- •1 Джерела вивчення народної латини. Надписи
- •2. Шляхи заміни найменувань.
- •3. Джерела вивчення нл. Художня література
- •5. Етапи розвитку латинської мови.
- •6.Запозичення як джерело змін фонетичної системи мови.
- •9. Латинська мова – основа романських мов. Етапи історії латинської мови. Латинська мова в епоху середньовіччя та новий час.
- •11. Письмова фіксація романських мов. Фактори диференціаціації народної латині і утв. Романських мов. Теорія стратів.
- •10. Роль соціальних факторів в поширенні фонетичних змін
- •17.Романські мови. Загальна характеристика.
- •18.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Германський суперстрат.
- •19.Латинська мова – основа романських мов. Етапи розвитку латинської мови. Архаїчний період.
- •20. Системність фонетичних змін. Фонетичні заміни.
- •21. Особливості народної латини.
- •22. Народно – латинський лексичний спадок.
- •23. Джерела вивчення народної латини. Література релігійного змісту.
- •25. Граматика періоду пізньої Імперії та раннього середньовіччя.
- •26. Зміни у граматичному оформленні іменника.
- •27. Писемна фіксація ром. Мов. Фактори диференціації народної латини та утв. Ром. Мов. Етнічні фактори: субстрат, суперстрат, адстрат.
- •28.Граматичні категорії імені: рід і число.
- •29. Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.
- •30. Граматичні романізми та їх походження.
- •31. Джерела вивчення народної латини. Історичні твори раннього середньовіччя.
- •32. Порівняльно-історичне вивчення мов.
- •33. Нл. Проблема хронології нл.
- •34. Етимологічні словники.
- •35. Нл. Проблема єдності нл.
- •36. Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.
- •37. Народна латина. Поняття народної латини.
- •38. Просодична структура слова. Наголос. Його характер в лат. І ром. Мовах.
- •39. Витоки ром.Мов. Загальна характеристика.
- •40. Зміни в грам.Оформленні прикметника.
- •45.Формування держав на романізованих територіях.Франція і Бельгія.
- •47. Формування держав на романізованих територіях.Португалія
- •48.Взаємовплив романських мов.
- •50.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Субстрат Іберійського періоду.
- •53. Джерела вивчення народної латини. Глоси, схолії.
- •54. Поява означеного артикля.
- •55. Причини лексичних змін.
- •56. Характерні особливості числівників.
28.Граматичні категорії імені: рід і число.
Рід і число іменників, близькі по семантиці до категорій «натхненності» і «колективності», відрізняються тим, що в лат. мові і в інших ром мовах вони утворюють граматичні опозиції, тобто існують у вигляді форм слово виміру. Парагматичні протиставлення іменників по роду можливі тільки у імен лиць і деяких тварин. Це протиставлення передається:
а)чисто лексично: pater – mater, bos- vacca;
б)за допомогою суфіксів: genitor – genetrix;
в)за допомогою флексії: lupus – lupa.
При переході від лат системи до ром. відбуваються наступні зсуви:
в результаті ослаблення кінцевих проголосних m і s, середній рід зникає.
деякі імена сер. роду в множ завдяки закінченню –а характерному для всіх імен сер. роду були осмислені як імена жін. роду однини. Значення колективності, доступне лат іменам сер. роду, інколи зберігається у ром мов жін. роду однини ,наприклад, лат ova n pl «яйця» > hueva f sing «ікра»
Всі імена сер. роду не розприділились повністю між чол. і жін. родом. Хоча сам клас імен сер. роду зник кругом, в деяких ром. мовах і на його базі виникли нові грам. підкласи.
29. Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.
Правовивики германців («правди»), які оселились на колишніх римських територіях, були написані латинською мовою. В сило недостатньої освідченності тих, хто писав документи донесли до нас особливості усної латинської мови того періоду, багатою варваризмами.
При Хлодвігу, в кінці його правління створюється збірка судібних законів франків «Lex Salica» («Салічна правда», датується початком 6 ст.), де відбився громадський уклад франків кінця 5- початку 6 ст. Документ був складений на латинській мові. В документі є такі явища: помітне випадання кінцевого m і фонетичне змішування ненаголошених u та o (класичні форми: servum, caballum) , цьому відповідає нерозрізнення аккузатива і аблатива (dinarios замість denariis), також в тому ж слові dinarios в початковому ненаголошеному складі перехід е в і (nipote, sicuro – з лат. nepote(m), secure(m)).
До 6 ст відноситься і «Рипуарська правда» («Lex Ribuaria») – судебник рипуарських франків, які жили на середньому Рейні, чия територія під час правління Хлодвіга була включена до складу франкського королівства. В мові цього документу також відмічаються багато численні відступи від класичної норми.
Дійшов до нас і текст кодексу законів лангобардів «Editus Rothari» (643 р.), складений при правлінні короля Ротарі, при якому укріплюються політичний устрій лангорадського королівства і лангобарди досягають нових успіхів в боротьбі з Візантією. Відображуючи архаїчні звичаї племені лангобардів , едикт включає низку установ, які стали наслідком завоювання Італії і виникнення лангобардського суспільства. Написаний на латинській мові ,документ включає більшу кількість лексичних запозичень, необхідних для понять германської буденності. Тут в ряді з змішуванням відмінків, також є перехід е в і (dit замість det), зустрічаємо слово sculca - запозичення з германського skalka «вахта», «караул».
На латинській мові кладений судебний кодекс вестготів «Lex Romana Visigothorum» (5-6 cn.)