Тема 4. Господарство й економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя.

4.1. Основні риси й періодизація феодального господарства в країнах Західної Європи.

4.2. Економічні причини й наслідки Великих географічних відкриттів. «Революція цін» у Європі.

4.3. Загальні риси економічної думки періоду середньовіччя.

Ключові поняття: феодалізм, феодальна рента, алод, бенефіцій, феод, цехова система ремесла, торговельна гільдія, «комутація ренти», комунальні революції, розподіл праці, багатство, обмін, справедлива ціна, гроші, торговельний прибуток, лихварський відсоток.

4.1 Основні риси й періодизація феодального господарства в країнах Західної Європи.

Феодальна система ґрунтувалася на перевазі аграрного сектора економіки й формувалася на наступних принципах:

- панування великої земельної власності феодалів;

- безпосередній виробник – селянин, який веде самостійне індивідуальне господарство на землі, отриманої від феодала в тимчасове або спадкоємне користування;

- позаекономічний примус - форма залежності селянина від феодала;

- рентні відносини - селянин платив феодалові ренту за користування землею в натуральній (панщина, оброк) або в грошовій формі;

- станова неповноправність селян (судова, поземельна, особиста залежність);

- панування натурального господарства й дрібного виробництва;

- становий характер суспільства;

- примітивний рівень техніки, застосовуваної у виробництві;

- ієрархічна структура феодального стану.

Феодальний лад, будучи черговою сходинкою у поступальному розвитку людського суспільства, виник у результаті розкладання рабовласницького, а в тих країнах, де не було сформованого рабовласницького способу виробництва, первіснообщинного ладу. Перехід від рабовласницької соціально-економічної формації до феодальної, мав прогресивне історичне значення. Феодальні виробничі відносини є такою суспільною формою, що уможливила подальший розвиток продуктивних сил. Селянин, що мав своє господарство, був зацікавлений у результатах своєї праці, тому його праця була більш ефективною і продуктивною у порівнянні із працею рабів.

Основною формою, у якій здійснювалася експлуатація феодалами селян, була феодальна рента, що поглинала найчастіше не тільки додану працю, але й частину необхідної праці кріпаків. Феодальна рента була економічним вираженням власності феодала на землю й неповної власності на селянина. Історично існувало три її види: відробіткова рента (панщина), рента продуктами (натуральний оброк) і грошова рента (грошовий оброк). Зазвичай, всі ці види феодальної ренти існували одночасно, однак у різні історичні періоди феодалізму одна з них була переважаючою. Спочатку домінуючою формою феодальної ренти була відробіткова, потім рента продуктами, і на останніх етапах феодального способу виробництва - грошова рента.

У найбільш класичній формі зміна рабовласницького способу виробництва феодальним відбулася на європейському континенті. До кінця існування Римської імперії об'єктивною необхідністю стала заміна раба, повністю не зацікавленого у своїй праці, працівником, що проявляв би певну ініціативу у своїй роботі. Варварські племена, які перебували ще на стадії розкладання первіснообщинного ладу, також піднялися у своєму суспільному розвитку на таку сходинку, що вимагала розвитку саме феодальних, а не рабовласницьких відносин. Це багато в чому пояснювалося тим, що й франки, і германці й західні слов'яни, словом, майже всі варварські племена відчували на собі в тому або іншому ступені всі ті зміни в області господарської діяльності, які відбувалися в Римі в останній період його існування. От чому народи Західної Європи, що перемогли Римську імперію, разом з римлянами перейшли, минаючи рабовласництва, відразу ж до феодального способу виробництва. Рабовласницький спосіб до цього часу історично себе ізжив.

