Тема 1. Предмет і метод «Історії економіки і економічної думки»

1.1. Мета, завдання та функції навчальної дисципліни. Взаємозв’язок з іншими дисциплінами.

1.2. Предмет та методологія навчальної дисципліни ІЕЕД.

1.3. Критерії періодизації навчальної дисципліни.

Ключові поняття: предмет ІЕЕД, джерела історико-економічної інформації, методологія ІЕЕД, періодизація економічної історії, формаційний підхід, цивілізаційний підхід, циклічний підхід.

1. Мета, завдання та функції курсу. Взаємозв’язок з іншими дисциплінами.

Реальність, у якій ми живемо і діємо, являє собою множинність взаємопов’язаних і взаємозалежних явищ і процесів, що розгортаються у часі. Важлива роль при цьому належить саме економічним явищам і процесам, які є об’єктом дослідження системи економічних наук. Першість серед усіх економічних наук належить економічній теорії. Водночас вона є результатом тривалого історичного розвитку економічної думки, що зародилася у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Проте, як свідчить історичний досвід, економічні погляди і концепції не тільки пасивно відображають економічну практику, але певним чином впливають на неї. Тому саме поєднання історії розвитку господарства, світової економіки з історією розвитку економічної думки в межах курсу «Історія економіки та економічної думки» допомагає зрозуміти загальну спрямованість еволюції економічної науки, її взаємозв’язок з економічною політикою, прийняттям стратегічних і оперативних рішень та, найголовніше, сформувати загальноекономічний світогляд майбутнього спеціаліста.

Отже, ІЕЕД як фундаментальна дисципліна займає важливе місце у системі економічних наук. Являючи собою генетику економічної думки, вона логічно доповнює курс економічної теорії, поглиблює знання з політичної економії, мікро- та макроекономіки, функціональним та галузевим економічним дисциплінам.

Метою курсу «ІЕЕД» є забезпечення поглибленого вивчення і творчого опанування змісту провідних економічних вчень у конкретно-історичних умовах їхнього виникнення та розвитку для формування у студентів навичок самостійного аналізу та вироблення альтернативних варіантів господарської політики.

Завдання курсу:

• розгляд еволюції господарської діяльності людства від первісного суспільства до сучасності;

• вивчення економічного розвитку країн і регіонів у різні періоди часу;

• засвоєння сучасних економічних теорій із розумінням джерел їхнього виникнення та особливостей розвитку; аналіз альтернативності розвитку економіки;

• вивчення господарського досвіду та набуття навичок використання історико-економічної інформації при аналізі та прогнозуванні соціально-економічних процесів.

ІЕЕД виконує наступні функції:

1. акумуляційна – полягає у зборі, вивченні та узагальненні господарського досвіду людства. Без цього не можливо виявити закономірності економічного розвитку суспільства, розробити науково обґрунтовану економічну політику та уникнути суб’єктивних рішень;

2. пропедевтична (підготовча) – передбачає засвоєння змісту базових економічних термінів (власність, продуктивні сили, виробничі відносини, форми господарства та ін.) на конкретних фактах і прикладах з історії світової економіки;

3. світоглядна – забезпечує формування наукової картини світового процесу господарської еволюції людства. Це надає економічному мисленню історизм, масштабність, розуміння багатоваріантності розвитку;

4. теоретико-пізнавальна – полягає у визначенні об’єктивних законів розвитку світової та національних економік. Вивчення ІЕЕД дозволяє зрозуміти взаємозв’язок економічних вчень з умовами і причинами їхнього виникнення, потребами економічної практики, інтересами соціальних груп, країн, народів;

