чи досяг міжнародний правотворець бажаного результату під кутом зору структури реалізації норм міжнародного права, бо більшість фахівців вважають, шо на сьогодні вона склалася в головний компонент — у підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання.

Форми та способи реалізації норм міжнародного права

Серед численних досліджень реалізації норм міжнародного права у вітчизняній юридичній науці найпоширенішим є погляд на реалізацію як на явище, яке відображається в чотирьох основних формах: застосуванні, використанні, виконанні й дотриманні права. Для становлення такого твердження характерні принаймні дві особливості. По-перше, спочатку класифікація особливостей реалізації правових норм не досить чітко уявлялася деякими вченими. Тому в одних наукових дослідженнях під виконанням, використанням, дотриманням і застосуванням розуміли форму реалізації, в

інших — спосіб, а в деяких навіть

431

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

стадії. По-друге, погляд на виконання, використання, дотримання і застосування міжнародно-правових норм (як і, до речі, норм внутрішньодержавного права) склався не відразу. Увагу до цих питань було прикуто з 1954 p., після проведення першої наукової дискусії щодо з'ясування сутності застосування правових норм.

Саме під час цієї дискусії було встановлено, що дотримання, застосування, виконання і використання є окремими формами реалізації суб'єктивних прав та суб'єктивних обов'язків, норм міжнародного права в цілому. Але тривалий час цей висновок не визнавався багатьма теоретиками права. Одні з них (О. М. Даніелян, О. С. Піголкін та ін.) вважали, що це всього лише слова з однаковим змістом. Деякі автори (Л. С Явич, Ю. Г. Ткаченко, Ю. С. Решетов та ін.) одні терміни відносили до тих, що стосуються форм реалізації, інші — способів. Залежно від уподобань автора вирізнялися дві форми — два способи реалізації, одна форма — три способи, три форми — один спосіб тощо.

Сучасній системі міжнародного права властиві дві форми реалізації норм права: а) через правовідносини і б) поза правовідносинами. Така реалізація здійснюється двома шляхами: через дію або утриманням від дії суб'єкта права.

Існує чотири способи втілення розпоряджень міжна- родно-правових норм у суспільно бажані результати, тобто чотири головні способи реалізації: виконання, використання, дотримання і застосування.

Не всі суб'єкти міжнародного права можуть скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права, і не завжди — в той спосіб, який захочуть. Є певні юридично необхідні обмеження. В силу того місця, яке посідає держава серед суб'єктів міжнародного права, лише вона може скористатися різними способами реалізації норм міжнародного права або наділити такими повноваженнями (правами) інших суб'єктів. Інші суб'єкти міжнародного права не можуть скористатися можливістю застосувати право. Застосування права — це державно-владна реалізація. За волею держави або уповноваженого на те органу держави цей спосіб реалізації норми міжнародного права може бути застосовано навіть до виникнення міжнародних правовідносин. Застосування норм міжнародного права не має свого по-

__________Форми та способи реалізації норм міжнародного права ___

стійного місця в механізмі міжнародно-правового регулювання.

З державно-владного характеру застосування випливає ще й те, що в міжнародному праві (яке є координаційним за характером) воно може здійснюватися за попередньою домовленістю держав і в разі правопорушення.

Застосування норм міжнародного права можуть здійснювати міжнародні органи (Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні суди та арбітражі, Рада Безпеки ООН) в силу повноважень, наданих їм державами. Отже, застосування норми міжнародного права вимагає з'ясування фактичних обставин правопорушення, їх оцінки, встановлення норм, які можуть бути застосовані, визначення сфери дії таких норм і порівняння їх із конкретною поведінкою (або її відсутності) суб'єкта міжнародного права, вияснення змісту відповідної норми, можливості і способу її застосування до встановлених обставин, забезпечення відповідного рішення тощо.

Дотримання норм міжнародного права полягає в утриманні від дій, заборонених міжнародно-правовим актом. Це — виконання нормативних розпоряджень заборонного характеру, реалізація норм-заборон. Міжнародно-правові норми можуть реалізовуватися шляхом дотримання тільки в юридично передбачених випадках, інакше суб'єкт правовідносин своїм утриманням від певних дій може порушити норму, її правове розпорядження.

