Висновки
Отже, основні потреби, відповідно до рівня їх зростання, визначалися таким чином:
фізіологічні потреби, що забезпечують підтримку внутрішнього середовища організму (їжа, вода, сон і т. д.);
потреби в безпеці – прагнення до психологічної і фізичної безпеки;
потреби в любові і спілкуванні;
потреби в повазі і самоповазі;
потреби в самореалізації.
Таким чином потреби людей Маслоу об’єднав у п’ять основних груп.
Фізіологічні потреби і потреби безпеки згідно з теорією Маслоу є первинними, природженими. Інші групи потреб належать до вторинних, які є психологічними за своєю природою.
Фізіологічні потреби. Це потреби в їжі, воді, одязі, повітрі тощо, тобто ті знадуби, які людина має задовольняти, щоб підтримувати організм у життєдіяльному стані, оскільки вони породжені фізіологією людини.
Люди, які працюють тільки для задоволення фізіологічних потреб, мало цікавляться змістом роботи чи задоволенням вторинних потреб, котрі перебувають ближче до вершини «піраміди». Вони концентрують свою увагу на оплаті та умовах праці.
Потреби безпеки. Ці потреби пов’язано з прагненням і бажанням людей досягти стабільного й безпечного способу життя. Вони включають потреби в захисті від фізіологічних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу й упевненість у тому, що фізіологічні та інші пріоритетні потреби людини задовольнятимуться належною мірою і в майбутньому. Люди, які приділяють підвищену увагу цій групі потреб, намагаються уникнути хвилювань, полюбляють порядок, розмірений ритм роботи, чіткі правила. Для них важливими є гарантії зайнятості, медичного обслуговування, пенсійного забезпечення. Працівники із загостреними потребами в безпеці прагнуть уникнути ризику, неохоче сприймають нововведення. Для управління такими людьми слід застосовувати чіткі правила регулювання їхньої діяльності, систему планування кар’єри; їх бажано не використовувати на роботах, пов’язаних із ризиком, нововведеннями, прийняттям неординарних рішень.
Потреби належності і причетності. Потреби цієї групи включають прагнення людини до участі у спільних з іншими діях, входження в певні об’єднання людей. Кожна людина бажає дружби, любові, вона прихильна до певного оточення. Перелік потреб належності й причетності досить широкий, але їх не можна недооцінювати. Якщо для людини потреби цієї групи є провідними, вона розглядає свою роботу, по-перше, як належність до певного колективу і, по-друге, як можливість установити добрі, дружні стосунки зі своїми колегами та безпосередніми керівниками. Керування такими людьми має передбачати запровадження партнерських відносин між керівниками і підлеглими, групових форм організації праці, колективних заходів, що виходять за рамки роботи. Таких людей бажано залучати до громадської роботи.
Потреби визнання і самоствердження. Ця група потреб відображає бажання людей бути впевненими в собі, компетентними, мати високу конкурентоспроможність, визнання і повагу оточення.
Люди з яскраво вираженими потребами цієї групи тяжіють до лідерства, визнання авторитету в колективі. Керування такими людьми має передбачати використання різноманітних форм визнання їхніх заслуг, внеску в діяльність організації, причому найважливішими для них є форми морального заохочення.
Потреби самовираження. Ця група об’єднує потреби, пов’язані з прагненням людини до якнайповнішого використання своїх знань, умінь, здібностей, навичок, особистого потенціалу. Потреби в самовираженні мають суто індивідуальний характер. Їх можна кваліфікувати як потреби людини в творчості в найширшому розумінні цього слова. Кваліфікований працівник відчуває потребу в реалізації своїх потенційних можливостей, у зростанні як особистості. Люди із сильною потребою самовираження творчі й незалежні, вони відкриті до сприйняття самих себе і оточення, перебувають у постійному пошуку. Вторинні потреби в цілому і потреби самовираження зокрема для цих людей є пріоритетними проти первинних. Людям з такими потребами слід доручати роботу творчого характеру, оригінальні завдання, давати якомога більше свободи у виборі засобів, способів виконання завдань.
Необхідно погодитися з А. Маслоу, що потреби зростання властиві особистості, її внутрішнім характеристикам. Відповідно до принципу ієрархії, потреби кожного нижнього рівня стають актуальними для індивіда лише після того, як задоволені попередні запити. Вища потреба, власне людське в людині, - самореалізація. А. Маслоу підкреслює: «Музикант повинен створювати музику, художник повинен малювати, поет повинен писати вірші, якщо вони хочуть бути повністю щасливі.
Людина повинна бути тим, ким вона може бути. Цю потребу ми можемо назвати самореалізацією. Це стосується до бажання самовираження: до тенденції людини актуалізуватися в тому, ким вона може потенційно бути, бажання ставати все більше й більше тим, ким вона є, ставати повністю тим, ким вона здатна стати»[12].