5) функція формування реалізму економічного мислення ґрунтується на тому, що ІЕЕД вивчає, аналізує не тільки позитивний досвід господарського розвитку країн або використання у господарській практиці тих чи інших економічних вчень, але й помилки, прорахунки та неспроможність державної політики, що обумовлює зниження життєвого рівня населення, стагнацію і зниження темпів економічного зростання і, зрештою, – відставання тієї чи іншої країни на певному історичному етапі. Наприклад, чому Голландія, яка у ХVІІ ст. була зразковою капіталістичною країною, вже у ХVІІІ ст. відійшла на другий план. Або чому Англія, класична країна первісного накопичення капіталу, яка була у ХІХ ст. «майстернею світу», наприкінці цього ж століття відстала від США – країни з колоніальним минулим, з використанням непродуктивної праці рабів, а також Германії, де феодалізм затримався значно довше, ніж у Англії, Франції, Голландії. Чому економічно розвинені країни в останній чверті ХХ ст. у своїй економічній політиці перейшли від кейнсіанських рецептів, які довели свою дієвість у післявоєнні десятиріччя, до неокласичних теорій? Яку економічну політику проводять зараз пострадянські країни, зокрема Україна? Які теорії лежать в її основі та як вони співвідносяться із нашими реаліями?

6. методологічна – реалізується тоді, коли різноманітні історико-економічні факти, концепції, теорії стають фундаментом для обґрунтування нових економічних теорій. Специфіка економічної теорії полягає у тому, що вона може розвиватися як шляхом дослідження господарської практики і нових наукових відкриттів, так і шляхом усвідомлення і переосмислення своєї власної історії, економічних вчень попередніх епох;

7. практична – передбачає критичну оцінку економічних теорій, тобто перевірку історією, господарською практикою їхньої науковості, адекватності, здатності ставати базою тих чи інших соціально-економічних перетворень, господарських реформ.

Щоб сподіватися на успіх у ринковій економіці, розуміти економічні явища та процеси, знаходити у них своє місце та бути здатним приймати ефективні рішення у різних ситуаціях, необхідно засвоїти наукову спадщину, що випрацювала економічна думка, та господарський досвід. А це можливо лише за умов вивчення базових економічних дисциплін, у тому числі і ІЕЕД. У процесі пошуку правильного рішення фахівець насамперед шукає аналог, прецедент тієї чи іншої ситуації і, таким чином, усвідомлює він це чи ні, постійно звертається до економічної історії. Аналіз певних аспектів економіки в історичному розвитку допомагає краще зрозуміти господарські проблеми сучасності та усвідомити альтернативи їхнього вирішення. Дисципліна «ІЕЕД» спрямована на формування принципів економічного мислення, системного бачення витоків сучасних соціальних та економічних проблем. Вона дозволяє, спираючись на накопичений досвід, адекватно оцінювати поточну економічну ситуацію і приймати необхідні рішення.

1.2. Предмет та методологія курсу ІЕЕД

Історія економіки та економічної думки досліджує розвиток господарської діяльності людства, світової економіки у нерозривному взаємозв’язку з еволюцією системи економічних поглядів. Тобто предметом ІЕЕД є історичний процес еволюції світової економіки та економічної думки.

Господарське життя різноманітне, тому ІЕЕД – багаторівнева наука. Вона вивчає:

• закономірності розвитку господарства у координатах світового простору та в певні історичні періоди;

• конкретні факти і явища економічного розвитку країн, регіонів та світового господарства в цілому;

• економічні процеси в їхній історичній послідовності та цивілізаційному вимірі та економічну думку, що їм відповідає;

• досвід господарювання і розвиток організації та управління господарськими комплексами;

• економічну політику держави як систему заходів, спрямованих на подолання суперечностей, проблем і досягнення економічного прогресу; узагальнює досвід економічних реформ, їхні особливості та механізми здійснення;

• передумови та закономірності еволюції світової економічної думки,

• концепції провідних шкіл і напрямків, знайомить з досягненнями видатних вчених-економістів.

У історико-економічних дослідженнях важливе місце займають джерела інформації, що мають господарській аспект. До них належать:

1) речові результати виробництва, тобто усі предмети матеріальної культури. Вони надають інформацію про стан виробничої сфери і технічної думки того чи іншого суспільства, його соціально-економічну структуру.

2) документи з управління господарством, до яких відносяться:

- офіційні нормативні документи (інструкції, накази, постанови, акти, укази і т. ін. у технічній, фінансовій, торгівельній, податковій та інших сферах);

- інформаційні (звіти у масштабах окремих господарств, галузей, держав; описи та переписи, ділове листування, торгівельна реклама, прейскуранти і т.п.);

- дослідницькі (статистичні матеріали, що характеризують динаміку економічного розвитку окремих галузей та країн, розрахунки, наукова економічна література).