Феодалізм у Західній Європі у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Історія західноєвропейського феодалізму ділиться на три великих періоди. Ранній феодалізм (раннє середньовіччя) - с V ст. до кінця X ст. У цей період з'явилися перші ознаки феодалізму, що зароджується, його генезису, коли складається феодальне велике землеволодіння, формується шар залежного селянства, установлення васально-ленних відносин. Панування натурального господарства. Найбільш значною ранньофеодальною державою було Королівство франків, що виникло у Північній Франції у 486р. Важливою передумовою розвитку феодальних відносин є дуалізм франкської громади - сполучення общинного землеволодіння із приватним селянським господарством. Уже з V - VII ст. вона стала поземельною, територіальною, сусідською, а земля всі частіше перетворювалася в алод. Алод - вільно відчужувана індивідуально-сімейна земельна власність, тобто приватна власність на наділ общинної землі. Для винагороди за службу король став роздавати землі своїм дружинникам, а оскільки вони не були членами громад, земля їм давалася не в общинну, а в приватну власність. Однак алод виявився невигідним для королівської влади: його власник господарював замість військової служби.

Поява аллода, поглиблюючи майнову й соціальну диференціацію франків, стала передумовою формування великої феодальної власності.

В VIII ст. у Королівстві франків були проведені важливі реформи. У результаті військової реформи селян відсторонили від військової служби. Основою війська стала лицарська кіннота. Витрати на утримання війська й спорядження лицарів лягли на плечі селян. Військова реформа зажадала змін у земельних даруваннях. Була уведена бенефиціальна система. Бенефіцій - форма земельного володіння феодала, обумовлена певними обов'язками (платежі й військова служба) і строком (зазвичай довічним). Бенефіцій давався вже не у власність, а тільки в користування за умови несення військової служби. Крім того бенефіцій давався разом із селянами, які були зобов'язані нести феодальні повинності на користь бенефицарія. Але навіщо королеві було роздавати землю дружинникам? А тому, що за військову службу треба платити, а при нерозвинених ще товарно-грошових відносинах платити грошима було практично неможливо. Тому військова служба сплачувалася феодальними володіннями, і клас феодалів народжувався як клас військових, причому не тільки у франків, але і в інших народів. Військова служба ставала монополією феодалів.

Виникли відносини васалітету: васал залежав від сеньйора, що подарував бенефіції, приносив йому клятву вірності у виконанні служби. Раніше вільні люди, що населяли ці землі, перетворювалися в залежних від приватних осіб селян.

В IX ст. бенефіції стали перетворюватися з умовного й тимчасового володіння в спадкоємну феодальну власність - лени або феоди. Військова служба була умовою володіння феодом. Феодали забезпечували власне господарство робочими руками залежних від нього людей, що платили за землю своєю роботою (панщина) і продуктами (оброк). Господарство феоду було натуральним: тут не вироблялася продукція для продажу за межі феоду, а все що споживалося, вироблялося усередині феоду. Феод економічно не мав потребу в іншому світі. Економічні зв'язки з територіями за межами вотчини феодала здійснювалися рідко. Реміснича праця була з'єднана й підлегла землеробській праці, феодальна рента стягувалася у натуральній формі.

Роздаючи землі й встановлюючи імунітети, королі франків підготували загибель свого королівства. В IX ст. воно розпалося на дрібні держави. Закономірність феодальної роздробленості визначалася натуральним характером господарства, коли країна складалася з економічно ізольованих невеликих районів.

Період розвиненого феодалізму (розквіт середньовіччя) охоплює XI - XV ст.ст. Цей час не тільки повного розвитку феодального способу виробництва в селі, але й успіхів середньовічних міст із їхнім цеховим ремеслом і торгівлею, кредитної справи, банків. На зміну політичній роздробленості приходять централізовані великі феодальні держави. І, нарешті, це час потужних селянських повстань, що потрясали середньовічне суспільство.

У період феодалізму розвиток продуктивних сил сільського господарства був в основному кількісним, екстенсивним: розорювалося усе більше землі, росло поголів'я худоби й виходило відповідно більше продуктів.

