3. Ставлення світових релігій до смертної кари.

1. В Біблії

У Біблії, як і в законодавстві інших стародавніх народів, смертна кара нерідко служить покаранням за тяжкий злочин. Є вказівки на необхідність смертної кари за такі види злочинів, як: свідоме і зловмисне порушення святості суботи, богохульство, вбивство, перелюбство (подружня зрада), гомосексуалізм, зґвалтування, образа чи побиття батька або матері, викрадення людей.

Біблія згадує три способи страти – побиття камінням, спалення і повішення.

2. В іудаїзмі.

Талмуд згадує чотири форми смертної кари, до якої засуджує: каменування, спалення, страта мечем і удушення.

Щодо смертної кари біблійна заповідь любити ближнього як самого себе інтерпретується законовчителями Талмуда як припис стратити засудженого злочинця найбільш гуманним способом. Відповідно до цього підходу, смертна кара повинна бути подібна тому, як забирає в людини життя сам Бог, тобто не калічачи тіло.

Є підстави вважати, що талмудичні дискусії про смертну кару, її види і способи носять переважно теоретичний характер, подібно обговоренню питань, пов'язаних з храмовими жертвопринесеннями в той час, коли Храму вже давно не існувало. Аналогія між обговоренням різних видів смертної кари і дискусіями про жертвопринесення прямо приводиться в самому Талмуді. Загалом законовчителі Талмуда негативно ставилися до смертної кари.

Вирок не приводили у виконання того ж дня, щоб збільшити можливість нових, сприятливих свідчень. Навіть коли засудженого вели на страту, існувала готовність у будь-яку хвилину зупинити хід. Сам засуджений мав право зупинити хід чотири або п'ять разів і вимагати, щоб його відвели в суд, тому що він згадав нові обставини. На шляху до місця страти глашатай звертався до можливих свідків на вулицях. Перед стратою засудженого закликали до вираження каяття.

Книжники Талмуда постановили, що з руйнуванням Храму Синедріон втратив право засуджувати до смертної кари.

3. В християнстві

Прямим текстом Ісус ніде не говорить про заборону смертної кари, але це випливає з різних його висловлювань. Наприклад, думка Ісуса Христа щодо ставлення до ворогів таке, що їх треба любити і ставитися до них також як Отець Небесний, який наказує сходити сонцю над злими й над добрими, тобто якщо Отець Небесний не вбиває, то і ви не вбивайте: «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто гонить вас, щоб вам бути синами Отця вашого Небесного, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо якщо ви будете любити люблячих вас, яка вам нагорода? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів ваших, що особливого робите? Чи не так само чинять і язичники? Отже, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний».

В іншому місці, коли апостоли пропонують Христу вбити жителів села самарянського за те, що вони їх не прийняли, Христос забороняє їм словами: «Не знаєте, якого ви духа, бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати».

В Основах соціальної концепції Руської православної церкви сказано:

«Особлива міра покарання – смертна кара – зізнавалася в Старому Завіті. Вказівок на необхідність її скасування немає ні у Святому Письмі Нового Завіту, ні в Переданні та історичній спадщині Православної Церкви. Разом з тим, Церква часто брала на себе відповідальність перед світською владою про засуджених на страту, просячи для них милості та пом'якшення покарання. Більше того, християнський моральний вплив виховало у свідомості людей негативне ставлення до смертної кари. Так, в Росії з середини XVIII століття до революції 1905 року вона застосовувалася вкрай рідко. Для православної свідомості життя людини не закінчується з тілесною смертю – саме тому Церква не залишає відповідальності про засуджених до вищої міри покарання.

Скасування смертної кари дає більше можливостей для пастирської роботи з тими, хто оступився і для його власного покаяння. До того ж очевидно, що покарання смертю не може мати належного виховного значення. Сьогодні багато держав скасували смертну кару за законом або не здійснюють її на практиці. Пам'ятаючи, що милосердя до людини завжди краще помсти, Церква вітає такі кроки державних властей. Разом з тим вона визнає, що питання про скасування або незастосування смертної кари має вирішуватися суспільством вільно, з урахуванням стану в ньому злочинності, правоохоронної та судової систем.

4. В ісламі

У Корані говориться про те, щоб віруючі страшилися Аллаха, який в покарання дуже суворий. Відповідно до законів шаріату особи, які вчинили умисне вбивство, педофіли, гомосексуалісти, заміжні жінки і одружені чоловіки, які вчинили перелюб, повинні бути страчені. За ненавмисне вбивство смертна кара не застосовується і може бути призначена матеріальна компенсація сім'ї вбитого. Більше того, родичі вбитого можуть пробачити вбивцю замість матеріальної компенсації, і суд замінює смертну кару іншим видом покарання.

5. В буддизмі

Відповідно до першої з п'яти основних заповідей буддизму, заподіяння шкоди іншим живим істотам неприйнятно.

Однак на практиці кримінальне (так само як і цивільне і т. п.) правосуддя повністю залишається на розсуді світської влади.