Пісня про цзюньцзи23

Дао Неба спокійне, погідне, легке і просте;

Та важке, небезпечне й обтяжливе дао людини.

Щастя й горе – всякчас вони поруч, у парі бредуть,

Наче хвилі на морі – мінливі, завжди перемінні.

Всі нещастя – отут, у минуле іще не пішли;

Розрізнити нелегко біду в повсякденному плині.

Вкорінився глибоко вогонь – припікає, пашить;

А покрилось льодами все суще – і боязко, й зимно.

Дао Неба порушив Бо Ці, коли вийняв бджолу²⁴,

Янь Хуей брав із попелом рис – то незгоди причина²⁵.

Чи ще є такі люди тепер, як колись Цюй Юань²⁶?

Він про друзів забув – через те я й зітхаю невпинно.

Коли щастя приходить – завжди є прикмети його;

Горе бродить за лихом – та скоро дорогу закінчить!

Лихо, Небом посіяне, ніяк забуть, обійти;

Відвернути ж лиш можна між людом лихую годину²⁷.

Нащо предків далеких діяння приймать за зразок?

В капелюсі чиновницькім діяти цзюньцзи повинен²⁸.

Те, що нині в державі моїй, віру в себе гнітить;

Він природності прагне, природі цзюньцзи – не замінник.

На тему “Яскравий повний місяць”29

Спокійно лежу я в північній ошатній кімнаті,

Заходить в вікно моє місяць поволі ясний.

Освітлює хату – проміння сяйного багато,

Та пригорщі все ж таки ніяк наповнити ним.

Із півночі вітер мої обвіває покої;

Спів зимних цикад на високій вербі голосний.

Блукаю, осінні пейзажі бентежно спиваю.

Крокую. В одвічному русі стираю ступні.

У даль мандрував, щоб чиновником стати, – не став.

З думками в розлуці лишатись нелегко мені.

Го Пу (郭璞, 276-324) жив на рубежі епох Західна та Східна Цзінь. За останньої служив певний час у війську, а потім був літописцем при імператорському дворі. Вбитий чиновниками внаслідок змови. Го Пу був відомий як учена й талановита людина; знався на п’яти першоелементах (五行), астрології та ворожінні.

Писав вірші (诗) і оди (赋). До нашого часу дійшло понад 20 віршів, і серед них – 14 поезій циклу “Мандрівка до небожителів” («游仙诗»). Для поета вірші юсянь були своєрідним намаганням через містику й фантастичний світ виразити себе, свої прагнення та душевні пориви. Го Пу також вважається зачинателем “віршів про таємниче” (玄言诗).

Мандрівка до небожителів

1

В столиці збираються лицарі-мандрівники³⁰;

У гори й ліси утіка мудрагелів багато.

Чи ж доста в будівлях червоних вина й пишноти³¹?

Далеко від того вони, щоб узріти Пенлай³²!..

Черпає відлюдник ясні буруни в джерелі,

Збирає на пагорбах парость червону завзято.

І серед натхненних струмків³³ можна радісно жить:

Спокійно, поволі по східцях до хмар підійматись.

У лаковім лісі трудився чиновник затятий³⁴;

А в Лая дружина – порадниця метикувата³⁵.

Як стане відлюдник чиновником – зрине дракон³⁶,

Та схоче назад – то баранячі роги в загаті.

Та краще над вітром і пилом³⁷ самітником жить

І долі загиблих Бо І та Шу Ці³⁸ не спізнати.

3³⁹

Зимородок між квітами кампсису⁴⁰ і орхідей –

В світлих образах птаха і квітів яса проступає.

Зеленаві ліани обвили підхмаряний ліс,

У деревах і зелені пишній гора потопає.

Десь далеко у лісі відлюдник живе мовчазний.

Він посвистує тихо й до струн голосних прикипає;

Він звіряє до кампсису дикого щирі чуття,

Жуючи пелюстки, із летючим джерельцем ступає.

До мандрівки священної близько уже Чи Сун-цзи⁴¹:

Він летить на бузковім серпанку і лебедем править.

Його ліва рука за рукава тримає Фу Цю⁴²,

І святого Хун-я⁴³ по плечі все поплескує права.

Одноденку-метелика про покоління пита –

Як же знати йому про літа журавля й черепахи⁴⁴?!

5

Хто вільно літає – думки того линуть до хмар;

Хто швидко ступає – той любить у даль мандрувати.

У чистім джерельці немає розбурханих хвиль,

Як може тут риба – велика, вгодована – гратись⁴⁵?!

Не так, як усі, служить яшмовий посуд гуй-чжан⁴⁶;

Ясному світилу⁴⁷ в пітьмі важко світ осявати.

Не зносить весняного сонця колосся в тіні,

А моху на пагорбі осінь нелюба ошатна⁴⁸.