Поштовхом до подальшого розвитку відносин у сільському господарстві стали хрестові походи XI - XIII ст.ст. До цього побут, одяг і їжа феодала принципово не відрізнялися від селянських. Але на Сході лицарі - феодали побачили розкіш верхів суспільства, що служила показником престижу. Адже за рівнем цивілізації Схід поки істотно перевершував Європу. І, повернувшись додому феодал уже соромився носити домотканий одяг. Йому потрібні були дорогі східні предмети побуту, східні пряності. Але все це не вироблялося в його феоді, все це треба було купувати. А щоб купувати, треба мати гроші, тобто продавати частину зробленого у феоді. Феодальне господарство починає втрачати свою натуральність, втягується в торгівлю. Цей процес тривав кілька століть і виражався в почерговій ліквідації форм феодальної ренти, у перекладі їх на гроші. Такий переклад прийнято називати комутацією.

Головною причиною виникнення й швидкого росту міст у феодальній Західній Європі було відокремлення ремесла від землеробства. В XI ст. у зв'язку із загальним економічним підйомом з'являються міста як центри ремісничої й торговельної діяльності. З розвитком суспільного поділу праці оживають старі міста, що збереглися ще із часів Рима, і виникають нові (на перехрестях доріг і рік, у стін монастирів і замків). Саме в місті стало зосереджуватися економічне й політичне життя централізованих держав. Місто стає носієм економічного й культурного прогресу.

Середньовічні міста ґрунтувалися звичайно на територіях, що належали феодалам, і тому були залежними від них. А в самих містах спочатку, поряд з вільними ремісниками, жили також кріпаки. Але поступово міста розгортають боротьбу за свою волю й незалежність. Влада у феодальних містах виявлялася в руках багатої верхівки - купців, лихварів, домовласників. Міські повстання, що прокотилися по території Західної Європи в XI – XIII ст. ст. одержали назву комунальних революцій. Їхнім результатом було утворення міст-комун у Франції й Фландрії, міст-республік в Італії, імперських міст у Німеччині. Ці міста звільнялися від більшої частини феодальних поборів, функціонували на основі принципів самоврядування, самостійного судочинства, міського права, що охороняло приватну власність та регулювало торгівлю, діяльність ремісничих корпорацій, порядок оподатковування, мали власні фінанси й військо.

Міста Західної Європи X - XV ст. ст. виконували насамперед економічні функції. Вони поступово розширювалися, на перший план висувалася їхня роль як промислових центрів. Місто ставало майстернею, де активно розвивався поділ праці, що виражався в зростанні кількості різних ремесел. На початку XIV ст. у великих містах налічувалося 300 видів ремесел. Найбільш розповсюджувані галузі міського ремесла - текстильне виробництво, виплавка й обробка металів.

Серед галузей текстильного виробництва домінуюче значення мало виробництво сукна і грубих вовняних тканин. Основними центрами вовняного виробництва у феодальній Західній Європі були район Фландрії й Флоренції. Шовкове виробництво, запозичене із країн Сходу, розвивалося в північно-італійських містах і в деяких містах Франції (Ліон).

Великого розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні війни вимагали великих партій зброї й металевої збруї. Попит на метал обумовив швидкий розвиток металургії. Від відкритих горнів стали переходити до закритих печей, які мали більш високий температурний режим. В XV ст. доменні печі були майже у всіх західноєвропейських країнах. В обробці металу важливе значення одержала ливарна справа.

Характерною рисою середньовічного ремесла в Європі була його цехова організація. Цех поєднував ремісників однієї професії або спеціальності, мав свій устав, свою виборну адміністрацію - старшин, що виконувала функції менеджера. Одиницею організаційної структури цеху була майстерня. Вона очолювалася повноправним членом цеху - майстром, разом з яким працювали один або два підмастерія, а також декілька учнів. У цеховому ремеслі ще не існувало поділу праці усередині окремих майстерень. Кожний ремісник звичайно робив виріб повністю від початку до кінця.