3) матеріали літератури, мистецтва, ЗМІ, що містять економічну інформацію. Сюди відносяться, насамперед, неофіційні документи, що виходять з неекономічних сфер, але відбивають ті чи інші аспекти економічного життя суспільства. Трапляються випадки, коли не тільки найважливішим, але й практично єдиним джерелом інформації з історії господарства окремих епох є витвори літератури і мистецтва, наприклад, твори Гомера, середньовічні літописи.

Система методів пізнання, що застосовуються ІЕЕД, пов’язана з використанням методологічного арсеналу, категоріального апарату, основних теоретичних побудов історичного і економічного знання та відбиває їхню взаємодію. Взагалі метод визначає шлях дослідження, спосіб побудови та обґрунтування знань, він вказує на те, як відбувається пізнання, на якій методичній основі, за якими науковими принципами. Систему методів ІЕЕД складають: методологічні принципи класичної та сучасної філософії; методологічні положення загальної економічної теорії; загальнонаукові методи; специфічні методи.

Методологічні засади сучасної філософії пов’язані з новим баченням картини світу. На відміну від класичної (лінійної, ньютонівської) парадигми, якій властиві чітка детермінованість, причинно-наслідкові зв’язки, впорядкованість, наукова картина світу с позицій сучасної філософії характеризується: ствердженням про домінування хаосу, а не порядку; нелінійністю, біфуркаційністю процесів; багатоваріантністю майбутнього у кожний конкретний момент часу, його здатністю розгортатися в одному з декількох можливих напрямків; визнанням за випадковими змінами можливості формувати глобальні наслідки.

Методологічні положення загальної економічної теорії надають теоретичну базу для ІЕЕД, дозволяють перейти від емпіричності, опису господарських систем до глибокого історико-економічного аналізу, виявлення логіки та закономірностей господарського процесу.

До структури метода ІЕЕД входять також загальнонаукові методи. Насамперед, сучасна історико-економічна наука базується на діалектично-матеріалістичному методі, що розглядає суспільно-економічний розвиток як природно-історичний процес, який обумовлюється об’єктивними закономірностями. У той же час цей метод не виключає впливу суб’єктивних чинників – діяльності мас, класів, політичних партій, лідерів, національних особливостей, менталітету, віросповідання. Як і політична економія, ІЕЕД широко використовує метод єдності історичного і логічного. Але якщо логічний аналіз у політичній економії, яка вивчає загальні економічні закони розвитку, виділяє лише основні, об’єктивно необхідні ланки історичного процесу, то ІЕЕД аналізує конкретні форми прояву у різних країнах відкритих політичною економією економічних законів. Серед інших загальнонаукових методів ІЕЕД слід зазначити методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, моделювання. Крім того, широко застосовуються кількісні (статистичні і математичні) методи, які використовуються для вивчення закономірностей, тенденцій, чинників історико-економічного розвитку, типологічної класифікації явищ і процесів, аналізу взаємозв’язків. Використання кількісних методів базується на створенні системи кількісних характеристик явищ, що досліджуються, обробці даних показників математичними методами (групування, вирівнювання рядів динаміки, дисперсійний, кореляційний, регресивний, факторний аналіз та ін.). Наприклад, для обґрунтування монетаристської теорії М. Фрідмен використовував висновки аналізу рядів динаміки валового національного продукту, інвестицій та грошової маси за 100 років у США. Особливе значення для аналізу історико-економічних ситуацій мають також методи соціологічних досліджень і соціальної психології, оскільки народні маси безпосередньо впливають на хід історичних і економічних процесів.

Ядром методології ІЕЕД є її власні, специфічні методи:

