23. Іван Мазепа та розквіт української барокової культури

І.М. опікується письменством, наукою, мистецтвом і церквою. Більшість чудових київських церков в українськім бароко, що й досі не втратили своєї краси, побудовані або відновлені за Мазепи. Ось тільки найбільші монастирі й церкви, що їх спорудив або перебудував за свій кошт Мазепа: в Києві — Печерська лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Кирилівський, Межигірський, Золотоверхо-Михайлівський монастирі; Чернігівський Троїцько-Іллінський, Батуринський, Глухівський Петропавлівський, Каменський, Любецький. Гетьман побудував церкву св. Миколи і прославлений потім Шевченком собор у Переяславі. Довго після його смерті, коли пам'ять про гетьмана затирали у найменших закутках, його портрет залишався на одному монастирському вівтарі. Саме завдяки його зусиллям київський колегіум одержав 1701 р. від російського самодержця статус вищого навчального закладу та найменування академії. Гетьман не шкодував для цього навчального закладу грошей, був його офіційним опікуном. Його коштом перебудовано Богоявленський собор Братського монастиря. 1704 р. перероблено й відреставровано основний будинок академії, який називали "Мазепин корпус". Масштаби його меценатства вражають. Завдяки меценатству Мазепи в Україні розвинулося мистецтво, відоме нам завдяки дослідженнями Федора Ернста, Дмитра Антоновича і Володимира Січинського. Українське мистецтво кінця XVII ст. безсумнівно осяяне впливом гетьмана Івана Мазепи. Іван Мазепа — типовий представник українського культурного процесу, культурних переживань. Навряд чи можна стверджувати, що мистецтво залишалося головною справою вжитті цієї непересічної людини, але виникає враження, ніби все робилося під його пильним наглядом і за його власними уподобаннями. Гетьман Мазепа також був великим книголюбом і меценатом тогочасних видань: мав він у Батурині власну добірну бібліотеку. Але важливо зазначити, що Мазепа не лише збирав книжки для себе — він щедро обдаровував ними бібліотеку Могилянської академії, різні церкви і приватних осіб. Лубенський монастир одержав від гетьмана два прегарно виданих Євангелія, переяславська катедра при Вознесенському монастирі — Пересопницьке Євангеліє; Степан Яворський подарував Ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангеліє гетьмана Мазепи.

24. Українська література другої половини 17-18 ст.

Наприкінці XVIII століття бурлескно-травестійної поема Івана Котляревського «Енеїда» знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури. Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору, відобразило яскравий народний побут. Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім членами так званого харківського гуртка (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка). До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ 'яненко - основоположник української художньої прози, який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків. «Справжній початок бароко,— зазначає Д. Чижевський,— це Мелетій Смотрицький, цепроповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської школи 1615 року й її реформи, проведені Могилою(1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були головними репрезентантами бароко». Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо.Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Українідемонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси типу європейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з’являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»).