З метою боротьби з конкуренцією, а також для підтримки економічної рівності між працівниками ремісничих майстерень у середньовічному цеховому ремеслі здійснювався принцип суворої, твердої регламентації. Регламентувалося все: обсяг виробництва й реалізації, якість і ціна товарів, кількість робітників, кількість устаткування, сировини й тривалість робочого дня. Метою жорстокої регламентації було усунення конкуренції між виробниками однорідної продукції. В умовах вузькості ринку тільки таким шляхом можна було забезпечити існування дрібного товарного виробництва.

У перші століття свого існування цехи мали прогресивне значення, але із середини XIV ст. цехова організація ремесла, з її жорстокою регламентацією, забороною реклами, нерозголошенням секретів виробництва, стає перешкодою економічному розвитку, гальмом науково-технічного прогресу, організації великих виробництв, підприємницької активності.

В XI-XV ст. ст. у ході розвитку виробничих сил і товарного виробництва, стала розширюватися торгівля, як зовнішня (головним чином зі Сходом), так і внутрішня. Головною формою середньовічної торгівлі були ярмарки, куди в певний час збиралися зі своїми товарами торгівці з різних міст і країн. Самими великими в Європі були ярмарки в Шампані на сході Франції й Фландрії. Подібного типу міжнародні ярмарки стали основою появи товарних бірж. Перша з них виникла в 1406 р. у голландському місті Брюгге. Пізніше виникли товарні біржі у Венеції, Генуї, Флоренції.

Головною перешкодою для торгівлі було високе мито, що бралося з товарів при переході кордону кожної маленької держави, так що ціна товару виростала в кілька разів. Сухопутне перевезення товарів ставало майже неможливим.

Для взаємного захисту на шляхах та на ринках, з метою усунення взаємної конкуренції за допомогою угод із приводу умов збуту (цін, мір, ваги, довжини й т.д.) купці об’єднувалися в гільдії. Найбільш могутніми з них були об'єднання, що монополізували торгівлю сукном. Оскільки в середні століття сухопутної торгівлі перешкоджали мита на численних кордонах, товари воліли перевозити морем. Середньовічна торгівля - переважно морська. Було два морських торговельних шляхи - північний і південний. Північний шлях проходив по морях, що омивав Європу з півночі. Торгівля по північному шляху була монополією Ганзи - торгово-політичного союзу міст північної Німеччини. Ганзійці не допускали до морської торгівлі купців, що не входили в їхній союз. Південний торговельний шлях проходив через Середземне море й не тільки забезпечував зв'язок між країнами півдня Європи, але й зв'язував Європу із країнами Сходу (левантійська торгівля). З Індії, Китаю й інших східних країн цим шляхом переправлялися предмети розкоші, екзотичні плоди, пряності. Значну роль у торгівлі грав перець.

Європейська торгівля зі Сходом мала пасивний баланс: завозили більше чим вивозили. Різницю ввозу й вивозу доводилося компенсувати золотом. Цей витік золота підсилювався монопольним характером торгівлі. Якщо на півночі торговельна монополія належала Ганзі, то на півдні вона спочатку була в руках купців Генуї й Венеції, а потім тільки венеціанців.

Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в XI-XV ст. ст. привело до появи перших банків і кредитних операцій. При їхній допомозі окремі підприємці й купці одержували грошові позички в банкірів-лихварів. Банківсько-кредитні операції й установи раніше всього стали розвиватися в північно-італійських містах. Термін «банк» походить від італійського слова «banco», що означає лава, стіл, де сидів у Ломбардії лихвар.

Період пізнього феодалізму (пізнє середньовіччя) - кінець

XV ст. - середина XVII ст. - час розкладання феодалізму й визрівання в його надрах нового, капіталістичного способу виробництва.

Криза й розпад феодалізму прискорили Великі географічні відкриття. До них прийнято відносити найбільші відкриття XV-XVII ст. ст., головними з яких було відкриття Америки Х. Колумбом в 1442 р. і морського шляху в Індію - Барталомью Диас ( 1468-87 р. р.), Васко де Гама ( 1497-98 р. р.)