- історичний (історико-генетичний) – базується на послідовному аналізі фактів і процесів еволюції об’єктів, що досліджуються наукою (способів виробництва, окремих країн та регіонів, галузей національного господарства, економічних процесів і явищ, економічних вчень). Цей метод забезпечує конкретність у описі і дозволяє розкрити причинно-наслідкові зв’язки між явищами і процесами. Наприклад, він дозволяє виявити історичні умови виникнення та розвитку економічних ідей, їхню спадкоємність, загальні закономірності та історичну специфіку у змісті економічних теорій, взаємозв’язок економічних вчень з політикою і господарською практикою. При цьому, з одного боку, конкретно-історичний (хронологічний) аспект цього методу показує, які саме історично визначені погляди на економічне життя розвинені та обґрунтовані у певному вченні, як вони співвідносяться з вимогами реальної дійсності, інтересами певних соціальних груп, тенденціями розвитку. А з іншого боку, його теоретико-історичний (проблемний) аспект відображує загальнометодологічні засади економічних вчень; показує, як формуються і обґрунтовуються певні економічні погляди, які моделі і конструкції мислення, що відображені у тому чи іншому вченні, є визначальними, традиційними або новаторськими;

- системно-структурний – передбачає вивчення цілого і його частин як взаємопов’язаної системи. Кожна система має свою побудову, певну структуру і функції. При цьому система у цілому має властивості, якісно відмінні від властивостей її окремих складових;

- історико-порівняльний – засновується на порівнянні об’єктів історико-економічного аналізу у часі і просторі. Завдяки цьому методу в історії виділяється загальне, особливе і одиничне; шляхи, варіанти і моделі розвитку формацій, окремих країн, явищ; можна відстежити роль традицій і революцій в історії економіки і економічних вчень. Це дозволяє здійснити класифікацію і типологізацію (виявлення однорідних властивостей) історико-економічних процесів;

- проблемно-логічний – зумовлює виявлення внутрішньої логіки економічних теорій, їхнього категоріального апарату. Це дозволяє презентувати ІЕЕД як об’єктивно обумовлену історію формулювання і вирішення теоретичних і практичних проблем.

1.3. Критерії періодизації курсу.

Однією з центральних проблем ІЕЕД є проблема періодизації економічної історії, встановлення певних хронологічно послідовних етапів у економічному розвитку суспільства.

На які періоди можна поділити історію економіки? Відповідь на це питання залежить від визначення чинників, що здійснюють вирішальний вплив на економічний розвиток. До основних таких чинників відносять: науково-технічний прогрес, природно-географічне середовище, ступінь забезпеченості енергією та вид енергії, менталітет нації, геополітика, прогрес у засобах комунікації, демографічний чинник та інші.

З моменту появи історії економіки як науки було багато спроб її періодизації. Критеріями періодизації дослідники брали географічні умови, торгівлю і обмін, грошовий обіг, кредит, культуру, релігію та ін. Але все різноманіття підходів до пояснення історичного процесу можна звести до двох напрямків. Прихильники першого дотримуються ідеї про універсальність історичних закономірностей та основних етапів, через які пройшло людство у своєму розвитку, та вважають, що розвиток історії відбувається лінійно від низьких форм до вищих. Прихильники другого підходу заперечують закономірності у історичному розвитку різних країн та регіонів і доводять, що розвиток історії йде за замкнутими циклами (теорії цивілізацій).

До першої групи теорій відноситься, зокрема, концепція російського вченого Л.І. Мечникова, який поклав в основу періодизації географічний чинник – ступінь розвитку водних шляхів сполучення. Він виділив: річний період (період давнини), середньоземноморський період (Середньовіччя), океанічний період (Новий та Новітній час).

Німецький економіст і історик Ф. Ліст поділив історію економічного розвитку на п’ять стадій (табл. 1).

Таблиця 1. Стадії економічного розвитку за теорією Ф. Ліста

Стадія	Хронологічні межі	Основні види діяльності	Організація суспільства
дикість	до ХІІ-Х тис. до н.е.	мисливство, збиральництво, рибальство	стадно-колективна
пастушача	Х-V тис. до н.е.	скотарство	родоплемінна
землеробська	V тис. до н.е. – середина ХІІІ ст. н.е.	землеробство	сімейно-станово-державна
хліборобсько-мануфактурна	середина ХІІІ – середина ХVІІ ст.	сільське господарство і ремесло	станово-державна
хліборобсько-мануфактурно-комерційна	середина ХVІІ – середина ХІХ ст.	землеробство, ремесло-промисловість, торгівля	станово-державна

К. Маркс розробив формаційну теорію. Її основою стало ствердження про те, що усі народи рано чи пізно проходять одні й ті ж стадії суспільно-економічного розвитку:

- первіснообщинну (від виникнення людини до IV тис. до н.е.), яка характеризується відсутністю приватної власності;

- рабовласницьку (IV тис. до н.е. – V ст. н.е.), за якої безпосередній працівник і знаряддя праці стають приватною власністю;

- феодальну (V – XVII ст.), засновану на особистій залежності виробника і приватній власності на засоби виробництва;

- капіталістичну (з середини XVII ст.), основу якої складає експлуатація осіб найманої праці власником капіталу;

- комуністичну, де панує суспільна власність на засоби виробництва і відсутня експлуатація.

