Теорія ієрархії потреб людини за а. Маслоу та її практичне застосування
За Маслоу людина - це «тварина, що постійно чогось хоче» [12]. Коли потреби самого нижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого рівня ієрархії (див. рис. 1 вище).
До першого рівня потреб Маслоу відніс фізіологічні (в їжі, житлі, відпочинку тощо), задоволення яких забезпечує людині елементарне виживання. Для цього необхідний мінімальний рівень заробітної плати і степні умови праці.
До другого рівня були віднесені потреби в безпеці і впевненості в майбутньому, які задовольняються за допомогою заробітної плати, що перевищує мінімальний рівень і дозволяє вже придбати страховий поліс та робити внески до пенсійного фонду.
На третьому рівні Маслоу розмістив соціальні потреби в підтримці з боку оточуючих, приналежності до тієї чи іншої спільноти. Для їх задоволення необхідна участь у груповій роботі, увага з боку керівника, повага товаришів.
Четвертий рівень утворюють потреби в самоствердженні, визнанні з боку оточуючих. Вони задовольняються шляхом набуття знань, завоювання авторитету, лідерства, популярності, отримання публічного визнання.
Нарешті, на п’ятий рівень ієрархії Маслоу поставив потреби в самовираженні та реалізації своїх потенційних можливостей, причому відносно незалежно від зовнішнього визнання. Маслоу визначив потребу в самовираженні як «бажання стати більшим, ніж ти є, стати усім, на що ти спроможний» [1].
Спочатку працівники прагнуть задовольнити потреби більш низького рівня, потім можуть думати про задоволення наступної по значимості потреби. Якщо одночасно існують дві чи більше однаково сильні потреби, то домінуючою є потреба нижчого рівня. Це означає, що потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня. Основне протиріччя теорії Маслоу зводяться до того, що вона не враховує індивідуальні відмінності людей. Виходячи з минулого досвіду, одна людина може бути найбільш зацікавлена у самовираженні, у той час як поведінка іншої буде у першу чергу визначатися потребою у визнанні, соціальними потребами [2].
Ієрархія Маслоу - дуже зручний засіб класифікації людських потреб, проте було б помилкою сприймати її як якусь жорстку схему. Не дивлячись на очевидну красу і логічність теорії ієрархії потреб, сам А. Маслоу у своїх листах зазначав, що теорія, яка зробила його знаменитим, може застосовуватися для розуміння потреб людства в цілому, як філософське узагальнення, але ніяким чином не може бути застосована по відношенню до конкретного індивіда [3].
Тим не менше, не дивлячись на впевненість автора у неможливості застосування його теорії до реальних людей, теорія ієрархії потреб Маслоу пережила вже тисячі спроб застосування її до сучасного життя у якості основи для побудови системи мотивації і стимулювання персоналу. Жодна із цих спроб не мала цілковитого успіху в силу індивідуальної та унікальної системи цінностей кожної людини [3].
Справді, голодний художник, який відчуває голод, тобто «фізіологічну потребу нижчого рівня», не перестане малювати свої картини, тобто задовольняти «потреби вищого рівня». Таким чином, потреба вищого рівня не завжди є логічним (ієрархічним) продовженням потреб більш нижчої потреби.
Дійсно, формальна логіка щодо ієрархії потреб не завжди знаходить підтвердження на практиці. Для того щоб наступний, більш високий рівень ієрархії потреб почав впливати на поведінку людини, виявляється, не обов’язково задовольняти потребу більш низького рівня повністю. Хоча в даний момент одна з потреб може домінувати, діяльність людини при цьому стимулюється не лише нею. Досвідчені керівники розуміють, що мотивація людей визначається широким колом їхніх потреб. Оскільки з часом ці потреби змінюються, то не можна розраховувати, що мотивація, яка спрацювала один раз, буде ефективно діяти весь час [4].
Отже, спробуємо окреслити проблематику застосування теорії ієрархії потреб А. Маслоу у сучасних умовах. Якщо, наприклад, візуально уявити дану піраміду перевернутою на 90°, то виходить, що фізіологічні потреби прагнуть задовольнити абсолютно всі люди, а потребу в повазі та самовираженні лише деякі з них. Хоча в умовах теперішнього високорозвиненого суспільства потреби у самовираженні рано чи пізно відчувають також всі люди, причому не залежно від того, чи повністю задоволені потреби нижчих рівнів чи ні. Будь-яка людина прагне поваги і визнання принаймні у найближчому оточенні, що певним чином суперечить теорії Маслоу.
Виходить, що фізіологічні потреби прагнуть задовольнити 100 % людей, а потребу у самореалізації - 4-12 %, що є явною невідповідність сучасному світоглядному сприйняттю.
У зв’язку із цим можна запропонувати представити піраміду потреб у вигляді прямокутника, де б кожен вид потреб мав однакове значення для людини. Адже коли люди влаштовуються на роботу, то абсолютна більшість прагне задовольнити свої вторинні потреби у розвитку та підвищенні кваліфікації, а не лише первинні потреби, причому в майже тому ж самому розмірі, що і останні. Тому, на наш погляд, недоцільно розділяти потреби на більш та менш значущі, адже всі вони є наявними у будь-якого індивіда.
Іншим протиріччям теорії Маслоу є те, що піраміда потреб не відображає індивідуальний культурний рівень розвитку потреб, тобто духовних прагнень. На наш погляд, не можна вважати останній рівень в піраміді Маслоу таким, що відповідає духовним потребам. Справа у тому, що самореалізація чи самоактуалізація може мати найрізноманітніші форми, які, іноді, навіть не приносять ніякої користі для соціуму (наприклад, самореалізація як самоствердження в якомусь колі людей). Такі типи самореалізації не можуть претендувати на найвищий рівень потреб і відноситись до вторинних потреб. Потребу в самореалізації можна вважати духовною потребою лише тоді, коли вона приносить користь оточуючим чи суспільству загалом. Як відомо, дані уточнення А.Маслоу у своїй теорії не запропонував. Тому вважаємо за доцільне розмежувати потреби самореалізації на такі, які приносять користь оточуючим, і такі, які є лише методом самоствердження, причому віднести останні до потреб у визнанні.
Теорія мотивації за А. Маслоу є самою ранньою теорією. Її прихильники, у тому числі й Абрахам Маслоу, вважали, що предметом психології людини є поведінка, а не свідомість людини. В основі ж поведінки лежать потреби людини, які можна умовно розділити на п’ять груп. Дана теорія довгий час була аксіомою, проте із розвитком суспільства вона потребує змін та уточнень. Зокрема, необхідно уточнити, що існує декілька видів самореалізації індивіда, але до найвищого рівня потреб слід віднести лише той, який покликаний приносити користь суспільству загалом.
Що ж до протиріч даної теорії, то необхідно підкреслити, що вона не враховує індивідуальні відмінності людей. Також необхідно враховувати, що з часом потреби людини змінюються, тому не можна стверджувати, що мотивація, яка спрацювала один раз для якогось конкретного працівника, буде ефективно діяти весь час.