4.2. Економічні причини й наслідки Великих географічних відкриттів. «Революція цін» у Європі.

Безпосереднім поштовхом для Великих географічних відкриттів послужили ускладнення в торгівлі європейських країн зі Сходом, а також гостра нестача засобів обігу. Захопивши традиційні торговельні шляхи, турки й араби встановили вкрай невигідні умови торгівлі східними товарами для європейців. Феодали, будучи споживачами східних товарів (тканин, прикрас, коштовностей), самі стали шукати шляхи рятування від турецького грабіжництва.

Іншим фактором, що підштовхнув до географічних відкриттів, стала гостра нестача дорогоцінних металів як платіжних засобів. Головними причинами такої ситуації були, по-перше, виснаження срібних рудників у Німеччині, по-друге, значне зростання торгівлі й промисловості. Європейські монархи спрямовували свій погляд на захід, через Атлантичний океан.

Можливості для тривалих подорожей були обумовлені успіхами в науці й техніці, розвитком кораблебудування й мореплавання. З початку XVI ст. у вживання ввійшов компас і астролябія - прилад для визначення широти, які зіграли важливу роль у розвитку мореплавання. Значні успіхи були зроблені й у географії. Відродилася антична теорія кулястості Землі. В XV ст. було створено швидкохідне судно з місткими трюмами - каравела, що призначалося для океанського плавання.

Отже, до Великих географічних відкриттів призвели: криза левантійської торгівлі, необхідність нового шляху на Схід, нестача золота як грошового металу, науково-технічні досягнення.

Результатом Великих географічних відкриттів була поява колоніальної системи. На завойованих землях створювалися колоніальні імперії, у яких награбовані багатства використовувалися для збільшення виробництва. Це допомогло, зокрема, Англії, Голландії, Франції зміцнити свої економічні позиції у світі й перетворитися у великі колоніальні держави.

Великі географічні відкриття призвели до формування світового ринку. Встановлення економічних зв'язків між колоніями й метрополіями сприяли стабілізації торговельних зв'язків між різними країнами, що часто перебували на великій відстані одна від одної. Відбувався міжнародний поділ праці. Деякі країни почали спеціалізуватися на випуску певних товарів, збільшуючи їхній обсяг виробництва й підвищуючи якість. Операції із продажу й закупівлі такої продукції викликали необхідність появи міжнародних торговельних компаній. Розвиток міжнародної торгівлі породив товарні, а потім фондові біржі.

Найважливішим наслідком Великих географічних відкриттів для економічного розвитку Європи стала так звана «революція цін». Вона виявилася в надзвичайно швидкому рості протягом XVI ст. цін на сільськогосподарську й промислову продукцію. Починаючи з 30-х років і до кінця XVI ст. ціни підвищилися в середньому в 2-2,5 рази. Це було пов'язано, по-перше, з великим припливом дорогоцінних металів у Європу й, по-друге, з падінням цін на них у результаті використання більш багатих родовищ, дешевої праці рабів, а також пограбування. Умови виробництва всіх інших товарів в основному залишалися колишніми. Еквівалентом тої ж кількості товарів в XVI ст. стала набагато більша кількість золота й срібла, ніж раніше. Різкий стрибок цін відбувся в першу чергу на сільськогосподарські продукти й предмети першої необхідності.

Від «революції цін» виграли торговельна буржуазія, а також заможна частина селянства, що поступово перетворилася в сільську буржуазію, що сприяло розвитку капіталізму в сільському господарстві. Таким чином, соціально-економічні наслідки «революції цін» були досить прогресивні: позиції феодалів ослаблені (тому що грошова рента залишалася стабільною), позиція буржуазії зміцнилися, збільшився клас найманих робітників, більш швидкими темпами стали розвиватися капіталістичні виробничі відносини.

