▪Пальпація: спостерігається гіперестезія, болючість і резистентність у вигляді поперечної смуги на 6 – 7 см вище пупка (симптом Керте). У цій ділянці через 1 – 2 доби нерідко пальпується інфільтрат (симптом Кюнео). Відмічається здуття живота – завжди лиховісна ознака . Перкусія над ПЗ різко болюча (симптом Роздольського) і визначається тимпаніт із-за паретичної роздутої товстої кишки (симптом Гербріха). Якщо під лежачого хворого підвести руки у поперековій ділянці і зробити легку спробу підняти його, то різко посилюється біль у ділянці підшлункової залози (симптом Осипової).

▪Аускультація легень: дихання зліва в нижніх відділах значно ослаблене.

▪Лапароцентез: із черевної порожнини через катетер отримують рідину, яку після макроскопічної оцінки досліджують лабораторно (амілаза).

▪Лапароскопія: виявляють непрямі ознаки пошкодження ПЗ (крововиливи у шлунково- ободову зв’язку, в малий сальник, гематому заочеревинного простору, склоподібний набряк печінково-дванадцятипалої зв’язки, вибухання сальникової сумки, інколи

знаходять серозно-кров’янистий ексудат) та найбільш достовірну пряму ознаку травматичного панкреатиту – плями стеатонекрозу на очеревині.

▪Лабораторні дослідження. Підозру на травму підтверджує підвищений, а тим більше високий, рівень амілази в крові і сечі, що вважається патогномонічною ознакою. Разом з тим, активність амілази в крові не завжди корелює з тяжкістю травми. Більше того, навіть при повному поперечному розриві ПЗ рівень амілази в крові підвищується лише у 65% травмованих. Тому нормальні цифри амілази аж ніяк не виключають таке пошкодження. В діагностичному алгоритмі має значення не стільки величина, скільки тривалість підвищення активності ферментів ПЗ. При запаленні та травмі ПЗ в останній час визначають експрес-методом у сечі активність трипсиногену-2.

▪Абдомінальну травму з розчавленням ПЗ можна діагностувати за наявності п’яти параметрів:

▪а) затемнення поперекової ділянки при рентгенологічному дослідженні;

▪б) підвищення активності ліпази сироватки крові до 5800 мкмоль;

▪в) підвищення активності амілази сечі до 225 од;

▪г) наявність крові в перитонеальній рідині;

▪д) підвищення активності амілази в перитонеальній рідині до 108 од.

Лікування

▪Якщо у потерпілого клінічно забій ПЗ, немає ознак перитоніту і внутрішньочеревної кровотечі, сприятливий перебіг, помірне підвищення рівня амілази в сечі і крові, відсутній розрив паренхіми і головної протоки органа за даними УЗД, можливе консервативне лікування. Оскільки всяке пошкодження ПЗ, як правило ускладнене гострим травматичним панкреатитом, що доведено в експерименті і про це свідчать клінічні спостереження, проводять комплексну терапію в повному об’ємі як при гострому інтерстиціальному панкреатиті.

▪При травмі ПЗ з розривом головної її протоки у дітей, що з’ясовують завдяки ЕРПХГ, T.G. Canty et al. [2001] успішно проводять ендоскопічне ретроградне стентування вірсунгової протоки. Ідеально, коли стент удається провести із проксимальної частини протоки через місце пошкодження в дистальну частину. Якщо ж це не можливо, то стент залишають в проксимальній половині протоки з метою декомпресії. Стент видаляють на 11 добу. Через рік при повторній ЕРПХГ якщо виявляють звуження протоки на місці розриву, то проводять ділятацію.

▪ Операцію виконують з дотриманням

хірургічних принципів:

▪1) детальна ревізія із визначенням величини пошкодження;

▪2) гемостаз;

▪3) видалення нежиттєздатних тканин органа і максимальне збереження функціонуючої частини залози;

▪4) адекватне дренування зони пошкодження.

▪Під ендотрахеальним наркозом виконують верхньо-серединну лапаротомію. Проводять останній етап з’ясування патології – інтраопераційну діагностику.

▪ Необхідно розрізняти зміни, що виникли:

▪1) безпосередньо внаслідок травми (гематома ПЗ і парапанкреатичної клітковини;

▪2) в результаті посттравматичного панкреатиту.

▪Про пошкодження ПЗ свідчать:

▪А) пряма патогномонічна ознака – наявність “стеаринових” бляшок жирового некрозу на очеревині, брижі, сальнику;

▪Б) непрямі ознаки:

▪а) “склоподібний” набряк, інфільтрація тканин, клітковини навколо товстої кишки;

▪б) вибухання сальникової сумки та здебільшого гнійні виділення із сальникового отвору (оментобурсит);

▪в) вибухання сальникової сумки, крововилив у верхніх відділах заочеревинного простору, в корені брижі поперечно-ободової кишки, в шлунково-ободовій зв’язці, в малому сальнику, в воротах селезінки, нарешті, в ділянці ПЗ;

▪г) ретроперитонеальна гематома.

▪Хірургічна тактика (вибір методики та об’єм втручання) при травмі ПЗ в значній мірі залежить від:

▪- терміну з моменту травми;

▪- ступеня (величина та глибина по відношенню до вірсунгової протоки) і локалізації (голівка, тіло, хвіст) її анатомічного пошкодження;

▪- ступеня розвитку травматичного панкреатиту і перитоніту;

▪- наявності заочеревинної флегмони;

▪- характеру і тяжкості пошкодження інших органів;

▪- загального стану потерпілого;

▪- досвіду хірурга.