§6. Cтановлення сучасної цивілізації та економічної єдності світу

Вивчення теорії економічного розвитку передбачає творче осмис­лення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує виз­начення його матеріальних засад і ролі у ньому економічної системи, насамперед взаємодії різноманітних форм власності і державного регу­лювання.

Головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходи­ться у суспільстві – це економічні потреби і економічні інтереси людей. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є економіч­не зростання – збільшення сукупного продукту суспільства у його кіль­кісному і якісному аспектах, підвищення добробуту нації в цілому.

Теорія економічного розвитку досліджує етапи соціально-економіч­ного прогресу, в основі яких знаходиться зміна цивілізацій.

Цивілізація – історично конкретний стан суспільства з його особливим способом виробництва, матеріальною і духовною культурою.

Цивілізація відображає органічну єдність соціально-економічних і культурних параметрів суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, визначений спосіб взаємодії людини із природою.

Поняття “цивілізація” до наукового обороту ввів відомий американський антрополог Л. Морган понад 150 років тому, виділивши в істо­рії людства три великих етапи: дикість, варварство та цивілізацію.

На стадіях дикості і варварства люди вели привласнююче господарство (привласнювали готові продукти природи), створені ними знаряддя праці були тільки допоміжними засобами забезпечення існу­вання людського роду. Продуктивні сили суспільства на цих етапах були вкрай нерозвиненими і примітивними, не могли забезпечити висо­кої продуктивності економічних ресурсів.

Зокрема, на стадії дикості (50-100 тисяч років тому) нинішня тери­торія Італії (301,2 тис. км²) могла забезпечити існування тільки двох-трьох тисяч людей, а України (604 тис. км²) – не більше чотирьох тисяч (у зв’язку зі зледенінням північної частини території).

Становлення цивілізації (за Морганом) пов’язане з переходом від збирання гото­вих природніх продуктів до їх переробки та пристосування до власних зростаючих потреб. Це вказує на принципово новий зв’язок людини з природою, активне ставлення людини до природного сере­довища (довкілля). Розвиток суспільно-виробничої технології вказував на зміну форм і методів створення життєвих благ. Перехід від однієї технології до іншої зумовлювався змінами у розвиткові продуктивних сил, прогресом науки і техніки.

Перехід від дикості та варварства до цивілізації в економіці харак­теризувався кількома етапами, які так чи інакше пройшли майже усі цивілізовані народи Землі. Йдеться про п’ять “сходинок” розвитку продуктивних сил:

1. оволодіння вогнем;

2. відкриття землеробства;

3. одомашнення тварин та їх застосування у виробництві;

4. застосування металів для виробничих потреб;

5. винайдення колеса (це відкриття стало першоосновою для появи машинної техніки у майбутньому).

Однак там, де природні умови перешкоджали усім цим відкриттям, цивілізації усе ж складалися.

Зокрема, у доколумбовій Америці не було тяглових і в’ючних дома­шніх тварин (не рахуючи собак в ескімоських запряжках та епізодичного використання лам у високогірних Андах), там не було відкрите колесо, метали застосовувалися тільки для виготовлення прикрас, усі народи знаходилися у так званому “кам’яному” віці. Тим не менше, цивілізації ацтеків, тольтеків, майя, інків там виникли, однак в економічному плані це були цивілізації ущербні, з нерозвиненими продуктивними силами і важ­кою ручною працею у чистому вигляді, незважаючи на те, що вони ство­рили архітектурні шедеври у велелюдних містах, календарі, точніші за сучасний, розвинули писемність і літературу, астрономію, математику та інші науки тощо.

Нині цивілізацію розглядають як розумно організований лад еконо­мічних, культурних, соціальних і правових відносин. Виникають нові тео­рії цивілізації, серед яких найбільший інтерес викликає теорія зміни цивілізацій.

За цією теорією, людська цивілізація пройшла сім стадій свого розвитку, починаючи з V – VI тисячоліть до нашої ери (за 7-8 останніх тисяч років):

1. неолітична цивілізація (так званий новий кам’яний вік), трива­лість якої перевищила 3 тисячі років (в Україні – 2-2,5 тисячі років);

2. східнорабовласницька цивілізація (бронзовий вік) тривалістю понад 2 тисяч років (в Україні – близько 15 століть);

3. антична цивілізація (залізний вік) тривалістю 12-13 століть (10-11 століть в Україні);

4. ранньофеодальна цивілізація – 7 століть у Західній Європі (приблизно такий же період в Україні);

5. доіндустріальна цивілізація – 450 років у Західній Європі (250 років в Україні);

6. індустріальна цивілізація – тривала у Західній Європі і Північній Америці близько 250 років (в Україні – 150 років);

7. постіндустріальна цивілізація – розпочалася у розвинених кра­їнах 30-50 років тому (Україна тільки вступає до неї).

Цивілізаційні періоди перекривали один одного, наступна цивіліза­ція зароджувалася у надрах попередньої. При цьому, чим більш висо­кого рівня досягала цивілізація, тим вищою ставала єдність, насампе­ред економічна, світу людей. Особливо це властиво для сучасної, пост­індустріальної цивілізації. У другій половині ХХ століття у світі відбулися масштабні зміни, що ознаменували перехід до нової (постіндустріаль­ної) людської цивілізації:

• революційні зрушення у науці, техніці та технологіях;

• кардинальні зміни в організації виробництва і збуту продукту;

• створення принципово нових інформаційних систем, виробничої і соціальної інфраструктури;

• усвідомлення загрози ядерної війни, екологічної катастрофи, спі­льності людських доль і глобальних проблем;

• усвідомлення соціально-економічної єдності світу, його великої складності і багатовимірності, багатотисячолітньої еволюції; початки міжнародних економічних інтеграційних процесів;

• розуміння якісних змін людської цивілізації.

Усе це дозволяє по-новому оцінити соціально-економічний прогрес людства, визначити у ньому місце України. Можна з великим ступенем впевненості зазначити:

1. стан світової економіки та економіки України – результат при­родного ходу еволюції людського суспільства та зміни цивілізацій;

2. перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки у межах постіндустріальної цивілізації – веління часу і об’єктивних законів соціа­льно-економічного розвитку;

3. суть трансформаційної економіки полягає у створенні умов для перетворення ринку у механізм регулювання соціально орієнтованої ринкової економіки;

4. тривалість трансформаційного періоду, якщо розуміти його як етап кризи і витіснення відживаючої командно-адміністративної еконо­мічної системи та створення ринкової економіки постіндустріального типу, складе 25-30 років (він, за деякими розрахунками, має тривати близько чверті часу існування постіндустріальної цивілізації), тобто Ук­раїна увійде до постіндустріальної цивілізації десь до 2015-2020 року;

5. у зв’язку з тим, що Україна, як правило, пізніше вступала до того чи іншого цивілізаційного періоду, але проходила його швидше, можна вважати, що український народ значно сприйнятливіший до соці­ально-економічного прогресу, ніж це прийнято думати, і увійде до єди­ної сім’ї економічно, політично і соціально розвинених націй як органіч­ний елемент сучасного цілісного, взаємопов’язаного і взаємозумовле­ного світу.