Часто реалізація норм міжнародного права способом дотримання відбувається зовні непомітно. Відсутність дії з боку суб'єктів міжнародного права свідчить, що вони втілюють норму в життя. Прикладом дотримання норм міжнародного права є невтручання у внутрішні справи держави, непоширення ядерної зброї, відмова від виробництва ядерних компонентів, припинення певного співробітництва з державою-порушницею за умови оголошення блокади тощо.

Суб'єктами дотримання норм міжнародного права є всі суб'єкти міжнародного права без винятку. Це однаковою мірою стосується й таких способів реалізації норм міжнародного права, як виконання та використання.

Виконання норм міжнародного права передбачає активну дію суб'єкта щодо реалізації зобов'язань, які випливають із неї. Суб'єкти міжнародних правовідносин зо-

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

бов'язані своїми діями цілеспрямовано здійснювати норг мативно-юридичне розпорядження і тим самим сприяти добровільній, добросовісній реалізації права. Зважаючи на те, що виконання завжди супроводжується активними діями суб'єкта міжнародних правовідносин, нормативно-правове розпорядження в подібних випадках, як правило, ретельніше регламентує поведінку суб'єктів, аніж у разі дотримання міжнародно-правових заборон. Тому й говорять, що виконання характеризується конкретними нормами, конкретними зобов'язаннями і конкретно визначеними діями. Такі норми переважають у міжнародному гуманітарному праві, міжнародно-правовій сфері визначення прав людини, співробітництва в боротьбі зі злочинністю, визначення статусу території тощо. Часто вони формулюються в досить категоричній формі. Наприклад, ст. 2 Конвенції про оповіщення про ядерну аварію вимагає від держав у разі ядерної аварії, яка б могла привести до трансграничного викиду радіоактивних речовин, негайно оповістити про це інші держави, які підпали або можуть підпасти під їхній фізичний вплив.

Активна дія суб'єкта правовідносин характерна й для реалізації норм міжнародного права способом використання. В цьому випадку йдеться про реалізацію суб'єктивних юридичних прав, наданих нормою міжнародного права можливостей. Суб'єкт міжнародних правовідносин сам вибирає варіант поведінки (а їх йому надає норма права значно більше, ніж при виконанні зобов'язань) у реалізації юридично визначених йому можливостей.

Використання є характерним для норм, які встановлюють правомочність суб'єкта міжнародного права. Це, як правило, диспозитивні норми міжнародного права.

Дуже рідко норми міжнародного права реалізуються шляхом простих, разових дій або утримання від дій. У кожному з названих способів є свої труднощі та перепони. Наприклад, при виконанні й дотриманні норм міжнародного права не завжди добросовісно діють суб'єкти, часто буває складно встановити міру відповідальності, не спрацьовують санкції. При використанні норм суб'єкти переходять за межі й без того широко передбачених варіантів поведінки, діють всупереч цілям договору тощо.

Ці та інші наслідки знижують ефективність реалізації норм, а тому потребують додаткових організаційно-пра-

____ Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права _____

вових заходів. З часом процес реалізації перетворився на складну систему втілення норм міжнародного права в життя. Сьогодні вона охоплює як безпосередні дії та утримання від дій, так і їх організаційно-правове забезпечення. А через те шо норми міжнародного права у своїй реалізації потребували відповідного організаційно-право- вого забезпечення на міжнародному і внутрішньодержавному рівні, відтак і склалися два механізми реалізації, які взаємодіють і доповнюють один одного: а) міжнародноправовий механізм реалізації і б) внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права.

Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права

Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права за своєю структурою є досить складним комплексом нормативно-організаційного характеру. В ньому розрізняють два основні компоненти: власне нормативно-правовий, що полягає в юридичному забезпеченні реалізації норм міжнародного права, та інститу-ційний компонент, головною функцією якого є

сприяння такій реалізації.

Нормативно-правовий компонент ще називають міжнародним конвенційним механізмом реалізації або міжна- родно-правовою основою реалізації норм міжнародного права. Останнє визначення є менш точним, позаяк може охоплювати все міжнародне право, а не тільки ті норми, які прийняті з метою забезпечення реалізації міжнародного права.