Ці стадії отримали назву суспільно-економічних формацій. В основі переходу від однієї формації до іншої лежить еволюція продуктивних сил та виробничих відносин. Таким чином, економічна історія людського суспільства виступає як процес виникнення, розвитку та зміни способів виробництва. Спосіб виробництва – це історично конкретна єдність продуктивних сил та виробничих відносин.

Німецький економіст Б. Гільдебранд за способом обміну матеріальними благами виділив три послідовні стадії (рівня) економічного розвитку людства:

а) натуральне господарство, де гроші не беруть участь у обміні, продукти обмінюються безпосередньо;

б) грошове господарство, де обмін відбувається шляхом купівлі-продажу за участю грошей;

в) кредитне господарство, де обмін відбувається за допомогою кредиту, тобто безготівковим шляхом.

К. Бюхер ввів у цю схему окрім способу обміну ще й довжину шляху, який проходить продукт від виробника до споживача. Він виділив наступні три етапи:

а) замкнуте домашнє господарство, що споживає продукцію власного виробництва, кожен виробляє сам для себе все необхідне. Шлях у середньому не більше милі – із поля або городу землероба через млин і кузню в його панську садибу;

б) міське господарство, у якому продукт переходить безпосередньо від виробника до споживача, виробник працює на замовлення. Шлях від декількох миль до декількох десятків миль. Із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживача;

в) народне господарство, у якому продукт переходить не безпосередньо від виробника до споживача, а від одного господарства до іншого через низку актів обміну, за допомогою організацій-постачальників і т.п., виробник працює на невідомий ринок. Шлях у сотні і тисячі миль, із шахт Ельзасу, чайних і бавовняних плантацій Азії, кавових і цукрових плантацій Бразилії, золотих рудників Африки за допомогою купців і банкірів на європейські ринки і фабрики, а звідти – в оселі споживачів, а в зворотному напрямку – машини й устаткування, сталь, тканини, взуття та ін.

Американський вчений У. Ростоу у 1960-ті роки спробував створити сучасну альтернативу марксизму і розробив концепцію «стадій економічного зростання», у відповідності до якої вся історія вкладається у п’ять фаз:

1) традиційне суспільство, що характеризується використанням ручної праці, розвитком сільського господарства як основи економіки, низькою продуктивністю праці, повільними темпами техніко-економічної еволюції;

2) період створення умов для зрушення. Рушійними силами при цьому стали розвиток науки, ринку і вільної конкуренції, а також накопичення капіталу і зростання капіталовкладень у народне господарство;

3) стадія зрушення, або промислового перевороту, із швидким розвитком окремих галузей промисловості та заміною ручної праці машинною;

4) стадія зрілості, коли був досягнутий швидкий і сталий прогрес всіх галузей господарства;

5) стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання.

У 1970-ті рр. Ростоу доповнив свою схему шостою стадією, на якій суспільство займається пошуком шляхів якісного покращення умов життя людини.

Теорія постіндустріального суспільства (Д. Белл, А. Турен та ін.) за критерієм рівня розвитку виробництва, галузевого і професійного розподілу праці виділяє три стадії суспільного розвитку: доіндустріальне суспільство, де переважає «первинна» стадія економічної діяльності (сільське господарство), індустріальне із «вторинною» стадією (промисловість) і постіндустріальне, що характеризується розвитком «третинної» стадії (сфери послуг і інформатики) та провідною роллю науки й освіти. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (для першої – церков і армія, для другої – корпорація, для третьої – університети).