4.3 Загальні риси економічної думки періоду середньовіччя.

Під впливом розпаду рабоволодіння в епоху середньовіччя з’явилися нові економічні явища та проблеми, які не знав античний світ і які потребували осмислення, це, перш за все, обґрунтування нових правил землеволодіння та вічності розподілення суспільства на класи: феодалів і залежних від них селян. З розвитком товарності економіки посилюється увага до проблем товарно-грошових відносин.

Основними джерелами економічної думки були переважно церковні пам’ятки, а також юридичні кодекси. Серед ранніх пам’яток, що відображають економічну думку Середньовіччя, найвідомішими є «Салічеська правда» (Салічеський закон – Lex Salica) – збірник звичайного права салічних франків, що записаний латиною у V – на початку VI ст. за наказом короля Хлодвіга. В цьому збірнику відобразилася еволюція Франкського суспільства від первісного ладу до початкового етапу зародження феодальних відносин.

«Капітулярій про вілли» (ІХ ст.) дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян.

У ХІІ - ХІV ст. церковними вченими був розроблений кодекс законів «Канонічне право», а самих вчених почали називати каноністами. Основою цього кодексу було вчення видатного теоретика системи управління і покори, письменника і проповідника християнства – Августина Блаженного.

Августин (Блаженний) Аврелій (354-430) є автором 97 праць, які складаються з багатьох томів (наприклад, тільки одна його робота «Про град Божий» складається з 22 книг). У своїх працях він відображав основні проблеми того часу – часу розпаду рабоволодіння і переходу до феодалізму.

Августин Блаженний вважав, що необхідно розвивати господарську діяльність з метою задоволення потреб людей, а розумову і фізичну працю рівними між собою. У своїй роботі «Про працю монахів» він об’явив, що розвиток тільки духовної діяльності, без заняття ручною працею – це ознака лінності. Августин посилається на Священне писання, де сказано, що «обов’язок кормитися ручною працею – нерушима заповідь»і на апостола Павла, який вчив: «Хто не працює – той не їсть». Тому він закликав всіх працювати і це відрізняє його від мислителів Стародавнього Світу. [6, 208] Понад усе Августин Блаженний поважав землеробську працю, називаючи землеробство «найчистішим серед усіх мистецтв». Але разом з цим признавав правомірність і ремісничої праці, називаючи ремесло чистим і чесним.

Августин Блаженний вважав, що вид праці не повинен впливати на положення людини в суспільстві і взагалі був прибічником рівності між людьми. Так отримавши у 395 році сан єпископа в місті Гіппоне (Італія), заснував общину, в якій була відсутня приватна власність.

Особливе місце в економічних поглядах Августина Блаженного займає теорія багатства, згідно з якою багатство у вигляді матеріальних благ, у тому числі золото і срібло, створюється працею людей, а нетрудове накопичення дорогоцінних металів, так званого штучного багатства вважав гріхом. Він виступав проти накопичення грошей або земельних володінь. «Він вважав, що багатство - це грабіж бідних і що накопичувати - значить красти в інших.» (Конотопов 208) Якщо торговий прибуток і лихварський процент перетворюються у самоціль, вони також є гріховними. На його думку, лихвар отримує дохід «ні за що, за час, а час – дар Божий, а це несправедливо». Тому Аврелій Августин крупну торгівлю і лихварство називав «несправедливим ділом». [6, 208]

Обмін на думку Августина Блаженного повинен здійснюватися по принципу пропорціональності і є актом вільного волевиявлення людей. А пропорціональний і еквівалентний обмін вважався можливим тільки за умов встановлення так званих «справедливих цін». Основою «справедливої ціни», яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»), «ринкова ціна», є трудові і матеріальні витрати, які здійснювалися в процесі виробництва даного товару.

Ще однією важливою категорією, яку досліджував святий Августин, були гроші. Як і представники Давнього Світу, гроші (монети) вважав штучним винаходом людей, які необхідні для полегшення та прискорення мінових операцій на ринку завдяки «внутрішній цінності» монети.