Завдання нормативно-правового компонента міжна- родно-правового механізму реалізації норм міжнародного права можна поділити на такі складові: а) визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їхніх дій. Це завдання ще називають міжнародним правотворчим правозабезпеченням (бо в такий спосіб воно реалізується); б) з'ясування змісту вказаних норм, мети їх застосування та основних параметрів можливої дії. Це завдання ще називають тлумаченням, бо

435

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

воно нічим не відрізняється від тлумачення норм міжнародного права в цілому; в) нормативне забезпечення обробки відповідної інформації, що покликана визначити поведінку суб'єкта реалізації. Це завдання формулюється як міжнародний контроль; г) нормативне забезпечення можливих індивідуальних або колективних дій суб'єктів щодо реалізації норм міжнародного права. Цей підкомплекс норм об'єднують у правозастосовчий, покликаний сприяти реалізації норм.

Визначення суб'єктів, відповідальних за реалізацію і нормативне забезпечення їхніх відповідних дій, може мати прогнозований та кінцевий характер. Суть прогнозованої міжнародної правотворчості щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права полягає в тому, що держави можуть удатися до тимчасового нормативного забезпечення реалізації з метою з'ясування, чи здатні такі тимчасові норми сприяти ефективній реалізації, чи можна їх прийняти остаточно. В науці міжнародного права таку правотворчість іще називають (Г. В. Ігнатенко, С. Ю. Марочкін, В. Я. Суворова та ін.) попередньою правотворчістю, створенням пробних норм права, експериментальною правотворчістю.

Кінцева, або конкретизована, нормотворчість покликана повністю забезпечити правом механізм реалізації між- народно-правових норм. Вона може проходити одночасно з прийняттям основних норм міжнародного права та в процесі реалізації останніх, коли встановлюються певні прогалини в такому нормативному забезпеченні (тобто забезпеченні реалізації норм міжнародного права). В силу характеру завдання, яке виконують норми щодо реалізації основних норм міжнародного права, їх часто називають нормами-гарантіями реалізації.

Важливу роль у забезпеченні реалізації норм міжнародного права відіграє міжнародно-правове тлумачення. Через те що під час тлумачення використовуються досягнення не тільки юридичної науки, а й логіки, історії, філософії, граматики, теорії систем та інших, то відповідне його нормативне забезпечення зумовлене намаганням не вийти в ході встановлення змісту норми за правові межі.

Розрізняють два основні види тлумачення: офіційне (що має юридичну силу) і доктринальне. Офіційне тлумачення ще поділяють на автентичне (тлумачення, яке

____ Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права ____

подають на прохання самі сторони договору) і судове, або казуальне (тлумачення, яке дають на прохання сторін договору міжнародні судові або арбітражні органи. Воно є обов'язковим лише в тій частині, на яку надійшов запит).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів (1969) вирізняє основні й додаткові засоби тлумачення. До основного об'єкта тлумачення належать міжнародний договір та його додатки, угоди та інші документи, прийняті у зв'язку з укладенням основного договору. До об'єкта додаткового тлумачення належать підготовчі матеріали основного договору та обставини його укладення.

Правила тлумачення норм міжнародного права багато в чому є запозиченням правил тлумачення з цивільного права, де вони склалися значно раніше. Суттєвий вплив на становлення міжнародно-правового тлумачення мали правила французького цивільного кодексу 1804 р. (ст. 1156—1164) та німецького цивільного кодексу 1896 р. Дозвіл на таке запозичення дала Постійна палата міжнародного правосуддя, яка у своєму визначенні від 12 вересня 1924 р. закріпила: «Міжнародні договори повинні тлумачитися згідно з юридичними правилами про тлумачення угод між приватними особами».

Основні правила тлумачення норм міжнародного права кодифіковані Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (ст. 31 і 32). На сьогодні часто застосовують такі правила тлумачення: 1) тлумачення має здійснюватися відповідно до основних принципів і норм міжнародного права; 2) тлумачення мусить бути добросовісним, чесним; 3) необхідно враховувати наміри всіх сторін договору; 4) всі умови договору тлумачаться у взаємному зв'язку; 5) правило єдності тлумачення, тобто однакове розуміння для всіх сторін і всіх випадків; 6) вислови з подвійним смисловим навантаженням доцільно сприймати в тому значенні, в якому цей вислів потягне за собою певні правові наслідки; 7) вислів з подвійним смисловим навантаженням необхідно розуміти в тому значенні, яке найбільше підходить до змісту договору; 8) вислів з подвійним значенням необхідно тлумачити відповідно до правових звичаїв, які складалися на основі загальноприйнятих умов; 9) тлумачення має бути ефективним і вести до досягнення поставленої мети; 10) при тлумаченні договору сумнів на боці того, хто домігся визнання умов