Упала печаль – серце щире від горя зайшлось,

І сльози падуть – на стрічки з капелюха⁴⁹, на плаття…

Тао Юань-мін (陶渊明, 365-427) народився у період Східної Цзінь у збіднілій конфуціанській родині на сході Китаю (суч. пров. Цзянсі). Прадід Тао Кань був одним із засновників імперії Цзінь. У молоді роки, як і більшість інтелігенції, прагнув стати чиновником; з 29-и років сумлінно служив, дбаючи про народ, а не про власну вигоду, – на відміну від решти чиновницького загалу. Проте в 40 років Тао Юань-мін поступово розчаровується в державній службі та й загалом у житті, до чого спричинила зокрема смерть улюбленої сестри – поета огортає розпач через те, що людська доля підпорядкована певним фатальним обставинам. Отож, у 40 років він покидає чиновницьку службу, не бажаючи продовжувати працю в атмосфері інтриг та злочинів проти власного народу. Він їде в село, де займається працею на землі, проводить глибокі й натхненні бесіди з так званими “бідними вченими” (селянами). Упродовж 20-и років живе відлюдником. Саме тому поет і літературний критик Чжун Жун (钟嵘, бл.468-бл.518) назвав Тао Юань-міна “родоначальником усіх поетів-відлюдників від давнини до наших днів”, а в пізніших династійних історіях біографія Тао Юань-міна розміщувалась у розділі “Життєписи відлюдників”. У його віршах чітко простежуються два життєві періоди. Цікаво, що коли поет жив у селі, до нього неодноразово приходили посланці зі столиці, запрошуючи повернутися на службу, проте – безрезультатно.

До нашого часу дійшло близько 160 віршів Тао Юань-міна та кілька прозопоетичних творів. Поезія написана здебільшого п’ятислівним розміром. Є й чотирислівні вірші, проте до цього розміру поет звертався нечасто, оскільки він уже відживав свою епоху. На відміну від більшості поетів того часу, вірші Тао Юань-міна позбавлені формальних прикрас, і в цьому його новаторство. Натомість поезії притаманна простота і невимушеність, щирість думок. У віршах майже немає описів зовнішніх подій – і недивно, адже більшість його доробку написана в селі, на природі (наприклад, цикл із п’яти віршів “Повертаюсь до полів і садів”, «归田园居»): оспівуються радощі сільського життя, робота землероба, повсякденні турботи. У листах та присвятах друзям яскраво висвітлена тема дружби; поет сміливо висловлює свій погляд на світ.

Тао Юань-мін відомий зокрема яскравим і неординарним образом “пташки, що повертається” (归鸟) із однойменного циклу (4 вірші), який, як вважають, ввів у китайську літературу саме він. Образ самотньої пташини, що відбилася від зграї і жалібно кличе своїх друзів, повертаючись до лісу-домівки (див. згаданий цикл віршів), – це сам поет, який “відколовся” від метушливого суспільства, повернувшись до природності (自然), живе в самотині на лоні природи і шукає друзів-однодумців.

Поезія того часу була переобтяжена літературними й історичними ремінісценціями, натяками та сталими виразами – власне, тим, що, на думку сучасних літературознавців, лише лише позбавляє твір художності й невимушеності форми, проте в давньому Китаї це цінувалося в поезії чи не найбільше. Тао Юань-мін використовував усі ці прикраси, що вважалися критерієм “правильності” й художньої якості поезії, проте дуже економно; його поезія рясніла “низькими” словами – лише так можна було описати особливості повсякденного життя на селі, спілкування з друзями тощо.

Ключовим у поезії Тао Юань-міна можна назвати відображення його ставлення до теми життя і смерті. Уявлення Тао Юань-міна про ці стани людського буття йшли врозріз із даоськими та буддійськими доктринами – попри те, що на світогляд філософа впливали їх елементи. Так, для ідеальної людини Чжуан-цзи життя і смерть були рівновеликими – вона не знала, що означає радіти життю і ненавидіти смерть. У пізніші епохи даоси, як відомо, прагнули винайти еліксир безсмертя, вірили в існування обителей безсмертних, здійснювали мандрівки у гори та й на саме Небо для побачення з небожителями. Чужинський буддизм, що проник до Китаю з Індії на початку нашої ери, був дещо модифікований: ним було сприйнято ідею незнищенності людської душі. Тао Юань-мін виріс у конфуціанській родині, він дуже шанував предків і був далекий від несвідомої, “темної” віри у потойбічне життя. Так, в одному з останніх своїх віршів він писав: 死去何所道，托体同山阿。Як я смерть поясню? Віддам тіло, щоб воно змішалося з горою. Поет розглядає смерть як обов’язкове і невід’ємне закінчення людського існування на землі: 去去百年外，身名同翳如。Мине 100 років, тіло й ім’я разом будуть затінені (сховаються в тіні). Природний хід речей, якому підкоряється буття людини, віддзеркалено в рядках 有生必有死，早终非命促。Є життя, неминуче має бути й смерть, ранню смерть не доля зумовлює! Як бачимо, Тао Юань-мін заперечує волю Неба (天命) і приреченість усього на світі.

Тао Юань-мін відомий також як упорядник “Пізніших записок про пошуки духів” («搜神后记»), що продовжують “Записки про пошуки духів” («搜神记») Гань Бао (285-бл.360, детальніше див. у розділі V). У цьому збірнику слід відзначити оригінальну соціальну утопію “Персикове джерело” («桃花源记»), у якій інакомовно висловлювався протест проти тогочасного феодального суспільства.