Якщо найбільш значним представником раннього канонізму був Августин Блаженний, то найбільш яскравою фігурою пізнього канонізму був його продовжувач і опонент Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26 – 1274), основними творами якого є «Сума проти язичників» та «Сума теології».

Не оспорюючи свого попередника, Фома Аквінський за допомогою двояких характеристик і схоластичних суджень з метою компромісу і примирення з ранньою школою канонізму, зумів змінити сутність первинних трактовок економічних явищ та категорій Августина Блаженого. Так, наприклад, розділення людей на класи і професії обумовлено не тільки божественним провидінням, але і схильностями людей, а золото і срібло є джерелом примноження приватної власності і «помірного» багатства. Слід також зазначити, що саму приватну власність він розглядав як необхідний інститут людського життя.

На думку Фоми Аквінського, обмін не завжди є еквівалентним і пропорціональним, тому що не завжди забезпечує рівність отримуваної користі. Він звертає увагу на багаточисельні приклади, коли в результаті цього акту трапляється, що «річ приносить користь одному та збиток іншому». Тому обмін носить іноді суб’єктивний характер.

Розглядаючи сутність «справедливої ціни», він вважав що витратний принцип не є достатньою її характеристикою, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». [5, 36].

Розглядаючи сутність грошей, Аквінат, як і його попередники, вважав їх штучним винаходом людей. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети і з, одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — вважав, що «номінальну цінність» монети повинна визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

Особливо активно Фомою Аквінським розроблялася тема лихварства та торгового прибутку. Він вважав, що ці види доходу мають право на існування тільки тоді, коли досягаються за допомогою праці і пов’язані з транспортними та інших матеріальними витратами, або навіть з ризиком. Але, на його думку, такого роду прибутки не повинні бути самоціллю, інакше вони є гріховними.

Узагальнення літературних джерел, які надійшли до нас з того часу, свідчать про те, що економічні погляди, особливо в період раннього середньовіччя, просякнуті духом практицизму. Середньовічні трактати містять конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислити сутність економічних процесів та явищ. Тобто, як і в період рабовласництва економічна думка лише відображала економічну дійсність, що не дозволяло їй відокремитися у самостійну галузь науки. Цей процес розпочався лише в період пізнього середньовіччя.

Авторами середньовічних трактатів, в яких відображалися ті чи інші економічні погляди, були в більшості своїй церковні служителі, тому що в цей час саме вони були одними з освіченіших людей. Економічна думка носила яскраво виражений богословський характер. Спадок духовних ідеологів цієї епохи переповнюють схоластика, для якої характерно звернення до Біблії, як основного джерела знань; софістичні судження, згідно яких істина має відносний характер; та релігіозно-етичні норми, за допомогою яких обґрунтовувалися ієрархічна структура суспільства і розподілення на класи, зростання політичної влади і економічної могутності світських і церковних феодалів. Середньовічним доктринам також властиве двозначне тлумачення необхідності розширення масштабів товарності економіки, осудження або неявне схвалення лихварства та інші ознаки неприйняття основних принципів ринкових відносин.

Історія економічної думки України часів раннього та класичного середньовіччя пов'язана з добою Київської Русі. Основними джерелами економічної думки цього періоду є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам'яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XI—XII ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Питання для самодіагностики:

1. Назвіть загальні риси феодального господарства.

2. Дайте характеристику етапам феодального господарства у країнах Західної Європи.

3.Назвіть основні види феодальної ренти та розкрийте їх зміст.

4. У чому полягає сутність процесу комутації?

5. Охарактеризуйте цеховий лад середньовічного ремесла.

6. Чим відрізнявся феод від бенефіція?

7.Основні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів?

8. Назвіть загальні риси економічної думки Середньовіччя.

9. Які особливості має економічна думка в період раннього канонізму?