За історико-хронологічним підходом в історії народів Середземномор’я виділяють сім періодів:

• Давній – до ХІІІ ст. до н.е. – відбувся розподіл праці і сформувалися основні соціальні інститути – сім’я, община, власність, право, держава, релігія;

• Античний (ХІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.) – з’явилися ремесла, торгівля, приватна власність на землю та рабів;

• Середньовіччя (VІ – середина ХV ст.) – сформувалися основні європейські нації, з’явилися самостійні міста;

• Відродження (середина ХV – середина ХVІІ ст.) – епоха великих географічних відкриттів і накопичення капіталу;

• Просвітництва (середина ХVІІ – остання чверть ХVІІІ ст.) – відбувся територіальний розподіл світу;

• Вільної конкуренції (остання чверть ХVІІІ – остання чверть ХІХ ст.) – промислова революція;

• Монополістичної конкуренції (остання чверть ХІХ – середина ХХ ст.) – концентрація капіталів і боротьба за економічний переділ світу призвели до низки криз і воєн;

• Соціального ринкового господарства (з середини ХХ ст.) – найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався середній клас і суспільство споживання.

Другий підхід – цивілізаційний – базується на аналізі внутрішніх особливостей певної цивілізації, тобто передбачається, що цивілізація характеризується певною економічною системою, етнічними коріннями, релігією, філософією, стилем творчого мислення, узагальненою картиною світу, особливим принципом життя цивілізації. Цей принцип поєднує народ даної цивілізації, забезпечує його єдність і збереження протягом всієї його історії.

На думку англійського вченого А. Тойнбі, світова історія є низкою глибоко специфічних, не пов’язаних одна з одною цивілізацій, кожна з яких проходить одні й ті ж самі стадії у своєму розвитку – зароджується, розквітає, занепадає і гине. Він виділив тринадцять основних цивілізацій, п’ять з яких – великі: західна, далекосхідна (Китай), індуська (Індія), близькосхідна (ісламська), східнослав’янська (православна). Тойнбі вважав, що життєздатність цивілізації визначається, насамперед, прогресом у продуктивних силах і зростанням продуктивності праці, оволодінням життєвим середовищем, здатністю уникати ситуацій, вирішення яких не залежить від даного суспільства, і наявністю інтелектуальної еліти – творчої меншості: якщо її немає, то немає і цивілізації.

У теперішній час намагання вчених уникнути крайнощів і суперечливостей формаційного та цивілізаційного підходів привело до оформлення нового циклічного напрямку в аналізі проблеми періодизації. За цим підходом історія економіки включає сім цивілізацій і три суперцикла (табл. 2).

Таблиця 2. Циклічна періодизація історії економіки

Суперцикл	Цивілізації	Часові межі
Давній світ	1. Неолітична	VІІ-IV тис. до н.е.
	2. Східно-рабовласницька	III – перша половина I тис. до н.е.
	3. Антична	VII ст. до н.е. – V ст. н.е.
Індустріальний	1. Ранньофеодальна	VI-XIII ст.
	2. Передіндустріальна	XVIII ст.
	3. Індустріальна	1780-ті – 1970-ті рр.
Постіндустріальний	1. Постіндустріальна	з 1980-тих рр.

Отже, масштабність, суперечливість, багатогранність світового історико-економічного розвитку суттєво ускладнює формування загальної теорії періодизації. Слід зазначити, що у більшості наведених варіантів періодизації спостерігається розмитість хронологічних меж, а критерії періодизації у багатьох випадках стосуються лише окремих частин об’єкта дослідження, тому абсолютизувати їх не можна. Тому для впорядкування і презентації історико-економічного матеріалу найчастіше використовується загальноісторична періодизація: Давній світ, Середньовіччя, Новий час та Новітній час.

Питання для самодіагностики:

1. Що вивчає історія економіки та економічної думки?

2. Проаналізуйте взаємозв’язок ІЕЕД з іншими гуманітарними науками та її місце у системі економічних наук.

3. Поясність функції ІЕЕД.

4. На які універсальні методи дослідження спирається ІЕЕД?

5. Які спеціальні методологічні підходи застосовуються ІЕЕД?

6. Охарактеризуйте основні джерела ІЕЕД.

7. Розкрийте основні підходи до періодизації економічної історії.

8. Назвіть хронологічні межі епохи Давнього світу, Середньовіччя, Нового та Новітнього часу.

