28.Граматичні категорії імені: рід і число.

Рід і число іменників, близькі по семантиці до категорій «натхненності» і «колективності», відрізняються тим, що в лат. мові і в інших ром мовах вони утворюють граматичні опозиції, тобто існують у вигляді форм слово виміру. Парагматичні протиставлення іменників по роду можливі тільки у імен лиць і деяких тварин. Це протиставлення передається:

а)чисто лексично: pater – mater, bos- vacca;

б)за допомогою суфіксів: genitor – genetrix;

в)за допомогою флексії: lupus – lupa.

При переході від лат системи до ром. відбуваються наступні зсуви:

1. в результаті ослаблення кінцевих проголосних m і s, середній рід зникає.

2. деякі імена сер. роду в множ завдяки закінченню –а характерному для всіх імен сер. роду були осмислені як імена жін. роду однини. Значення колективності, доступне лат іменам сер. роду, інколи зберігається у ром мов жін. роду однини ,наприклад, лат ova n pl «яйця» > hueva f sing «ікра»

3. Всі імена сер. роду не розприділились повністю між чол. і жін. родом. Хоча сам клас імен сер. роду зник кругом, в деяких ром. мовах і на його базі виникли нові грам. підкласи.

29. Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.

Правовивики германців («правди»), які оселились на колишніх римських територіях, були написані латинською мовою. В сило недостатньої освідченності тих, хто писав документи донесли до нас особливості усної латинської мови того періоду, багатою варваризмами.

При Хлодвігу, в кінці його правління створюється збірка судібних законів франків «Lex Salica» («Салічна правда», датується початком 6 ст.), де відбився громадський уклад франків кінця 5- початку 6 ст. Документ був складений на латинській мові. В документі є такі явища: помітне випадання кінцевого m і фонетичне змішування ненаголошених u та o (класичні форми: servum, caballum) , цьому відповідає нерозрізнення аккузатива і аблатива (dinarios замість denariis), також в тому ж слові dinarios в початковому ненаголошеному складі перехід е в і (nipote, sicuro – з лат. nepote(m), secure(m)).

До 6 ст відноситься і «Рипуарська правда» («Lex Ribuaria») – судебник рипуарських франків, які жили на середньому Рейні, чия територія під час правління Хлодвіга була включена до складу франкського королівства. В мові цього документу також відмічаються багато численні відступи від класичної норми.

Дійшов до нас і текст кодексу законів лангобардів «Editus Rothari» (643 р.), складений при правлінні короля Ротарі, при якому укріплюються політичний устрій лангорадського королівства і лангобарди досягають нових успіхів в боротьбі з Візантією. Відображуючи архаїчні звичаї племені лангобардів , едикт включає низку установ, які стали наслідком завоювання Італії і виникнення лангобардського суспільства. Написаний на латинській мові ,документ включає більшу кількість лексичних запозичень, необхідних для понять германської буденності. Тут в ряді з змішуванням відмінків, також є перехід е в і (dit замість det), зустрічаємо слово sculca - запозичення з германського skalka «вахта», «караул».

На латинській мові кладений судебний кодекс вестготів «Lex Romana Visigothorum» (5-6 cn.)