10. Які особливості має економічна думка в період пізнього канонізму?

Проблемні питання:

1. Проаналізуйте форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху Середньовіччя у країнах Західної Європи.

2. Які чинники вплинули на утворення і розвиток міст Західної Європи XI – XII ст. В чому полягає сутність, так званих, «комунальних революцій» ?

3. Як вплинули Великі географічні відкриття на розвиток капіталістичного виробництва в окремих країнах Західної Європи?

Теми рефератів:

1. Розвиток феодальної економіки Західної Європи в XI – XV ст.

2. Економічний розвиток міст в період розквіту Середньовіччя. Магдебурзьке право.

3. Внутрішня і зовнішня торгівля. Купецькі гільдії. Гроші. Кредит.

4. Криза натуральної системи господарювання як початок становлення ринкового господарства.

5. Релігійна спрямованість економічної думки західноєвропейського Середньовіччя. Ранній та пізній канонізм.

6. Охарактеризуйте цеховий лад середньовічного ремесла і характер європейської торгівлі та її вплив на розвиток міст.

7. Назвіть основні фактори, які сприяли Великим географічним відкриттям. Охарактеризуйте їх економічні наслідки.

Тести:

1. Назвіть головні риси феодалізму:

а) натуральне господарство;

б) два класи: феодали та залежні селяни;

в) цехова система ремесла;

г) товарно – грошові відносини.

2. До основних характеристик феодальної економіки належать:

а) позаекономічний примус до праці;

б) хрестові походи;

в) холопство.

3. Цехова регламентація середньовічного ремесла була зумовлена:

а) потребами виживання в міських умовах дрібних виробників, які успадкували сільський общинний менталітет;

б) релігійними канонами;

в) іміджевими професійними міркуваннями.

4. Провідну роль в Ганзейському союзі відігравали:

а) Гамбург, Бремен, Любек;

б) Париж, Рига, Гданськ;

в) Ліон, Версаль, Мілан.

5.Ганзейський союз об’єднував:

а) мореплавців;

б) купців;

в) суднобудівників.

6. Основними економічними наслідками великих географічних відкриттів постали:

а) складання передумов для розв’язання світових війн за джерела сировини і ринки збуту;

б) прискорення економічного розвитку країн Старого Світу за рахунок колоній;

в) посилення конкурентної боротьби за переділ територій.

7. Економічні наслідки великих географічних відкриттів мали антифеодальний характер, адже:

а) великі географічні відкриття створювали передумови для первісного накопичення капіталу;

б) великі географічні відкриття сприяли створенню колоніальної системи капіталізму;

в) завдяки великим географічним відкриттям відбулася “революція цін ”, зріс і розширився світовий товарообіг.

8. Розклад феодалізму був неминучим, адже:

а) наступила епоха первісного накопичення капіталізму;

б) феодалізм вичерпав свої можливості в підвищенні продуктивності праці;

в) відбулися великі географічні відкриття.

9 Відповідно до економічних переконань Аристотеля і Ф.Аквінського, гроші – це:

а) зовсім не корисний товар;

б) результат ( наслідок) угоди між людьми;

в) товар, який виник стихійно.

10. Хто першим в історії економічної думки ввів поняття про прибуток як винагороду за ризик підприємця?

а) Аристотель;

б) Августи Блаженний;

в) Фома Аквінський;

г) Ярослав Мудрий.

Література:

1. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2004. – 486 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней. / Пер. с англ. – М.: РОССПЭН, 2001

3. Курс економічної історії: Навч. Посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н.Б. Решетняк. – Харків: ТОВ «Прометей-Прес», 2005. – 272 с.

4. Юхименко П.I. Економiчна iсторiя: пiдручник – К.: Знання-Прес, 2008 . - 567 с.

5. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов: 4-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2000. – «Серия «Высшее образование» – 480 с.

6. Экономическая история мира. Том 1 / Под общ. ред. М.В. Конотопова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2006. – 648 с.