4. Історичні типи світогляду

Підкреслимо, що світогляд — не просто узагальнене уяв­лення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці понят­тя суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практич­ним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людсько­го існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.

Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усві­домлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відок­ремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка — то­тема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились над­звичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає го­ловне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння істо­ричного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але на­справді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок — панування циклічної моделі історичного часу.

5. Теоретичний та повсякденний світогляд

Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об'єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу яке є одночасно і суб'єктивним і теоретичним і таким чином досягнути людині гармонії із собою, своїм баченням світу і самим світом. З цим пов'язані такі особливості філософії ,як те що, вона будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини, в філософії на відміну від інших наук не існує єдиних , загальновизнаних теорій -образно кажучи філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції які постійно знаходяться в процесі становлення і осмислення.

 життєво-повсякденний – складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких шарів суспільства.

6. Світогляд і духовність людини

Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення людиною, людством світу. Об'єкт світогля­ду — світ як цілісність. А предмет світогляду — відно­шення "людина — світ". Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, ро­зумної частини світу (людини) зі світом — як об'єктивно існу­ючою цілісністю (протилежністю людини). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світо­гляду. Світогляд у сутнісному розумінні — це сукупність об­разів і уявлень чи система понять і категорій, яка підпоряд­кована процесові визначення місця людини, людей у світі, їхнього історичного походження і призначення.

 

А виходячи з природи людини, світогляд є системою уза­гальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних по­глядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до інших людей. Водночас світогляд — це система основних життєвих наста­нов людини, певної соціальної групи і суспільства.

 

Отже, наявність світогляду є виявом системності духов­ності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальних груп, тих чи інших полі­тичних сил.