Г л а в а XIII Реалізація норм міжнародного права

з подвійним смисловим навантаженням; 11) договір повинен тлумачитися у світлі його об'єкта й відповідних цілей; 12) не можна тлумаченням обмежувати права однієї зі сторін договору; 13) сумнів тлумачиться на користь зобов'язаної сторони; 14) при тлумаченні спеціальні норми мають перевагу над загальними та ін.

За способами тлумачення поділяють на: а) граматичне, або словесне, тобто з'ясування норми через аналіз її тексту під кутом зору його етимології, морфології, лексики, синтаксису, стилістики. Коли договір укладено двома й більше мовами, де всі тексти однаково автентичні, тлумачення має бути сумісним з усіма текстами; б) історичне: зіставлення тексту нового договору з попередньою угодою, вивчення матеріалів, які передували укладенню договору (дипломатичного листування, документів переговорів або конференції тощо), обставин створення норми і ситуації на період її застосування та ін.; в) логічне: аналіз змісту норми законами і правилами логіки через поняття і категорії та їх співвідношення; г) систематичне: аналіз норми як елемента системи норм договору та міжнародного права в цілому. Співвіднесення цієї норми з основними принципами і нормами сучасного міжнародного права; д) спеціальноюридичне: встановлення правових особливостей норми міжнародного права (кола її суб'єктів, юридичної сили, терміну дії тощо) та ін.

Важливою умовою забезпечення реалізації норм міжнародного права є міжнародний контроль. Суть його полягає у збиранні та оцінці інформації, з'ясуванні фактичних обставин діяльності суб'єктів міжнародного права щодо реалізації міжнародно-правових норм. Контроль може бути локальним (партикулярним), регіональним та універсальним. Міжнародний контроль здійснюється як індивідуально, так і колективними зусиллями держав. Він може бути спеціальним, тобто стосовно певної конвенції, і загальним. Результати контролю оформлюються в доповіді, повідомленні, резолюції, які можуть мати певні правові наслідки.

Правозастосовче сприяння реалізації норм міжнародного права є власне індивідуальною або колективною діяльністю суб'єктів міжнародного права щодо втілення норм у життя. До неї вдаються в разі порушення передбаченого процесу реалізації норми міжнародного права. Повноваження здійснювати правозастосовче сприяння

438

____ Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права_____

реалізації норм міжнародного права мають Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН, інші міжнародні судові та арбітражні установи. Здійснюють вони ці повноваження через вияснення фактичних обставин (отримання інформації), юридичну кваліфікацію та прийняття рішення. Таке рішення може бути ухваленням конкретного правозастосовчого акта рекомендаційного або обов'язкового характеру (рішення Ради Безпеки, міжнародних судових установ тощо).

Міжнародний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права складають: держави, міжнародні органи, міждержавні організації (регіональні та універсальні), комісії (слідчі та узгоджувальні), міжнародні судові інститути га установи.

Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права

Внутрішньодержавний (або національний) механізм реалізації норм міжнародного права складається з національного нормативно-правового забезпечення та

інституцій-ного (організаційно-правового) механізму. Нормативно-правове забезпечення розпочинається із

законодавчого визначення ставлення держави до норм міжнародного права. Це може проявитись у проголошенні переваги (примату) норм міжнародного права перед нормами національного законодавства, визнанні міжнародних договорів та звичаїв частиною національного законодавства, невизнанні можливостей дії норм міжнародного права у внутрішньодержавній сфері, а відтак виробленні спеціальних правових механізмів переведення міжнародних зобов'язань у національно-правові та ін.

Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнародного права проголошують держави, на практиці вони прагнуть розробити додаткові правові механізми національноправового забезпечення ефективності реалізації міжна- родно-правових актів.

У сукупності тих засобів, до яких удаються різні держави, можна вирізнити такі: а) засоби забезпечення юри-

439