Проблемні питання:

1. Наведіть приклади практичного застосування знань з економічної історії у повсякденній діяльності людини, фахівця з економіки.

2. Які існують переваги та обмеження використання кількісних методів у історико-економічних дослідженнях?

3. Порівняйте формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації історії господарства. Чи є вони взаємовиключними або взаємодоповнюючими?

4. Визначте авторів періодизації економічної історії за певними критеріями:

Критерії періодизації	Автори
1) водні шляхи сполучення	Ф. Лист
2) власність на засоби виробництва	К. Маркс
3) торгівля та обмін	Б. Гільдебранд
4) грошовий обіг	Л. Мечніков
5) рівень розвитку продуктивних сил	У. Ростоу
6) культура	А. Тойнбі
7) домінуючі види господарської діяльності	К. Бюхер

Теми рефератів:

1. Становлення ІЕЕД як самостійної науки.

2. Суспільні функції ІЕЕД.

3. Основні підходи до періодизації економічної історії.

Тести:

1. Визначте з якими природничо-науковими та загально економічними дисциплінами має безпосередній зв’язок ІЕЕД:

а) історія України;

б) система технологій;

в) політекономія;

г) культура України;

д) мікроекономіка;

є) організація виробництва;

е) соціологія;

ж) історія економічних вчень;

з) гроші та кредит;

і) політологія.

2. Предметом ІЕЕД не є вивчення:

а) проблем економічного зростання;

б) проблем економічної кон’юнктури;

в) еволюції форм господарювання і структури економіки;

г) проблем господарської культури.

3. За яким критерієм Ф.Лист поділяв історію економічного розвитку на п’ять стадій?

а) домінуюча форма господарської діяльності;

б) інтенсивність обміну;

в) тип власності;

г) рівень розвитку виробництва, галузевий і професійний розподіл праці.

4. Які словосполучення є зайвими?

а) річна цивілізація – середньоземноморська цивілізація – східна цивілізація – океанська цивілізація;

б) первіснообщинне суспільство – рабовласницьке суспільство – феодальне суспільство – капіталістичне суспільство – постіндустріальне суспільство;

в) натуральне господарство – грошове господарство - народне господарство – кредитне господарство.

5. Хто обґрунтував історичний метод у дослідженні історії економіки?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) В. Ленін.

6. Хто заклав основи формаційного підходу до періодизації історії?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) В. Ленін.

7. Що покладено в основу формаційного підходу до періодизації історії господарства?

а) капітал;

б) торгівлю;

в) кредит;

г) власність на засоби виробництва;

д) гроші;

є) науку і техніку.

8. Хто з німецьких вчених взяв за критерій періодизації історії розвиненість грошового обігу?

а) Ф. Лист;

б) К. Бюхер;

в) К. Маркс;

г) Б. Гільдебранд.

9. Хто був авторами теорії «постіндустріального суспільства»?

а) Д. Белл;

б) Г. Кан;

в) У. Ростоу;

г) А. Турен;

д) Р. Арон;

є) З. Бжезинський.

Література:

1. Економiчна iсторiя України i свiту: пiдручник / Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. – К.: ВIКАР, 2006 . - 495 с.

2. Економічна історія: Курс лекцій / За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 2002. – 469 с.

3. Iсторiя економiки та економiчної думки / Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.I. – К.: Знання, 2008 . - 647 с.

4. История экономики: Учебник для вузов / Пермякова Л.И., Лисовская Е.Г., Федулов Ю.К., Григорьев А.В., Кузнецова О.Д., Шапкин И.Н. - М.: ИНФРА-М, 2002 . - 384 с.

5. История мировой экономики: Учебник для вузов / Поляк Г. Б., Адвадзе В.С., Маркова А.Н., Никитич Л. А. - М.: ЮНИТИ, 2002 . - 727 с.

6. Курс економічної історії: Навч. посібник / За ред. С.І. Архієрєєва, Н.Б. Решетняк. – Харків, 2005. – 272 с.

7. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економіка України і світу. Курс лекцій: Навч. посібник. – Суми: Видавництво «Університетська книга», 2000. – 310 с.

8. Юхименко П.I. Економiчна iсторiя: пiдручник – К.: Знання-Прес, 2008 . - 567 с.