12) С. Коваленко проти Volvo1

6 березня 1998 року кримський підприємець Сергій Коваленко першим в Україні за спеціальним замовленням придбав за 50 тис. доларів США "найбезпечнішу модель" у офіційного дилера авто концерну "Volvo" в Україні - "Вікінг Моторз". Всіх необхідних правил і формальностей під час купівлі було дотримано. Згідно з контрактом, автомобіль був сертифікований і повинен був відповідати всім технічним умовам і вимогам заводу-виробника.

Реклама концерну "Volvo" спеціально наголошувала на безпечності цієї моделі, яку машині повинні були надавати чотири подушки безпеки. Після продажу автомобіль було поставлено на гарантійне та сервісне обслуговування у компанії "Вікінг Моторз".

На новій іномарці Сергій проїздив трохи більше трьох місяців і 20 червня 1998 р. на кримській трасі потрапив у аварію. Жодна з подушок не спрацювала, і аварія ледве не скінчилася трагедією. Машину було цілковито зруйновано. Сергій отримав черепно-мозкову травму і чотири місяці провів в нейрохірургічному відділенні Сімферопольської лікарні. У тому році Сергієві виповнилося лише 34 роки. Через наслідки травми він отримав другу групу інвалідності пожиттєво, втратив сім'ю і можливість займатися бізнесом. З червня 1998 року він став непрацездатним і змушений постійно лікуватися.

За висновком судово-технічної експертизи, якби подушки безпеки спрацювали, такої серйозної шкоди здоров'ю водія не було б завдано. Експертиза також підтвердила, що подушки не спрацювали в результаті технічної несправності у системі приводу їх у дію.

Спочатку Сергій та його адвокат намагались вирішити проблеми мирним шляхом, повідомивши "Вікінг Моторз" та виробника "Volvo" про аварію та про факт неспрацювання подушок безпеки. Через два з половиною роки, у січні 2001 року Сергій Коваленко констатував, що весь цей час "Volvo" "Вікінг Моторз"., і „Форд", новий власник шведського концерну, роблять усе, аби уникнути переговорів. Він розповів: „Нам жодного разу не сказали, що ми неправі, або наші вимоги безпідставні. Виглядає на те, що ці компанії проводять політику ігнорування інтересів українського споживача, потерпілого через брак, виявлений у їхній продукції. І саме це ігнорування, зрештою, змусило нас звернутися до суду". Згодом "Volvo" письмово підтвердило своє небажання надати експертів для проведення спільної експертизи автомобіля. Єдиним наслідком запитів стало проведення оцінки шкоди, яку було завдано автомобілю, на базі технічного обслуговування авторизованого ділера

Згідно з висновками цієї оцінки, "вартість відновлення перевищила реальну вартість автомобіля", тобто автомобіль відновленню не підлягав.

Українсько-Швейцарська страхова компанія „Гарант" виплатила Коваленкові страхову суму в 500.000 доларів США і пред'явила претензію "Вікінг Моторз" на ту ж суму. На претензію не було жодної реакції. Тоді „Гарант" підготувала позов до арбітражного суду проти "Вікінг Моторз" на суму страхування.

Розчарування у "Volvo" Сергій оцінив у 70 млн. доларів — саме така сума вказана у судовому позові, який він подав 22 грудня 2000 року до Залізничного районного суду М.Сімферополя. Матеріальна шкода — втрата автомобіля та бізнесу — оцінена з 20 млн. доларів, моральна — втрата сім'ї та інвалідність II групи — у 50 млн. доларів. Відповідачами по спразі виступають шведський автомобільний концерн "Volvo" та дочірнє підприємство в Україні „Автомобільна компанія "Вікінг Моторз".

Питання для обговорення:

1. У чому конкретно виявилося протиріччя у етичних стандартах відповідальних людей концерну "Volvo" та дочірнього підприємства „Автомобільна компанія "Вікінг Моторз".? Чи є це помилкою організації бізнесу і чому?

1. Чиї права було порушено в цьому випадку і які?

2. Які протиріччя між утилітарним принципом і теорією людських прав висвітлює цей випадок?