«Георгіки» - ідеалізація сільської праці.
Назва поеми походить від грецького слова «землеробський», отже «Георгіки» — «Поема про землеробство», над якою Вергілій працює 7 років. Приводом для її написання було крайнє зубожіння римського села, зруйнованого багаторічними громадянськими війнами.
Безпосереднім натхненником поеми був Меценат, до якого Вергілій неодноразово звертається у поемі зі словами вдячності й прославляє його разом з Октавіаном. «Георгіки» складаються з 4 книг: 1. «Про посівне господарство», 2. «Про культуру винограду і плодоносних дерев», 3. «Про скотарство», 4. «Про бджільництво».
У першій книзі після звернення до Мецената поет радить селянинові передусім добре оглянути свої угіддя й обрати, відповідно до грунту і місця розташування, ділянки для ланів, виноградників, садів та пасовиськ. Він дає поради стосовно вибору грунту для сівби злаків, його угноєння та навіть порядку сівозмін.
Значну увагу поет приділяє підготовці «суворих знарядь» праці, без яких неможливо ні засіяти, ні виростити гарний урожай, дає практичні поради. Багато порад Вергілій подає стосовно жнив, визначає терміни, прикмети погоди тощо. Першу книгу поет закінчує розповіддю про загибель Цезаря, що її віщували і сонце, і птахи, і звірі.
Друга книга починається зверненням-подякою до Вакха й обіцянкою ...оспівати дерева, Дикі ліси і оливи плоди, що неспішне зростає.
Автор малює картину незайманої природи, передусім звертаючи увагу на кущі й дерева, що з'являються без втручання людини, милується ними. Але особливо автора цікавлять культурні сорти плодових дерев, на яких він докладно й зупиняється, розповідаючи про їх щеплення, підвищення плодоносності та вирощування.
Багато місця Вергілій приділяє питанню вибору грунту для тієї чи іншої культури й подальшого його угноєння. Зупиняється автор і на проблемі часу, що його потрібно витрачати для догляду за різними культурами. Якщо за виноградниками необхідний ретельний догляд, то оливкам «обробка зовсім не потрібна», лише час від часу слід під ними просапувати землю. Цю книгу Вергілій закінчує ідилічною картиною приходу давно бажаного спочинку землеробів.
Висновок автора очевидний: праця землеробів — запорука добробуту й могутності Риму.
З самого початку третьої книги — «Про скотарство» — поет обіцяє розповісти про коней і волів. Він особливо полюбляє породистих коней і створює чудовий образ однієї з таких тварин, кожна частина тіла якої — сама досконалість природи. Після низки цікавих спостережень і порад Вергілій звертає увагу на різні хвороби, що підстерігають коней, їхнє лікування, прийоми відбору для повсякденної праці, а також «для війни і життя бойового». З подібними ж подробицями автор розповідає і про корів та нагляд за ними, про кіз та овець тощо.
Остання, четверта книга «Про бджільництво» присвячена «дару богів», «меду небесному». Вергілій розповідає про життя бджіл, виявляючи надзвичайну спостережливість, дає слушні рекомендації щодо утримання й захисту цих корисних комах. Та окремі його твердження явно застарілі, наприклад, він стверджує, що бджолиною сім'єю керує «цар», «ватажок», а не матка. Щоправда, це не заважає авторові дати корисну пораду в разі, коли в рою з'являються дві матки. У другій половині книги Вергілій оповідає поширену на той час легенду про те, як із тіл забитих волів та їхньої «чорної крові» раптом народжуються нові покоління бджіл замість тих, що перед цим загинули.
Четверта книга й поема в цілому завершується спогадами поета про те, як він «співав про догляд за землею, отарами і деревами», надихуваний доброзичливою атмосферою Партенопеї. А Цезар у цей час відповідно до доброї волі народів установлював, «як переможець, закони для них, на шляху до Олімпу». Вергілій присягається, що ніколи не гнався за славою, а пастуші пісні для нього — то солодка розвага.
Поема «Георгіки» дає досить чітке уявлення як про світогляд Вергілія, так і про його улюблені художні прийоми. Створюючи її, поет навряд чи ставив перед собою мету написати посібник із сільського господарства, адже в Римі вже існували відповідні наукові твори. Всі вони були ретельно вивчені Вергілієм і використані під час праці над поемою. Завдання її полягало в іншому. По-перше, поет прагнув перевершити Гесіода, створивши значно сучаснішу й досконалішу поему. По-друге, найважливішим у своєму творі поет уважав не можливості його практичного використання, а ті моральні висновки, що містяться в ньому. Провідним з-поміж них був висновок, що сільська фізична праця виховує в людині високі внутрішні позитивні якості. Селяни, які живуть у тісному єднанні з природою і дещо знають про її таємні сили, є високоморальними людьми. Тому, на відміну від Гесіода, який уважав працю селянина найтяжчою і найневдячнішою з усіх, Вергілій ставився до хлібороба та його праці дещо інакше. Він сам зізнається, що сільський труд «для людей і волів» буває нелегким, до того ж хлібороб «відпочинку не знає». Поет виправдовує ці труднощі волею Юпітера, вважаючи їх своєрідним випробуванням для людини і насамкінець цілком переборними завдяки зростанню її майстерності.
Вергілій показує працю хлібороба в доволі ідеалізованій формі, сам селянин стає осереддям високих моральних якостей: Поет непохитно вірить, що такі цінності, як Правда, Справедливість, найдовше зберігатимуться саме в сільській місцевості. Запорукою щасливого життя селян він уважає їхнє надзвичайно тісне єднання з богами природи, що дає їм можливість уникати конфліктів і сутичок.
Поет незмінно замилуваний красою рідної природи. Він робить численні відступи для того, щоб замалювати якийсь чарівний її куточок і нагадати, що завдяки гармонійній близькості між природою і людиною і з'являються могутні покоління героїв.
У «Георгіках» Вергілій виявив себе як великий майстер зображення найрізноманітніших картин природи. Він щиро милується нею та її красотами, особливо приходом буйної весни з її дарами і пробудженням життя. Описи природи сповнені задушевністю, радістю, а інколи драматичними роздумами. Значну роль у поемі відіграють міфологічні образи й окремі міфологічні сюжети (як-от розповідь у четвертій книзі про Арістея, Орфея та Еврідіку).